Не заради клієнта, або До чого призведе боротьба за податкові преференції - Економіка - dt.ua

Не заради клієнта, або До чого призведе боротьба за податкові преференції

16 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 16 вересня-23 вересня

Активність фінансових установ у боротьбі за пенсійні накопичення громадян сьогодні є найкращим п...

Активність фінансових установ у боротьбі за пенсійні накопичення громадян сьогодні є найкращим підтвердженням того, що для системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні не тільки створено необхідні умови — вона справді почала працювати.

Відповідно до ухваленого в Україні Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення» (одним із розробників якого мені випала честь бути), фінансовими установами, що надають пенсійні послуги громадянам, визначено банки, страхові компанії та недержавні пенсійні фонди. Хоча у світі існують й інші фінансові установи, на які покладають ці соціальні функції (наприклад, в окремих країнах пенсійними накопиченнями займаються також інвестиційні фонди).

Однак в Україні було обрано модель, яка дозволяє чітко виділити три найпоширеніші фінансові послуги з недержавного пенсійного забезпечення: пенсійний депозитний рахунок, пенсійні накопичення для виплати пенсій на визначений строк, довічне пенсійне страхування. Відповідно, право пропонувати один із перелічених видів пенсійної послуги надано тій фінансовій установі, для якої саме цей вид послуги є основним видом діяльності: страхування — страховим компаніям, депозити — банкам, накопичувальні пенсії на визначений строк — пенсійним фондам.

Кожен із запропонованих майбутньому пенсіонерові фінансових продуктів зорієнтований як на його уподобання (наприклад, гарантована до кінця життя додаткова недержавна пенсія), так і на реальні можливості накопичити більш-менш пристойну суму, якої «на все життя, що залишилося», може, й не вистачить, але буде цілком достатньо для гідної пенсійної виплати — разової або на визначений строк.

При цьому споживач (майбутній пенсіонер) може вибрати ту послугу, яка найповніше відповідатиме його уявленням про припустимий ризик і задовільний дохід. У цьому випадку, як правило, діє співвідношення: «Більший ризик в обмін на більший дохід».

Сьогодні найпростішою і найзрозумілішою для більшості наших співгромадян послугою залишається банківський депозит. Незаперечними його перевагами є гарантований відсоток по вкладу (що позбавляє майбутнього пенсіонера прямого інвестиційного ризику), а також право власності на накопичений вклад і нараховані відсотки, що їх можна успадкувати. Водночас нині діючий рівень гарантування відшкодування по депозитах фізосіб із Фонду гарантування вкладів не дає змоги громадянину нагромадити суму, достатню для того, аби вважатися повноцінною пенсією. Сподіватимемося, що досягнення необхідного рівня гарантування пенсійних депозитів — лише справа часу і накопичення Фондом гарантування необхідних коштів. А поки що ця найбільш консервативна й захищена від ризиків послуга залишається тільки перспективою.

Однак банки не квапляться відмовлятися від участі в розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення на нинішньому етапі. Вони знайшли раціональний спосіб не залишатися осторонь пенсійної реформи. На сьогодні вони є однією з найактивніших категорій засновників пенсійних фондів, що дозволяє вже зараз надавати послугу пенсійного накопичення, а також залучати кошти пенсійних фондів на депозити.

Послуга недержавного пенсійного фонду (НПФ) істотно різниться від депозитного вкладу. Створена в Україні модель пенсійного фонду побудована за схемою з визначеними внесками для забезпечення виплат пенсій на визначений строк. Суть її полягає в тому, що пенсійні внески, що накопичуються на індивідуальних рахунках учасників фонду, використовуються для колективного інвестування в єдиний інвестиційний портфель, доходи від якого щомісяця повністю розподіляються між учасниками фонду пропорційно їхнім накопиченням, які на момент розподілу є у фонді. Таким чином, фонд є неприбутковою організацією (засновники фонду не можуть брати участі у розподілі прибутку або впливати на такий розподіл).

Природно, можливість отримати весь прибуток від інвестування пенсійних накопичень компенсується інвестиційним ризиком, який несуть усі учасники фонду. Знизити його покликані жорсткі нормативи інвестування пенсійних активів, встановлені й постійно контрольовані державою, а також обов’язкове залучення спеціалізованої професійної компанії з управління активами, котра, у свою чергу, підконтрольна державі (в особі регулятора ринку) та раді фонду. Всі накопичення учасника фонду (внески та розподілений на його користь прибуток) повністю належать такому учаснику і можуть бути переведені в іншу фінансову установу (фонд, банк, страхову компанію) без втрат, а також передані в спадщину (за мінусом тих виплат, що їх пенсіонер устиг одержати).

Ця послуга виявилася такою прозорою і зрозумілою як для пенсіонерів, так і для держави, що в багатьох країнах її сьогодні впроваджують замість пенсійних схем із гарантованою довічною виплатою визначеної пенсії. Пов’язано це не з тим, що пенсіонери не хочуть отримувати гарантованої довічної пенсії, а з тим, що брати на себе такі зобов’язання стосовно пенсіонерів іноді не до снаги навіть цілим державам, не кажучи вже про окремі корпорації чи фінансові установи.

Непоодинокі останнім часом скандали, що виникають за кордоном у зв’язку з невиконанням зобов’язань щодо довічних пенсій, виявили проблему, над якою кілька десятків років тому (поки кількість пенсіонерів не перевищила кількості працюючих вкладників) ніхто й не замислювався. Крім того, підприємства, що сплачували внески за своїх працівників, теж не завжди могли виконувати свої зобов’язання з покриття виникаючих дефіцитів у довічних пенсійних схемах. Тому в деяких країнах створювати нові схеми з довічними виплатами заборонено, а вже існуючі схеми функціонуватимуть лише доти, доки в них залишаються учасники, які вступили до них раніше.

Однак виплата довічних пенсій і досі залишається досить привабливою пенсійною послугою для громадян, які віддають перевагу максимальній захищеності та стабільності своїх доходів у старості.

Таку послугу, відповідно до чинного законодавства, в нашій країні надають страхові компанії, котрі займаються страхуванням життя. Аби уникнути тих ризиків, які тягне за собою можлива неплатоспроможність страхувальника (самого громадянина чи підприємства, на якому він трудиться), законодавець передбачив, що набути довічну пенсію (ануїтет) можна одноразово, сплативши її вартість відповідно до актуарного розрахунку, виконаного страховою компанією.

Слід враховувати, що довічне страхування пенсії покладає на страхову компанію досить жорсткі зобов’язання перед пенсіонером. Бо якщо застрахована особа проживе довше, аніж це було розраховано при придбанні страховки, страхова компанія почне здійснювати виплати за рахунок коштів страхових резервів. Оскільки кошти, внесені цією особою, і розподілений на них інвестиційний дохід на той час уже будуть витрачені на виплату їй пенсії. Тому послуга зі страхування довічної пенсії передбачає обмежені можливості участі пенсіонера в розподілі інвестиційного доходу (законодавство встановлює мінімальний обов’язковий відсоток розподілу, а можливе його підвищення перебуває у виключній компетенції страхової компанії). Крім того, отримуючи довічні гарантії пенсії, пенсіонер, який почав одержувати пенсійні виплати, найчастіше втрачає право передавати пенсію в спадщину (навіть якщо він не одержить за своє життя всієї внесеної ним суми).

Виходячи з чинного законодавства, сьогодні прямими клієнтами страхових компаній є тільки ті особи, які вже мають необхідні джерела для придбання довічної пенсії. Проте для більш активного «входження в ринок» страхові компанії виявляють готовність уже зараз взяти на себе будь-які ризики задля негайного залучення нових клієнтів, які поступово оплачуватимуть майбутню довічну пенсію. При цьому слід звернути увагу, що, окрім актуарного ризику (ризику помилки при визначенні тривалості життя застрахованої особи), який може призвести до того, що розмір виплаченої пенсії перевищить суму, фактично накопичену цим пенсіонером, інвестиційного ризику по вкладеннях страхових резервів, існує також і ризик неплатоспроможності страхувальника.

Сьогодні багато фахівців узагалі сумніваються в готовності страхового ринку до надання послуг довічного страхування пенсії як однієї з найскладніших фінансових послуг. На їхню думку, достовірність вітчизняної демографічної статистики й актуарних розрахунків залишає бажати кращого, так само як і досвід страхових компаній у здійсненні інвестиційних операцій (про що свідчать дані звітності страхових компаній і структура їхніх інвестиційних портфелів). Що вже казати про прогнозування платоспроможності на тривалий строк (кілька десятків років) не те що громадянина, але навіть його підприємства-роботодавця. Таким чином, безмежна віра страхових компаній у «щасливе завтра» викликає певні сумніви — а чи об’єктивно вони оцінюють ті ризики, на які готові піти?

Водночас дії, до яких вдалися сьогодні страхові компанії, аби розширити свою частку на ринку послуг з недержавного пенсійного забезпечення, свідчать про цілком продуману стратегію конкурентної боротьби. На відміну від банків, які для поступового накопичення пенсійних внесків створили дочірні пенсійні фонди і в такий спосіб відокремили пенсійні активи від активів банку (а отже, й від ризиків, пов’язаних із його діяльністю), страховики послідовно лобіюють надання їм права самостійно здійснювати накопичення та виплату пенсій на визначений строк, називаючи це особливим видом страхування (хоча зовсім незрозуміло, який ризик вони збираються страхувати, виплачуючи пенсіонерові його власні гроші).

Складність заробляння страховими компаніями інвестиційного доходу також цілком очевидна. Мабуть, тому, не будучи впевненими у власних силах, страховики, дотримуючись принципу «зекономлені гроші — це зароблені гроші», постійно шукають можливості внести зміни в законодавство для отримання законних підстав для різних «економій». Тексти ряду законопроектів щодо пенсійного страхування, які перебувають на розгляді в деяких органах державної влади, дають цілком однозначне уявлення про те, на кому в перспективі передбачається заощадити. Передусім — на самих клієнтах, майбутніх пенсіонерах. Для чого активно просувається ідея про необхідність установлення по пенсійному страхуванню системи так званих викупних сум (або вестингу).

Суть її полягає в тому, що коли громадянин захоче вилучити свої накопичення із страхової компанії або перевести їх в іншу фінансову установу, компанія отримує право повернути йому не всю, а тільки частину внесеної на його користь суми. При цьому запропоновані викупні суми становлять іноді менше чверті сплачених у страхову компанію грошей. Звісно, в такому разі вже не треба буде особливо метушитися, заробляючи якийсь інвестиційний дохід.

В другу чергу, не було залишено без уваги і саму державу (в частині податкових надходжень до бюджету). В одному із законопроектів було виявлено досить сміливу фразу про те, що «прибуток від страхової діяльності, пов’язаної зі страхуванням життя та недержавним пенсійним забезпеченням, оподаткуванню не підлягає». Очевидно, це формулювання стало плодом «затяжної боротьби» страховиків за рівність у податкових преференціях із пенсійними фондами. Щоправда, при цьому автори норм законопроекту залишили «за кадром» одну істотну відмінність: весь прибуток пенсійного фонду розподіляється між його учасниками-пенсіонерами, а прибуток страхової компанії дістається зовсім не застрахованим нею пенсіонерам, а власникам самої страхової компанії, що, погодьтеся, «дві великі різниці».

Як бачимо, кожна з пенсійних послуг має свої переваги та свої недоліки для різних груп наших співвітчизників. Однак готовність більшості громадян реально оцінити свої можливості, потреби й отримуваний від набутої послуги результат ще настільки незначна, що дуже не хотілося б, аби на момент, коли їм знадобиться перевести свої пенсійні накопичення чи скористатися ними, вони дізналися, що ще при укладанні договору з фінансовою установою опинилися в ситуації героя з відомого дитячого віршика: «Он приехал на перрон, сел в отцепленный вагон — вот какой рассеянный с улицы Бассейной».

Можливо, в цій ситуації державі слід відмовитися від ролі простого стрілочника, повз якого, мов локомотиви, пролітають групи фінансових компаній зі своїми бізнес-інтересами. І стати на захист створеної нею самою системи, поставивши наріжним каменем інтереси простих пасажирів — майбутніх пенсіонерів. Тобто нас із вами.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво