Новітні українські депозитарні технології ... з піни та бетону - Економіка - dt.ua

Новітні українські депозитарні технології ... з піни та бетону

27 березня, 2009, 16:21 Роздрукувати Випуск №11, 27 березня-4 квітня

Комусь криза — війна, а комусь — немов мати рідна! Ця перефразована народна мудрість сьогодні знову набуває актуальності...

Комусь криза — війна, а комусь — немов мати рідна! Ця перефразована народна мудрість сьогодні знову набуває актуальності.

США, наприклад, не перестає лихоманити від громадських протестів проти «жирних котів» із Волл-стріт, які не гидують багатомільйонними бонусами на тлі тяжкої фінансової кризи. Минулого тижня вибухнув черговий гучний корупційний скандал навколо страхового гіганта American International Group. На його порятунок уряд США виділив 173 млрд. дол. Однак значна частина грошей (понад 200 млн.) «осіла в кишенях» топ-менеджерів компанії у вигляді бонусів.

Українські колеги за «нещастям», для яких високорозвинений американський ринок завжди був прикладом для наслідування, схоже, переймають досвід у всьому. Щоправда, у нас фігурують суми на порядок нижчі за американські, але зате українські банкіри вирізняються значно більшою винахідливістю. Черговою ілюстрацією цього висновку став проект Нацбанку щодо створення технологічно супердосконалого центрального депозитарію, гучно розрекламований рік тому.

Нагадаємо, восени 2007 року, якраз після появи нового уряду, Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР) у черговий (напевно, уже сотий) раз занепокоїлася станом підвідомчого їй фондового ринку і, як зазвичай, звернулася з цього приводу до глави держави з листом. Як і в попередніх подібних листах Держкомісії, у цьому посланні йшлося про погано працюючу інфраструктуру фондового ринку, про надмірну кількість бірж і депозитаріїв. Щоправда, цього разу в листі були дві істотні відмінності від десятків попередніх аналогічних звернень: по-перше, ключовою проблемою фондового ринку було названо відсутність центрального депозитарію цінних паперів, по-друге, запропоновано створити цей центральний депозитарій на основі депозитарію Національного банку України.

З першою оригінальною тезою ДКЦПФР можна погодитися, поремствувавши лише на те, що прозріння Держкомісії запізнилося на ціле десятиріччя. А от із пропозицією створити центральний депозитарій на основі депозитарію Нацбанку викликає закономірні запитання.

Запитання перше. Що робити із законодавством, яке ще 1997 року визначило центральним депозитарієм України Національний депозитарій?

Запитання друге. Що робити з рішеннями Ради національної безпеки та оборони України та відповідним указом президента від 24.11.2005 р. №1648 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 29 червня 2005 року «Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні» і від 28 жовтня 2005 року «Про заходи щодо підтвердження гарантій і підвищення ефективності захисту прав власності в Україні», у яких прямо сказано про необхідність «створити на основі Національного депозитарію центральний депозитарій цінних паперів, контрольований державою і незалежний від впливу фінансово-промислових груп і професійних учасників фондового ринку»?

Запитання третє. Що робити із самим Національним депозитарієм України (НДУ), на створення якого держава витратила майже 10 років і більш як 70 млн. грн., і котрий нарешті почав працювати як повноцінна депозитарна установа?

Запитання четверте. Як можна створити центральний депозитарій «на основі депозитарію Нацбанку», якщо такого депозитарію ні юридично, ні фактично, як самостійного програмно-технічного комплексу не існує, а функції самого Нацбанку визначені Конституцією, і не передбачають обслуговування цінних паперів, навіть — державних?

І ще сила-силенна запитань. Наприклад, навіщо українському уряду потрібно було 2006 року сваритися з американським урядом, денонсувавши меморандум від 25 січня 1999 року, відповідно до якого американці зобов’язалися в порядку технічної допомоги побудувати в Україні розрахунково-кліринговий депозитарій на основі приватного депозитарію МФС; і що робити з депозитарними технологіями, переданими американцями депозитарію МФС у період дії меморандуму?

Очевидно, щоб відповісти на ці запитання в ролі листоноші до президента України зі згаданим листом Держкомісії з цінних паперів був відряджений сам голова Нацбанку України Володимир Стельмах. Зміст їхньої розмови достеменно не відомий, але відомі наслідки. А вони красномовно свідчать про те, що здатність пана Стельмаха до переконування виявилася настільки сильною, що глава держави наклав резолюцію: «Згоден. Прошу внести пропозиції».

А от реакція Володимира Семеновича на резолюцію президента була парадоксальною! Пояснити подальші його дії можна, тільки коли припустити, що він сам повірив в аргументи, із допомогою яких зумів переконати президента в тому, що чорне насправді воно біле, а якщо дуже треба — сліпучо біле.

Ніхто не готував пропозицій президенту, як того вимагала його резолюція! Ніхто не створював усередині Нацбанку центрального депозитарію цінних паперів, як це пропонувалося Держкомісією в узгодженому главою держави листі! Натомість, грубо порушуючи законодавство про корупцію, голова правління НБУ особисто почав створювати приватне підприємство, в котре, знову ж таки всупереч законодавству про Нацбанк, ним було вкладено 20 млн. грн. фінансових коштів, які належали НБУ!

І віддаючи розпорядження працівникам Нацбанку готувати установчі документи ВАТ «Всеукраїнський депозитарій цінних паперів» (ВДЦП), і аргументуючи на засіданні Ради Нацбанку необхідність виділення 20 млн. грн. державних грошей, і стимулюючи (м’яко кажучи) найбільші банки виділити по 3 млн. грн. у СФ нового депозитарію, і головуючи особисто на установчих зборах цього ВАТ, — усюди Володимир Стельмах стверджував, що діє, виконуючи важливе державне завдання, дане йому особисто президентом України.

Ну чим не панотець Федір із «Дванадцяти стільців», який діяв від імені і за дорученням своєї дружини, причому виключно в її інтересах!?

Але, треба визнати, що описаний Ільфом і Петровим (і застосований паном Стельмахом) механізм переконання спрацював значно краще, аніж у панотця Федора.

На початку минулого року за рекордно короткий, буквально місячний строк Нацбанком було зібрано 80 млн. грн. статутного фонду нового Центрального депозитарію, проведено установчі збори ВАТ «Всеукраїнський депозитарій цінних паперів». Стрімко почалися переговори з потенційними закордонними контрагентами центрального депозитарію. Для цього Василь Роговий — штатний радник Володимира Стельмаха (у депозитарному світі — голова наглядової ради щойно створеного центрального депозитарію) і ціла група керівників і фахівців Нацбанку, природно, за рахунок самого Нацбанку виїжджали до австрійської та шведської столиць із тим, щоб установити міжнародні депозитарні зв’язки і налагодити контакти з компанією ОМХ — виробником найкращих депозитарних технологій у світі.

Слід зауважити, що до цього переговори з ОМХ вів Національний депозитарій. Причому, як стверджують спеціалісти, дуже успішно. Домовилися, що ОМХ купить до 25% акцій Національного депозитарію, і вони створять спільне підприємство, котре мало б поставляти депозитарні та біржові технології не лише в Україну, а й до країн СНД. Однак переговори було перервано через те, що на їхній завершальній стадії працівники Нацбанку почали гучно заявляти про створення з волі президента України нового центрального депозитарію. Компанія ОМХ збентежено ретирувалася.

На літо минулого року активність чиновників Нацбанку вщухла — початок кризи відсунув депозитарні клопоти на другий план. Але на початку цього року стало очевидно, що початок краху банківської системи тільки зміцнив любов НБУ до центрального депозитарію цінних паперів. Причому любов не до центрального депозитарію взагалі, а до ЦД у недержавному виконанні, причому створеному обмеженим числом банків, саме існування котрих тепер уже повністю залежить від рефінансування Нацбанку.

Близько місяця тому чиновники НБУ оголосили новий план із удосконалення національної депозитарної системи. У ньому всього два пункти: по-перше, негайно забрати у більшості акціонерів найстаршого українського депозитарію Міжрегіональній фондовий союз (МФС) усе нажите добро; по-друге, збільшити статутний капітал нового центрального депозитарію до 200 млн. грн. за рахунок усе тих же банків і держави, після чого новими грошима оплатити пограбованим акціонерам МФС завданий їм моральний збиток.

Нацбанк не тільки фактично змусив банки, котрі є акціонерами МФС, проголосувати за це самогубне для МФС рішення, а й підтвердив свою готовність виділити гроші на збільшення статутного фонду комерційного центрального депозитарію.

Ще одна новація цього року — пан Стельмах і його компаньйони вже не посилаються на главу держави. Чи то немодно стало, чи то комерційні учасники процесу самі почали тямущість виявляти. Криза либонь. Без НБУ не виживеш.

Про можливе поглинання МФС за останній місяць написано чимало. Ми ж зацікавилися менш досліджуваною темою. Наприклад, що реально зроблено ВАТ «ВДЦП» щоб стати якщо не центральним, то хоча б простим депозитарієм? І коли в Україні з’являться обіцяні суперсучасні депозитарні технології?

Що ж з’ясувалося?

За гучною декларацією про кардинальні заходи для розвитку національного фондового ринку насправді криються банальні гешефти з не менш банальною нерухомістю. Минулого тижня в нашому розпорядженні виявилися документи, котрі дають підстави стверджувати, що за минулий рік ВАТ «Всеукраїнський депозитарій цінних паперів» здійснив усього три фінансові операції. Але на ці три операції уже витрачено левову частку статутного капіталу. І, що найтривожніше: коли цей процес негайно не зупинити, зникне і те мале, що залишилося від суми, зібраної Нацбанком на святу справу розбудови фондового ринку.

Операція № 1: 5 млн. грн. заплачено за два призначені під житлову забудову ділянки землі по 0,1 га кожна. Ділянки знаходяться в промисловій зоні. Поруч Лук’янівський базар і Лук’янівська в’язниця. Більш вдалого місця для депозитарію не знайти! Так би мовити, все під рукою — у гущавині емітентів цінних паперів, якомога ближче до ринку і завжди є куди зайти перекурити...

Операція № 2: 13,8 млн. грн. заплачено за розташований на одній із куплених ділянок недобудований житловий будинок. Із пінобетону. Площа 1500 кв. м.

Операція № 3: 32,2 млн. грн. заплачено за ідентичний недобудований будинок, розташований на сусідній ділянці.

Усього витрачено 51 млн. грн. Це 63,75% статутного фонду. Що й казати, покупки недешеві. Але коштуватимуть ще дорожче, оскільки придбані будинки з піни та бетону треба ще добудувати. Мають бути спеціальні й опоряджувальні роботи, потрібно облаштувати територію і відремонтувати під’їзні шляхи. Адже це ж офіс центрального депозитарію України! На це знадобиться сума, котра значно перевищує залишки статутного капіталу.

Та не в цьому головна проблема. Проблема в тім, що перші операції нового центрального депозитарію дуже сумнівні. І не лише тому, що за один із двох однакових, розташованих поруч будинків заплачено удвічі більше, аніж за інший. І не лише тому, що покупку здійснено у приватної особи, тобто за готівку. І річ навіть не в тім, що в момент купівлі на ринку нерухомості Києва була сила-силенна вигідніших пропозицій. Суть у тім, що ці операції, як вважають інформовані люди, взагалі не мають нічого спільного зі створенням центрального депозитарію.

Але тоді навіть у нашій, поки ще не зовсім правовій державі, виникають цілком законні запитання — навіщо все ж таки збирали гроші на створення центрального депозитарію і чому так бездарно витрачено більшу їхню частину? І що реально зроблено державою для розвитку фондового ринку країни та його інституціональної основи — Національної депозитарної системи України за останні півтора року?

Перше запитання для нас риторичне. Відповідь на нього перебуває в компетенції або правоохоронних органів, або спеціальних слідчих комісій Верховної Ради, або тих й інших.

Відповідь на друге запитання ми вирішили пошукати самостійно. Для цього ми повернулися на три роки назад до вже згаданого рішення РНБОУ, після якого відбулося денонсування українським урядом Меморандуму з урядом США про створення в Україні розрахунково-клірингового депозитарію.

Тоді відновлений у правах Національний депозитарій почав стрімко нарощувати свої технологічні можливості. 2007 року йому виділили з держбюджету рекордну суму — 25 млн. грн., котра пішла на технічне переоснащення та формування фінансових резервів.

У другій половині 2007 року стало очевидно, що вже 2008 року Нацдепозитарій зможе виконувати всі функції, покладені на нього законом.

Окрім того, на виконання рішення РНБОУ про необхідність консолідації біржової системи України в рамках Держпрограми розвитку Національної депозитарної системи почалося створення Національного фінансового центру України. Його планувалося розмістити на Контрактовій площі в трьох будинках, спроектованих архітектором Вільямом Гесте ще в ХІХ столітті. Створення НФЦУ передбачало в добудованих будинках, поруч із вже існуючою Міжбанківською валютною біржею (яку на той момент ще не було передано Нацбанком у власність офшорній компанії), розмістити Національну ф’ючерсну біржу і сам Національний депозитарій України. Уряд Віктора Януковича виділив бюджетні кошти на проектні роботи.

На основі багаторічних розробок Національного депозитарію було сформовано і затверджено урядом Концепцію державної цільової економічної програми модернізації ринків капіталу.

Така передісторія створення нового центрального депозитарію.

Що було далі, яка доля цих починань?

На це запитання, на жаль, можна дати коротку відповідь — усе, що робилося на виконання згадуваного рішення РНБОУ, було знищено. Щоправда, окрім безпосередньо Національного депозитарію, котрий ситуація змусила завершити своє формування в рекордно короткі строки.

Новим урядом було заблоковано фінансування Національного фінансового центру (проект В.Гесте).

Розпорядженням КМУ від 27.02.08 р. № 349-р скасовано Концепцію Держпрограми модернізації ринків капіталу.

Того ж дня своїм наступним розпорядженням №350 Кабмін повернув у користування приватній компанії будинок на Контрактовій площі, 4 (Гостинний двір).

І нарешті, без будь-яких обговорень і коментарів уряд своєю постановою від 10.12.2008 р. №1071 анулював Держпрограму розвитку Національної депозитарної системи України.

Замість усього цього Нацбанк і Держкомісія із цінних паперів зуміли організувати купівлю двох житлових будинків із піни та бетону і згенерувати «геніальну» думку про продаж ще не проживаючому в них новому центральному депозитарію цілісного майнового українсько-американського комплексу, котрий становить, до речі, в основному антикварну цінність.

От, мабуть, і все.

Слідів інших творчих дій згаданих розбудовників фондового ринку нам виявити не вдалося. І це, швидше за все, дуже добре, адже зроблене навряд чи можна віднести до розряду справ, корисних для Батьківщини.

Чимало фінансистів у кулуарах висловлюються ще різкіше: «благі» наміри Національного банку завдали суттєвої шкоди розвитку ринків капіталу. Тобто, говорячи простою мовою, завдали збитків державі та суспільству. І це вже зрозуміло не лише спеціалістам, а й громадськості, котра напевне згадає, що в природі все перебуває в рівновазі. Тобто, якщо суспільству від дій тандему Нацбанк—Держкомісія стало кепсько, то неодмінно мають бути й ті, кому від цих дій добре! Але кому?

Зіставивши факти, легко побачити зацікавлених осіб, у яких з’явилася можливість замість Національного фінансового центру України реалізувати на Контрактовій площі свій приватний девелоперський проект.

Це група бізнесменів-чиновників під неформальним проводом Олександра Гінзбурга. Саме він і його партнери отримали можливість доукомплектувати свою приватну Українську міжбанківську валютну біржу таким же приватним центральним депозитарієм.

Чи є їхні дії звичайною комерційною діяльністю, проваджуваною на свій страх і ризик, а дії чиновників, котрі їм допомагають, простою наївністю?

Приймаючи подібну версію, наївними будемо, швидше за все, ми самі.

Очевидним є лише одне: проект тандему фінансових регуляторів Нацбанк—Держкомісія щодо створення нового центрального депозитарію не має нічого спільного з інтересами Української держави. Хоча вплине на ці інтереси дуже серйозно. І вкрай негативно.

Ось чому ми не маємо наміру припиняти нашого журналістського розслідування даної теми.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво