Кому — рахунок за кордоном, кому — валюта за паспортом

Незважаючи на багатий на новини вересень, новиною, яка справді порвала бізнесовий інформпростір, поза всяким сумнівом, стала ініціатива президента про гуманізацію кримінальної відповідальності за скоєння злочинів у сфері господарської діяльності. Білою заздрістю заздриш Pr-технологам від адміністрації президента, котрі придумали й частково реалізували хід, якого найменше можна було очікувати від чинної влади. І, звісно, тут-таки хочеться стати в довгу чергу симпатиків ініціативи президента, які знімають капелюх перед такою ж несподіваною, як і прогресивною ідеєю, що, на перший погляд, не залишає каменя на камені від критики політики нинішньої влади в економічній сфері.

Оскільки ми не спеціалісти у сфері кримінального та кримінально-процесуального права, залишимо за дужками цієї статті аналіз тексту поданого у Верховну Раду законопроекту №9221 в частині норм, котрі реформують саме кримінальне законодавство, і сконцентруємося на аналізі нововведень, котрі безпосередньо позначаться на фінансових відносинах у нашій державі.

Лібералізація на тлі жорсткості

До позитивних пропозицій, поза всяким сумнівом, належить декриміналізація таких правопорушень у фінансовій сфері, як відхилення від повернення в Україну виручки в іноземній валюті, незаконне відкриття та використання за межами України валютних рахунків (ст. 207, 208 КК). Архаїчність і безглуздя кримінального переслідування цих правопорушень настільки очевидна, що якби не загроза вибіркового підходу до їх застосування з боку правоохоронних органів, вони могли б сприйматися тільки з усмішкою. Як, скажімо, сьогодні сприймається гроза всіх московських фарцовщиків 70-х - ст. 154 Кримінального кодексу РРФСР, котра передбачає відповідальність за спекуляцію. Річ у тому, що сучасна фінансова система пропонує такий багатий арсенал засобів і способів виведення, зберігання та використання валютних цінностей за межами батьківщини, а масштаби неприкритого володіння власністю за кордоном великим українським бізнесом настільки вражають, що ні в кого не викликає сумнівів не тільки необґрунтованість кримінальної відповідальності за такі порушення, а й марність будь-яких спроб притягнути до неї.

Однак цікава деталь. Ініціативи щодо лібералізації відповідальності за валютні правопорушення збіглися із запровадженням жорсткішого режиму валютних обмінних операцій усередині держави. Жорсткішого, на думку фахівців, не цілком виправдано - для «зниження попиту на іноземну валюту» і «скорочення рівня тіньової економіки». Хіба відомі приклади детінізації економіки виключно адміністративними заходами? Чи, можливо, йдеться по якийсь таємний хід мастей у колоді валютних карт керівництва Національного банку? Мабуть, громадськість скоро отримає відповіді на ці запитання. Але, погодьтеся, зовні дії влади виглядають, м’яко кажучи, суперечливо.

Дорогу МММ?

Декриміналізація злочинів, передбачених ст. 202, 203 КК (незаконна підприємницька діяльність), - питання дискусійне. Хоча, поза всяким сумнівом, ініціатива скасування кримінальної відповідальності за здійснення незаконної діяльності з надання фінансових послуг не може не потішити, скажімо, засновника МММ-2011 С.Мавроді, який недавно запустив свій проект в Україні. Адже насправді кримінальна відповідальність за незаконну підприємницьку діяльність була спрямована не так на захист інтересів держави, як на захист споживачів товарів, робіт і послуг, які такі підприємці надавали. Не впевнений, що декриміналізація зазначених діянь - своєчасна.

За податкові злочини - штраф

М’яко кажучи, певні запитання викликають і ініціативи президента з «гуманізації» санкцій за скоєння окремих видів злочинів.

Почнемо зі святая святих - відповідальності за податкові правопорушення. Ризикуючи потрапити в дисонанс із загальною хвилею підтримки заміни санкції за ухиляння від оподаткування у вигляді позбавлення волі штрафом, зазначимо, що така ініціатива потребує глибокого осмисленого аналізу, без якого новація може завдати більше шкоди, ніж принести користі. Чому «гуманізувати» (тобто замінювати позбавлення волі штрафом) знадобилося всі частини ст. 212, 212-1 КК, тобто абсолютно виключати позбавлення волі як санкцію за злочини в податковій сфері? Можливо, автори законопроекту справді вважають, що санкція за ухиляння від сплати податків у вигляді позбавлення волі - найбільша перешкода на шляху пожвавлення економічної активності в Україні? Хіба саме позбавлення волі не є одним із основних чинників, які бодай трохи стримують розвиток ринку конвертаційних послуг? Чи, може, є впевненість у тому, що негативи від розквіту злочинної діяльності зі створення тих-таки конвертаційних центрів, стимульованого пом’якшенням покарання за ухиляння від оподаткування та санкцій за ст. 205 КК (фіктивне підприємництво), перекриються значними позитивами у вигляді припливу іноземних інвестицій в Україну?

Ризикну припустити, що це не так. І річ навіть не в тому, що відсутність позбавлення волі як кримінального покарання за ухиляння від оподаткування не є визначальною ознакою розвинених країн світу. Позбавлення волі за ухиляння від оподаткування (tax evasion) передбачається законодавством США (до п’яти років), законодавством ФРН (до 10 років) та багатьох інших країн. Річ у тому, що заміна максимальної санкції за ухиляння від оподаткування у вигляді 10 років позбавлення волі санкцією 425 тис. грн. (ч. 3 ст. 212 КК) не тільки алогічна, а й аморальна сама собою. Адже можливість повного звільнення від кримінальної відповідальності за ухиляння від оподаткування за умови відшкодування державі суми недоїмки, збитків, штрафних санкцій та пені в повному обсязі до притягнення до кримінальної відповідальності є вже сьогодні. Але якщо сьогодні, не відшкодувавши збитків, винна особа отримує реальний строк, то після прийняття законопроекту №9221 злочинець може відбутися штрафом, який кратно не дотягуватиме до суми, отриманої від скоєного злочину, вигоди. При цьому відносно великий штраф зможе заплатити тільки той злочинець, який достатньо вкрав у держави.

І тут нікого не має вводити в оману положення ч. 2 ст. 53 законопроекту, згідно з яким штраф за тяжкі злочини не може бути меншим від суми збитків, заподіяних скоєним злочином, або доходів від його реалізації. Адже довести суму такого доходу - справа далеко не легка. Для цього замало самого акту перевірки державної податкової служби, чиї чиновники, як ніхто інший, добре знають, яка мізерно мала частка операцій із мінімізації оподаткування сьогодні доходить до суду у вигляді доведених епізодів кримінальних справ.

Штраф після конфіскації?

І ще одне, можливо не таке важливе, але все ж дуже цікаве запитання: а з яких грошей злочинець сплатить штраф за скоєння злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК, якщо цією ж частиною передбачається конфіскація його майна? Можливо, не треба так огульно поєднувати штраф із конфіскацією? Чи, може, нам усім пропонують погодитися з тим, що, з огляду на особливість самої злочинної діяльності з ухиляння від оподаткування, штраф у кожному разі платитиметься з «потайника», «общака» або інших ресурсів, які не мають прямого юридичного стосунку до майна обвинувачуваного, що зможуть довести правоохоронці?

У чому полягає сенс кримінально-правової санкції у вигляді штрафу на максимальну суму до 850 тис. грн. за скоєння злочину, передбаченого ст. 203-2 КК (гральний бізнес), якщо за скоєння цього ж самого правопорушення передбачається адміністративно-правовий штраф на суму понад 7,5 млн. грн. згідно з Законом «Про заборону грального бізнесу в Україні»? Звісно, кримінально-правові наслідки за скоєння правопорушення відрізняються від адміністративно-правових наслідків. Більше того, при скоєнні правопорушення може відрізнятися суб’єкт, що його скоїв. Але чи справді автори поправок упевнені в тому, що потенційного правопорушника може зупинити штраф у розмірі 850 тис. грн., якщо його не зупиняє штраф, майже вдесятеро більший за цю суму?

І вже зовсім незрозуміла в контексті викладених ініціатив ідея пом’якшення покарання за скоєння злочину, передбаченого ст. 206 КК - протидія законній господарській діяльності. Тобто, з одного боку, ми покращуємо клімат для здійснення підприємницької діяльності, а з іншого - послаблюємо відповідальність за протидію їй, у тому числі з боку влади? У чому тут логіка? Можливо, ст. 206 КК змінили просто «за компанію», як це часто тепер буває? Коли ні, то чому не «гуманізовано» за тим самим принципом відповідальність за скоєння злочинів проти власності, особистості, здоров’я та інших цінностей?

Підсумовуючи вищевикладений стислий аналіз президентської ініціативи, зазначимо, що, попри незаперечний позитив внесеного у ВР законопроекту №9221, значною мірою документ має популістський характер. І це зрозуміло. Адже не тільки юристам і правоохоронцям, котрі практикують у господарській сфері, а й більшості підприємців зрозуміло, що покращення інвестиційного клімату, створення передумов для розвитку малого і середнього бізнесу лежать не так у площині зміни й доопрацювання чинного закону, як у площині зміни правової свідомості, правозастосовної практики - насамперед тих, хто представляє державу, керує нею. Саме трансформація у свідомості можновладців ставлення до законодавства як до одного з інструментів досягнення своїх особистих цілей - у ставлення до права як до самостійного, незалежного суспільного явища, котре гарантує дотримання законних інтересів однаковою мірою і ворогів, і друзів, є передумовою не тільки значних економічних досягнень, а й розвитку держави в цілому. І жодні законодавчі акти краще, ніж власний приклад вищого керівництва країни, не зможуть якісно змінити ситуацію, надати нового поштовху розвиткові економіки, відновити втрачений кредит довіри бізнесу, та й усього населення загалом до владної верхівки.

Адже теза Гліба Жеглова про те, що злодій повинен сидіти у в’язниці, мабуть, ні в кого не викликає принципової незгоди. І, очевидно, не так уже й принципово, у кого і як злодій украв - у своїх співвітчизників чи в держави, пробравшись у квартиру чи не сплативши податків. Питання насправді в тому, щоб у в’язниці сидів саме злодій, котрий потрапив у в’язницю не через свій кепський характер, політичну кон’юнктуру або незадовільний майновий стан, а просто тому, що він - злодій. А його колеги по професії не могли уникнути тієї ж долі, заграючи або, не дай боже, спів­працюючи з владою, хоч би якого кольору вона була, і сама собою в’язниця не могла використовуватися як дамоклів меч, піднятий над головами неугодних.

І горе нам, якщо ті позитивні, реформаторські сили при владі, які, безумовно, там є, не зрозуміють, що проблема полягає не в самому праві, а в його застосуванні, і не перестануть лікувати головний біль усікновенням голови.