«Нове життя» МВФ - Економіка - dt.ua

«Нове життя» МВФ

20 серпня, 2004, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 20 серпня-27 серпня

У розпал сезону відпусток місії МВФ відвідали чимало країн. Це не дивно — у МВФ новий директор-розпорядник...

У розпал сезону відпусток місії МВФ відвідали чимало країн. Це не дивно — у МВФ новий директор-розпорядник. Цю посаду нинішнього літа зайняв колишній міністр фінансів Іспанії Родріго Рато. На пост глави цієї організації він був призначений, як повелося, за «європейською квотою». «Нова мітла», як зазвичай, намагається мести по-новому. Тим більше, що репутацію Міжнародного валютного фонду в середовищі як його підопічних, так і головних «спонсорів», потрібно терміново поправляти.

На початку серпня чергова місія МВФ залишила Київ, так і не домовившись із урядом. Якщо судити з офіційної заяви для преси, основним каменем спотикання виявилася занадто щедра фіскальна політика Кабміну. Нагадаємо: схвалена радою директорів МВФ 29 березня нинішнього року річна програма «випереджаючий stand-by» передбачала можливість виділення фінансової допомоги на суму 605 млн. дол. Тепер же, через відсутність позитивної оцінки місії, ймовірніше за все, програма буде припинена рішенням ради директорів МВФ до перегляду її критеріїв.

Справедливі чи ні претензії вашингтонських місіонерів — тема окремої розмови. Але невдача в переговорах не дуже схвилювала Кабмін. Та й відповідні аргументи для громадськості у нього знайшлися, на перший погляд, резонні. До того ж, відповідно до запевнянь першого віце-прем’єра Миколи Азарова, завдяки позитивному сальдо платіжного балансу найближчим часом в уряду не виникне необхідності звертатися до МВФ по фінансову допомогу. А ще ж років п’ять тому про таку «розкіш» і можливість «гідно відповісти Чемберлену» доводилося лише мріяти.

Причин такої самовпевненості керівників уряду дві. Перша — це сприятлива кон’юнктура світових ринків, завдяки якій рекордними темпами зростає ВВП України і, відповідно, бюджетні надходження. Друга причина — значне зниження авторитету Фонду й обгрунтована недовіра до його рекомендацій.

Новий стерновий МВФ начебто всерйоз зайнявся коригуванням добряче попсованого за останні десять років іміджу цієї організації. Пам’ятаємо, його попередник, Херст Коллер, теж спочатку активно взявся за реформи. Але, на жаль, нічим особливим на цьому посту не відзначився. Напевно, тому й не здобув такої популярності, як знаменитий Мішель Камдессю, на зміну котрому його настільки активно проштовхував Герхард Шредер.

Пан Рато минулого тижня завершив свій перший офіційний візит у новій іпостасі в найпроблемніший із погляду боротьби з бідністю регіон — Африку. На Чорному континенті, де мешкає близько 800 млн. жителів, реалізується близько половини всіх програм Фонду. Але більшості тамтешніх країн розбагатіти чомусь не вдається. У ході п’ятиденного турне пан Рато відвідав відразу три африканські держави — Нігерію, Габон і Уганду. Глава МВФ терпляче вислуховував критику на адресу своєї організації. Добре що провина за раніше допущені помилки лягає на його попередників. Високий гість пообіцяв, що надалі представники Фонду відвідуватимуть регіон значно частіше. Робити це будуть із благою метою глибше вникнути в особливості та проблеми кожної африканської економіки окремо і, що найголовніше, провести належні консультації з місцевими фахівцями. Від колишньої практики спускання далеких від реалій директив із Вашингтона тамтешні чиновники начебто мають намір відмовитися.

Слід зазначити, що зовсім недавно, минулої осені, змінився і головний економіст МВФ. У вересні на зміну Кенетту Рогоффу прийшов індієць Рагурам Раджан. Він став першим на настільки високому посту в цій організації представником «третього світу». Можливо, «виходець із народу, котрий не з чуток знає реалії економік, що розвиваються» зможе ефективніше спрямовувати зусилля своїх підлеглих. А їх у нього, слід сказати, чимало — штат економістів у МВФ налічує більш як 1000 чоловік. Всі ці люди справно одержують зарплату, причому чималу. Але якість даних ними рекомендацій, на жаль, нерідко змушує сумніватися в їхній компетентності.

Перелік невдач головних розпорядників міжнародних фондів взаємодопомоги дійсно великий. Головна «колода в оці» у чиновників із МВФ і його сателіта Світового банку — Латинська Америка, опікувана ними найбільш щільно.

Чергова місія валютного фонду, 30 червня залишаючи столицю Бразилії, залишилася задоволена проведеною там бюджетною і монетарною політикою. І урочисто оголосила, що ця країна цілком може розраховувати на продовження фінансування відповідно до раніше схваленої 40-мільярдної кредитної програми. Але якщо придивитися уважніше — виникне чимало «цікавих» запитань. Умовою надання кредитів МВФ було висунуто бюджетний профіцит на рівні 4,25% ВВП. Цього нібито вимагає скорочення боргового навантаження на держфінанси.

Тактика, якої в подібній ситуації дотримуються Сполучені Штати, наприклад, — прямо протилежна. У Штатах дефіцит бюджету нинішнього року може перевищити 4% ВВП. А всього з 2001 року Білий дім спрямував на подолання спаду в економіці близько 6 трлн. дол. І це при тому, що американський центробанк теж не сидів у цей час склавши руки. Тільки після останніх двох підвищень (30 червня і 10 серпня цього року) базова ставка ФРС досягла 1,5%, зрівнявшись при цьому з рівнем «чистої» інфляції. А раніше американські монетарні власті, борючись із спадом в економіці, 13 разів поспіль (у цілому на 5,5%) знизили вартість кредитування. Рівно рік ключову короткострокову кредитну ставку утримували на рівні 1%.

Короткострокові відсоткові ставки бразильського Центробанку зараз знаходяться на рівні 16% за 6-відсоткової інфляції. Це означає, що реальні відсоткові ставки становлять близько 10%. Це — непомірний вантаж для економіки, котра запекло долає наслідки спаду. Сполучені Штати в подібних умовах повинні були б мати базову ставку на рівні 11—12%.

Однак такі протиріччя в підходах чиновників МВФ не дуже бентежать. Кому захочеться зайвий раз сердити свого головного спонсора, ще й сусіда (штаб-квартира МВФ розташована всього за кілька кварталів від Білого дому). Але до підопічних із числа країн, що розвиваються, у чиновників Фонду вимоги інші. Від них МВФ, заручившись підтримкою Держказначейства США, довгі роки при спаді економіки затято вимагає скорочення бюджетних витрат. Як жартує нобелівський лауреат Джозеф Стігліц, «МВФ ще в 50-х роках переплутав математичні знаки, записавши замість плюса мінус, і відтоді так і не виправив помилку».

У розвинених країнах у таких випадках застосовують заходи додаткового фіскального стимулювання. Задля справедливості слід визнати, що МВФ у подібних ситуаціях іноді намагається посоромити і багатеньких «відступників». Але ті послуг каси міжнародної взаємодопомоги не потребують. Тому від боязких претензій МВФ міністрам фінансів цих країн ні холодно, ні жарко.

Ще один показовий факт. З 1960-го по 1979 рік згадана вище економіка Бразилії була однією з найбільш швидкозростаючих у світі. За цей період реальний доход на душу населення збільшився на 160%. Якби все так і тривало, бразильці жили б зараз не гірше від західних європейців. Але потім за справу взялися експерти з Вашингтона. Випадково чи ні, але під подальшим пильним наглядом МВФ середні темпи зростання бразильської економіки, починаючи з 1980 року, становили в середньому лише одну восьму від попередніх. Слава Богу, що бразильці вчасно наважилися девальвувати національну валюту — реал. У результаті економіці країни 1999 року вдалося уникнути повномасштабної кризи. Тому її доля виглядає щасливою порівняно із сусідкою Аргентиною.

Аргентина по праву вважається однією з головних невдач МВФ. Протягом десяти років, наслідуючи рекомендації радників із Вашингтона, ця країна слухняно впроваджувала принципи вільного ринку. Аргентинські власті приватизували практично все, що тільки було можна, — від залізниць до служб соціального страхування, а також відкрили вільний доступ на внутрішній ринок капіталів іноземним інвесторам. Не без допомоги мільярдів від МВФ весь цей час утримувався фіксований курс (1:1) національної валюти, песо, до американського долара. В умовах відкритих для зовнішнього світу ринків капіталу ця розкіш, треба сказати, обходилася центральному банку Аргентини недешево. Тільки з початку 2000-го по грудень 2001 року з вашингтонських запасників у Буенос-Айрес надійшов 31 млрд. дол. Результат виявився сумним.

Через стагнацію придушеної завищеним валютним курсом економіки доходи скарбниці різко скоротилися, а затягувати бюджетні паски уряд і законодавці не квапилися. Під приводом невиконання поставлених вимог МВФ наприкінці 2001 року відмовив Аргентині в наданні чергового траншу кредитів.

У результаті Аргентина була змушена припинити обслуговування держборгу на суму близько 95 млрд. дол. Слідом за цим відбулася різка девальвація песо і скорочення 2002 року ВВП країни на 11%. Половина населення Аргентини опинилася за межею бідності. Переговори про реструктуризацію боргу ведуть досі...

Десь у надрах Фонду уже встигла дозріти досить цікава ініціатива. З метою полегшення боргового тягаря на бюджети економік, що розвиваються, МВФ пропонує своїм засновникам схвалити ряд нововведень. Так, відсоткові виплати за кредитами міжнародних кредиторів останньої надії можуть стати плаваючими. Але прив’язаними вони при цьому будуть не до інфляції, а темпів зростання ВВП.

Логіка тут закладена досить проста. Коли зростає економіка, збільшуються і надходження в державну скарбницю. Тому уряду в такому разі легше виконувати боргові виплати. І навпаки. Слід визнати, гідне уваги нововведення.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво