ОСТАННІ ДНІ «ЛИНОСУ» - Економіка - dt.ua

ОСТАННІ ДНІ «ЛИНОСУ»

21 лютого, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №7, 21 лютого-28 лютого

У середині лютого в Лисичанську пройшло виїзне засідання парламентського комітету з ПЕК. Депутати розглядали наслідки приватизації нафтопереробних заводів...

У середині лютого в Лисичанську пройшло виїзне засідання парламентського комітету з ПЕК. Депутати розглядали наслідки приватизації нафтопереробних заводів.

Господарі «ЛиНОСу» (керівництво «ТНК—Україна») були гостинними, охоче показували працююче виробництво і навіть організували щось на кшталт неформальної зустрічі з робітниками (нічого поганого на свою адресу почути вони не очікували). Багато говорилося про непогані результати минулого року і про плани на нинішній. Загалом, візит виявився дуже вдалим — продаж пакета акцій підприємства одностайно визнано успішним. Гострих питань майже не ставили, навіть депутати з числа комуністів і «новоукраїнців» говорили винятково про плановану приватизацію «Укрнафти».

Під загальний мажорний настрій керівництво «ТНК—Україна» поскаржилося народним обранцям на Укрзалізницю та Нацкомісію з енергетики за підвищення тарифів і отримало обіцянку розібратися в ситуації. При цьому більшість депутатів знали: це їхній останній візит на ВАТ «ЛиНОС».

Ні, із самим ВАТ нічого жахливого не станеться — воно й далі житиме довго. Може, навіть щасливо. Однак незабаром кількість активів у його розпорядженні зменшиться настільки, що про абревіатуру «ЛиНОС» усі забудуть.

Відповідно до затвердженого судом плану санації НПЗ, цілісний майновий комплекс заводу буде виведено на баланс нового підприємства. Для цього в грудні минулого року створено ЗАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» («ЛиНІК»). Саме воно фактично й займеться переробкою нафти. Що стосується «ЛиНОСу», то він керуватиме залишками активів, ну і плюс увійде як засновник до складу нового підприємства. Щоправда, навряд чи його пакет виявиться там хоч скількись значним.

Якщо все пройде за планом і 30 березня акціонери ЗАТ «ЛиНІК» затвердять додаткову емісію акцій, його статутний фонд зросте у 17 разів до 1,89 млрд. грн. (354 млн. дол.). Відомо й те, що контрольний пакет належатиме структурам ТНК. Крім того, засновниками стануть кредитори і «ряд фінансових структур, які підписали з інвестором угоду про залучення ресурсів із метою реалізації плану санації».

Запитання — скільки перепаде кожному з них. Спочатку ТНК планувала залишити за собою 75%. Інакше кажучи, на частку решти припаде максимум 25%. При цьому вітчизняні кредитори заводу можуть претендувати лише на 248,7 млн. грн. — саме стільки боргів за ними визнає ТНК. Щодо нового статутного фонду це усього 13,16%. Відверто кажучи, не густо, але загалом краще, аніж нічого.

У всякому разі, основна частина українських кредиторів (АТЕК-95, «Співдружність», РУНО, «Лоджистик Сервіс») із цим планом згодна. Хоча, очевидно, захвату з цього приводу вони не відчували. У Росії ТНК недаремно називають «танкістами»...

Останні кілька років словосполучення «агрокомплекс» асоціюється на НПЗ аж ніяк не із сільським господарством. Так звуть найстійкішого з кредиторів. Вже років вісім НВО «Агрокомплекс» зі змінним успіхом веде боротьбу за свої гроші. Борги тягнуться з 1992—1993 рр. Це був золотий час. На Україну несподівано звалилася незалежність, і ніхто не знав, що з нею робити. І раптом комусь спало на думку: а чому б нам не спробувати продавати нафту не за вказівками Держплану, а як захочемо? Думка була свіжою, революційною, а гроші відкривалися такі, що у багатьох дух перехопило. Керівники в Києві вперше дізналися, що подяка за послуги може виражатися не пижиковою шапкою, а багатозначною цифрою на банківському рахунку за кордоном. Благо, що ще близько року нафта в Україну йшла за «союзними» цінами, а продавати її чи нафтопродукти можна було вже за майже світовими.

Однак на цьому святі життя щастило не всім. Восени 1992 року, коли стало ясно, що нафтові ріки течуть за кордон, а аграрії несамовито кричать, що їм нічим збирати врожай, уряд перекинув частину ресурсу на допомогу селу. Знамениту телеграму про це підписав новий прем’єр Леонід Кучма. Інша річ, що за ближчого розгляду з’ясувалося: наші славні селяни паливо теж використовували геть безплатно і поставки безвісти розчинилися на просторах українських ланів. Але це було вже потім. А поки паливо реквізували і кудись поставили...

Серед тих, хто влетів в історію з дотацією для колгоспних латифундистів, було і скромне НВО «Агрокомплекс». Причому паливо у нього поцупили двічі — спочатку 225 тис. тонн 1992-го, а наступного року ще 150 тис.

Сумнівно, що у тодішнього керівництва заводу дуже боліла з цього приводу голова. У загальному обсязі поставок 1992—1993 рр. на той же «ЛиНОС» реквізовані у «Агрокомплексу» ресурси складали менше 2%. Однак незабаром часи змінилися, і Росія відчутно «перекрила краник». Обсяги переробки на НПЗ впали із середини 90-х у кілька разів.

І тут «давальницькі» борги вилізли на поверхню. При цьому енергійний і ініціативний керівник «Агрокомплексу» Олександр Галкін швидко виявився в перших рядах кредиторів «ЛиНОСу». Цілком по-здоровому розсудивши, що більше за ним буде значитися, то більше в результаті й отримає, суму боргів він вигнав на максимально можливу величину. Вершиною став 1997 рік, коли заборгованість заводу перед «Агрокомплексом» оцінювалася в 596 млн. грн. (315 млн. дол.) Точніше, у гривнях агрокомплексівські претензії були й вищими, до 800 млн., але через велику девальвацію 300-мільйонний рубіж у «зелених» так і не було побито. У результаті пан Галкін очолив перший комітет кредиторів НПЗ.

Проблема в тім, що юридичні успіхи «давальців» уже ніяк не могли виправити фінансове становище заводу. Він швидко і впевнено деградував. Дійшло до того, що коли одна з трьох нафтоперегонних установок згоріла, ніхто навіть не подумав її відновлювати — завантаження не вистачало навіть для однієї.

1999 року сталося те, що десять років тому ніхто не міг уявити навіть у кошмарному сні. Розташований у сусідній області маленький Шебелинський газопереробний завод обігнав гігантський «ЛиНОС» за обсягом переробленої нафти. Того року завод стояв майже одинадцять місяців.

Поява, окрім згасаючих шахт, ще й нового міста Лисичанська ніяк не радувала луганські власті. Київ же відверто непокоївся з приводу іншого: фактична втрата контролю над ринком нафтопродуктів призвела до того, що на 80% він виявився забитий імпортом. Саме «бізони», «фіаніти» й інші податкові пільговики визначали ціну, періодично шантажуючи уряд перспективою їхнього обвалу.

Водночас дві спроби продати оброслий боргами і ледь дихаючий завод виявилися безуспішними. І лише з третьої його купили «танкісти». До речі, інших реальних претендентів і не було. Тому розмови про завищення чи заниження ціни носять абсолютно безпредметний характер: продали тому, хто хотів купити й у кого була нафта.

При цьому ТНК категорично не хотіла приймати на себе борги комерційних структур. Їй цілком вистачало проблем із боргами західним кредиторам «ЛиНОСу», сума яких перевалила далеко за сотню мільйонів доларів. Держава на пріоритетності розрахунків із «давальцями» не наполягала — мовляв, нові господарі самі розберуться, в індивідуальному порядку.

Так і сталося. Колишнім постачальникам, як правило, пояснювали, що їхні борги без поставок свіжої тюменської нафти коштують не дорожче від туалетного паперу. Робіть висновки, панове, і давайте думати, на якій цифрі внизу ми зійдемося! Оскільки за п’ять років «давальці» й самі вже встигли переконатися в ліквідності своїх боргів, то частіше воліли отримати хоч щось. У результаті, єдиного фронту кредиторів не вийшло — більшість віддали перевагу синиці в руці. Декому з «давальців», приміром, фірмі «Магнов», у суді пояснили, що взагалі нічого не винні. Можна уявити, скільки з цього приводу було радості...

Словом, робота юристів ТНК наочно демонструвала різницю між тим, як визнають борги чиновник і приватна структура. Останній доводиться віддавати не абстрактні державні, тобто начебто нічийні гроші, а свої кревні. У результаті якщо держава із незвичайною легкістю погодилася з оцінкою боргів перед кредиторами «ЛиНОСу» на мільярд гривень, то ТНК за пару років роботи збила цю цифру вчетверо.

У «протитанкістах» залишилися Галкін, Валерій Ксензенко (Нафта-К) і дехто з менших кредиторів. Однак дітися було нікуди. У ТНК були не лише гарні юристи, а й головне — ресурс нафти. З нею завод працював, а за її попередників — в основному стояв. Перебити цей аргумент було неможливо.

Той же Галкін зараз уже не наполягає на 800 млн. грн., він згоден і на 225. Однак більше 91 млн. йому не дають, і дуже сумнівно, щоб підсумкова цифра виросла.

До того ж, скільки б, «Агрокомплекс» говорив про незаконність приватизації «ЛиНОСу», йому просто нічого запропонувати як альтернативу. Запустити завод він не може, а з купи металобрухту борги не отримаєш.

Навпаки, завантаживши завод, тюменці налагодили й непогані стосунки з місцевою владою. З огляду на те, що НПЗ тепер забезпечує більше третини обласних надходжень у бюджет (особливо після того, як ТНК не києм, то палицею змусили перевести головний офіс у Луганську область), підтримку йому забезпечено. Та й Київ цілком влаштовує, що завдяки стійкій роботі Лисичанського, Кременчуцького й Одеського НПЗ ринок вдалося перевернути з голови на ноги — тепер на ньому домінують нафтопродукти українського виробництва. Колишнім «давальцям» залишається хіба що забезпечувати «танкістам» гострі відчуття. Але до цього вже звикли. Причому, настільки, що ТНК стала розміщати на власний інтернет-сайт статті про нещасливу долю «Агрокомплексу».

Хоча не слід думати, що багаторічна війна взагалі не має сенсу. Зрештою 2000 року ТНК намагалася звести борги «Агрокомплексу» до 36 млн. грн. Тепер він отримає як мінімум майже втричі більше.

Втім, суперечки з паном Галкіним, за всієї їхньої гостроти, не єдина проблема заводу. Реструктуризація буде складною. Зокрема, не дуже зрозуміло, що буде з боргами навіть дружніх «давальців». За заявою ТНК, «затверджений план санації передбачає реструктуризацію активів ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез», встановлення термінів і порядку розрахунків із кредиторами, стягнення дебіторської заборгованості, реалізацію зношеного устаткування, розробку ефективних процедур використання й утримання непрофільних активів і соціальної інфраструктури».

Довга обтічна фраза по суті означає, що в створюване ЗАТ увійде все цінне. Весь баласт залишать за «ЛиНОСом» або передадуть місту. При цьому якщо місцевій владі обіцяють, що утримання переданої соцсфери ТНК фінансуватиме й далі, то «ЛиНОСу», вочевидь, уготована почесна роль і далі «відстрілюватися» від загоничів.

Однак їхня кількість автоматично скоротиться. Адже, навіть у разі малоймовірної перемоги кредиторів, ті отримають право не на щось цінне на НПЗ, а на якийсь пакет акцій у новоствореному ЗАТ. Але вони його і так можуть отримати. Все питання, що з цими акціями робити. За неофіційною інформацією, існує певна домовленість про те, що ТНК зобов’язалася дрібні пакети досить швидко викупити сама. Тим більше, там незабаром будуть співвласниками англійці з British Petroleum, і у свіжому корпоративному скандалі вони геть не зацікавлені.

Що стосується держави, то зобов’язання перед нею будуть виконуватися в повному обсязі. Адже хоч як би плакалися в жилетку російські нафтовики про проблеми в Україні, продавати паливо у нас вигідніше, аніж у Росії. Та й ринок із більш ніж 48 млн. чоловік смачний сам по собі. Тож в намічених інвестиційних програмах щодо збільшення глибини переробки нафти в Лисичанську росіяни зацікавлені. Вже нинішнього року ТНК планує вийти на максимально можливу за законодавством частку ринку — трохи менше 35%. Безсумнівно, що й на переговорах з англійцями при оцінюванні вартості майбутньої англо-російської компанії вартість бізнесу в Україні зіграла чималу роль. І створюване зараз на базі НПЗ нове підприємство, яке не несе на собі тягар старих проблем, стане непоганим козирем у великій грі.

Втім, попри проведену 21 лютого офіційну презентацію концепції «ЛиНІКу», ситуація ще не раз буде змінюватися в той чи інший бік. Народження напевно буде бурхливим, а майбутнє малюється не тільки в рожевих тонах. Приємно одне: всі ігри будуть розгорятися навколо працюючого підприємства, а не його трупа. Як для нинішнього часу — і це непогано.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво