Олександр ЯРОСЛАВСЬКИЙ: «Це рішення я приймав не поспіхом». Один із найбільших українських бізнесменів не балотуватиметься в народні депутати

Після інформації, що з’явилася минулого тижня, про продаж одному з міжнародних гігантів — BNP-Paribas — контрольного пакета Укрсиббанку дуже хотілося поспілкуватися з його почесним президентом Олександром Ярославським і довідатися більше подробиць про угоду з французами. Однак особливих надій на це не було: один із найбагатших жителів України уникає спілкування з мас-медіа, мабуть, більше за інших своїх колег-олігархів. Принаймні до останнього часу виходи Олександра Владиленовича «на публіку» зводилися до присутності на кількох прес-конференціях. А інтерв’ю будь-яким друкованим виданням пригадати взагалі важко.

Однак «Дзеркало тижня» згоду на інтерв’ю одержало. Правда, всупереч загальній переконаності в існуванні безлічі скандальних подробиць і корпоративних конфліктів, які неминуче супроводжують життя олігарха, вийшло воно досить стриманим. Спілкуючись із журналістом, пан Ярославський уникав згадування будь-яких конкретних імен і прізвищ, намагався говорити лишень правильні слова і, що природно, виглядати якнайкраще. Пропонуємо увазі читачів текст нашої розмови, а далі вже кожен може скласти власну думку про цю людину, її погляди та наміри.

Про банк

— Олександре Владиленовичу, головна тема сьогоднішнього дня — це, звісно, продаж контрольного пакета Укрсиббанку французам. На відміну від власників «Аваля», ви не продали банк цілком. На відміну від теж виставленого на продаж іноземцям Укрсоцбанку, який належить Віктору Пінчуку, котрий нещодавно заявив, що для нього банківський бізнес відпочатку був спекулятивним, Укрсиббанк — не якась окрема частина, а основа вашого бізнесу. За аналогією з Приватбанком, він є операційним ядром і своєрідним логотипом однієї з найвідоміших у країні фінансово-промислових груп (ФПГ). Чи можна відтепер вважати, що французи стали вашими партнерами по ФПГ?

— Справді, коли ми купували банк у 1996 році, він мав тільки дві філії: одну — у місті Харкові і другу — у Черкасах. Тобто це був фактично не банк, а розрахунково-касовий центр. Сьогодні ми побудували один із найбільших у країні системних банків із мережею в 750 філій і відділень.

Тому, звичайно, я в банк вкладаю дещо інший смисл, ніж Віктор Михайлович у згаданому вами прикладі...

Однак на певному етапі руба постало питання, як цей бізнес розвивати далі. Провівши необхідні консультації та проаналізувавши світовий досвід, ми дійшли висновку, що найкращий шлях — пошук стратегічного партнера серед найбільших міжнародних системних банків. Оскільки вони володіють не тільки величезними фінансовими можливостями та всесвітньо відомими брендами, а й розширеним набором продуктів, банківських технологій, ноу-хау. Тобто формула така: ми залучаємо їхні технології та досвід, отримуємо доступ до значніших і дешевших зарубіжних ресурсів, а самі, окрім «Укрсибу», привносимо наші голови та руки. Саме така конфігурація і має дати необхідні конкурентні переваги, ту синергію, на яку ми розраховуємо та якої очікуємо.

У нас є узгоджений із майбутніми партнерами бізнес-план до 2010 року. Він досить агресивний і досить перспективний — як із нашої, так і з їхньої точки зору. Йдеться про 10—12% ринку, про банк, який надаватиме своїм клієнтам максимально широкий і якісний набір банківських продуктів. На базі Укрсиббанку ми хочемо створити фінансову корпорацію, яка надаватиме послуги в усіх сегментах фінансового ринку, включаючи лізинг і страхування.

— Крім одержуваних вами конкурентних переваг, одним із ключових параметрів угоди напевно була й ціна. Оцінки експертів щодо вартості проданого вами контрольного пакета в основному варіюються в діапазоні 200—350 млн. дол. Розумію, що точну суму ви не назвете. Та хоча б натякніть — до якої межі ближче реальна цифра?

— Я просто не можу розкривати будь-якої інформації про суму угоди, оскільки обмежений підписаним мною договором конфіденційності. Я вам відповім так: ця угода абсолютно прозора, легальна, відома. І всі гроші, хоч би хто і що говорив, прийдуть в Україну, і я з радістю заплачу всі податки. Отже, вам, журналістам, доведеться трохи потерпіти — незабаром про все довідаєтесь.

— Ви реалізували в Україні своєрідне нововведення, організувавши тендер на продаж банку. Не хочете поділитися з колегами-банкірами його особливостями?

— Нічого особливого — відома практика, стандартна процедура, давно відпрацьована на Заході. Ми найняли фахівців, і вони нам цей тендер організували.

— Ви залишилися задоволені послугами UBS, вони відпрацювали свої комісійні сповна?

— Звичайно, повною мірою.

— А дорого коштують послуги такі супергіганта (UBS — найбільший у світі інвестиційний банк. — Ю.С.)?

— Гонорари й розцінки були стандартними.

— Гаразд, спробуємо підступитися з іншого боку. У процесі тендера ви вели переговори з цілим рядом великих іноземних банків. Наскільки серйозними були їхні наміри, на які показники українських банків вони звертають найбільшу увагу?

— Про серйозність намірів свідчить офіційно заявлене бажання більшості з цих структур купити банк в Україні. Такі організації не кидають слів на вітер. Та більше я про жодного учасника тендера, крім BNP-Paribas, нічого не казатиму — це визначено умовами угоди. Хотів би, щоб ви мене правильно зрозуміли: репутація фінансиста — її купити неможливо, тому обговорювати інші банки я не можу й не маю права.

— Усіх трохи засмутила дуже стримана реакція представників BNP на повідомлення «Укрсибу» про існування домовленості щодо продажу контрольного пакета. Наразі французи підтверджують лише факт ведення з вами ексклюзивних переговорів. Так відбулася угода чи ні, і які ще залишилися нюанси та застереження?

— Угода остаточно відбудеться, коли буде підписано контракт і всі необхідні папери. Однак принципова домовленість існує, а нюанси пов’язані лише з необхідністю улагодити технічні питання.

— За останні два роки Укрсиббанк відкрив понад 500 філій і відділень. Є думка, що все це було елементом передпродажної підготовки банку, а деякі ваші роздрібні точки «ліпили» де заманеться, ледь не в підворіттях... Також за останній рік ви практично подвоїли банківські активи. Чи не позначиться це на якості кредитного портфеля банку, його стійкості? Де ви набираєте персонал?

— Будь-якої спеціальної передпродажної підготовки ми не вели й ні в яких «підворіттях» жодних точок не «ліпили». До розвитку філіальної та роздрібної мережі ми завжди ставилися дуже скрупульозно, старанно все спланувавши і зваживши. Представники BNP спеціально проїхали, подивилися і залишилися цілком задоволені нашою філіальною мережею. Всі наші роздрібні точки розташовано в абсолютно ліквідних місцях, де банку найзручніше й найвигідніше мати філії та відділення.

Що ж до набору, підготовки та рівня кваліфікації персоналу, то це справді серйозна проблема для будь-якого банку, що швидко розвивається. Тому до кадрового питання ми ставимося особливо трепетно. Вважаю, що за минулі роки ми залучили й виростили достатньо серйозних і компетентних фахівців, тому щодо нашого персоналу в мене серйозних питань немає. Питання є з набору та якості нових продуктів, але ми сподіваємося, що вирішити його допоможуть наші нові партнери. Як ми вже заявляли, розвиток роздрібного банківського бізнесу — одне з наших ключових стратегічних завдань. Та паралельно ми повертатимемося і до кредитування великих клієнтів. Благо, ресурсні можливості тепер для цього будуть.

— Навесні ви придбали невеликий за розмірами московський банк. Чи збираєтеся просуватися далі на російський ринок, чи то була спроба набити собі ціну в очах потенційних інвесторів?

— Російський напрям — один із ключових елементів нашої ринкової стратегії. Буквально днями ми почали розробляти бізнес-план з розвитку нашого банку в Росії. Тільки-но наступного року закінчимо будівництво нашої роздрібної мережі в Україні, команду, яка цим займається тут, переводимо в Росію на створення там розгалуженої філіальної мережі.

— Ще якісь банки для цього купувати збираєтеся?

— Ні, будуватимемо роздрібну мережу самі.

— Виключно самі чи залучите якихось російських партнерів?

— Самостійно. Принаймні поки що питання інакше не ставилось.

— А французи?

— У нас є певні обговорені умови щодо Росії, всі вони міститимуться у нашому бізнес-плані, який незабаром буде опубліковано. Усе, знову ж таки, залежатиме від нас. Те, наскільки ми успішно там розгорнемося, і визначатиме наші подальші взаємовідносини з BNP-Paribas у цьому плані.

— І що, є якісь плани щодо частки російського ринку?

— Ми не обговорювали частку, ми обговорювали розміри філіальної мережі. Це буде близько 150—200 філій.

— У всіх регіонах широкої і неосяжної?

— Регіони визначатимуться за їхньою якістю.

— На проведеній 1 грудня прес-конференції повідомлялося, що основний склад топ-менеджменту Укрсиббанку після входження нових акціонерів збережеться, а ви і пан Галієв братимете активну участь в укрсибівському бізнесі. А не боїтеся, що через рік, два чи три, після того як ваші нові партнери призвичаяться й обживуться в банку, вони захочуть перебрати на себе контроль над фінансовими потоками й операційною діяльністю цілком і змусять вас поступитися більш значимою часткою?

— Наш стратег — це дуже солідна організація. Активи BNP-Paribas перевищують трильйон доларів. За цим показником, як, утім, і за капіталом він входить у десятку найбільших банків у світі. І те, що підписано ним в угоді про наміри, я переконаний, зроблено не для проформи, а виконуватиметься. Авторитет і репутація наших партнерів свідчать про те, що розбіжностей із написаним на папері і тим, що реально передбачається зробити, не буде.

Під час переговорів ми з самого початку ставили умови, що ми цілком залишаємося в бізнесі. Саме тому цей стратег і був обраний, що він прийняв наші умови. Йому сподобалися наші методи роботи, наша система, його влаштовує, що залишається український партнер на таку-то частку. Погодьтеся, коли в нас залишається 49%, тут не скажеш, що йдеться про розставання з бізнесом. Це навпаки, я б так сказав, поєднані з новими великими можливостями великі обов’язки.

І далі все уже від нас залежатиме. Ви зрозумійте, додаткової роботи ніхто не шукає, навіть вони. Коли є гроші, всі навпаки шукають, кого б найняти, щоб на тебе працював.

Якщо наші французькі партнери побачать, що за нормальну роботу, яка приносить реальний прибуток, відповідає закладеним у стратегічному бізнес-плані параметрам, вони заплатили нормальну ціну, це всіх улаштує.

Мені самому, хоча я загалом задоволений своїми менеджерами, хотілося б знайти ще одного фахівця і платити йому великі гроші, аби лишень частину роботи із себе зняти. Але не так часто вдається знайти людину, якій можна довірити відповідальну ділянку роботи, щоб потім не боліла за неї голова. І не довелося за цю людину працювати.

— Ви говорите про хороший прибуток. Тим часом Укрсиббанк нещодавно фігурував в обвинуваченнях із боку податкової в тому, що сплачує занадто мало податку з прибутку відносно його доходів. Періодично й інші підприємства, які належать вам, стають об’єктами претензій у зв’язку з не дуже ефективною діяльністю. Що це, результат податкової мінімізації, від практики якої ви відмовитеся?

— Я не визнаю жодних обвинувачень у мінімізації прибутку і ніколи нею не займався. Я не хочу зараз аналізувати чи критикувати, хто і що говорив із вищого чиновницького бомонду України, що писалося в ЗМІ чи яка інформація «гуляла» в Інтернеті. Є закон, котрий я чітко хочу виконувати. Я не хочу сперечатися, високе чи невисоке податкове навантаження лежить на моєму банку. Я хочу, щоб стосовно будь-якого мого бізнесу з боку держави існував один критерій оцінки — законність. Я хочу сплачувати податків не менше і не більше, а рівно стільки, скільки належить за законом.

Ви уявляєте, що це значить, коли така фінансова група погодилася стати нашим партнером і купити більшу частину нашого банку? Добре відомо, які поважні організації брали участь у тендері на його купівлю. Нас перевірили і просвітили уздовж, упоперек і по діагоналі. А потім ще знизу догори і згори донизу, справа наліво і зліва направо. І повірте, якби вони відчули хоч найменший «душок» чи невідповідність відображеного в документах і того, що є насправді, до нас би на гарматний постріл ніхто не підійшов.

Про інші сфери бізнесу

— Нинішнього року ви фактично пішли з бізнесу, пов’язаного з металургією. Що це означає? Вирішили, що не потягнете?

— Ми визначили для себе фокус бізнесу і не збираємося розкидатися на занадто багато сфер.

— І які пріоритети ви визначили?

— Ну, перший, звісно, це фінансовий сектор. Далі йдуть хімічна промисловість і девелопмент (розробка і супровід інвестиційних проектів, пов’язаних із будівництвом і реконструкцією об’єктів нерухомості. — Ю.С.) Це ті сектори, які ми розвиватимемо найбільше.

— Ви маєте намір провести масштабну емісію на мільярд гривень на черкаському «Азоті». Навесні у держави виникали претензії до законності приватизації цього комбінату, торік були «тертя» з міноритарними акціонерами. Поки що начебто вдалося залагодити конфлікти, але все-таки ці обставини вас не бентежать?

— Черкаський «Азот» напевно піде за тією ж схемою, за якою йшов банк. І ми зараз залучаємо консалтингові компанії, котрі допомагають налагодити всі бізнес-процеси на підприємстві. Аудитори вже повністю «вичистили» його баланс. Це буде абсолютно прозора структура, щоб ніхто не міг висунути жодних претензій щодо якоїсь мінімізації й іншого.

— А міноритарні акціонери претензій не висувають? В одному з ділових ЗМІ було висловлене припущення, що нинішня емісія — це спроба «розмити» блокуючий пакет «Клірингового дому», щоб помститися нібито пов’язаному з цією структурою Костянтину Жеваго за відібраний у вас контроль над ЗАТ «Росава».

— Ця інформація не відповідає дійсності. Про будь-яке «розмивання» не йдеться, і ми такими речами ніколи не займалися. Ми завжди намагаємося вирішувати проблеми максимально цивілізованим і нормальним шляхом. На «Азоті» у нас конфліктів немає. Про якусь помсту Костянтину Жеваго і мови бути не може. У мене з ним чудові стосунки, і «Росаву» я йому продав на абсолютно цивілізованих умовах без жодного тиску. До того ж, наскільки мені відомо, Костянтин до «Азоту» не має жодного стосунку...

— А що ви, Олександре Владиленовичу, скажете з приводу очікуваного підвищення в кілька разів цін на газ? Адже зрозуміло, що рано чи пізно воно обов’язково відбудеться. Після цього, як стверджують експерти, хімічні виробництва в нашій країні, за нинішньої їхньої енергозатратності, стануть нерентабельними.

— Ми протягом п’яти років збираємося вкласти у цей комбінат від 400 до 460 млн. дол., щоб перевести його на якісно новий рівень виробництва і впровадити енергозберігаючі технології. Хочемо довести його до середньоєвропейського рівня, і переоснащення враховуватиме всі цінові параметри і характеристики сировини і всього іншого. Яка ціна газу в Європі, вам відомо.

— А як ви оцінюєте перспективи такого сегмента, як тракторобудування? Що буде з придбаним вами нещодавно Харківським тракторним?

— Харківський тракторний без підтримки уряду ми не витягнемо. Причому підтримки не нас самих, а сільгоспвиробників як основного споживача цієї продукції. Прийшовши на завод, ми виробництво налагодили і збільшили. Але сьогодні зіштовхнулися з тим, що адекватного платоспроможного попиту немає. Оскільки наші сільгоспники, незважаючи на те, що про них багато турбуються з високих трибун, насправді нікому не потрібні.

Ви знаєте, що всюди у світі сільське господарство має держпідтримку. І якщо уряд не почне реально й ефективно допомагати аграріям, за рахунок пільгових ставок за кредитами чи чогось іще — треба просто подивитися, як у всьому світі це робиться, — ХТЗ приречений. Він помре, і його треба буде зрівняти із землею. І це не залежить від того, хто управлятиме цим підприємством, — Ярославський, Петров чи Сидоров.

Про депутатство

— Коли вже ми порушили завжди політично актуальну тему сільського господарства, скажіть, а чи правдиві чутки, що ви не будете балотуватися в парламент, хоча для вас було зарезервовано «тепленькі» місця як мінімум у двох партійних списках?

— Це не чутки — це факт. Я не балотуватимусь у парламент. Я для себе життєві пріоритети визначив: займатимуся тим, чим хочу займатися і вмію.

— А ваш партнер Ернест Галієв і брат Олексій Ярославський?

— Вони теж не підуть, оскільки свого часу я їм і запропонував туди йти. А зараз ми спільно прийняли це рішення.

— Несподіваний вибір, особливо коли врахувати, що він різко контрастує з способом поведінки практично всіх бізнесменів вашого калібру: адже вони вже зайняли місця в прохідних частинах виборчих списків тих чи інших партій. Ну, хіба що пан Коломойський випадає з цієї когорти, але він, здається, не громадянин України. А тепер от і ви. Чи є остаточним ваше рішення, і чи можете розповісти про його мотиви?

— От бачите, де ж усі? Якщо не йду я, не йдуть мої партнери, виходить, уже не всі...

Це рішення я приймав не поспіхом, не нашвидкуруч і дуже довго консультувався сам із собою. Оскільки, навіть радячись із близькими, зрештою такі стратегічні рішення, я упевнений, людина завжди приймає сама. Важливим, хоча і не головним поштовхом для мене послужив продаж 51% акцій Укрсиббанку одній з найбільших фінансових груп світу.

— Тобто після того, як отримали дуже непоганий, із дозволу сказати, іноземний дах?

— Ні, я розглядав це в дещо іншому аспекті. Я побачив і ще раз переконався, що наш банківський бізнес аудований, цілком прозорий і легальний. Це по-перше.

По-друге, я побачив дуже серйозні перспективи. З урахуванням розроблених бізнес-планів і обговорених умов роботи в банку менше не стане, а навпаки, у багато разів додасться. Часу на походи в парламент, навіть якщо просто туди ходити й нічого не робити, у мене просто не буде. Я, не секрет, не дуже й ходив на парламентські засідання, та все одно, коли щось у тебе є, ти мусиш якусь увагу цьому приділяти. Хоч би що це було, нехай навіть просто машина в гаражі, якою ти не користуєшся. Адже все одно вона періодично потрапляє тобі на очі і забирає твою увагу.

За чотири роки перебування у Верховній Раді парламентська діяльність мене не захопила, і я нею всерйоз не займаюся. Займати чуже місце в парламенті, носити або претендувати на звання народного депутата, знаючи, що ти йому не відповідаєш, для мене, припустимо, не зовсім зручно. Хочете — вірте, а хочете — ні, але я жодного разу в житті нікуди не зателефонував, назвавшись: «Здрастуйте, я — народний депутат Ярославський».

І ще, поспілкувавшись останнім часом із багатьма поважними іноземними банкірами, я побачив, що у цих людей інші пріоритети. Вони не розглядають доторканність чи недоторканність. Для них головне — законність чи незаконність.

— Ви хочете сказати, що ваших нових французьких партнерів не цікавило надійне лобі в парламенті? І навіть навпаки, вони відмовляли вас туди йти?

— Наші нові французькі партнери дуже демократичні в цьому плані і вважають, що кожна людина мусить сама робити свій вибір. Але вони просто не уявляють, як можна поєднувати дві несумісні з їхньої точки зору речі — роботу в парламенті і серйозний бізнес.

Ми консультувалися з цього приводу із відомою консалтинговою фірмою, і один із найавторитетніших експертів сказав нам, що, наприклад, в англійському парламенті переважна кількість законодавців займаються цим професійно, маючи юридичну освіту. І тільки дуже незначна частка парламентаріїв — не більше десяти відсотків — мають стосунок до бізнесу. Але є одна особливість — там немає депутатської недоторканності. Тобто депутат може займатися чим завгодно, але тільки не протизаконними речами. У нього мусить бути все задекларовано, все зрозуміло і прозоро. І якщо це відповідає букві закону, нехай займається, чим вважає за потрібне...

— І все ж таки до стандартів однієї з найстаріших у світі демократій нам поки що далеко. Водночас, із приводу деяких об’єктів, що належать вам або контролюються вами, у нової влади виникали претензії щодо законності їхньої приватизації. Поки під реприватизацією начебто підведено риску. Та невже ви не боїтеся, що після виборів можуть відбутися нові серйозні перестановки у виконавчій владі і хтось знову, «домагаючись справедливості», спробує затіяти новий переділ власності, реанімувавши реприватизацію?

— Я думаю, що сьогодні вже не 1993-й, 2000-й і навіть не перша половина 2005 року. Багато впливових політиків, і в тому числі президент, усвідомили шкідливість подібних речей. Україну вже визнано державою з ринковою економікою, і це накладає на країну певні зобов’язання. Упевнений, що ми рухаємося по шляху до цивілізації, а не в протилежний бік.

Зрозумійте, всі наші біди через те, що багато хто з нас намагається займатися тим, чим насправді не може займатися. А от коли чоботи шитиме чоботар, а пироги пектиме пиріжник — професійно, якісно, даючи той продукт, який він уміє робити, ось тоді у нас усе відбуватиметься, як у цивілізованому суспільстві.

— Зізнайтеся, а минулого разу ви пішли в парламент із доброї волі, з необхідності чи з примусу?

— Я вам скажу, що точно не з примусу. Перший раз було певною мірою цікаво. Навколо парламенту завжди сила-силенна вируючих пристрастей, статей, розмов, чуток, пліток...

— Реальність розчарувала?

— Не те щоб розчарувала. Просто я точно зрозумів, що мені це нецікаво, це не моє, і я цим займатися не хочу, вбиваючи свій й забираючи чийсь час.

Про футбол і патріотизм

— Скажіть, а чи не почав вас розчаровувати футбольний бізнес і президентство в харківському «Металісті»? Повернувшись у вищу лігу і вдало стартувавши у нинішньому чемпіонаті, команда після двох поспіль поразок від донеччан потім явно зменшила оберти...

— Футбол — це для мене не бізнес, а чисте меценатство. Бізнесом це назвати взагалі неможливо. Просто як житель і патріот Харкова, після того, як «Металіст» вилетів із вищої ліги, я зобов’язаний був підтримати його, щоб повернути для уболівальників. Зараз клуб посідає сьоме місце в чемпіонаті, і я вважаю, що на даному етапі це зовсім непогано.

— Але ж були й інші серйозні розчарування. Спочатку разом із двома співзасновниками з поста тренера пішов один знаменитий у минулому футболіст і ще півкоманди, а потім недостатнім і нерегулярним фінансуванням, а також втручанням у тренувальний процес свою відставку мотивував інший кумир радянського футболу... Що ви можете відповісти на скарги пана Заварова про необхідність ходити і випрошувати у керівництва чайники?

— Я постараюся відповісти, не називаючи прізвищ. Щодо фінансування клубу у нас є чітко прописаний бюджет. Усі умови про гонорари та зарплати були обговорені заздалегідь, під час підписання контракту. І ми чітко й за графіком здійснюємо всі виплати — як у старі добрі часи в Радянському Союзі. Аванс, потім зарплата, одержав — розписався. Тому нічого не треба ходити й просити.

При цьому ні я, ні пан Галієв не втручаємося в тренувальний процес, оскільки в такому разі повинні були б узяти на себе відповідальність за ігровий результат.

Так, ми не збираємося брати участь у перегонах бюджетів. А основною своєю метою ставимо розвиток місцевого футболу, виховання власних гравців і видовищність.

— Тобто купувати іноземних гравців «Металіст» не планує?

— Ми купуватимемо іноземців, але більший упор зробимо на наших футболістів.

— А наскільки зіпсувалися ваші стосунки з місцевою виконавчою владою після переходу панів Авакова і Данилова в інший клуб?

— Взагалі не зіпсувалися. У мене нормальні стосунки з Аваковим. А з Даниловим у мене немає жодних стосунків. І не було ніколи.

— Ви назвалися жителем і патріотом Харкова. А чи не доведеться в зв’язку зі збільшенням обсягу роботи в банку все ж таки переселятися до Києва і змінювати прописку?

— Я до Києва ніколи не переселявся. Жив у Харкові, живу і житиму. До того ж, байдуже, де ти територіально перебуваєш. І навіть якщо за обов’язком служби доводиться більше перебувати в столиці, першість завжди залишиться за Харковом.