Нелегка доля «Київміськнафтопродукту»

Пробитися на бензиновий ринок Києва — мрія будь-якого торговця нафтопродуктами. Більш як 700 тис. одиниць автотранспорту щодня потребують тисяч тонн пального. Щоденні доходи київських бензоторговців обчислюються мільйонами доларів. Загалом, є за що поборотися.

І якщо в таких умовах підприємство зазнає збитків, виходить, це комусь потрібно. Більше того, цей хтось має стояти на чолі компанії...

Відкрите акціонерне товариство «Київміськнафтопродукт» потенційно мало ледь не найкращі стартові умови. Однак сьогодні в місті про нього не чутно. Сили людей, які контролюють його, витрачаються явно не на розвиток підприємства, а на боротьбу з іншими акціонерами.

З 2005 року акціонери «Київ­міськнафтопродукту» неодноразово змінювали менеджмент свого підприємства, щоб нормалізувати його роботу і вивести компанію на прибуткову роботу. Оскільки за таке рішення зазвичай голосували власники 75% акцій, проблема, здавалося, цілком вирішувана. Однак міноритарні акціонери жодного разу не дали менеджменту, призначеному більшістю, приступити до роботи.

…Коли наступного дня після чергового обрання новий голова правління Олексій Плакасов приїхав за юридичною адресою підприємства, в будівлю його не пустили. Виявляється, звільнене правління змінило юридичну адресу «Київміськнафтопродукту» із вул. Верховної Ради на вул. Карельську. Але там розташована... АЗС. Це при тому, що зміна юрадреси можлива винятково за рішенням зборів акціонерів, які такого рішення не приймали. На якій підставі Деснянська райдержадміністрація вносила ці зміни до єдиного державного реєстру підприємств і організацій — невідомо.

У результаті — класичний корпоративний конфлікт: верхи не можуть управляти інакше, низи не хочуть, щоб підприємство пішло з молотка. І коли для одного акціонера нормально, що компанія «обростає» боргами, іншому такі дії не по нутру.

У ролі «верхів» виступають уже багато разів відставлений акціонерами менеджмент на чолі з Ігорем Миронюком і група підтримки. Її керівництву традиційно надає шефську допомогу нардеп Андрій Деркач. Преса не раз повідомляла, що дружнім йому фірмам належить значний пакет акцій «Київміськнафтопро­дукту».

Зараз команда, що сидить на підприємстві, намагається будь-що утримати контроль над компанією і не дати акціонерам провести збори, на яких розглядатимуть кадрові питання. Вона справедливо вважає, що рішення зборів будуть не на її користь.

А йти не хочеться. У результаті от уже протягом двох років група використовує наїжджену схему. Щоразу, коли призначали нові збори акціонерів, негайно з’являлася ухвала суду, котра забороняла їхнє проведення.

Єдине, що змінювалося, — назва суду, в якому виносили чергове рішення. Це при тому, що підприємство розташовується в Деснянському районі столиці. І, з погляду територіальної підсудності, всі господарські питання мають вирішуватися лише в Деснянському райсуді.

Однак позови, що блокують зміну керівництва, приймали Дніпровський районний суд м.Києва, судді Соло­м’ян­ського, Дарницького і Подільського райсудів, а також судді Господар­ського суду м.Києва. Не було тільки самого Деснянсь­кого суду.

Згодом за судовими позовами стало можливим вивчати географію України: ареал винесення ухвал про заборону на проведення зборів акціонерів розповзався по всій території України, як чорнильна пляма. Заборонні ухвали виносили у Борисполі, Вінниці, Шахтарському, Торезі та Макіївці.

Нагадаємо: з кінця 2006 року корпоративні питання не перебувають у компетенції судів загальної юрисдикції. З цього приводу неодноразово були роз’яснення Верховного суду України, а в грудні 2006-го ухвалили відповідний закон.

Здавалося б, прийняття закону, відповідно до якого всі корпоративні спори розглядають винятково господарські суди за місцезнаходженням підприємства, мали покласти край торованій схемі. Чи принаймні змусити тих, хто оборонявся, знайти новий спосіб боротьби з акціонерами. Нічого подібного! Метод діє. Та й справді, чого його змінювати на догоду якомусь там законодавству...

Окремо хочеться виділити останню ухвалу Шахтарського міськрайонного суду Донецької області. Там суддя взяв до уваги вимоги такого собі громадянина Свистуна.

Раніше громадянин Свистун небезуспішно звертався до Замостянського районного суду Вінниці і Гірняцького міськрайонного суду Макіївки. Тобто щоразу, виявляється, проживав у різних містах України: Шахтарському, Макіївці та Вінниці. Напрошується нехитрий умовивід: щойно була необхідна нова ухвала суду, громадянин Свистун змінював прописку.

У результаті всієї цієї катавасії голова правління «Київ­міськнафтопродукту» Олексій Плакасов уже два роки не може ввійти на підприємство. За його словами, «суди важко назвати неупередженими. Фактично має місце постійне затягування процесу: змінюються судді, люди не з’являються давати свідчення, суди переносяться, проміжки між судовими засіданнями сягають ледь не року. А потім з-під столу дістаються рішення судів, про які ми навіть не знаємо».

Ситуація почала набувати трагікомічного характеру. Зокрема, одним із судових рішень усім підприємствам України заборонялося надавати приміщення для зборів акціонерів «Київ­міськнафтопродукту»...

Якось після чергової проштампованої ухвали про заборону проведення зборів у акціонерів банально урвався терпець. І вони просто приїхали подивитися судді у вічі. І попросити обгрунтувати рішення. Відбувалося це в Шахтарському суді.

Побачивши подані документи, котрі свідчили, що він далеко не перший, хто виносить подібні «екзотичні» ухвали, суддя своє рішення відразу скасував. І видав оригінал документа про це на руки акціонерам.

Здавалося б, у справі можна поставити крапку. Але саме через тиждень після особистої зустрічі з акціонерами «Київміськ­нафто­продукту» той же суддя знову вніс зміни до ухвали, яку їм видав. Чого, до речі, відповідно до законодавства робити не мав права. Загалом у наших судах не занудьгуєш...

На подібні дії подавалися численні скарги. Представники акціонерів «Київміськ­нафто­продукту» оббивали пороги державних чиновників, до компетенції яких входить розгляд скарг на дії суддів. Гідних представників Феміди нарахували аж... 17. На жаль, ці вимоги так і залишаються непочутими. Усе закінчується формальними відписками.

Тим часом, за даними акціонерів, ситуація на підприємстві критична. Заправки перебувають у жалюгідному стані, не відповідають жодним маркетинговим вимогам навіть позавчорашнього дня. Але, найголовніше, чимало АЗС уже не значаться на балансі «Київ­міськнафтопродукту» і перепродані по кілька разів.

Є інформація, що до 98% активів, які мають належати «Київ­міськнафтопродукту», уже виведено з балансу підприємства. І йдеться не лише про заправки, а й про об’єкти нерухомості. Може, цим і пояснюється сильна протидія акціонерам.

Тепер надія на президента Віктора Ющенка. Хоча, можливо, така дрібниця, як порушення законодавства, усе ж зацікавить і правоохоронні органи?

Шукати правди в українських судах — справа, безсумнівно, захоплююча, але занадто вже затягнута. Акціонерам «Київ­міськ­нафтопродукту» нічого не залишається, як звертатися до міжнародних судових органів. І якщо Україна не може захистити від свавілля суддів, то скарги і позови будуть пред’явлені самій Україні. Позитивні прецеденти вже є, а акціонери «Київміськ­нафто­продукту» рішуче налаштовані відстояти своє підприємство. Вони вважають, що воно може, мусить і буде прибутковим. І дарувати його вони нікому не збираються.