Не розпочавши обіцяних проектів з Україною, «Газ де Франс» цікавиться участю У Північно-Європейському газопроводі

Поділитися
Не встигла Україна обуритися геополітичною недалекоглядністю Німеччини, котра підписала з Росіє...

Не встигла Україна обуритися геополітичною недалекоглядністю Німеччини, котра підписала з Росією договір про будівництво нового Північно-Європейського газопроводу, який буде прокладено по дну Балтійського та Північного морів в обхід України і доставлятиме російський газ німецьким і, можливо, іншим європейським споживачам, як французька енергетична компанія «Газ де Франс» теж подала свою кандидатуру на участь у недружньому Україні проекті. В українських ділових і політичних колах з’явилися розчаровані коментарі: французи намагаються допомогти німцям і росіянам тягти трубу в обхід України.

Урок «реальної політики», який укотре підтверджує: сильні світу цього не мають вічних друзів — є лише вічні інтереси, для Києва, безумовно, неприємний. Однак українське енергетичне співробітництво з французами сьогодні могло бути значно змістовнішим. Могло бути, але поки що не стало.

Офіційно оголошуючи про бажання ввійти до консорціуму зі створення Північно-Європейського газопроводу (ПЄГ), директор із бізнес-операцій компанії «Газ де Франс» Жан-Марі Доже повідомив, що концептуально французька участь у будівництві «зробить проект більш європейським, а не суто німецьким».

За нашими даними, «Газ де Франс» проводить активні переговори з «Газпромом» на предмет можливого співробітництва як мінімум із початку березня. Заявлені проєвропейські аргументи французької фірми, однак, не можуть приховати іншої очевидної мотивації: впливу українсько-російської «газової війни» за ціни на газ і транзит для України на цей і наступні роки. Російські силові методи тиску позначилися і на західному споживачі, тож питання диверсифікації джерел енергії з новою гостротою стоять на порядку денному.

Противники французької участі в створенні ПЄГ у Франції іронізують із приводу диверсифікації газопоставок між... Росією і Росією. Прибічники наполягають на диверсифікації не за джерелом, а за транспортером (транзитером), чим, по суті, заявляють про недостатню довіру до України як до оператора з доставки газу.

Досить гіркий аргумент для Києва, однак він не виник на порожньому місці. У червні минулого року Україна — вперше в історії — підписала з Францією цілком конкретні за змістом і коштами енергетичні угоди, які могли б бути не просто вигідними економічно, а й сприяти українській інтеграції в європейські економічні процеси. (Нагадаю, що за перспективу європейської інтеграції — а не за перебування при владі тих чи інших політиків — у грудні 2004 року проголосували більшість українців.)

Зокрема, йдеться про рамковий документ, підписаний між «Нафтогазом України» і «Газ де Франс», про використання французами українських підземних сховищ газу. Перебуваючи півроку тому в Парижі, керівник «Нафтогазу» Олексій Івченко привселюдно заявив, що повноцінний договір про експлуатацію українських підземних сховищ газу буде підписано в січні. І навіть назвав тоді конкретні цифри. Йшлося про перспективу зберігання 10 млрд. кубометрів газу в рік за ціною 10—12 дол. за кожні 1000 кубометрів, тоді як за зберігання російського газу, за інформацією керівника «Нафтогазу», Україна виручає вшестеро менше. Передбачалося, що спеціально під контракт із французами Україна збільшить потужності своїх ПСГ утричі.

Експертна проробка проекту показала, що на створення в Україні додаткових сховищ газу знадобиться три роки. Один із французьких банків заявив про готовність видати під цей контракт кредит, і, відповідно до джерел у Франції, прибуток від експлуатації додаткових газових сховищ дав би змогу Україні повернути кредит у досить короткі строки.

Однак надворі вже перший день квітня, а заплановане на зиму 2006 року підписання договору так і не відбулося. Один із працівників «Газ де Франс» посилався в розмові з «Дзеркалом тижня» на «дії лобістів російських інтересів в українській владі». За його словами, вони начебто зробили все можливе, аби відсунути проект у прекрасне далеко, розчинити його в часі, поки французи остаточно не розчаруються в партнерстві з Україною і не вважатимуть за більш прийнятне для себе шукати розв’язання своїх проблем у роботі з іншою країною.

Так це чи ні, перевірити поки складно, але абсолютно точно відомо, що у вересні минулого року Росія публічно заявляла, що готова відмовитися від підвищення ціни на газ для України в обмін на управління українськими газотранспортною системою і підземними сховищами. А на початку листопада «Газпром» звертався до України з пропозицією взяти в оренду чи купити три з 12 ПСГ.

Київ тоді від російських пропозицій відмовився й того ж місяця домовився про співробітництво щодо сховищ із французами. З економічної точки зору, спільний проект із «Газ де Франс» не був безпосередньо конкурентний російським інтересам. Оскільки під домовленості з французами передбачалося створювати додаткові потужності, а Росія претендувала на існуючі. На сьогодні в українських сховищах зберігається не так уже й багато російського газу — приблизно 5 зі 120 транспортованих до Європи мільярдів кубометрів. Але з позиції політичної і навіть геополітичної для Росії принципово важливо закріпитися в українських газових сховищах. Хоча б доти, доки через Україну транспортується 80% експортованого «Газпромом» газу.

Неясність щодо проекту зі сховищами — не єдина сіра пляма в ледь започаткованому справді прямому і двосторонньому газовому співробітництві між Україною та Францією. Восени 2005-го банк «Сосьєте Женераль» пообіцяв кредит на суму 2,5 млрд. євро під українсько-французьке співробітництво з удосконалення та модернізації газотранспортної системи України. Передбачалося, що кредит освоюватиметься шістьма траншами, під кожен із яких буде виписано і затверджено окремий обгрунтований проект.

Йшлося про спільний пошук нових газових родовищ на території України, про точну оцінку потенціалу запасів нафти та газу в шельфах Азовського і Чорного морів...

На початку року, в рамках підготовки цього проекту, делегація експертів «Газ де Франс» побувала на обох узбережжях із ознайомчою місією. Але, як стверджують ті ж джерела з «Газ де Франс», лобісти від російського бізнесу й тут намагаються перебігти дорогу і створити спільні підприємства з Росією з розробки названих родовищ.

«Ми розуміємо, що робота з Росією звичніша для українського підприємця і чиновника. Але саме Київ із власної волі проголосив курс на європейську інтеграцію. Ваші керівники — прем’єр-міністр, президент — не просто виявили зацікавленість у роботі з нашим підприємством, а й підписали цілком конкретні двосторонні документи. Це вже не задуми — це реальні проекти, які повисли в невизначеності. Для ділової репутації України такі метання із боку в бік не дуже корисні», — пояснив усе той же працівник «Газ де Франс».

За рахунок кредиту від «Сосьєте Женераль» «Газ де Франс» планував разом з Україною провести дослідження з оптимізації витрат газу в Україні і запропонувати конкретні рішення щодо економії енергоносіїв. І навіть почали підбирати французьких субпідрядників — приватні консалтингові підприємства, що спеціалізуються в галузі енергетики, які погодилися б працювати за відсоток від результату. Тобто за схемою: ми організуємо економію на таку от суму — нам за це такий от відсоток. Подібні проекти вже здійснювали в Чехії та Польщі. Об’єктивно такий підхід дуже вигідний державі небагатій. Адже відповідно до умов контракту, якщо західна фірма не зуміє запропонувати вигідний режим економії, то нічого і не заробить. І всі дослідження, виходить, здійснює за свій рахунок. Експертна проробка цього проекту загальмувалася через наближення виборів і ситуацію з відставкою уряду.

У співробітництві з компанією «Газ де Франс» також передбачалося розпочати спільне дослідження щодо зменшення втрат газу під час його видобутку. У разі реалізації цього проекту Україна могла б отримати у своє розпорядження технології, що виключають викид в атмосферу супутніх газів, спалюваних у момент видобутку. Ці екологічні технології, за ідеєю, привели б наше виробництво у відповідність до вимог Кіотського протоколу зі збереження довкілля.

Повернувшись із Парижа, глава «Нафтогазу» О.Івченко казав про реальні можливості, завдяки співробітництву з французами, вийти через кілька років на економію 2 млрд. кубометрів газу на рік. Щоправда, українські експерти засумнівалися в такій високій ефективності проекту. Але в нашому випадку справа не так у точності прогнозів і розрахунків керівника «Нафтогазу», як у ставленні керівників країни до публічно взятих зобов’язань у спільних проектах.

Можливо, ідеї франко-українського енергетичного співробітництва насправді не такі привабливі, як це виглядає в проектах. Може, енергетичне співробітництво з Канадою, Німеччиною, Великобританією, США чи будь-яким іншим західним партнером було б значно вигіднішим. Але сказати про це можуть тільки експерти відповідної кваліфікації, у форматі відкритої професійної дискусії зі стратегічно важливого для майбутнього України питання.

Однак поки що все відбувається дуже непрозоро й безсистемно. Київ так і не зумів скористатися ні потенціалом західних симпатій, що з’явилися відразу ж після помаранчевої революції, ні потенціалом західного співчуття, яке проявилося в перші дні російської цінової газової атаки. Українським лідерам забракло десь професіоналізму, а десь усвідомлення політичного національного інтересу, щоб довести до пуття реальні проекти, які дають можливість згодом дійсно диверсифікувати енергетичні джерела. А західний партнер, зокрема Німеччина, а пізніше і Франція, вважали за розумне для себе не класти всі яйця в український газотранспортний кошик і захистити насамперед свій ринок, свого споживача. Таким чином і продовжує приваблювати партнерів проект Північно-Європейського газопроводу.

На сьогодні ПЄГ об’єднує російських і німецьких партнерів. Окрім «Газпрому» (51% акцій), до нього входять німецькі підприємства E.ON і BASF. Перший заступник голови правління ВАТ «Газпром» Олександр Медведєв оголосив, що «Газпром» визначиться з новими партнерами до кінця травня. Відповідно до нашої інформації, Москва за жодної погоди не має наміру зменшувати свою частку в проекті, а німецькі партнери розглядають можливість поступитися імовірним новим членам консорціуму не більш як по 4,5% кожен. Крім «Газ де Франс», інтерес до проекту виявили нідерландське підприємство Gasunie і дві британські фірми — ВР і Transco.

Навіть якщо «Газ де Франс» удасться стати новим членом консорціуму, максимум, на що він може розраховувати, — це 9% акцій, що будь-якого визначального впливу на ПЄГ не дасть. Спробою прямої участі в ПЄГ Франція намагається не стільки реально диверсифікувати потоки енергоносія, скільки спантеличити власний політикум пошуком відповіді на питання про необхідність захиститися від нових імовірних непорозумінь у відносинах між Києвом і Москвою.

На сьогодні Франція залежить від російського газу на 22%, тоді як максимум залежності від одного джерела, котрий допускається європейськими стандартами, — 30%. Навряд чи після 2010 року — дати очікуваного запуску ПЄГ — Париж купуватиме у росіян більше газу. Але не виключено, що свої звичайні поставки французи одержуватимуть по новій гілці — в обхід України. Якщо це справді станеться і не вигідну Україні схему буде запущено, важливо, щоб у Києві розуміли, що відповідальність за це ляже не тільки на французів чи німців, а й на українських лідерів, не здатних бути відповідальними і послідовними.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі