Нічия когенерація, або Чому українські підприємства не поспішають здобувати енергетичну незалежність? - Економіка - dt.ua

Нічия когенерація, або Чому українські підприємства не поспішають здобувати енергетичну незалежність?

20 травня, 2011, 14:40 Роздрукувати Випуск №18, 20 травня-27 травня

Когенерацію навряд чи можна назвати сучасним винаходом. У країнах Західної Європи та в США ця система працює давно й успішно.

Когенерацію навряд чи можна назвати сучасним винаходом. У країнах Західної Європи та в США ця система працює давно й успішно. Не є вона чимось новим і для України. На Львівщині першу комунальну когенераційну установку було запущено ще у 1960-х роках на ТЕЦ-1, яка до того спеціалізувалася лише на виробництві електроенергії. Пов’язано це було з необхідністю забезпечити теплом нові житлові райони: Сихів, Новий Львів, вул. Пасічну. Тож інженери демонтували останні ступені турбіни і пристосували ТЕЦ для виробництва тепла й електроенергії.

У 2006 році на ЗАТ «Ензим» (дріжджовий завод) завдяки гранту уряду Нідерландів було змонтовано когенераційну установку потужністю 700 кВт на базі газопоршневого двигуна фірми АВВ-Zandig. Згодом тут ввели в дію устаткування з виробництва біогазу з відходів цього виробництва. Припускали, що його кількості буде достатньо для забезпечення роботи котельні. Разом із когенерацією це давало змогу підприємству стати цілком енергетично незалежним.

Ще одну когенераційну установку потужністю 16,5 МВт на базі газотурбінних технологій було змонтовано 2007 року в м. Новояворівськ коштом місцевого інвестора, який узяв в оренду комунальну котельню. За словами міського голови, завдяки цьому проекту місто цілодобово забезпечене гарячою водою та теплом.

Загалом у 2005—2006 роках на Львівщині було спроектовано ще кілька агрегатів, потім цей процес зупинився. Через брак коштів припинилася реалізація готових проектів, зокрема, у Львові на котельнях по вул. Караджича
та в мікрорайоні Рясне-2. Дві когенераційні установки німецького виробництва сумарною потужністю 1 МВт, які придбали за кілька мільйонів гривень із держбюджету, перебувають на складах.

Також досі не введено в експлуатацію обладнання в містах Трускавець і Червоноград. На львівському ВАТ «Конвеєр», ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», низці інших підприємств, які раніше декларували курс на когенерацію, взагалі відмовилися від цього задуму.

— Головною причиною, яка пригасила бажання потенційних інвесторів упроваджувати малу і середню когенерацію в життя, стало зростання ціни на газ, — розказує головний інженер ВАТ «Львівтеплоелектропроект» Володимир Солук. — Річ у тім, що під час упровадження комбінованого виробництва електричної та теплової енергії обсяг використання блакитного палива чималий. Хоча собівартість теплової та електричної енергії при комбінованому виробництві значно нижча, ніж при роздільному.

А тим часом не все гаразд і зі «старою» когенерацією. Вже згадувана львівська ТЕЦ-1 щороку виробляє лише 60 млн. кВт•год. електричної енергії та 800 тис. Гкал теплової. Ще 1990 року ці показники були ледь не вдвічі більшими. Слабким місцем ТЕЦ-1 є застаріле обладнання. Змонтовані ще у 1933—1937 роках парові котли практично повністю вичерпали свій ресурс.

Як розповів заступник головного інженера ЛМКП «Львівтеплоенерго» Роман Мозіль, поточного року на цьому підприємстві на ремонтні роботи мають намір витратити близько 14 млн. грн. Іще 20 млн. євро кредиту на модернізацію обладнання планують отримати від Європейського банку реконструкції та розвитку.

— Це гарна ідея — мати когенераційні установки на міських котельнях, — погоджується заступник міського голови з питань містобудування та інфраструктури Володимир Шевчук. — І Львів має для цього всі передумови. По периметру міста розташовані три великі джерела: ТЕЦ-1, ТЕЦ-2 та котельня «Південна». Якби ці об’єкти відповідно реконструювати, то, крім тепла, вони могли б забезпечити місто власною електроенергією.

Чиновник вважає, що для вирішення цих завдань потрібні сприятливі умови. По-перше, легке входження в енергоринок. По-друге, чималі кошти на саме обладнання. Один мегават когенераційної установки коштує від 800 тис. до 1 млн. дол. Саме через брак коштів досі не введено в експлуатацію когенераційну установку в мікрорайоні Рясне. Вочевидь, доведеться відмовитися від цієї ідеї та на площах, де раніше планували монтувати когенераційний агрегат, встановити додатковий тепловий блок. Це все, на що спроможний міський бюджет.

— В Україні існує державна програма з розвитку і впровадження когенерації. Щодо конкретних проектів, то вони в області є, однак їх небагато, — повідомила заступник начальника управління житлово-комунального господарства Львівської ОДА Ірина Коваленко. — Так, 2010 року було реконструйовано дві котельні в Жовківському і Перемишлянському районах. На це з держбюджету витрачено близько 7 млн. грн. Іще майже мільйон гривень виділила Львівська облрада. На когенерацію цього, звісно, не вистачить.

Щодо приватних інвестицій, то у Львові до них ставляться з великою пересторогою. Як зазначив Володимир Шевчук, нині для інвестора головне — отримання прибутку. Ще не відомо, чи розвиватиме він інфраструктуру. А от тарифи на тепло обов’язково підвищить.

Вважають невигідними інвестиції в когенерацію і приватні інвестори. Головною умовою реалізації такого проекту, на їхню думку, має бути його швидка окупність. Нині, за різними оцінками, інвестиції в когенерацію повертаються від трьох до семи років. Теоретично підприємство має таку змогу, бо може отримувати дешеву електрику й тепло. Якщо, наприклад, раніше воно купувало електроенергію по 70 коп. за кіловат-годину, а після впровадження когенераційної установки отримує власну по 50 коп., то різницю в 20 коп. могло б використати на свій розвиток.

Однак це в теорії. На практиці НКРЕ не дасть підприємству збагатитися: його відразу змусять закласти в тариф дешеві енергоносії. А якщо до цього додати витрати на обслуговування когенераційного обладнання, заробітну плату фахівців, то вигода взагалі стає сумнівною. Значно простіше купувати електроенергію в електромережі, закладати її ціну в собівартість продукції, послуг —
і жодних клопотів. Стосується це і місцевих органів самоврядування. Нині в міського голови голова не болить, де взяти кошти на виплату заробітної плати та оплату енергоносіїв. Це захищені статті.

Утім, приватні інвестори переконані: самотужки міста не здатні розв’язати проблем, які нині постають перед комунальниками. Енергоносії швидко дорожчають, тому потрібно приймати кардинальні рішення, докорінно змінювати всю систему теплозабезпечення. В іншому разі слід очікувати подальшого зростання тарифів на опалення.

З інвесторами складно не погодитись, якби не одне «але». Інвестори, які вже реалізували такі проекти, категорично відмовляються надавати будь-яку інформацію про роботу когенераційних установок та їх вигоду для місцевої громади.

«Ми не зацікавлені в інтерв’ю», — повідомили на підприємстві ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ».

Небагатослівними були й керівники ВАТ «Ензим». Мовляв, завдяки когенераційній установці держава отримала чималі суми в рамках Кіотського протоколу, але підприємству з них нічого не перепало. Тож «Ензим» узагалі зупинив роботу цього устаткування.

Виникає чимало запитань, зокрема, чому керівництво міськради та представники власника тримають діяльність когенераційної установки в секреті? Якщо при комбінованому виробництві тариф на теплопостачання для громади міста мав би бути нижчим, аніж при роздільному, то чому, як стверджують жителі Новояворівська, вони платять за тепло не менше, а навпаки, більше, ніж в інших містах, де такі агрегати не діють.

Попри все, альтернативи когенерації справді немає.
За словами начальника управління вугільної промисловості та паливно-енергетичного комплексу Львівської ОДА Земомислава Новікевича, щороку Львівщина використовує близько 2 млрд. кубометрів природного газу. 60% із них іде на опалення житлових будинків. Це надто багато. Проте влада не може впливати на рівень споживання. Колись усі житлово-комунальні господарства перебували в обласному підпорядкуванні, що давало можливість проводити єдину політику в цій галузі. Тепер вони підпорядковуються органам місцевого самоврядування, які не здатні керувати ними ефективно.

Таким чином, незважаючи на всі переваги систем комбінованого виробництва електричної та теплової енергії, що підтверджено практикою їх застосування в країнах Європи, на сьогодні в Україні немає необхідних передумов для їх упровадження.

Утім, потрібно шукати можливості та забезпечити відповідні умови для потенційних інвесторів, оскільки це дасть змогу не тільки ефективніше використовувати паливо, а й поліпшити надійність і якість енергопостачання споживачів.

Коментар

Ярослав ШПАК, президент асоціації «Паливно-енергетичний комплекс Львівщини», (м. Львів):

— Безумовно, когенерація — дуже корисна для України справа, адже дозволяє майже вдвічі збільшити кількість товарної продукції. Її розвиток вигідний усім: державі, місцевим громадам, комунальним і приватним підприємствам, бо зростає надійність місцевих енергосистем. Виграють і місцеві теплокомуненерго, адже ефективність їх роботи значно зросте. Крім того, це додаткові платежі до бюджету, робочі місця.

Уже багато років у Львові працює когенераційна установка на ТЕЦ-1, проте її обладнання споживає дуже багато газу. Це серйозний мінус, який гальмує розвиток когенерації, адже не дає потрібного Україні зменшення споживання природного газу.

Однак є ще низка чинників, які серйозно підтримують когенерацію на природному газі.

Основу електроенергетики нашої держави становлять атомні електростанції, які працюють у базовому режимі. В Об’єднаній енергосистемі України недостатньо регулюючих потужностей. ТЕЦ на базі газопоршневих машин можуть працювати із зупинкою основного обладнання в нічні години і стають певною мірою маневровими потужностями, які так потрібні Україні. Для забезпечення споживачів теплом цілодобово такі ТЕЦ обладнують акумуляторами тепла.

У нашій державі реалізовують також програму будівництва вітроелектростанцій. Але енергія вітру нестабільна, змінюється не тільки залежно від пори року, а й упродовж доби. І тут потрібні ефективні маневрові джерела електроенергії, які покриватимуть «провали» дії вітру. ТЕЦ на природному газі можуть швидко регулювати потужності та стати частиною необхідного регулюючого запасу для вітроенергетики.

А ще такий чинник, як стихійні лиха, особливо в зимовий період. Через стихійні лиха без електроенергії на тривалий час залишаються не тільки села, а й районні центри. В такому разі навіть порівняно невелика місцева ТЕЦ стає дуже важливим джерелом електроенергії.

Хорошу перспективу вбачаємо в розвитку альтернативних джерел енергії, зокрема, у роботі газопоршневих когенераційних установок на біогазі чи синтетичному газі. Такий газ можна отримувати з того, що є буквально під ногами. В Україні працюють лише дві такі установки.

Сьогодні одним з інноваційних напрямів вважають технологію піролізу: в трубу скидають сміття, біомасу, навіть вугілля, процес відбувається у кілька етапів, у результаті отримуємо синтетичний газ і тверде паливо. Американські фахівці називають цю технологію найперспективнішою, бо вона розв’язує відразу кілька важливих проблем. Одна з них — уникнення викидів діоксину, що неминуче виділятиметься в атмосферу під час спалювання сміття.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво