Нелюбима

Поділитися
Монетарне стримування інфляції та посилення гривні неминуче ведуть до втрати економічної динаміки Мало хто любить інфляцію, яку інакше як грабіжницькою зазвичай не називають...

Монетарне стримування інфляції та посилення гривні неминуче ведуть до втрати економічної динаміки
Мало хто любить інфляцію, яку інакше як грабіжницькою зазвичай не називають. За інформацією вітчизняного Держкомстату, за 12 місяців минулого року номінальні доходи населення зросли майже на третину — 27,4%. Проте через одночасне підвищення цін їхнє реальне зростання виявилося набагато скромнішим — 16,8%. Безумовно, і 17-відсоткове збільшення купівельної спроможності — зовсім непоганий результат. Однак легко зрозу­міти роздратування бюджетників і пенсіонерів через те, що інфляція «з’їла» до 12% їхніх більш ніж скромних зарплат і пенсій. Та й не лише їх одних: незалежно від рівня доходів, люди не люблять, коли їхні купівельні можливості знижуються.
Очевидний взаємозв’язок між динамікою цін і реальними доходами лежить в основі багатьох економічних концепцій, починаючи від функції сукупного попиту і закінчуючи принципами стабілізаційних програм МВФ. При цьому логічно зазначається, що, скорочуючи реальний попит, інфляція негативно впливає і на обсяги виробництва.
З огляду на це можна було б очікувати, що будь-яка економічна політика має передбачати просту «нуліфікацію» цінової динаміки. Тим паче що за сучасних умов зробити це зовсім не складно — досить лише посилити монетарну політику центрального банку, підвищивши, наприклад, відсоткові ставки, резервні вимоги чи курс національної валюти. Проте, усупереч «очевидному», знайти приклади стійкого неінфляційного розвитку в новітній історії дуже складно. Спроби ж повного монетарного стримування інфляції, як правило, не є успішними.
В Японії, наприклад, при її дворазовому зниженні з 2,5% у 80-х роках до 1,2% у 90-х відбувалося таке саме дворазове уповільнення економічного зростання — із 3,8 до 1,7%. В Аргентині одновідсоткова дефляція в 2000—2001 рр. супроводжувалася що­річним падінням ВВП на 2,6%. І навпаки, 2003-го її економіка зросла майже на 7% за 13,4-від­соткового подорожчання товарів споживання.
На початку поточного десятиріччя індустріальним країнам удалося знизити середньорічний приріст споживчих цін до мінімального за 50 років рівня (менше 2%). Проте, усупереч очікуванням, виробництво в Німеччині, Італії, Франції та Японії не лише не продемонструвало дива зростання, а й опинилося в стані, близькому до ступору (його щорічні прирости впали до менш як 1%). Нарешті, торішнє підвищення економічної динаміки в США до 3,7% супроводжувалося збільшенням інфляції з 1,9 до 3,4%.
Прив’язувати економічне зростання до однієї лише інфляції, безумовно, некоректно. Однак так само неправомірно не помічати й наведеної статистики. Тим паче що серед економістів нема єдиного погляду на її причини.
Якщо механізм негативного впливу інфляції на реальні доходи дискусій не викликає, то загальноприйнятого пояснення, чому при підвищенні цін виробництво зростає, так і не запропоновано. Може здатися неймовірним, але при аналізі «сукупного попиту» та «сукупної пропозиції» економічна теорія однозначну інтерпретацію дає лише в першому випадку. Тоді як у другому — оперує кількома моделями. І жодну з них як універсальну не розглядає.
Про діапазон розмаїття поглядів може свідчити той факт, що два світових авторитети в галузі інфляції та грошового обігу, два лауреати Нобелівської премії — Мілтон Фрідман (1976 р.) і Джеймс Тобін (1981 р.) — запропонували практично взаємовиключне трактування економічної активності й зростання цін. Причому зробили це приблизно одночасно. У працях з однаковою назвою — «Інфляція і безробіття».
При цьому Дж.Тобін наголосив, що певний відсоток інфляції економічно доцільний, оскільки дозволяє долати ринкові деформації за умов «номінальної жорсткості» цін (феномен, що відображає довгострокову тенденцію їхнього зростання і несприйнятливість до зниження). М.Фрідман же зазначив: якщо учасники ринку точно прогнозують інфляцію, то всі бізнес-контракти відбивають один і той самий її рівень, через що відносні ціни залишаються незмінними, немов інфляції не було б узагалі. Це дало змогу стверджувати, що стійка інфляція не впливає позитивно на виробничу активність.
Сьогодні інтерпретація Дж.Тобіна відома як інфляційний «ефект мастила». Трактування ж М.Фрідмана на економічному «жаргоні» отримало назву «ефекту піску». І хоча в теоретичних дослідженнях колишнього протистояння між ними вже немає, проте «ідеологічно» явно домінує прочитання М.Фрідмана. Причиною цього, вочевидь, є болісна стагфляція 70-х і не менш складне її подолання в 80-х роках минулого століття.
Тим часом, попри формальну прихильність до ідеї «цінової стабільності», у жодній індустріальній економіці нульову інфляцію не розглядають як ціновий орієнтир. Останній, як правило, встановлюється на рівні 2—3%. Така практика служить визнанням не лише «ефекту мастила», а й просто здорового глузду.
Якщо абстрагуватися від зовнішніх чинників, то ефективність нульової інфляції виявляється не більш як економічною ідилією. Оскільки припускає спроможність виробництва миттєво нівелювати будь-які цінові сплески. Якби остання мала місце, то позаторік в Україні не було б ніякої зернової кризи, оскільки сільгоспвиробники миттєво... виростили б новий урожай, моментально повернувши пропозицію зерна та його ціни на початковий рівень. Абсурд? Безумовно. Однак лише в подібних утопічних умовах можна природно підтримувати цінову стабільність.
Її ефективність — питання не грошової пропозиції, а наявності досконалих ринкових інститутів. За їх наявності, наприклад, було б неможливим існування депресивних районів і збиткових шахт Донбасу, оскільки останні моментально закрили б з повним урахуванням усіх технічних, санітарних і природоохоронних норм. Вивільнені при цьому ресурси, разом із робочою силою, настільки ж блискавично було б зайнято в ефективніших виробництвах. При цьому спостерігалися б цілком фантастичні метаморфози: шахтарі миттєво отримували б нові фахові знання і навички (наприклад, бухгалтерів чи юристів), роботу й місце проживання. Останнє можна було б поміняти впродовж дня: усі, хто переїжджав, припустимо, до Києва, відразу мали б не лише квартиру, а й усю супутню інфраструктуру, зокрема, поліклініки, дитячі садки, школи тощо. На їхнє будівництво теж вистачило б... доби.
Нульова інфляція природна та ефективна лише за умов досконалого ринку, спроможного блискавично перерозподіляти виробничі ресурси по всій матриці міжгалузевих зв’язків, усуваючи будь-які товарні дефіцити та підвищення цін, що супроводжують їх. Навряд чи хтось визнає таку модель реалістичною. Проте, коли вже йдеться про стабільність цін, аналіз не виходить за утопічні рамки досконалої мобільності факторів виробництва.
Остання ж не більш ніж гра уяви. На практиці й швидкість, і якість реакції виробників далеко не досконалі. Сукупна пропозиція повсякчас не може бути миттєво збільшена просто тому, що неможливо миттєво побудувати завод, пробурити свердловину, розвідати нові запаси нафти чи, наприклад, виростити додатковий врожай зерна й переробити його. Як, утім, і закумулювати необхідні для цього фінансові, матеріальні та трудові ресурси.
При цьому, що глибші деформації ринкових механізмів, то більші цінові стимули, необхідні для розширення виробництва. Наприклад, що менш розвинені механізми страхування, то більших цінових стимулів потребують інвестори і фінансові посередники для компенсації підприємницьких ризиків; що вужча база фондового ринку й банківських кредитів, то повільніша реакція виробників, триваліший час утримується ненасичений попит і значніше підвищення цін; що вищі бар’єри входження на монополізовані ринки, то більші цінові премії потрібні «зовнішнім» інвесторам для їхнього подолання. Тож не дивно, що розширення виробництва на неконкурентних ринках супроводжується зростанням цін на продукцію, що випускається.
Остання також дорожчає через недосконалість процедур виходу з ринку «недоброякісних» споживачів. Наприклад, в Україні масові неплатежі є формальною підставою для підвищення тарифів на електроенергію, комунальні послуги та громадський транспорт. Наприкінці лютого ц.р. мер Києва звернувся до жителів столиці з наполегливим проханням «терміново погасити заборгованість і оплатити поточні житлово-комунальні послуги». На момент звернення заборгованість столичних енергетиків за спожитий у січні газ становила понад 58,3 млн. грн. Можна не сумніватися, що наступним кроком стане не відключення від послуг неплатників, а підвищення тарифів. Безвідносно до динаміки грошової маси.
В усіх зазначених випадках зростання цін виступає як «мастило», що компенсує недосконалість ринкових механізмів. При цьому, що глибша їхня деформація, то більше «мастильного матеріалу» потрібно для збільшення обсягів виробництва. За умов же його «дефіциту» виробництво може взагалі не реагувати на недостатньо високе зростання цін.
І навпаки, розвиток конкурентного середовища сприяє зниженню інфляції. Наприклад, у 1990—1999 роках її середні показники в економіках із середньодушовими доходами в 2,5—5 тис. дол. були в кілька разів вищими, ніж у країнах із доходами 25 тис. дол. (рис.1). Беручи до уваги, що до першої групи належали такі країни, як Гватемала і Зімбабве, а до другої — Австрія і Бельгія, навряд чи було б коректно зводити всю різницю між ними лише до надлишкової грошової пропозиції. Тим паче, що випадки її можливого домінування (інфляція 40% і більше) у зазначеній вибірці не враховувалися.
Оскільки процес удосконалення економічних інститутів нескінчений, потреба в інфляційному «мастилі» навряд чи колись зникне. При цьому оптимум цінової динаміки спостерігається в точці, де різниця інфляційних ефектів і втрат досягає максимального значення. Її оцінки варіюються від менш як 1 до 20% залежно від специфіки аналізу, його методів і досліджуваних економік: в економіках, що розвиваються, і перехідних вони, як правило, вищі.
Наприклад, досліджуючи в 1997—1998 роках проблеми зайнятості, Е.Грошен і М.Швейцер дійшли висновку, що на ринку робочої сили США різниця ефектів «мастила» і «піску» досягає максимуму при 3—4% інфляції й наближається до нуля при 6—7%. Приблизно в цей самий час П.Крістофферсен і П.Дойл оцінили оптимальну інфляцію для перехідних економік у 13%.
Цікавий у цьому сенсі взаємозв’язок між інфляцією і виробництвом, що спостерігався в 1961—1999 роках у групі економік із високими середньодушовими доходами (за класифікацією Світового банку, що розрізняє країни з низькими, середніми і високими доходами на душу населення). На рис. 2 подано результати згладжування сорокарічних рядів цін і ВВП у зазначеній групі країн, що включала, серед іншого, економіки Західної Європи, США, Канади, Японії, Австралії тощо.
Наведений рисунок цікавий не лише тим, що наочно ілюструє практичне використання ефектів «мастила» та «піску». Він також дає підстави засумніватися у виключно негативному взаємозв’язку цін і виробництва, а також демонструє ефективні межі монетарного зниження інфляції. Оптимальний рівень останньої перебуває в районі 5% — йому відповідають максимальні темпи зростання ВВП (теж приблизно 5%), що уповільнюються при всіх інших значеннях цінової динаміки. При цьому монетарне обмеження інфляції виявляється доцільним лише при значеннях, що перевищують зазначений оптимум. Ефективність же подальшої дезінфляції залежить не від грошової пропозиції, а від результативності інституційних реформ.
Безумовно, зазначені параметри не універсальні. У кожному конкретному випадку співвідношення і результуючий баланс інфляційних втрат і ефектів є унікальними настільки, наскільки специфічними є ринкові деформації різноманітних економік і національні методи їхнього подолання. Та ці особливості лише деталізують інституційні причини інфляції, її оптимальні межі та доцільні межі монетарних обмежень.
Що стосується України, то торік її реальний ВВП зріс на рекордні 12,5%, а середнь­орічна інфляція становила 8,8%. Примітно, що в попередні три роки менша цінова динаміка супроводжувалася скромнішим економічним зростанням: у 2003-му український ВВП збільшився на 9,4, а в 2002-му — на 5,2%. При цьому товари споживання подорожчали, відповідно, на 5,2 і 0,8%.
Тим часом оцінки інфляційних тенденцій в Україні залишаються суперечливими. Наприклад, у дослідженні 2003 року представник МВФ в Україні Б.Лісоволик не знайшов підтверджень оптимальної інфляції («threshold effects») у вітчизняній економіці. Що дало змогу зробити висновок про доцільність подальших зусиль «з її прогресивного зниження». Торік окремі вітчизняні та зарубіжні експерти почали висловлювати побоювання щодо надто високого зростання цін, «перегріву» української економіки та необхідності зниження динаміки цін і виробництва.
Зазначені зауваження вимагають безумовної підтримки в частині неприпустимості політичних ігор із бюджетом, що гостро виявилися в останні півроку. Вони також коректно привертають увагу до проблеми випереджального зростання цін у виробництві й загрози наступного переносу інфляції на кінцеву продукцію. Та при цьому, звичайно, слід було б зазначити, що аналогічні темпи зростання цін у промисловості спостерігалися в 2000-му й до якихось фатальних наслідків не призвели. Більше того, динаміка вітчизняного виробництва в наступні роки лише прискорилася.
Знижувати інфляцію, безумовно, необ­хідно. Та сьогодні ефективність вирішення зазначеного завдання залежить не стільки від обмежувальної політики Національного банку, скільки від усунення ринкових деформацій, що перебувають, здебільшого, у зоні відповідальності уряду.
При цьому необхідно врахувати, що з моменту поновлення економічного зростання (2000 рік) між інфляцією і ВВП в Україні прослідковується взаємозв’язок, при якому й 10% зростання цін не асоціюється з падінням виробництва (рис. 3). Примітно, що та сама 10-відсоткова інфляція відображає динаміку цін у країнах, що мають порівнянний з Україною рівень економічного розвитку за показником середньодушових доходів (рис. 1). Останній у 2003-му становив у нашій країні 5410 дол. і був меншим, ніж у Габоні, — 5700 дол.
У такому контексті загроза «перегріву» вітчизняної економіки викликає сумнів. Тим паче, що йдеться про деформований ринок, який генерує безробіття. Сьогодні за кордоном, за різними оцінками, працюють від 1—3 до 7 мільйонів українців. Безумовно, не віриться, що чверть працездатного населення трудиться за кордоном. Проте й у випадку 15% можна говорити про показник, порівнянний з інтенсивністю трудової міграції на Балканах, де національні рівні безробіття сягають 20—40%(!).
Припущення про економічний «перегрів» не виглядає переконливо й на тлі економічної динаміки країн СНД, середні темпи якої другий рік поспіль утримуються на рівні 8%. Якщо 2004 року ВВП в Україні зріс на 12,5%, то в Білорусі це зростання становило 11, Таджикистані — 10,6, Азербайджані — 10,2, Вірменії — 10,1, Казахстані — 9,4, Грузії — 8,4, Молдові — 7,3, Росії і Киргизії — по 7,1%. З огляду на те, що сьогодні найдинамічнішими є економіки, які найбільше скоротили виробництво в 90-х роках, йдеться все ще про «відновлювальне» зростання.
Ідея ж про його обмеження взагалі жодній логіці не піддається. Якби Китай впродовж 30 останніх років прислухався до подібних порад і орієнтувався на середні темпи економік, що розвиваються (5—6% на рік), він і сьогодні залишався б третьосортною країною. Китайська ж модель змусила говорити про себе не всупереч, а завдяки стійкому 12-відсотковому зростанню. При цьому інфляція в 10% і вище інвесторів не відштовхнула. Як і Словенії 8—9-відсоткове зростання цін (2000—2003 рр.) не завадило успішно завершити переговори й приєднатися торік до Євросоюзу.
Україна все ще відновлює втрачене. Після чого доведеться надолужувати згаяне. Покладатися при цьому можна винятково на надвисокі темпи та якість економічного зростання. Вирішення зазначеного завдання лежить у сфері інституційних реформ: демонополізації підприємництва, прозорого і конкурентного доступу до ресурсів, забезпечення рівності прав власників тощо. Будуть вони успішними — почне поступово знижуватися й інфляція. Спроби ж її монетарного стримування (як, наприклад, пропонують сьогодні — через ревальвацію гривні) неминуче пов’язані з втратою економічної динаміки.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі