Не так переконливі, як гучні заяви «Газпрому»

Безпрецедентний тиск на Україну (і навіть на ЄС) із боку росіян, зокрема «Газпрому», у зв’язку з майбутнім підписанням міжурядового українсько-російського щорічного протоколу про обсяги й умови транзиту російського газу через територію України до держав Європи почасти пояснюється неоднозначністю «газових» домовленостей між РФ і Україною. Та коли абстрагуватися від емоцій навколо «газової війни», слід визнати: почасти категоричність «Газпрому» продиктовано прагненням російської газової компанії до монополії (у ширшому аспекті і сенсі, ніж тепер) на євроринку. Водночас, хоч би як і хто закликав «не політизувати газову тему», вона де-факто заполітизована. І російська сторона не соромиться щедро підливати масла в цей вогонь. У цьому полум’ї аргументи економічної доцільності якось непомітно розчиняються. Згоряють і, схоже, повністю.

Тим часом процес українсько-російських переговорів на газову тему триває. Залишається тільки сподіватися на те, що договірні сторони використовують вагомі аргументи, а не категоричні заяви, тиражовані ЗМІ.

Ще 9 грудня прем’єр РФ Михайло Фрадков однозначно дав зрозуміти Україні: Росія руками «Газпрому», як би це сказати пом’якше, — уповноважена дати відповідь. І «Газпром» не змусив себе просити двічі.

Заступник голови правління ВАТ «Газпром» Олександр Медведєв в інтерв’ю українським журналістам у відповідь на запитання, що буде, коли міжурядовий протокол про транзит і поставки в Україну російського газу на 2006 рік не підпишуть до кінця грудня 2005-го, заявив:

— Мені вкрай не хотілося б уявляти трагічний сценарій розвитку. Бо навіть якщо уявити його собі, то ми («Газпром». — Авт.) надаватимемо «Нафтогазу України» газ відповідно до наших міжнародних зобов’язань — в обсязі, необхідному для задоволення потреб європейських споживачів. Відсутність контракту на поставку газу з Україною означатиме — газ для потреб України не надаватиметься. І якщо Україна несанкціоновано відбиратиме газ, а, кажучи іншою мовою, — крастиме його, то саме Україна нестиме цілковиту відповідальність за скорочення поставок газу до Європи.

— Ваш прогноз: чи буде підписано міжурядовий «газовий» протокол між Росією й Україною до кінця нинішнього року?

— Україну визнано країною з ринковою економікою. Вона заявила про своє прагнення вступити до СОТ, рухатися в європейське цивілізоване співтовариство. Ну не можна ж уранці казати одне, а ввечері — робити інше. Тим паче що президент України В.Ющенко ще раз заявив про свою впевненість у розв’язанні цієї проблеми. А вчора (8 грудня) наш президент (В.Путін) чітко дав зрозуміти: Україна в змозі, по-перше, забезпечити свої власні потреби — для населення, причому без жодних втрат. А стосовно промисловості, то чому Росія на мільярди доларів має субсидіювати Україну? Ми що, транспортуємо через Україну свої вантажі за пільговими ставками? Чи перевалюємо наші вантажі в портах, чи купуємо труби за півціни? Немає цього.

— Але, погодьтеся, відразу підняти ціни на газ для української промисловості — це мало хто переживе. Можливо, логічнішим було б поетапне підвищення цін?

— 160 дол. за 1000 кубометрів газу — це і є поетапне підвищення цін. Якби йшлося про непоетапне підвищення цін на газ, то ціна була б 220—230 дол. за 1000 кубометрів.

Далі діалог із паном Медведєвим набув дивного характеру. Приміром, на запитання, чому Україні «Газпром» пропонує ціну в 160 дол. за 1000 кубометрів, тоді як, приміром, Польща й Болгарія купують той самий російський газ по 120 дол., О.Медведєв відповів, що Польща купує газ значно дорожче 120 дол. і що таких цін давно вже немає.

Тим часом уже наступного дня, 10 грудня, «Комсомольская правда» опублікувала ціни на газ для окремих держав, зазначивши, що Польща купує газ саме по 120 дол. Хоча і для неї на наступний рік «Газпром» має намір збільшити ціну приблизно до 200 дол. Але це однаково менше, ніж названа Україні ціна в 230 дол. за 1000 кубометрів російського газу.

Пояснюючи категоричність вимог стосовно України, О.Медведєв посилався на російських металургів. На їхню думку, продукція українських металургів за прямої (державної. — Авт.) підтримки України надходить на російський ринок і витісняє російських виробників із їхнього національного ринку. За рахунок чого це робиться? На думку О.Медведєва, за рахунок прихованого субсидування через газ! Бо газ є важливим компонентом у металургійному виробництві. «Так чому ми повинні підтримувати не вітчизняного, а українського виробника? Ми не лише не отримуємо (як «Газпром») того, що нам належить, але при цьому ще страждають наші металурги, виробники добрив», — обурюється О.Медведєв.

Ось такий діалог. До слова, про українських металургів і виробників хімічних добрив. Секретар РНБО України Анатолій Кінах відзначив: по-перше, 40% природного газу, споживаного Євросоюзом, поставляється в держави ЄС через територію України. А, по-друге, за ціни 95 дол. за тисячу кубометрів природного газу хімічний комплекс України переходить додатний поріг рентабельності. Хіба що Одеський припортовий завод потягне ціну газу в 120 дол., але невідомо, як довго. За ціни газу в 103 дол. аналогічні проблеми виникають у гірничо-металургійному комплексі. За словами А.Кінаха, ці галузі дають 30% ВВП і 45% усіх валютних надходжень від експорту. Отож можна лише уявити собі, скільки проблем виникне в українського бюджету за три-п’ятиразового подорожчання газу.

Але, за великим рахунком, це все емоції.

Повернувшись 12 грудня після переговорів із Москви, глава Мінпаливенерго України Іван Плачков ніби води в рот набрав. Як він пояснив 15 грудня, до узгодження позицій обидві договірні сторони вирішили утриматися від коментарів. І, треба зауважити, обидва керівники урядових делегацій — глава Мінпаливенерго України Іван Плачков і глава Мінпроменерго РФ Віктор Христенко — слова свого дотримуються. Хоч як розпитували І.Плачкова журналісти під час прес-конференції 15 грудня, він тримався, як стійкий олов’яний солдатик: про зміст переговорів із росіянами на «газову» тему — «ані пари з вуст». Глава Мінпаливенерго хіба що дозволив собі повідомити, що українська сторона запропонувала поетапний перехід до зміни умов транзиту й поставок газу в Україну. У цьому сенсі українська сторона послідовніша, ніж російська.

Стосовно поетапного переходу на нові відносини в газовому бізнесі України й РФ, то «ДТ» про це вже писало (див. №45 від 19 листопада 2005 року). Етапність розрахована до кінця 2009 року — часу дії існуючих «газових» домовленостей. За його словами, починаючи з 2010 року пропонується цілковитий перехід на новий формат відносин між Україною й Росією «в газових питаннях». Зараз експерти обох країн відпрацьовують цю пропозицію й конкретні цифри за цією пропозицією.

Відповідаючи на запитання, чи лунала на переговорах запропонована Росією ціна на газ у 160 дол. за тисячу кубометрів, Іван Плачков сказав: «Цифра 160 доларів фігурує, але фігурує й інша цифра за транзит. Це понад 2,6 дол. за тисячу кубометрів на 100 км».

Міністр Плачков також уточнив, що також Україна пропонує росіянам створити СП на паритетних умовах — для поставок газу в Україну. Формат спільного підприємства нині уточнюється на рівні експертів. «Це можливо паралельно з «РосУкрЕнерго» та з «Газпромом», — додав міністр. За його словами, створення такого СП дасть змогу лібералізувати ринок газу України. Спільне підприємство може розпочати роботу, на думку І.Плачкова, вже 2006 року.

Офіційна позиція уповноважених договірників із боку РФ на момент написання цього матеріалу не була відома. Проте прес-секретар глави «Газпрому» не змусив чекати на свою відповідь. На його думку, запропонована Україною «поетапність» не влаштовує «Газпром».

Однак раніше на запитання про те, до яких компромісів готовий «Газпром» для розв’язання газової проблеми з Україною, інший заступник голови правління «Газпрому» — Олександр Рязанов заявив, що «Газпром» готовий повернутися до питання про створення повноцінного консорціуму з управління газотранспортною системою України. «На жаль, нинішня влада України й НАК «Нафтогаз» сьогодні зводять консорціум до маленького шматочка труби», — сказав він. «Якщо ми до цього (питання створення повноцінного консорціуму) повернемося, то, я вважаю, ми готові вирішити всі питання».

Далі вже голова правління ВАТ «Газпром» Олексій Міллер заявив: Москва піде на компроміс з Києвом лише після того, як «Газпром» отримає частку в магістральних газопроводах України. Він нагадав, що між Україною, Росією й Німеччиною підписано угоду про створення міжнародного газотранспортного консорціуму. За його словами, Москва уже вклала в проект 17 млн. дол. Проте консорціум так і не почав працювати, оскільки нова влада України вважає недоцільним передавати труби в управління Росії, заявив О.Міллер.

Спільне управління газотранспортною системою України, на думку представників «Газпрому», можливе за принципом, яким керується Білорусь. Саме тому росіяни обіцяють поставляти їй газ по 47 дол. А співпраця полягає в тому, що право власності на транзитну ділянку газопроводу Ямал—Європа, яка проходить територією Білорусі, належить «Газпрому». І землю під цією інфраструктурою віддано росіянам за доступною ціною в довгострокову оренду. Отож сказати, що білорусам російський газ дешево обходиться, язик не повертається. Але «Газпрому» й цього замало. Йому подавай усю діючу газотранспортну систему Білорусі («Білтрансгаз»). Ось це росіяни й називають «успішною співпрацею» в газовій і газотранспортній сферах.

Що ж стосується України, то тут, певне, для нинішньої російської влади значно важливіше просто занапастити економіку України. А вже в який спосіб — справа десята. А тут якраз «Газпром» під рукою...

Але якщо говорити про економічний аспект переговорів, то вони тривають постійно. Наступного тижня міністр І.Плачков здійснить черговий візит до Москви. Чи підпише він міжурядовий протокол, цього наразі ніхто не знає.

Однак, як вдалося з’ясувати «ДТ», під час переговорів із РФ їхні учасники розглядають відразу не менше 15 варіантів — ціни на газ для України та, відповідно, ставки транзиту за російський газ. Який із них буде компромісним для обох сторін — побачимо.