Олексій Вадатурський: «Що вищий рівень бізнесу, то більше протистояння з чиновницьким апаратом»

Хоч як це дивно, та великий бізнес у нашій країні роблять не лише транснаціональні компанії або успішні прихватизатори. Є люди, котрі зуміли не вкрасти чи на халяву привласнити народне підприємство, домовившись із корумпованими чиновниками, а з нуля побудувати свій бізнес, причому у сфері, яка раніше не дуже котирувалася серед товстосумів. Сільськогосподарське підприємство «Нібулон» — ровесник незалежної України. Вісім­надцять років тому компанія розпочала діяльність із поставок з-за кордону насіння, потім засіяла орендовані поля, побудувала власні елеватори і морський термінал, налагодила реалізацію зерна у 35 країн світу. Тепер от ініціювала програму «Зерно Ук­раїни», будує вздовж Дніпра елеваторну мережу, відновлює вітчизняний річковий флот і судноплавність широкого і могутнього. І за всі ці роки, запевняє Герой України генеральний директор ТОВ СП «Нібулон» Олек­сій Вадатурський, ніхто з чиновників його не запитав: «Як вам, Олексію Панасовичу, вдається експортувати у 35 країн світу без державного захисту ваших інтересів?» Ніхто не поцікавився, як поставляється зерно в Бангладеш, де відбувся військовий переворот. Як здобули перемогу в тендерах ООН і країн-імпортерів. А головне — чим потрібно вам допомогти, щоб Україна зміцнювала свої позиції на світовому ринку.

У чиновника свої специфічні інтереси, але країна має знати, як живеться національному бізнесу на вісімнадцятому році незалежності України.

— Олексію Панасовичу, чи легко робити бізнес в Україні?

— Надзвичайно складно, але й надзвичайно цікаво. Іноземці зазвичай не можуть досягти тих результатів, які демонструють українські підприємці. Їм дуже багато речей у нашій країні здаються дикими. Вони не пристосовані до розв’язання дивних для них проблем, які виникають тут. Наприклад, їм незрозуміло, як це замість ранкової розминки в басейні о шостій ранку зайняти чергу і першим подати заявку на отримання ліцензії, хоча Мінекономіки починає роботу о 10:00. Щоправда, вони мають змогу вирішувати питання через своїх послів, керівників держав...

— Що найбільше заважає людям діла?

— Корупція. У чиновників захист державних інтересів найчастіше стоїть далеко не на першому місці. Хоча мені особисто вже давно не казали «ну що мені ваші податки, мені особисто від цього краще?», зате мої підлеглі щось подібне чують.

— З якими труднощами доводиться зустрічатися найчастіше?

— Вирішити серйозне питання непросто, навіть достукавшись до перших осіб держави. Бо конкретні дії чиновника найвищого рангу трансформуються в резолюції в цілком інший сенс бюрократом, котрий її готує. Інакше не можна, адже якщо піде пряма вказівка вирішити питання позитивно, то першу особу можуть обвинуватити в корупції і лобіюванні ваших інтересів. Такий стан справ дозволяє чиновникам, прикриваючись захистом держінтересів, опікуватися своїми приватними інтересами і породжує інститут «вирішувачів» і інформаторів, котрі контролюють проходження документів.

Тому годі дивуватися, що Україна втратила багато стратегічних галузей, підприємства яких були за безцінь роздані липовим стратегічним інвесторам. Так було роздерибанено унікальне підприємство — Чорноморський суднобудівний завод, що будував авіаносці. З робітниками навіть не розрахувалися із зарплатні. І за це ніхто не відповів, тому що в країні працюють «вирішувачі».

На 90% робота держапарату — це формальна писанина, яка не передбачає конструктивного вирішення питань. Якщо є, приміром, проблема стосовно Мінтрансу, то не даються доручення в інше компетентне відомство, щоб у остаточному підсумку з’ясувати, чи справедливо я звертаюся в Кабмін. Замість цього Мінтрансу пропонують розібратися із самим собою. Неважко зрозуміти, яку відповідь буде отримано. І справа йде на нове коло. Ніхто з Кабміну не запитав міністра транспорту, чому через уряд йде такий потік запитів з однієї теми. Адже тут треба негайно проводити розслідування, вислухати другу сторону, думку фахівців і розрубати вузол.

— Якими, на вашу думку, мають бути відносини між бізнесом і державою, чиновником і бізнесменом?

— У нашій країні дуже багато говорять про партнерство бізнесу і дер­жави, але, на жаль, бізнесмени у нас більше схожі на безправну партнершу. Якщо ти не належиш до тієї чи іншої політичної сили або вирішення питання залежить від чиновника, опозиційного твоїй політичній силі, то чекай неадекватного ставлення. Держава від цього програє. За кордоном, якщо ти законослухняний, то на захист твого бізнесу виступають незалежно від того, якої ти політичної масті.

— А як ваші справи з іноземними компаніями в Україні?

— Наша держава із задоволенням віддає перевагу іноземним компаніям, бо вважає, що, мовляв, немає пророка у своїй вітчизні, хоча вони часто поступаються багатьом нашим. На світовому ринку теж відбувається жорст­ке лобіювання іноземних компаній тепер уже державами, які вони представляють. Підключаються дипломатичні канали. Використовуються методи, що не дозволяють незалежному українському бізнесові проникати на ринки збуту.

— Які методи впливу застосовує держава до діловитих людей?

— Мушу сказати, на батіг повинні розраховувати компанії, які не мають стосунку до певної політичної партії, а на пряник — свої. Домогтися у можновладців принаймні нейтрального ставлення до себе можна лише тоді, коли вони вже не можуть проігнорувати твою присутність на ринку України. Тільки тоді почнуть вирішуватися питання, що доросли до державних масштабів.

Приміром, уже стало притчею во язиціх питання днопоглиблення, без розв’язання якого на державному рівні судноплавство не зможе розвиватися. «Нібулон» безліч разів звертався з проханням вирішити цю проблему. Усе закінчилося спробою порушити кримінальну справу, і я як керівник мусив доводити, що нічого не вкрав. Держава дотепер не отримує 22,5 млн. грн. податку на прибуток на рік, 5 млн. дол. доходу від додаткових обсягів експорту. В цілому аграрний сектор позбавлений 500 млн. дол. доходу сільгоспвиробників за рахунок генерування зростання цін на внутрішньому ринку. Натомість чиновники віддали перевагу 1—2 млн. дол. суднових зборів, які можна отримати, коли постановою КМУ відвести морському порту акваторію, розміщену над нашою земельною ділянкою. Їх мало хвилює, що діяльність «Нібулону» принесла державі вже понад 40 млн. дол.
за рахунок суднозаходів. І за ці гроші держава має поглибити дно, гарантуючи тим безпеку судноплавства. Я ж хочу виконати ці роботи сам, а мені не дають.

Втім, я не опускаю руки — знаю, як вирішити цю проблему. Мені потрібно розширювати коло людей, до яких я звертаюся. Шукати виконавців, доходити до керівників відомств і особисто вести просвітницьку роботу, показувати важливість вирішення питання і зрештою просити керівника Кабміну спрямувати розгляд питання в інше компетентне відомство.

— 18 років незалежній Україні і 18 років діяльності сільськогосподарської компанії «Нібулон». У чому секрет вашого успіху? Як вам удалося побудувати з нуля наймогутнішу вертикально інтегровану компанію від поля до моря?

— Усе вирішилося на зорі існування компанії. У 1991—1992 роках я ще не знав, що таке рейдерське захоплення, та вже відчув можливості державної машини щодо придушення. І тоді чиновники вміли дискредитувати бізнес. У країні панував бартер, породжений ще Радянським Союзом у рамках країн соцтабору — нафта одним, автобуси на зустрічні поставки... Коли ми зштовхнулися з бартером, нас намагалися дискредитувати, твердячи, що ми завдали державі збитків. Проти мене намагалися порушити кримінальну справу. Тоді переді мною стояла дилема: продовжувати діяльність СП «Нібулон», що поставляло в Україну найкращі сорти насіння кукурудзи і соняшнику, чи відмовитися від цього бізнесу. Я подумав, коли відмовлюся, то на мені все життя буде пляма, і в будь-якій ситуації ці факти спливатимуть. Тому довелося вже на старті свого бізнесу довести, що я роблю потрібну для держави справу, намагаючись відродити аграрний сектор України на нових принципах. І це мусив доводити на різних етапах розвитку. Що вищий рівень бізнесу, то вищий рівень протистояння з чиновницьким апаратом і машиною придушення в державі.

Спочатку були проблеми на рівні районів і області. Далі — на рівні середньої ланки. Нині все вийшло на рівень міністерств і відомств. Навіть на 18-му році незалежності міністр Мінтрансзв’язку казав мені: «Ми в тебе все відберемо, а тебе посадимо. Зробимо все, щоби ти не працював». Тепер він уже екс-міністр, але хіба є гарантія, що те саме не робитиме інший міністр?

— Які ви бачите досягнення незалежності?

— Сьогодні є гласність, свобода слова, свобода звернення. Якщо ти наполегливий, нічого не вкрав і нічого поганого не зробив державі, то є шанс довести, що ти потрібен країні і народу і можеш розраховувати на підтримку. Раніш це виключалося — коли згори починали дискредитувати, то вирватися практично було неможливо.

Я борюся, оскільки чесний підприємець, роблю свою справу краще, ніж інші, поважаю закони, хоч би які вони були. Свято вірю, що навіть у цих умовах вижити можна. Головне — у мене команда дібрана таким чином, що інакше вони не могли б працювати. Коли б я сьогодні запропонував керівникам обійти закон, то вони просто не підкорилися б.

— Це нормально, коли люди, які обіймають високі державні посади, стурбовані своїми власними бізнес-інтересами?

— Ненормально, і чим частіше лідери очищатимуться від такого оточення, тим краще для країни. Наприклад, я дотепер кажу про вертикаль у Мінтрансзв’язку, що справа Вінського живе. Колишній міністр був ідеологом тієї системи, яка існує і після його звільнення з посади. І порядку в цьому відомстві не буде, допоки вертикаль не буде очищена згори донизу. Ніхто не хоче відповідати або принаймні визнати, що, прикриваючись державними інтересами, завдавали шкоди економіці країни. Опікувалися лобіюванням своїх особистих інтересів.

Так само не притягнуто до відповідальності працівників податкової міліції Миколаївської області, котрі два роки тому за командою згори намагалися шантажувати мене як керівника підприємства порушенням кримінальної справи на основі сфальсифікованих свідчень жителя Миколаєва. Я домігся скасування кримінальних справ через суд. Тепер хочу, щоб до цих людей були застосовані бодай елементарні адміністративні санкції. Щоб вони публічно визнали, що фабрикували справу, і пообіцяли, що більше такого не робитимуть. У такий спосіб відбувалося б очищення органів. Проте ні — система сама себе береже.

Якщо таке можуть робити з Героєм України, то що казати про безправних сільських жителів? Вони колективно пропонують узяти в оренду їхні ділянки. Але вийти з довгострокового договору оренди не можуть, навіть якщо він не виконується орендарем.

— Ви створили унікальну вертикально інтегровану структуру. Причому наскільки мені відомо, поки що не відмовилися від наміру налагодити виробництво суден на власному заводі і навіть здійснювати свої поставки і переробку нафти. Створюється враження, що у такий спосіб ви прагнете максимальної автономії, незалежності вашого бізнесу. Якщо так, то з чим це пов’язано?

— Вважаю, чим більше національних компаній розвиватиметься, тим незалежнішими будуть бізнес і країна в цілому. Не можна віддавати перевагу російському або західному бізнесові. Потрібно всіляко допомагати своєму, як це роблять в інших країнах, захищаючи його як усередині країни, так і за її межами. Диверсифікація — це стратегія розвитку «Нібулону». Водночас я розумію, що, досягаючи успіхів в інших галузях, можна також убезпечити свій бізнес, і вивести його на цілком інший рівень. Наше бажання будувати судна та здобути енергетичну незалежність спрямоване на економічну незалежність нашої дер­жави. Чому не можна відродити у світі славу України — постачальника продовольства №1 і за рахунок цього домогтися енергетичної безпеки дер­жави? Незалежність національного бізнесу — це незалежність України.