Оптимізм по-донецьки: все погано, але стабільно погано - Економіка - dt.ua

Оптимізм по-донецьки: все погано, але стабільно погано

3 липня, 2009, 13:55 Роздрукувати Випуск №25, 3 липня-10 липня

ряд заявляє, що «кризу зупинено», але, гадаю, наші читачі чудово розуміють, що столичні чиновники часто схильні видавати бажане за дійсне...

Уряд заявляє, що «кризу зупинено», але, гадаю, наші читачі чудово розуміють, що столичні чиновники часто схильні видавати бажане за дійсне. Особливо напередодні виборчої кампанії. Втім, у старих промислових регіонах Південного Сходу теж говорять про певну стабілізацію. Версія для оптимістів — «усе погано, але стабільно погано». Для песимістів — «усе стабільно, але погано».

Водночас тільки в регіонах і доступна з деякого часу інформація про реальний стан речей. У Донецькій області, на щастя, не поспішають виконувати урядові директиви про засекречування інформації стосовно стану економіки. Навпаки, місцеве управління статистики та влада регіону регулярно публікують свої звіти, з яких випливає, що криза зникла тільки з перших шпальт газет і з екранів телевізорів. Однак у реальному житті, яке залишається за кадром, жителі області, як і раніше, потерпають від наслідків кризи, так само як і від наслідків невмілої та пасивної протидії влади всіх рівнів негативним явищам в економіці.

Фото: Євген Шибалов
Фото: Євген Шибалов
Статистичні дані показують, що єдиною галуззю, яка зберегла і навіть наростила обсяги виробництва, виявилася, хоч як дивно, харчова промисловість. Гірничо-металургійний комплекс (ГМК), на якому базується економіка Донбасу, втратив понад 40% обсягів виробництва. Порівняно з минулим роком, підприємства ГМК завантажені лише на 56,8%, але металурги раді й цьому, бо ще навесні металургійні комбінати задіяли лише третину своїх потужностей. Не менш масштабне зниження обсягів виробленої продукції спостерігається в хімічній галузі й машинобудуванні.

На шахтах ситуація не така складна, але вуглярі в основному працюють «на склад». Під час останнього свого візиту у Донецьк міністр вуглепрому Віктор Полтавець називав цифру нереалізованого вугілля, накопиченого на складах, — 2,3 млн. тонн на загальну суму понад 1,5 млрд. грн. Проте загроза шахтарських страйків, яка періодично виникає, змушує уряд уникати різких рішень.

Утім, офіційна статистика показує тільки «середню температуру по палаті», не виокремлюючи нюансів. А нюанси ці полягають у такому: нині стабільно можуть працювати тільки вугільні підприємства, які включені до складу енергетичних і металургійних вертикально інтегрованих холдингів або перебувають у державній власності. Самостійним приватним шахтам набагато важче. Не так давно колективи таких шахт навіть пікетували будівлю обласної адміністрації, куди на знак протесту принесли мішки з вугіллям, аби наочно продемонструвати своє тяжке становище, пов’язане з відсутністю попиту.

Найбільш наочним проявом кризи стала відмова від масштабних проектів, вкладень у модернізацію інфраструктури та енергозбереження. Інвестиції в основний капітал загалом за всіма різновидами економічної діяльності галузі знизилися на 41,8%, а в промисловості — на 43,8. І це попри те, що ступінь зношення основних фондів на донецьких підприємствах залишається загрозливо високим: загалом по промисловості — 55%. Ще вищий цей показник на підприємствах з видобутку неенергетичних корисних копалин — 61%, у машинобудуванні — 64, електроенергетиці — 75%. У металургійному комплексі протягом останніх трьох років рівень зношення основних засобів удалося знизити з 59 до 51%, однак для випуску конкурентоспроможної продукції цього недостатньо.

Згадані вище макроекономічні показники цікавлять нас у цьому разі саме тому, що вони впливають на добробут жителів Донецької області. А вони впливають. Насамперед у тому, що населення банально убожіє, попри стабільно високі номінальні заробітки (за цим показником регіон кілька років посідає друге місце по країні після Києва). Останні дані: номінальна заробітна плата становить в області 2035 грн., зокрема в промисловості — 2290 грн. Але при цьому порівняно з минулим роком середній рівень оплати праці номінально підвищився на 1,8%, а реально — зменшився на 12,8%. Інфляція все-таки перемогла в перегонах із темпами зростання доходів населення.

На щастя, масові звільнення оминули регіон. Викликана чутками про тотальне скорочення персоналу підприємств паніка поступово вщухла. Це сталося, втім, не так унаслідок «боротьби за робочі місця», як з об’єктивних причин — під час економічного буму в Донецькій області спостерігався кадровий голод. Особливо великим був попит на кваліфіковані робочі кадри, а також на інженерів-виробничників. Менеджмент найбільших компаній намагається зберегти дефіцитних фахівців, пам’ятаючи, очевидно, з досвіду 1990-х, що інженери й робітники, яких «викинули» на вулицю, дуже рідко повертаються «до верстата».

У прес-службі холдингу «Метінвест», зокрема, підтвердили, що «зниження обсягів виробництва — незаперечний факт. Однак ані скорочень, ані випадків затримки або невиплати заробітної плати в компанії не було й немає». Зберегти і забезпечити свій персонал у найбільшому металургійному холдингу Донбасу вирішили за рахунок відмови від послуг підрядників. «Для забезпечення трудового колективу виробничими завданнями було прийнято рішення тимчасово обмежити відносини з більшістю підрядних організацій і доручити виконання ремонтних робіт персоналу підприємств. Це дало нам змогу уникнути масових простоїв на виробництві й забезпечити роботою та заробітком співробітників виробничих ділянок, де спостерігається недостатньо замовлень», — пояснили в «Метінвесті».

До своїх маленьких хитрощів вдаються й інші великі учасники регіональної економіки. Металургійний комбінат ім. Ілліча (Маріуполь), приміром, у нинішній ситуації виживає за рахунок того, що свого часу врятував від загибелі радянські колгоспи — скупив мало не половину сільськогосподарських земель півдня Донецької області. І в періоди спаду на власне металургійному ринку Володимир Бойко займався експортом зерна, через що, до речі, свого часу в нього стався великий скандал з Держрезервом, оскільки В.Бойко категорично відмовлявся продавати продукцію своїх агроцехів на внутрішньому ринку.

Згадаємо також, що металурги й хіміки не полишають перманентних спроб змусити державу брати участь у розв’язанні своїх проблем — якщо не прямою бюджетною підтримкою, то хоча б преференціями. Наскільки великий запас міцності та набір заходів у донецьких бізнесменів, судити складно, але безсумнівно й те, що вони найчастіше перебільшують, описуючи наслідки кризи для своїх підприємств.

Нарешті обчислено й відносно точну кількість жертв кризи. У Донецькій області 81,1 тис. чоловік було відправлено в неоплачувані відпустки з ініціативи адміністрації підприємств (6,9% від загальної кількості штатних працівників), а на режим скороченого робочого тижня переведено 146 тис. чоловік (12,4%). Це «весняна» статистика, свіжіших даних поки що не публікували. Тож майже п’ята частина працівників донецьких підприємств хоч і не стали офіційно безробітними, але зазнали відчутних втрат у заробітках. Це не могло не позначитися на їхньому добробуті, бо в нашій країні навіть люди з високими порівняно з іншими регіонами доходами рідко можуть дозволити собі робити заощадження на чорний день, а живуть, як і колись, від зарплати до зарплати.

Те, що багато донецьких родин затягли паски та заощаджують на всьому, видно неозброєним оком за непрямими ознаками: комунальники кажуть про падіння рівня платежів населення, автоперевізники вдвічі скоротили кількість сезонних рейсів у курортні зони, скаржаться на застій у справах працівники сфери послуг. Бюджетні показники також показують падіння доходів населення — за перший квартал 2009 року надходження від прибуткового податку до бюджету Донецької області знизилися на 21,1 млн. грн.

Офіційні оцінки поточної ситуації з боку влади стримані, прогнози — обережні. І слід визнати, що оптимізму тут набагато менше, ніж у київських кабінетах, де бадьоро рапортують про те, що кризу зупинено. Губернатор області Володимир Логвиненко, приміром, не дуже-то й вірить у нинішню стабілізацію, вважаючи її короткочасним перепочинком перед продовженням падіння. Він вважає, що каменем, який потягне всіх униз, стане паралізована кредитно-фінансова система. «Попри позитивну динаміку виробництва, проблеми в кредитно-фінансовій сфері не можуть не позначитися на нашій економіці», — прогнозує Логвиненко.

На бюджетній економіці, до речі, параліч фінансової сфери вже позначився. На депозитних рахунках «зависли» не тільки копійчані заначки громадян, а й гроші місцевих рад міст області — у такий спосіб, звичайно, муніципалітети резервували кошти для фінансування заходів у межах програм соціально-економічного розвитку: ремонтних і будівельних проектів в основному. Крім того, керівники міських рад скаржилися на «божевільні» відсотки в банках, коли намагалися оформити кредити на ті ж ремонти доріг і заміну комунікацій. Крім того, градоначальники намагаються домогтися скасування заборони Нацбанку на розміщення в комерційних банках цінних паперів місцевих рад (так званих муніципальних позик).

Голова Донецької обласної ради Анатолій Близнюк, своєю чергою, закликає всіх до «соціального оптимізму» і вважає нинішню кризу, цитуючи Володимира Ілліча, «гірким, важким, необхідним уроком». «Нині в основному працюють люди покоління, яке було виховане ще при тій, старій системі. І ринкова трансформація їх не дуже торкнулася. От криза і змусить їх стрепенутися. На жаль, у нас немає кадрів, здатних мислити ринковими категоріями. Як мінімум 60% людей нині мислять по-старому», — заявив, зокрема, голова облради, виступаючи на одному з економічних форумів. Треба визнати, що він узагалі-то правий. Наприклад, ті ж директори приватних шахт могли б замість мітингів організувати ефективну роботу служби маркетингу, щоб не доводилося ламати голову над тим, куди подіти видобуте вугілля.

Експертне співтовариство також прогнозує неминуче очищення економіки. Наприклад, цілком виразно економісти говорять про банкрутство певної кількості банків. «Я, звичайно, розумію, що страждатимуть конкретні люди, але банкрутство такої кількості банків, яка є тепер, неминуче. Неминуче їх взаємне поглинання, неминуче їх укрупнення. Завдання кожної кризи — очистити й привести до якогось оптимального співвідношення кількість корпорацій і банків. Я можу звернути вашу увагу на такий факт: на початку періоду незалежності в нас було 11 товарних бірж у Донецькій області, тоді у США їх було стільки ж», — зазначив, зокрема, завідувач кафедри міжнародної економіки Донецького національного університету професор Юрій Макогон.

Він також зазначив, що поновити економічні позиції на світових ринках підприємствам основних галузей донбаської економіки буде непросто. «Наш метал все одно почнуть замовляти. Вони на нашому металі, на цьому напівфабрикаті сидять, як наркоман на голці. Питання в іншому — наші ринки можуть бути на той час зайнятими. Ринок чорного металу ми займаємо, приміром, усього на 3%, хоча перебуваємо на восьмому місці з виробництва та експорту. Нас просто зімнуть і не помітять», — застерігає експерт.

На сьогодні структура регіональної економіки Донецької області така, що влада і представники великого бізнесу здебільшого не в змозі вплинути на щось, крім адміністративного лобіювання своїх інтересів, і можуть тільки терпляче чекати завершення кризи. Спокусившись європейськими «металодоларами», чиновники й бізнесмени так і не потурбувалися про розвиток внутрішнього ринку, стабільного та прогнозованого. Як у тому радянському анекдоті: «Ви яку позицію займали щодо коливань лінії партії?» — «Коливався разом із лінією».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво