Одеський припортовий: кожному по шматку - Економіка - dt.ua

Одеський припортовий: кожному по шматку

19 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 19 серпня-26 серпня

За останнє десятиріччя Одеський припортовий завод пережив кілька спроб приватизації: 1994-го, 1996-го і останнього разу 2004-го...

За останнє десятиріччя Одеський припортовий завод пережив кілька спроб приватизації: 1994-го, 1996-го і останнього разу 2004-го. І от — чергова спроба. Цього разу із запереченнями, протестами та закликами «не допустити». Щоправда, невдоволення стосується не стільки приватизації, скільки методів, з допомогою яких вона здійснюється.

Перш ніж продати припортовий, ідеологи приватизації з Мінпромполітики вирішили його реструктурувати, тобто розчленувати. Тим часом мова йде про об’єкт надзвичайно підвищеної небезпеки, котрий будувався як єдиний організм із єдиною системою безпеки. І дробити його недоцільно, вважають спеціалісти. Як кажуть заводчани, це технічно безграмотно й екологічно небезпечно. Загалом, дана реструктуризація, що звалилася на підприємство, мов сніг на голову, сьогодні стала приводом для тривоги і звернень до президента країни, прем’єр-міністра та голови Верховної Ради.

Слід зазначити, що припортовий — це одне з тих багатих підприємств, навколо яких завжди була тиша. Монополіст жив спокійно й розмірено, попри те, що бачив не один передприватизаційний процес. У всякому разі, із хати ніколи нічого не вихлюпувалося. І якби не реструктуризація, то майбутня приватизація, слід гадати, пройшла б без особливих ексцесів. Хоча невдоволень із приводу продажу заводу не бракує.

Позачергова сесія Южненської міськради, яка в понеділок розглядала ситуацію навколо заводу, — тому підтвердження. І хоча депутати зібралися, щоб обговорити прийдешню реструктуризацію та її наслідки, питання щодо приватизації звучали не менш гостро. Кому вигідний продаж високорентабельного підприємства? Що він принесе заводу, місту й державі в цілому? Для міста Южного припортовий поряд із портом «Південний» є містоутворюючими підприємствами.

Прозвучала думка, що задумане дроблення виробництва схоже на спробу зняти напруження від приватизації і закрити таким чином дану тему. Держава, мовляв, виставляє на продаж не весь завод повністю, а тільки його половину, залишаючи у себе 50% (мінус одна акція). Тож причин для особливого занепокоєння бути не повинно.

Однак спеціалісти заводу вважають інакше. Але їхня думка вгорі, схоже, мало кого цікавить. У всякому разі, заводчани, як заявляє адміністрація підприємства, у підготовці рішення про реструктуризацію участі не брали. А свої заперечення про недоцільність її проведення направляли в Кабмін, Фонд держмайна і міністерство, але все одно почуті не були.

Про те, що припортовий збираються реструктурувати в короткий строк, керівництву підприємства взагалі стало відомо після виходу розпорядження Кабміну про узгодження планів-графіків підготовки та проведення продажу об’єктів приватизації, підписаного Ю.Тимошенко 25 липня 2005 року. Сьогодні заводчани сподіваються, що звернення сесії Южненської міськради до президента країни, Кабміну, Фонду держмайна та голови Верховної Ради з проханням не допустити реструктуризацію вплине. Підготовлено звернення до Кабміну і від імені депутатів Одеської обласної ради. Його було розглянуто на президії ради у вівторок.

Чим же страхає майбутня реструктуризація, яку слід провести в короткий строк? Відповідно до плану-графіка підготовки та проведення продажу пакета акцій заводу, затвердженого вищезгаданим розпорядженням Кабміну, її слід завершити 31 серпня. І вже з 1 вересня Фонд держмайна має зайнятися підготовкою проекту уточненого плану розміщення акцій. А до кінця вересня провести оцінку пакета акцій і сформувати склад конкурсної комісії з його продажу. Договір купівлі-продажу планується до підписання 9 грудня 2005 року.

Так-от, виходячи з тих пропозицій, які надходять, реструктуризація передбачає відділення від заводу цеху перевантаження аміаку і приєднання його до державного підприємства «Укрхімтрансаміак», у віданні якого перебуває аміакопровід. А якщо казати точніше, то він значиться на балансі Миколаївського управління магістрального аміакопроводу.

Як повідомив на засіданні президії Одеської облради заступник директора заводу з комерційних питань Сергій Назаренко, під час чергової приватизації їхній цех не раз намагалися «прив’язати» до аміакопроводу. Припортовий перевіряли Генпрокуратура, Фонд держмайна, Мінпромполітики. І всі вони старанно вивчали наявність елементів магістрального аміакопроводу на балансі заводу і встановили, що такі відсутні.

І от чергова спроба відділення. Тим часом, повторюся, Одеський припортовий завод спроектований як цілісний комплекс із виробництва та перевантаження мінеральних добрив і хімічних вантажів. Тому керівництво підприємства вважає, що сьогодні нерозумно відокремлювати виробництво аміаку від його перевалки.

По-перше, цех виконує не лише функції перевантаження на експорт аміаку сторонніх підприємств (3,5 млн. тонн) і власного виробництва (600 тис. тонн). Цех включає ізотермічні сховища. Тут продукцію зберігають, захолоджують. Звідси аміак надходить на виробництво карбаміду — цех також виробляє і видає пару для даного виробництва. Приймає продувні аміаковмісні гази з усього заводу. І багато іншого. Інакше кажучи, є ланкою єдиної технологічної схеми заводу. І відокремити її — значить, різати по живому.

По-друге, на заводі, як об’єкті підвищеної техногенної й екологічної небезпеки, діють єдині служби для забезпечення безпечної роботи всіх цехів: аварійно-рятувальна, ремонтна, пожежна, воєнізована, швидка допомога, а також система контролю за охороною довкілля. Як усе це ділити?

Як пояснив заступник головного інженера заводу Артур Йолкін, цех перевантаження аміаку — це складне устаткування, що потребує постійного нагляду та контролю. Наявні чотири сховища аміаку представляють потенційну небезпеку. «Останні чотири роки, — каже він, — ми регулярно проводимо технічний їхній огляд із повним ремонтом. Стежимо за станом матеріалу сховищ. Всі показання виведено в заводську лабораторію діагностики, де й ведеться контроль. Ці показання потім йдуть у Київ, в Інститут електрозварювання ім. Патона, де спеціалісти відстежують стан металу сховищ. Сьогодні за появи найменших пропусків аміаку (що буває при технологічному процесі) ми відразу їх усуваємо. Диспетчер заводу бачить збої раніше, аніж змінний персонал. У разі виникнення якоїсь серйозної проблеми, всі сили інженерно-технічного персоналу заводу кидаються на її вирішення. За наявності досвіду, накопиченого за 28 років експлуатації підприємства, все це ліквідується миттєво».

За словами А.Йолкіна, досвід, а він безцінний, теж розділити не можна. «Звісно, за бажання, — зауважує він, — відокремити можна все. Але, питається, навіщо, якщо це технічно безграмотно, і, просто кажучи, шкідливо?»

І по-третє. Якщо говорити про економіку питання, то відділення цеху може призвести до створення на заводі нових структур. А це потягне за собою додаткові витрати, що виллється в збільшення собівартості виробленої і перевантажуваної продукції. Хоча саме перевантаження аміаку в масштабах заводу дає дуже незначний прибуток. За 2004 рік воно становило 2,55% від загальної суми прибутку, отриманого від реалізації продукції та послуг. Тому аргумент, що перевантаження — це надприбуткова справа і його треба відокремити й залишити в державній власності, не витримує критики, вважає керівництво заводу. До того ж, за державою після приватизації припортового залишиться 50% акцій. Тож і з точки зору економіки в запланованій реструктуризації, на думку заводчан, теж нема сенсу.

І останнє. Реструктуризація ні економічно, ні технічно, ні екологічно ніяк не обгрунтована. За словами заступника директора Сергія Назаренка, ніякі експертизи не проводилися. Хоча, за законодавством, у процесі реструктуризації та передприватизаційної підготовки заводів повинні бути представлені техніко-економічні обгрунтування. При цьому він навів досвід Латвії, де є аналогічний завод. Свого часу у процесі приватизації латвійське підприємство теж подробили. Але через півтора року всі розділені цехи передали в управління одному власнику.

На закінчення повторюся, що все вищесказане — це точка зору спеціалістів Одеського припортового заводу, яку, вони вважають, сьогодні ніяк не враховують при ухваленні рішень. Тому вони змушені бити на сполох і підключати громадськість та депутатів до вирішення ситуації.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво