НПК «ГАЛИЧИНА»: ДЕРЖАВА РИЗИКУЄ СОТНЯМИ МІЛЬЙОНІВ ЗАРАДИ КОПІЙОК УПРОДОВЖ КІЛЬКОХ РОКІВ ПІДПРИЄМСТВО, ЩО МАЄ СТРАТЕГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ, НАМАГАЮТЬСЯ «ПРИВАТИЗУВАТИ» ЧУЖИМИ РУКАМИ

Поділитися
Втретє протягом цього року не вдається провести загальні збори акціонерів ВАТ «НПК- Галичина» (Дрогобич)...

Втретє протягом цього року не вдається провести загальні збори акціонерів ВАТ «НПК- Галичина» (Дрогобич). Відтак доля його все ще під питанням. Головне, що повинні вирішити загальні збори акціонерів (якщо вони відбудуться), — поновлення права державної власності на цей нафтопереробний завод, вирішення долі менеджменту і подальшого розвитку одного з найвагоміших нафтопереробних комплексів не лише західної України, а й держави. Однак збори акціонерів, які у попередні роки відбулися в плановому режимі і без будь-яких непередбачуваних ситуацій, 2000 року ось вже кілька разів з різних причин були зірвані. Боротьба, що зосередилася навколо цього підприємства в районному місті Львівської області, примітна ще й тим, що практично вперше уряд України твердо став на захист державних, національних інтересів. Однак про все — за хронологією.

Приватизаційний «бе-граунд»

Аби зрозуміти сенс боротьби, що точиться навколо Дрогобицького нафтопереробного комплексу (НПК), доведеться повернутися на початок 90-х.

1992 року Верховною Радою був даний старт приватизації, після чого більшість вагомих підприємств «приватизувалися» через оренду чи «сертифікацію», внаслідок чого формально право власності набували трудові колективи, а насправді підприємства ставали під контроль директорів. На другому етапі директори намагалися отримати у власність акції та майно очолюваних ними підприємств і в такий спосіб стати вітчизняними капіталістами. Комусь це вдавалося, іншим — ні (залежно від особистих якостей, зв’язків із владою, сили конкурентів). ВАТ «НПК-Галичина» та його керівництво у цьому сенсі не виняток...

Напередодні приватизації справи менеджменту «НПК-Галичина» були досить успішними: 1997 року менеджмент придбав близько 10% акцій заводу; ще 30% зі значними інвестиційними зобов’язаннями придбало товариство покупців (котре згодом перетворилося на ЗАТ «Господарська спілка — «Галичина»), що контролювалося менеджментом НПК. Решта 10% акцій було передано Фондом державного майна до статутного фонду Держінвесту України. 17% акцій на сертифікатних аукціонах придбав «Олбанк», а 25%+1 акція залишилось за державою. Така структура акціонерного капіталу давала можливість менеджменту і особисто голові правління абсолютно контролювати ситуацію. Проблеми періодично були пов’язані з недостатнім постачанням нафти, яку давальці й власники «чорного золота» відмовлялися постачати через здирницькі умови переробки, що їх диктував менеджмент НПК, або через недотримання «Галичиною» обумовлених термінів розрахунків.

1998 року, з появою британської «Уотфорд-петролеум» (заснованої вихідцями з України та Росії), ситуація на НПК почала змінюватися. Тоді ж Фонд держмайна України ініціював позов до Вищого арбітражного суду з вимогою забрати у трудового колективу «Галичини» 30% акцій; а «Уотфорд-петролеум» зробив спробу отримати в управління 25%+1 державних акцій.

Перша спроба виявилася невдалою. Тодішній прем’єр В.Пустовойтенко у грудні 1998 року санкціював передачу 25% акцій в управління українській компанії «Галицькі інвестиції»; а вже в жовтні 1999-го той же пакет акцій було передано в управління компанії «Шелтон»...

Однак вирішальним було придбання 1999 року нікому не відомою компанією «Варкідж» у «Олбанку» 17% акцій «Галичини». Придбавши у дрібних акціонерів ще кілька відсотків акцій, ця компанія стала власником дещо більше 20% пакета акцій підприємства. Щоправда, подальші дії уповноважених осіб «Варкіджу» дещо прояснили ситуацію, оскільки прагнення «Варкіджа» надто сплелися з інтересами таких компаній, як «Альфа-нафта» (компанії з російським корінням) та «Авіас» і «Сентоза» (напевне, наближених до власників «Приватбанку»).

Згодом ця доволі агресивна група мала на меті «взяти» «Галичину» під контроль, що викликало несприйняття і ворожнечу з боку керівництва «Галичини» (зокрема Р.Матолича). Оскільки 20%, що належать керівництву, не дозволять контролювати підприємство, менеджмент вдався до нахабної і достатньо хитрої схеми захоплення «Галичини», яка не раз застосовувалася компаніями у приватизаційних процесах Росії.

Звичайно, не йшлося про купівлю акцій «Галичини» на конкурсі (чи тендері) за гроші. Володіючи 20%, група так званих «інвесторів» планувала домовитися з Держінвестом (котрому належало 10%); із «Шелтоном» (25%) і в такий спосіб отримати контрольний пакет для голосування на зборах акціонерів і ухвалення жаданих рішень. Оскільки на зборах акціонерів необхідна присутність власників не менш як 60% акцій, вирішили за допомоги ФДМ відсудити через арбітраж 30% акцій «Галичини» і повернути їх державі (привід — невиконання інвестиційних зобов’язань). Ці 30% мали б гарантувати кворум за ухвалення необхідних «інвесторові» рішень. У такому разі держава (володіючи 65% пакетом акцій цього підприємства) опинялася у меншості і розраховувати на ухвалення своїх рішень навряд чи могла (залишаючись глядачем на тлі компаній, що на той час контролювали б 55% акцій «Галичини»).

Успіх такої оборудки не потребує купівлі акцій обраного підприємства та плати податків до українського бюджету. Необхідне інше...

Три власники

Початок 2000 року в «НПК-Галичина» відрізнявся дивним розкладом: держпакет у 65% роздроблено на три частини і фактично між трьома розпорядниками. Після дворічних баталій ФДМ відсудив 30% у трудового колективу на користь держави (останнє рішення Вищий арбітраж ухвалив 26 травня цього року). 25% акцій «Галичини» — в управлінні «Шелтон» (під зобов’язання завантажити заводу у 2000 році 1 млн. тонн нафти, що так і залишилося обіцянкою, оскільки ця компанія поставила «Галичині» лише 23 тис. тонн нафти). 10% опинилися у статутному фонді Держінвесту України, співробітники котрого довгий час навіть не уявляли, що ж із цим добром робити. Але знайшлися знавці того, що можна зробити з цією частиною держвласності.

Історія з 10% акцій ВАТ «НПК-Галичина» — яскравий приклад того, як завдяки недозволеним засобам можна розпорошувати держмайно. Створений 1995 року за ініціативою тодішнього радника президента В.Кузнєцова Держінвест України отримав у свій статутний фонд держпакет акцій кількох підприємств України, зокрема 10% акцій «Галичини» нібито для залучення інвесторів в Україну. А насправді справа звелася до тривіальної передачі акцій в управління чи користування різним комерційним структурам в обмін на допомогу чи комісійні. Таким чином держчастки акціонованих українських підприємств опинилися у повному розпорядженні таких структур. Це значно шкодило інтересам держави, що й підтвердили висновки Рахункової палати України за результатами перевірки діяльності Держінвесту. (Власне, неефективна й сумнівна діяльність Держінвесту була основною причиною його ліквідації згідно з указом Президента в березні 2000 року).

До цього керівництво Держінвесту встигло здійснити кілька трюків у нафтопереробній галузі. Спочатку ним було передано 30% акцій Надвірнянського НПЗ в управління «Уотфорд-петролеум» (на 5 років за відповідну фінансову допомогу), через що цей завод перейшов у власність групи приватних компаній («Альфа-нафта», «Приватбанк» і «Уотфорд-петролеум», що були власниками 16% акцій, а ще 25% вони отримали в управління від ФДМ). У березні 2000 року Держінвест, незадовго до ліквідації, передав 10% «Галичини» в заставу тому ж «Уотфорд-петролеум». Хоча рік перед тим він здійснив таку ж операцію з ГС «Галичина» і на час укладення іншого договору застави попередня угода не була анульованою.

До сьогодні Фонду держмайна цей держпакет не повернутий ліквідованим Держінвестом. Здається, до сьогодні ніхто у ФДМ не бачив договору застави з «Утфордом». Вочевидь, на заплановані 31 березня збори акціонерів, Фонд держмайна (орган, зобов’язаний захищати інтереси держави) видав доручення на 30% акцій одночасно і представникові держави і представнику «Альфа-нафта».

Зі свого боку Держінвест вдається до аналогічних дій з дорученням на 10% акцій НПК.

А на зборах 22 липня (ініційованих, до речі, цими компаніями) реєстратор (Укрінбанк) зареєстрував саме «Уотфорд», а не представника Львівської облдержадміністрації, котрий прибув із повноваженнями від Фонду держмайна. Здається, що держчиновники захищали не державні інтереси, а інтереси приватних офшорних компаній. У ситуації, що склалася, Кабмін і особисто прем’єр були змушені анулювати такі рішення і «ставити на місце» окремих чиновників.

Проте ситуація цілком ясна. Фонду держмайна варто було виконати доручення Президента і уряду: повернути 10% акцій «Галичини» державі; зобов’язати Держінвест повернути 1,1 млн. грн. застави «Уотфорду» і внести відповідні зміни у реєстр акціонерів. Але у червні 2000 року голова ФДМ посилає листа Президенту і пропонує «продати цей пакет заставодержателю без конкурсу за експертною оцінкою»(?!) Зрозуміло, що експертна оцінка повинна збігатися з сумою застави, яку ліквідований Держінвест встиг «з’їсти». Бюджет в результаті замість майже 19 млн. грн. (суми справжньої ринкової вартості 10% акцій «НПК-Галичина») не отримує нічого. Викладене повною мірою пояснює, чому прем’єр-міністр, котрий не прагне втручання у промислово-приватизаційні процеси, був змушений втрутитися.

Вочевидь, «Альфа», «Уотфорд» та «Варкідж» не прагнули такого втручання.

З історії трьох зборів

Перші заплановані збори мали відбутися 31 березня поточного року, однак — не судилося: В.Ющенко велів їх не проводити до того часу, доки весь держпакет акцій «Галичини» не буде зведено в «одні руки», що дозволить контролювати ситуацію і бути насторожі інтересів держави.

«Альфа-нафта» енд компані ініціюють позачергові збори акціонерів. До порядку денного вноситься питання щодо зміщення голови правління Р.Матолича. Паралельно здійснюються інші кроки, зокрема, заміна реєстратора. Спочатку його функції виконувала дрогобицька філія Укрінбанку. Однак незабаром функції реєстратора перебирає центральний офіс Укрінбанку (одним із засновників якого є компанія «Шелтон»). 26 травня, як вже згадувалося, Вищий арбітражний суд ухвалив повернути 30% акцій «НПК-Галичини» державі, внаслідок чого Матолич «нейтралізувався» ще більше, а «Альфа» (за допомогою «Уотфорд» та «Шелтон») отримала контроль над 55% акцій ВАТ «НПК-Галичина».

Непоміченим це не залишилось. На ім’я прем’єр-міністра В.Ющенка надійшли численні звернення від Львівської обладміністрації та народних депутатів, в яких йшлося про те, що без консолідації всього державного пакету акцій високоліквідного підприємства неможливо провадити будь- які перестановки й насамперед недопускати монополію компаній, що володіють всього 20 відсотками акцій. Прем’єр погодився з такою пропозицією і видав відповідні доручення.

На наступні збори акціонерів 22 липня мав прибути представник Львівської облдержадміністрації з дорученням на представлення 65% держпакету акцій. Проте Фонд держмайна знову трактує на свій розсуд доручення прем’єра і видає доручення лише на 40% (з яких 30% — повернуті державі акції «Галичини» і 10% — ліквідованого Держінвесту). Але й це — лише продовження історії. Реєстратор провадить справу на свій розсуд і 10% акцій Держінвесту реєструє від імені «Уотфорду». Внаслідок чого представник адміністрації втрачає право представляти на зборах 65% акцій і за даних умов вирішує не реєструвати залишок держпакету (30%), що означає відсутність кворуму.

Збори переносять на 28 липня. На цей час приватні компанії все ще намагаються усунути особисто голову правління «НПК-Галичина» Матолича, який, за їхніми твердженнями, не здатен налагодити роботу заводу.

Прагнучи усунути Матолича на нових зборах акціонерів, «Альфа-нафта» нагадувала людину, що рветься у відчинені двері. Адже Кабмін та облдержадміністрація давно прагнули зміцнення менеджменту цього підприємства й відповідних кадрових змін. Але відбутися вони повинні були не за сценарієм офшорних компаній, з огляду на інтереси держави. Наразі варто віддати належне керівнику «Галичини» Р.Матоличу. Прекрасно розуміючи, що на ньому зійшлися всі інтереси і суперечності, за кілька годин до проведення зборів 22 липня він написав заяву про власну відставку, розв’язуючи тим самим руки державі. Адже уряд, ухвалюючи рішення про узгоджене голосування на зборах 65% акцій (зобов’язуючи «Шелтон», який управляє 25%, голосувати разом з представником Львівської облдержадміністрації), вирішив замінити директора. Здавалося, Р.Матолич своєю заявою остаточно спонукає залагодити суперечності, після чого держава нарешті повинна поновити контроль над «Галичиною». 28 липня втретє призначені збори, знову не відбуваються. Причина проста — цього разу збори зриває пан Матолич. 28 липня перед зборами акціонерів була пред’явлена ухвала ВАСу України, підписана Гречківським, якою забороняється проводити загальні збори акціонерів «Галичини». Реєстратор, функції якого виконувала мандатна комісія, створена правлінням ВАТ «НПК-Галичина», відмовляє в реєстрації 25% «Шелтону» й представнику облдержадміністрації з 10% держакцій.

Вийшло, як у відомій приказці: «і сам не гам, й іншому не дам».

Тим часом з’являється нова інформація щодо відставки голови правління, а саме: начебто пан Матолич насправді не подавав жодної заяви про відставку, а лише пішов у відпустку, залишивши свого заступника Петра Кметика виконувати обов’язки голови правління...

Збори акціонерів ВАТ «НПК-Галичина» все одно мають відбутися, та й нове керівництво має бути обраним. Усе нібито зрозуміло. Український завод повинен працювати на Україну.

Зрозуміло, що боротьба за Дрогобицький НПЗ не закінчена і ставити крапку зарано. Але результат цієї боротьби, напевне, стане мірилом здатності Української держави поратися зі своєю власністю, критерієм сили виконавчої влади чи сили тіньових грошей і надто приватних інтересів. Доки держава володіє цим заводом, вона повинна забезпечити його ефективне функціонування та призначити кваліфікований менеджмент...

«НПК-Галичина» з початку року працював лише з 9,5% завантаженням і не в змозі виправити ситуацію. Варто нагадати, що, за оцінкою незалежних експертів, контрольний пакет акцій підприємства, що належить сьогодні державі, реальний інвестор може придбати щонайменше за 300 млн. грн., тобто зробити неабиякий внесок до держбюджету в рамках здійснення програми приватизації українських підприємств.

Враховуючи розташування «НПК-Галичина» (здатного приймати як російську, так і каспійську нафту) за умови державного ставлення до цього підприємства, регіон і Україна можуть придбати справді потужного партнера (чи групу компаній-інвесторів, бажано — власників нафти на Каспії), з допомогою котрих вдасться реалізувати масштабне завдання диверсифікації джерел постачання енергоносіїв в Україну та зменшення енергетичної залежності від Росії.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі