ОСТАННІЙ ШАНС ДАЄ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ ПРИВАТИЗАЦІЯ ШЕСТИ ОБЛЕНЕРГО, ВІД УСПІХУ ЯКОЇ ЗАЛЕЖИТЬ БЮДЖЕТ-2001 І НЕ ТІЛЬКИ... - Економіка - dt.ua

ОСТАННІЙ ШАНС ДАЄ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ ПРИВАТИЗАЦІЯ ШЕСТИ ОБЛЕНЕРГО, ВІД УСПІХУ ЯКОЇ ЗАЛЕЖИТЬ БЮДЖЕТ-2001 І НЕ ТІЛЬКИ...

1 грудня, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №47, 1 грудня-8 грудня

1 грудня минув термін подачі заявок на участь у конкурсі по трьох обленерго («Київобл- енерго», «Жи...

1 грудня минув термін подачі заявок на участь у конкурсі по трьох обленерго («Київобл- енерго», «Житомиробленерго», «Рівнеобленерго»), а через тиждень він мине ще по трьох компаніях («Кіровоградобленерго», «Херсонобленерго» і «Севастопольміськенерго»). Починається новий етап проведення конкурсу, від успіху якого залежить майбутнє нашої країни.

Надходження від приватизації в бюджет наступного року визначальною мірою залежать від успіху продажу перших шести обленерго. І не тільки тому, що їх стартова ціна становить близько 110 млн. доларів, тобто понад 10% усіх надходжень від приватизації, закладених у проект бюджету-2001. І не тільки тому, що без успішного продажу перших шести компаній навряд чи можна розраховувати на успіх у продажу наступних тринадцяти обленерго, доходи від продажу яких становитимуть левову частку приватизаційних надходжень 2001 року.

Від успіху цього конкурсу залежить набагато більше, ніж бюджет. Щоб усвідомити це, доведеться повернутися трохи назад, до основ економічної теорії й недавньої історії України.

Класична економічна теорія стверджує, що основою добробуту будь-якого суспільства є продуктивна ділова активність, іншими словами, бізнес. Держава сама нічого не створює, а лише перерозподіляє частину ресурсів, створених бізнесом. Кожен бізнес прагне максимізувати власний прибуток. Натомість ринок і конкуренція ведуть до підвищення ефективності виробництва й зростання добробуту суспільства (знаменита невидима рука Адама Сміта).

Комуністична економічна теорія виходить із того, що лише народ в особі держави може справедливо розподілити ресурси і тільки держава може ефективно управляти виробничою активністю. Звідси загальне одержавлення економіки й проникнення держави в усі сфери життєдіяльності суспільства.

На жаль, приваблива в теорії концепція загальної рівності й справедливості насправді виявилася благими намірами, якими, як відомо, мостять дорогу в нерайському напрямку.

СРСР розпався не з лихої волі Єльцина і Ко, а тому що комунізм вичерпав себе економічно. Для тих, хто все ще сумнівається в цьому, достатньо порівняти життєвий рівень у Південній і Північній Кореї та пригадати про розрив у рівні економічного розвитку Східної й Західної Німеччини до їх об’єд- нання.

За короткий період після розпаду СРСР новоявлені незалежні держави встигли знищити основи соцпланової економіки і стали будувати нове світле капіталістичне майбутнє. При цьому вважалося, що сам факт зміни кремлівської бюрократії на представників місцевої еліти буде достатнім свідченням серйозності намірів і фундаментальності капіталістичного будівництва.

Наївність західних учителів дозволила Україні певний час протриматися на плаву. МВФ, Світовий банк та інші установи надавали країнам колишнього СРСР сотні мільйонів доларів, сподіваючись полегшити перехід від планової до ринкової економіки. Фінансові інвестори здебільшого бездумно йшли за МВФ, свято віруючи в те, що вже МВФ дефолту не допустить, і капітали, інвестовані в економіки, що розвиваються, в кожному разі вдасться якщо не збільшити, то хоча б повернути назад.

Російська криза 1998 року привела до тями більшість наївних фінансових інвесторів. А те, як Росія з імперською зверхністю вибачила всім, кому заборгувала, надовго відбило в приватних фінансових установ бажання розглядати Росію як об’єкт інвестицій.

На жаль, той факт, що Україна повелася з інвесторами набагато цивілізованіше й реструктурувала зовнішні борги на досить прийнятних (якщо не оптимальних) для обох сторін умовах, мало вплинуло на інвестпривабливість нашої держави.

Те, що для розвитку економіки необхідні капітал та інвестиції, зрозуміло всім. Фінансові ринки для України закриті. Отже, залишаються три джерела інвестицій: внутрішні, кошти міжнародних фінансових організацій і прямі інвестиції.

Внутрішні інвестиції сьогодні — вочевидь зі сфери фантастики, бо доки в масовій свідомості не закріпиться істина, що основою суспільства є бізнес, цей самий бізнес інвестуватиме в країну лише той мінімум, який необхідний для поточної діяльності, а решту — зберігатиме в місці якомога надійнішому, наприклад, у Швейцарії.

Кошти міжнародних фінансових організацій хороші, але їх замало. Крім того, вони прив’язані до певних політичних та економічних вимог, і наївно гадати, що міжнародна бюрократія ефективніше управлятиме країною, ніж національна еліта. Та й реформи за чужою вказівкою ще ніколи не були дійовими.

Отже, залишаються прямі інвестиції від так званих стратегічних інвесторів. До речі, у нас досі плутають (чи вдають, що плутають) інвесторів зі спонсорами. Ба ні, це зовсім не те саме. Інвесторів не цікавить порятунок країни чи благородність ідеї, їх цікавить прибуток на вкладений капітал, тобто гроші штрих, як учив вічно живий класик Карл Маркс.

І доки ділові умови в країні не сприятимуть перетворенню грошей на гроші штрих та утворенню прибутку, інвестори обминатимуть Україну й зароблятимуть цей штрих у будь-якому іншому місці. І місць таких як мінімум 132, якщо вірити останньому повідомленню, що Україна посідає 133-тє місце у світі за індексом економічної свободи.

Звісно, святе місце порожнім не буває, і на місце американських, німецьких та французьких капіталів прийде (і вже приходить) капітал російський. Що з фінансової точки зору теж непогано: я поки що не чув жодної скарги від робітників компаній, куплених російськими інвесторами, мовляв, помремо, а зарплату від москалів вчасно одержувати не будемо, краще вже працювати на рідну неньку, котра хоч і не платить ані шеляга, зате своя, рідна.

Але якщо ми хочемо залучити стратегічних інвесторів не тільки з Росії, а й з інших держав, то є лише один спосіб домогтися наміченої мети — створити привабливі умови для бізнесу. Не буде привабливого інвестиційного клімату — не буде всього перерахованого вище, а будуть ще один несподіваний прихід зими, пошуки крайніх, спроби реформувати ПЕК і здійснити ринкові реформи з допомогою тимчасового ручного управління. Мовляв, ще не час кидати палити, з понеділка почнемо, але тільки не з цього. А ще буде подальше зниження рівня життя людей, поляризація бідності й багатства, і закінчитися це може геть погано, і аж ніяк не вступом до ЄС.

До речі, про Європу. Як відомо, валовий національний продукт в Україні становить уже менше 600 доларів на душу населення, натомість у Польщі він перевищує 4000 доларів, у Греції, одній із найбідніших країн Європи, перевищує 10 000, а в скандинавських країнах наближається до 30 000.

Означають ці цифри те, що коли наша економіка зростатиме на 7 відсотків щороку, то нам знадобиться приблизно 30 років, щоб досягти сьогоднішнього рівня Польщі, понад 40 років, щоб вийти на рівень Греції, і понад 50 років, щоб підтягнутися до сьогоднішнього рівня країн Скандинавії. Хіба не жаль, що шведи програли Полтавську битву?

Але повернуся до обленерго. Мета їх приватизації не тільки — і не стільки — залучення надходжень у бюджет, скільки поява ефективного власника, того самого, котрий і створюватиме гроші штрих. Держава продемонструвала свою неспроможність у ролі власника.

Для того, щоб максимізувати прибуток, ефективний власник добиватиметься і зниження витрат, і поліпшення якості наданих послуг, що для обленерго означатиме безперебійне забезпечення споживачів електроенергією. Звісно, не всіх споживачів, а лише тих, хто її оплачує.

Завдання держави — піклуватися про тих, хто не в змозі самостійно оплатити спожиту електроенергію. Причому йдеться не про весь обсяг енергоспоживання, а тільки про мінімальний, що забезпечує життя без розкоші, але гідне людської істоти.

Стратегічні інвестори від участі в конкурсі можуть відмовитися, як відомо, з двох основних причин. Перша — непрозорість процедури продажу, коли офіційні правила проведення конкурсу відрізняються від правил реальних, і виграє не той, хто запропонував максимально вигідні для держави умови, а той, хто вчасно увійшов у правильний кабінет.

Прозорість майбутнього продажу обленерго в мене особисто сумнівів не викликає. Процедура продажу, докладно описана в нещодавно розроблених ФДМ правилах, проста й зрозуміла. До участі в конкурсі допускають лише стратегічних інвесторів, які відповідають певним, заздалегідь відомим критеріям. Усі питання, в тому числі попередню згоду АК і НКРЕ, учасники конкурсу узгоджують до дати проведення конкурсу, зокрема підписують остаточний варіант договору купівлі-продажу, який не підлягає змінам після оприлюднення результатів конкурсу. Сам конкурс проводиться в присутності офіційних осіб, преси, громадськості і зводиться до представлення цінових заявок, оприлюднених головою приватизаційної комісії. Учасника, котрий опустить в прозорий ящик заявку з максимальною ціною, оголосять переможцем. Далі шампанське, квіти та інші приємні моменти (цікаво, як буде насправді?).

Але до цього приємного моменту ще потрібно дійти, що буде вельми нелегко. Перешкодити може друга причина — непривабливість того, що продається. Адже приватизація — це насамперед комерційна транзакція, де немає начальника і підлеглого, а є продавець та покупець. І якщо покупцю не подобається об’єкт продажу, то й угода не відбудеться.

Як нам усім відомо, для того, аби продати, наприклад, будинок, його слід упорядкувати, підремонтувати, підстригти дерева на ділянці, пофарбувати паркан. Перш ніж привести потенційного покупця, бажано прибрати в квартирі, а зазвичай розкидані речі хоча б скинути в найвіддаленішу кімнату.

Коли ж ідеться про приватизацію, у нас нерідко все робиться з точністю до навпаки. У будинку терміново розводять бруд, виносять усі меблі, перекопують дорогу перед входом, і якщо покупець, не дай Боже, зацікавився покупкою, його інформують, що його сусіди — алкоголіки, і він змушений буде оплачувати комунальні послуги за всіх.

У тому вигляді, в якому вони існують сьогодні, наші обленерго не є ані привабливим бізнесом, ані, відповідно, привабливим товаром для покупців. Стратегічні інвестори чітко сформулювали ряд принципових вимог, спрямованих на підвищення привабливості обленерго, без задоволення яких наївно розраховувати на ажіотажний попит покупців. Не вдаючись у подробиці цих вимог, зазначу лише, що всі вони випливають зі здорового глузду і самої суті бізнесу — давати прибуток його власникам.

Далі все залежить від нас. Якщо ми справді хочемо, щоб у наш будинок прийшли стратегічні інвестори, капітал, порядок, стабільне забезпечення електроенергією, якщо ми справді хочемо зробити крок у бік Європи, то давайте все це робити, упорядковувати будинок і разом будувати майбутнє країни.

Якщо ж ми продовжуємо вважати, що час ще не настав і прибирання будинку почнемо, звісно, обов’язково, лише не з цього понеділка, то давайте хоча б не лицемірити і не вдавати, що ми чогось усе ще не розуміємо, а винен хто завгодно — МВФ, Росія, жидомасони, іноземні радники, тільки не ми самі. Бо, як стверджує народна мудрість, якщо навколо тебе весь час чимось неприємно пахне, то важко не здогадатися, що це пахне від тебе.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво