НОВА ЕПОХА ОЩАДБАНКУ НАЙСТАРІШИЙ БАНК УКРАЇНИ ДАВНО ВИЙШОВ ІЗ КРИЗИ. ТЕПЕР ВІН НАМАГАЄТЬСЯ УНИКНУТИ ОПІКИ СВІТОВОГО БАНКУ

Сьогодні вже з упевненістю можна казати, що експеримент зі створенням нової моделі управління державним Ощадбанком — через спостережну раду — виявився несподівано успішним. За останні три роки авторитетні менеджери та фінансисти, котрі зібралися в спостережній раді, практично вивели банк із кризи, знищивши асоціації з установою, котра залучає лише гроші населення. В даний час банк, позбувшись величезної маси безповоротних позик, активно кредитує реальний сектор економіки.

Наступного тижня спостережна рада Ощадбанку проведе засідання, після якого громадськості стане достеменно відомо про фінансовий стан колишнього Ощадбанку УРСР. Сьогодні ми пропонуємо журналістський погляд на цю проблему.

З новим роком, із днем народження

31 грудня 1991 року. Ощадбанк СРСР несподівано відкликає 120 млрд. радянських карбованців активів зі своєї української філії. За одну ніч у банку залишилися пасиви у вигляді внесків населення, при цьому активи стрімко перетекли в московський офіс і зникли там назавжди. Так з’явився на світ Ощадбанк України.

А ось подальша його історія. Практично пунктиром.

Із самого народження і ще тривалий час Ощадбанк виконував функцію лише ощадного, тобто залучав гроші населення і розміщав їх на депозит у Національному банку. І тільки.

1994 року Нацбанк досить несподівано прийняв рішення повернути Ощадбанку із депозитного рахунку в НБУ в еквіваленті близько 1 млрд. грн. При цьому було дано рекомендацію не лише залучати гроші приватних осіб, а й самому задуматися над тим, як і де їх вигідно розміщати. Таким чином, банк було поставлено у складне становище, адже досі він ніколи не займався чимось подібним і не мав спеціалістів відповідної кваліфікації. І цей чинник зіграв свою негативну роль: до 1998 року понад половину кредитних ліній було визнано сумнівною чи безнадійною до повернення.

Втім, задля справедливості слід зазначити, що багато кредитів видавалися банком на вимогу уряду, який за рахунок Ощадбанку вирішував, крім іншого, якісь соціальні й інші завдання. І менеджмент тих років був дуже податливий на умовляння й накази.

Ця податливість змусила інший орган — НБУ — відкликати у банку ліцензії на деякі види діяльності. Що й сталося 1998 року. Зокрема, Ощадбанку було заборонено кредитувати підприємства. Причому НБУ удавався до використання ліцензійного механізму не один раз протягом декількох років. Нічого доброго банку не світило. Тим більше після серпневої кризи 1998 року.

Боротьба за виживання

2000 року парламент прийняв зміни до закону «Про банки та банківську діяльність», що встановили для колишніх держбанків нову модель керівництва. Ще в кінці 1999 року Ощадбанк перетворили на акціонерне товариство, 100% якого закріплено за державою. Формальне право власності на Ощадбанк залишилося в руках Кабміну. А головний орган управління — спостережна рада — тепер мала призначатися Президентом і парламентом, по сім чоловік від кожного.

Однак акціонування в той час хоч і було необхідним і природним, але очікуваних результатів воно не принесло. Навпаки, статутний фонд Ощадбанку, визначений у розмірі 100 млн. грн., таким і залишався донедавна, хоча активи сягали 4 млрд. грн. Отже, збільшувати капіталізацію можна було лише за рахунок бюджету, адже єдиний акціонер банку — держава, де ж йому ще брати гроші? Але жоден склад уряду ніколи не наважився б збільшити капітал банку за рахунок платників податків. Водночас приватні банки були значно мобільнішими й самостійними в прийнятті подібних рішень.

Потім Ощадбанку знову перепало від НБУ, який запровадив новий порядок розрахунку банківського капіталу і методику формування резервних фондів. Капітал банку розраховувався вже не просто як сума статутного і страхових фондів, тепер же від цієї суми потрібно було відняти всі втрати й кредити, класифіковані як сумнівні чи безнадійні. НБУ жорстко порушував питання про «приведення у відповідність» банківських капіталів, інакше — знову відкликання ліцензії. І якщо приватні банки легко вирішували це питання за рахунок нових емісій, то Ощадбанку залишалося просити свого єдиного акціонера збільшити його статутний фонд чи хоча б дозволити наростити капітал за рахунок прибутку. І так би воно, можливо, й було. Але дефолт 1998 року, крах ринку ОВДП й інші принади обрушили всі плани Ощадбанку.

— Весь період із 1991-го по 1999-й у нас йшла боротьба за виживання. Економічна ситуація увесь час змінювалася, і ми постійно долали якісь «об’єктивні труднощі». Хоча права на помилку ніколи не було — у нас же були внески доброї половини населення. Однак те зростання, що почалося з приходом до управління першого складу спостережної ради 2000 року, повернуло нам усе з лишком, — згадує один із найстарших менеджерів Ощадбанку.

Потрібен хороший управляючий

Дефолт дефолтом, але, як уже говорилося вище, Ощадбанк мав і серйозні проблеми з кваліфікованими кадрами другого ешелону. Крім того, чимало труднощів створювала відсутність ефективного топ-менеджменту. Ці проблеми ніяк не могли вирішитися аж до 2000 року, котрий, як виявилося згодом, став для банку не лише переломним, а й рятівним після стількох невдач.

У лютому 2000 року перший склад спостережної ради Ощадбанку очолив відомий фінансист Ігор Плужников. Саме його команді вдалося поновити забрані ліцензії НБУ. Саме він позбувся безперспективних кредитів. І саме він знайшов нові високоприбуткові проекти, що відповідають масштабам такого гіганта як Ощадбанк. А простіше кажучи, Плужникову довелося надолужувати згаяне і пройти той шлях, яким пройшла решта банків.

Після проведення міжнародного аудиту й переходу на нові стандарти бухгалтерського обліку команді Плужникова вдалося перевести в Ощадбанк рахунки ДП «Енергоринок» із усіма його мільярдними потоками. У результаті лише 2001 року цей контракт приніс банку 90 млн. грн. прибутків, чим не можуть похвалитися багато банків навіть 2003-го.

Окрім власної вигоди, Ощадбанк справив благотворний вплив і на розвиток деяких галузей української економіки, зокрема, машинобудування. Один із його кредитів — усього в 10 млн. доларів, наданий вітчизняному гіганту машинобудування — КрАЗу в критичний момент для поповнення оборотних коштів, дозволив заводу на 60% збільшити обсяг виробництва вже до 2002 року.

Можна назвати ще один проект Ощадбанку, який відомий сьогодні кожному. Йдеться про торговий центр «Глобус» на Майдані Незалежності в Києві. Недавно колеги-банкіри глузували з нерозторопності держбанку, якого нібито змусили кредитувати довгобуд, адже терміни здавання «Глобуса» двічі переносилися.

Ощадбанку говорили, що гроші його вкладників навічно полягли в тоннах бетону в центрі столиці. Сьогодні скептики вмовкли. «Глобус» перетворився на колосальний торговий центр із мільйонними торговими оборотами.

Всі нові кредити, видані після поновлення ліцензії 2000 року, забезпечені резервами на 100%. За оцінкою спеціалістів, настільки швидке й ефективне оздоровлення балансу без потужних зовнішніх фінансових уливань просто неможливе. Але це відбулося.

За підсумками 2002 року Ощадбанк збільшив свої пасиви майже в чотири рази — із 1,218 до 4,153 млрд. грн. Внески населення збільшилися втроє, із 0,935 до 2,8 млрд. гривень. За статистикою, кожну п’яту гривню, що потрапляє на банківський депозит, жителі України довіряють Ощадбанку. При цьому його новими клієнтами лише за останні два роки стали більш як 5 млн. чоловік.

Сума проблемних позик, які на початок 2000 року складали 63%, знизилася на 1 січня 2003-го до 12% від загального портфеля банку. Покриття кредитних вкладень коштами спеціального резервного фонду збільшилося з 39 до 79%.

Взаємини зі Світовим банком — вже в минулому

Однак у Ощадбанку залишилася одна невирішена проблема — Світовий банк. Як відомо, 1997 року спекулятивний ринок ОВДП перебував у піку розвитку, приносячи банкам суттєвий прибуток. А після холодного душу в спекотному серпні 1998-го п’ять колишніх системних держбанків розсьорбували наслідки високої інфляції середини 90-х. Крім того, вони легко підпорядковувалися вказівкам змінюваних урядів про роздачу багатомільйонних і часто безповоротних кредитів.

Саме тоді київське представництво Світового банку запропонувало проект, покликаний уберегти Україну від насування банківської кризи. Цей проект отримав назву «Кредит на реструктуризацію фінансового сектора» і містив у собі багато прогресивних ідей, частина з яких згодом зіграла свою позитивну роль.

Однак одним із пунктів цієї програми стало фінансове оздоровлення великих банків із великою часткою поганих кредитів. Світовий банк запропонував зовнішні вливання. Але однією з умов такого кредитування було те, що банк, який отримував позику, мусив разом з економістами з місії СБ розробити стратегію свого подальшого існування на фінансовому ринку і невідступно її дотримуватися.

Та поки СБ вів переговори з численними урядами України і НБУ, програма реструктуризації фінсектору морально застаріла. Стосовно Ощадбанку цьому може бути таке пояснення. Йому Світовий банк рекомендував скористатися дешевим і довгостроковим зовнішнім фінансуванням для покриття збитків за старими позиками і припинити кредитні операції. Ощадбанку було запропоновано стати «маржинальним банком», тобто жити з мінімальної маржі між ставкою залучення депозитів населення і відсотками за безризиковими державними цінними паперами.

1998 року керівництво Ощадбанку, напевно, із радістю прийняло б цю привабливу пропозицію, адже за внесками фізосіб можна було сплачувати 24% річних, тоді як річні за ОВДП приносили 40% доходності. Але піраміда ОВДП впала. Про яку маржу може йти мова, тим більше зараз, коли ставки за депозитами у Ощадбанку (і у більшості інших банків) складають 12% річних, а доходність держоблігацій — не більш як 9%?

З цієї причини Ощадбанк не дуже радіє при слові «реструктуризація». Ще більше він не хотів би відмовитися від діючих і майбутніх прибуткових кредитних ліній, оскільки від цього постраждає не лише сама фінустанова, а й ті, кому вона відмовить в обслуговуванні.

При цьому Ощадбанк усе ще не відмовляється від програми технічної допомоги, аудиту й переходу на міжнародний бухгалтерський облік. А ідеологію управління своїми активами та пасивами, закладену в програмі Світового банку, керівництво банку хотіло б переглянути.

Тому іншим переломним етапом у житті Ощадбанку стане засідання спостережної ради наступного тижня. Було б непогано, щоб і Світовий банк переглянув своє ставлення до банку, який, здавалося, віддав Богу душу, але встав на ноги.