Олександр Бабаков: «Говорити про національну належність капіталу — некоректно. Капітал не знає кордонів»

Про російського підприємця і депутата Держдуми Російської Федерації Олександра Бабакова в Україні відомо небагато. Його ім’я найчастіше пов’язують із електроенергетичним бізнесом у контексті придбання низки українських обленерго. Проте виявилося, що Олександр Михайлович непогано обізнаний із нашою країною і принципами ведення бізнесу в Україні. Своїм баченням нинішньої ситуації і найпріоритетніших напрямів розвитку російського бізнесу в Україні він поділився в інтерв’ю «ДТ».

— Олександре Михайловичу, як ви оцінюєте сьогоднішню ситуацію в Україні? Чи створено в країні сприятливіші умови для ведення бізнесу, зокрема російського?

— Безумовно, в Україні умови ведення бізнесу влада планує змінити. Тенденція до прозоріших схем стимулюватиме розвиток підприємництва в Україні. Поки що зарано давати оцінку якимось конкретним крокам. Водночас ми розраховуємо на створення умов, зокрема й у економіці (при проведенні приватизації), за яких не буде так званих сірих і чорних схем. Так, Віктор Ющенко під час проведення передвиборної кампанії заявляв, що в той період, коли він був прем’єр-міністром, відбулася приватизація частини енергоактивів, і він вважає це найбільш вдалим і прозорим заходом.

Некоректно говорити про національну належність капіталу. Капітал не знає кордонів. Інакше кажучи, головним критерієм перемоги після проходження кваліфікаційних умов, сформованих насамперед міжнародними структурами, є сума грошей, запропонована інвестором. Саме така схема є найоптимальнішою, найчеснішою і, якщо хочете, найпоряднішою. Інша річ, якщо держава вважатиме за необхідне розпочати якісь протекціоністські заходи в низці галузей. Та мова не має йти про національну ознаку, а радше про виконання певних інвестиційних умов.

Сьогоднішня влада в цілому нічим не заважає приходу російських підприємців в Україну. Тепер справа за російським бізнесом, його готовністю прийти та працювати в Україні на цих оголошених умовах, а не йти до чийогось кабінету домовлятися для подальшої формальної участі в конкурсі.

— З чого починався ваш бізнес в Україні?

— Розвивати бізнес в Україні ми почали десь у середині 90-х років із придбання об’єктів готельного господарства. Вихід на готельний бізнес був досить випадковим. Виникла ідея купівлі готелю «Україна» (нині «Прем’єр Палас»), що й було здійснено в березні 1995 року. Відкрити весь комплекс планується до закінчення конкурсу «Євробачення» у травні. А це — 290 готельних номерів, два ресторани, конференц-зал, нічний клуб і казино.

Власне, веденням бізнесу в Україні я зобов’язаний давнім економічним зв’язкам, налагодженим іще за часів СРСР, коли я працював у Росії представником одного з великих українських підприємств.

Окрім цього до готельної мережі належить готель «Ореанда» в Ялті. Ми придбали його 1998 року. До речі, хотів би зазначити, що це придбання є одним із прикладів грамотного поєднання інтересів держави та бізнесу. Надалі ми здійснили повну реконструкцію «Ореанди», що дозволяє нам на сьогодні говорити про наявність на Чорноморському узбережжі готелю, який, незважаючи на свою 4-зіркову атестацію, надає послуги на рівні 5-зіркового готелю.

Середнє завантаження готелю за 10 місяців 2004 року зросло на 14% порівняно з аналогічним періодом 2003-го, що для готелю такого рівня і за наявності лише 114 номерів є досить високим показником. За період від 1998 року готель відвідали 32,8 тис. людей.

— Тобто ви вважаєте, що інвестиції у готельне господарство обіцяють гарний прибуток?

— За нашою оцінкою, розвиток готельного бізнесу є досить перспективним із погляду інвестування не лише у столичні готелі, а й готелі в регіонах. Зокрема нам належить також готель «Дністер» у Львові, ми придивляємося ще до низки об’єктів у інших містах України. Так, це досить високорентабельний бізнес. Та необхідно розуміти, що інвестування у готельний бізнес загалом є стратегічним, оскільки термін окупності таких вкладень становить близько 6—7 років.

Ми ні на мить не шкодуємо про те, що почали розвивати цей напрям. Вважаємо, що створення висококласного готелю — це не лише європейський ремонт, а й відповідний рівень обслуговування. Для цього ми скористалися послугами низки мережних агентств зі світовим ім’ям, що займалися підготовкою нашого персоналу. Сьогодні вже наші менеджери готують персонал для інших готелів, а для нас це стало ще одним напрямом розвитку бізнесу в Україні. Та й загалом готельний сервіс — найвіддаленіший від держави бізнес, на відміну від, скажімо, нафтового або енергетичного.

— Якщо ми заговорили про енергетичний сектор, давайте уточнимо. Вас пов’язують із так званою «Лужниковською групою», що нібито оперує капіталом сумнівного походження?

— Для початку: я не знаю, що це таке. У мене інше прізвище. Я не причетний до бізнесу, пов’язаного з цією назвою. Швидше за все цю плітку було запущено в Інтернеті. Свого часу московських представників в Україні пов’язували з ім’ям Лужкова. Нас іноді називали лужковськими, можливо, це обмовка. Чому цю обмовку пов’язали з моїм ім’ям — варто дізнатися у автора, хоча першоджерело знайти буде вже досить важко.

— А як же обвинувачення у зв’язках із досить відомим російським бізнесменом Максимом Курочкіним, якого зараз розшукує Генпрокуратура України?

— Щодо Максима Курочкіна, то я завжди даю пряму відповідь на це запитання, але мої слова чомусь щоразу спотворюють. Курочкін ніколи не мав і не має жодної акції у тих активах, про які ми ведемо мову. Так, його залучали до управління двома об’єктами, та тільки у складі спостережної ради, але через низку причин його переобрали. «Розлучення» з ним відбулося більш як рік тому і не лише з фахових і політичних, а й суто особистих мотивів.

— Уточніть, будь ласка, які активи в українській енергетиці ви контролюєте?

— Щоб унести цілковиту ясність у питання корпоративних відносин, я нагадаю, що у травні 2001 року наш бізнес-партнер, державна словацька компанія VSE, купив у Фонду державного майна 65% акцій «Херсонобленерго», 51% акцій «Кіровоградобленерго» і 70% акцій «Севастопольенерго», а також 75,56% акцій «Житомиробленерго», заплативши за них близько 500 млн. грн. Навесні 2002 року VSE передала належні їй акції чотирьох українських компаній-енергопостачальників дочірній нідерландській VS Energy, акціонером якої я також є.

Якщо говорити про наші недавні придбання, то можна зазначити, що зареєстрована в Нідерландах компанія VS Energy в обмін на міноритарні пакети енергетичних активів придбала в компаній, підконтрольних російському бізнесмену Костянтину Григоришину, 40% акцій «Кіровоградобленерго». У результаті частка VS Energy у цій компанії-енергопостачальнику зросла до 92% акцій. Ми також придбали пакети акцій «Херсонобленерго» та «Житомиробленерго», збільшивши свою частку в цих компаніях до 90% акцій.

— Ви не боїтеся потрапити під хвилю реприватизації в Україні?

— Щодо реприватизації — я не хотів би коментувати рішення уряду Юлії Тимошенко, оскільки це може бути розцінено як утручання у внутрішні справи незалежної держави. На сьогодні досить важко говорити про сутність процесу, оскільки не визначено форми. Адже відомо, що навіть націоналізація може відбуватися і в формі викупу, й у формі конфіскації. Тому говорити, в якій формі піде реприватизація, ми поки що не можемо.

Ми зовсім не боїмося стати об’єктами критики, оскільки результати нашої діяльності говорять самі за себе. Приміром, валовий дохід ВАТ «Кіровоградобленерго» торік становив 138,4 млн. грн., збільшившись на 35,6% порівняно з 2002-м (102,1 млн. грн.). По «Севастопольенерго» за аналогічний період показники валового доходу збільшилися на 47,2% — із 36,9 млн. грн. 2002-го до 54,3 млн. торік.

Окрім того, в результаті реалізації інвестпрограм із модернізації розподільних мереж відзначається зниження наднормативних утрат по всіх обленерго, що перебувають у нашому управлінні, й динаміка їхнього скорочення зберігається. Скажімо, 2002 року наднормативні втрати ВАТ «Севастопольенерго» становили 10,06%, торік цей показник не перевищував 3%. По Одесі 2002-го втрати сягали 15,5%, а на кінець 2004 року — 10,3%.

Мені хотілося б, щоб було розуміння того, що український енергетичний сектор ми розглядаємо радше як стратегічний об’єкт для інвестування, оскільки операційний прибуток там не порівняти з рівнем капіталізації підприємства. Вихід на ринок через словацьку державну компанію був зумовлений нашими давніми партнерськими зв’язками зі словацькими енергетиками. Ми прийшли всерйоз і надовго.

— Як ви можете прокоментувати скандал навколо «спірних» обленерго між Костянтином Григоришиним і Григорієм Суркісом? Чи не боїтеся ви потрапити під обстріл критики?

— Інформаційні війни, що розгорнулися зараз довкола корпоративних прав на низку обленерго, ми сприймаємо вкрай негативно, оскільки вони завдають шкоди не лише протиборчим сторонам, а й ринку, галузі в цілому. В той час як ми спрямовуємо зусилля на розвиток галузі, частина власників енергорозподільних енергокомпаній відволікається на виконання інших завдань.

— Чи розраховуєте ви на підтримку російського енергетичного монополіста РАО «Единые энергетические системы»?

— Нас досить часто звинувачують у просуванні в Україні інтересів РАО «ЕЭС». Маю зазначити, що ми не є підрозділом цієї компанії, і жодних бізнес-пропозицій від РАО нам не надходило. Навіть якщо гіпотетично припустити можливість участі РАО в українському енергобізнесі, варто зазначити, що такі спроби вже здійснювалися двічі. Я не можу назвати їх успішними, якщо не більше. Візит керівника РАО «ЕЭС» Анатолія Чубайса до України наприкінці 2003 року і його заяви про тотальну приватизацію української енергетики (включаючи наші підприємства) завдали значної шкоди російсько-українським відносинам, зокрема й у енергетичній сфері. Я вважаю, що політик, навіть в умовах передвиборної кампанії (хоч би де вона проходила), не має права робити такі безвідповідальні заяви.

— А як тоді розцінювати інформацію про те, що ви є ставлеником заступника глави президентської адміністрації РФ Ігоря Сечина, котрий просуває вас на посаду заступника голови правління РАО «ЕЭС»?

— Навіть якби ця інформація відповідала дійсності, я не бачу себе в команді Анатолія Чубайса. Бути першим заступником Чубайса й одним із керівників РАО «ЄЕС» — принципово різні поняття.