Нікопольський феросплавний: відторгнення пройденого - Економіка - dt.ua

Нікопольський феросплавний: відторгнення пройденого

4 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №8, 4 березня-11 березня

Уся країна схвильована розмовами про реприватизацію. Існує й об’єкт, необхідність повернення якого в держвласність майже не дискутується...

Уся країна схвильована розмовами про реприватизацію. Існує й об’єкт, необхідність повернення якого в держвласність майже не дискутується. Йдеться про Нікопольський завод феросплавів.

Коли майже два роки тому на конкурсі «під одного учасника» це підприємство продавали Віктору Пінчуку, можна було припустити будь-що. Однак ні в кого навіть думки не виникало, що завод, побудований на одному з найбільших у світі марганцевих родовищ, переведуть на постачання... імпортною рудою.

Однак більше року після продажу місцеву руду просто не використовували, а зараз її частка не перевищує 30%. Можна довго говорити про особливості особистих і фінансових стосунків між паном Пінчуком і групою «Приват» (Ігор Коломойський), однак факт залишається фактом. Спочатку держава за заниженою ціною віддала «за сімейними обставинами» завод, а потім допустила, що нові власники стали гробити марганцевий комплекс, який складався десятиріччями.

Економіка підприємства — це взагалі дивовижна тема. 2004 року ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» збільшило обсяг виробленої продукції на 36,5% — до 2,09 млрд. грн. (393 млн. дол.). Щиро порадіти за підприємство не дає дрібниця. Ціна тонни феросплавів торік не опускалася нижче 1000 дол. Яким чином, випустивши мільйон тонн феросплаву, можна отримати суму, меншу на 40% від його вартості на ринку, — запитання, звісно, цікаве. Щоправда, автор абсолютно упевнений, що все законно: весь прибуток виведено юридично чисто.

Завод перевели на толінгову переробку імпортної давальницької руди, що саме по собі діагноз. Свого часу вся Москва була обвішана гаслами: «Заборонити толінг (давальницькі схеми і так називають. — І. М.), досить грабувати Росію!» У Києві таких гасел не було, із цією схемою й без них жорстко боролися. Толінг залишився в основному на нафтопереробці (своєї сировини немає). Приклад переведення галузі, забезпеченої років на 200 своїми ресурсами, на імпортну сировину в голові не вкладався. Уявити таке неможливо в жодній країні світу, включаючи найбільш забиті країни Африки. Хоч би що казали про «Криворіжсталь», уявити, що вона перейде лише на імпортну руду, складно.

Хоча імпорт має й маленькі переваги. Завод, котрий і раніше не вирізнявся особливою прозорістю, перетворився на класичну «чорну скриньку». Так, фінансовий результат НЗФ «від звичайної діяльності до оподаткування» становив 91,9 млн. грн. (17,3 млн. дол.). Тобто приблизно 17 дол. на тонну, або 2% від її ринкової ціни...

Цей дивовижний результат більший, аніж передбачено в інвестзобов’язаннях власника. Тож управління безсумнівно ефективне, ось тільки для кого... Десь живе той щасливий покупець, який, отримавши дешевий український феросплав, продасть його за цілком нормальною ціною. Мільйон тонн такої продукції — це значно перевищує мільярд доларів. Питання розпилювання дельти (а це близько півмільярда доларів) досить цікаве.

Враховуючи, що якихось проектів із розвитку, які б дуже виходили за межі капремонту, не видно (горезвісна модернізація двох печей на рік коштує не надто дорого), з’являється багато запитань. Автор буде щиро вдячний групі «Інтерпайп», якщо вона з цифрами в руках пояснить це маленьке непорозуміння. Можна навіть із посиланнями на складнощі торгівлі у світі. Тим більше що частка продукції НЗФ на світовому ринку феросплавів становить 11,5%.

Зараз на заводі створено робочу групу, котра оптимізуватиме систему закупівель. Треба буде вирішити три основні завдання: як підвищити ефективність процесів у системі закупівель, знизити їхню загальну вартість, підвищити активність роботи персоналу комерційної служби й підготувати резерв фахівців. Чудові цілі! То давайте проведемо таку ж роботу з підвищення ефективності продажів готової продукції. Можна й акціонерів залучити...

До речі, процес реприватизації НЗФ покаже багато цікавих речей. Захищаючи свою позицію, юристи «Інтерпайпу» витягнуть купу документів, які доводитимуть, наскільки правильно й законно все було зроблено. Ось тільки чимало людей, які підписували гарні папери для НЗФ, їх із задоволенням забули б. Чого вартий лише глибокодумний висновок про те, що в країні взагалі немає вітчизняного виробника марганцевої руди. (Цікаво, а якщо спробувати повторити це зараз, «на біс»? Знову не знайдуть?)

Чиновники, котрі «дахували» приватизаційну угоду в Мінпромполітики, Мінекономіки, та й у більш високих структурах, зараз далеко не в найкращій формі. Тож очікувати, що вони віддадуть якщо не голову, то кар’єру за улюблену корпорацію, не варто.

Незрозумілості з керівництвом заводу, що сталися в лютому, показують: і там далеко не все гладко. У виробничників про діяльність нових власників теж є думка, і не завжди позитивна. Тож масових бунтів у зв’язку з можливою втратою улюбленого інвестора не очікується.

А до цього йде. Зараз у судах Києва слухають справу з ініціативи інтерпайпівського консорціуму «Придніпров’я» з проханням визнати законною купівлю ним 50%+1 акції Нікопольського феросплавного. Ось тільки шанси на виграш, м’яко кажучи, туманні. Як очікувану неприємність можна відзначити і появу в процесі в ролі третьої особи глави парламентської контрольної комісії з питань приватизації Валентини Семенюк. Вона зажадала від суддів визнати конкурс із продажу акцій НЗФ незаконним, оскільки від участі в ньому було штучно усунуто інших претендентів, чим було завдано збитків державі на суму понад 500 млн. грн.

Справді, конкурс був надзвичайно специфічним. «Криворіжсталь» — і ту продавали розумніше. Там принаймні був другий, нехай дружній, але не зв’язаний учасник. Та й ціна була значно ближчою до реальності. Тут же все було просто і, як тепер з’ясовується, «стрьомно». Українських покупців відсікли додатковими умовами, а іноземців — надкоротким строком подачі заявок.

Свого часу героїчні українські оцінювачі встановили, що 50% акцій НЗФ коштують аж 100 млн. грн., потім, щоправда, суму підкоригували до 400 млн. грн. Цю версію можна було б і не коментувати, оцінювач у нас — істота глибоко підневільна. Однак саме за цією оцінкою завод, котрий займає більш як 10% світового ринку, й продали...

Чеснотами Валентини Семенюк завжди були методичність і послідовність. Чи достатньо цього для успішного керівництва ФДМ — запитання, а от розбирати приватизаційні польоти голова парламентської комісії, безсумнівно, вміє, ще й як. Тож замовчати тему вже не вдасться.

Суд уже заборонив «Придніпров’ю» відчужувати акції підприємства. Тобто продати їх якнайшвидше на сторону, «сумлінному покупцеві», а потім інформувати про цей цікавий факт навряд чи вдасться. Представник «Придніпров’я» Олена Ткаченко щойно повідомила, що арешт цінних паперів заводу є незаконним, оскільки 21 лютого ц.р. консорціум подав апеляційну скаргу на відповідну ухвалу суду. Втім, особливих дивідендів це не принесе: практика позиватися за право продати свої акції в будь-якому разі виглядає пречудово.

Хто їх купить із таким доважком? Про французьку компанію Eramet можна точно забути. А угоду з рідною офшоркою навряд чи визнають.

Тож запитання є. А потім будуть і рішення. Не можна ж, зрештою, відставати від Африки. Габонці, від яких зараз возять руду, засміють.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво