Не продаєте? А ми купуємо

Нещодавно голова Київської облдержадміністрації заявила, що готова хоч і зараз почати реалізовувати проект із будівництва великої кільцевої дороги навколо столиці, якби ми мали закони, що регулюють земельні відносини.

Заперечень немає — кільцева дорога була потрібна Києву ще вчора, не кажучи вже про сьогодні, а тим більше завтра. А от коли в народних обранців дійдуть руки до напрацювання необхідних законів — питання риторичне. Хоча депутати комітету з питань аграрної політики та земельних відносин та інші неодноразово «клятвено запевняли», що до 1 січня 2008 року масив необхідних законів буде ухвалено, і земля нарешті деюре стане товаром. Заплющивши очі на неодноразове перенесення терміну скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель, повіримо, що на цей раз депутати не обдурять селян.

Але постає інше питання — якої якості будуть супутні Земельному кодексу закони?..

Власність ваша, а потреби наші

Судячи з тексту, ухваленого в першому читанні наприкінці роботи другої сесії ВР п’ятого скликання, а саме законопроекту №2141 «Про організаційно-правові засади вилучення (викупу) земель права приватної власності», якість ця досить сумнівна. Бо депутати вкотре «витворили» в законодавстві навіть не шпарину, а діру, через яку меткі спритники знову тягтимуть в селян та інших власників землі і будинків їхнє майно, змушуючи продавати його за принципом: «бери скільки дають».

Даний закон покликаний урегулювати правові стосунки землевласника з одного боку і суспільства та держави — з іншого в ситуації, коли в останніх виникає потреба в земельній ділянці, що має приватного власника, який її (ділянку) продавати не збирається.

Чорт причаївся в деталях

У перших рядках цього продукту депутатського креативу відразу впадає в око та сама, згадана вище, законодавча дірка. Цитуємо фрагмент «Загальних положень» законопроекту, де подано тлумачення термінів: «суспільна потреба — це необхідність у земельних ділянках для забезпечення конкретних потреб та інтересів індивідуума чи суспільства в цілому». На практиці це означатиме: якщо в якогось грошовитого або впливового «індивідуума» виникне потреба в земельній ділянці, то її власника закон примусить продати цьому «індивідууму» свою землю. Якщо ж власник не погодиться, то закон перед­бачає вирішення питання в суді. Відгадайте, на чию сторону стане наш український непідкупний суд — селянина-власника кількох десятків соток землі чи того ж таки загадкового «індивідуума».

Депутати, вочевидь, переплутали грішне з праведним. Шановні обранці, потреби «індивідуума» і «соціуму» — це дві великі різниці. Не віриться, що ви цього не усвідомлюєте, так само як і не віриться, що термін «індивідуум» потрапив у даний закон випадково, як стверджує голова комітету з питань аграрної політики та земельних відносин ВРУ Михайло Гладій.

А втім, припустімо, що цей «індивідуум» буде вилучений із тексту закону в процесі подальшої роботи над ним. Але ж там залишаться деякі досить оригінальні «соціальні потреби». А саме: вилучення «під будівлі та споруди органів державної влади; під будівлі, споруди та інші виробничі об’єкти державної власності та об’єкти, пов’язані з добуванням корисних копалин загальнодержавного значення; під загальнодержавні об’єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; для оборони та національної безпеки; під будівництво та обслуговування лінійних об’єктів та об’єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо) загальнодержавного значення; під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій».

А також: «під будівлі та споруди органів місцевого самоврядування; під будівлі, споруди та інші виробничі об’єкти комунальної власності; під об’єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення місцевого значення; під будівництво та обслуговування лінійних об’єктів та об’єктів транспортної і енергетичної інфраструктури місцевого значення; під міські парки, майданчики відпочинку та інші об’єкти загального користування».

У першому випадку рішення ухвалюють центральні органи виконавчої влади, районні та обласні адміністрації, в другому — органи місцевого самоврядування.

Видаються досить сумнівними з погляду потрібності суспільству/громаді суспільні потреби на кшталт: вилучення землі під адміністративні будівлі органів влади, для природно-заповідного фонду, для дипломатичних представництв, для споруд комунальної власності (якщо це будівля з кабінетами для чиновників, а не, приміром, трансформаторна будка ЖЕК). Те ж саме стосується і майданчиків для відпочинку, які потім можуть накатаним шляхом знову перетворитися на ділянку для забудови.

Бери, скільки дають

Тепер щодо вартості, за якою планується викуповувати землю у власника. Закон говорить: «Викупна ціна, строки та інші умови викупу земельної ділянки визначаються за згодою з її власником , а в разі спору — судом». І знову привіт нашим справедливим судам.

Йдемо далі: «Викупна ціна включає вартість земельної ділянки, нерухомого майна, що на ній розміщене, збитки, завдані власнику земельної ділянки у зв’язку з викупом земельної ділянки (у тому числі упущену вигоду), у повному обсязі. У разі отримання власником іншої земельної ділянки взамін викупленої у викупну ціну включається вартість виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на отриману земельну ділянку та державну реєстрацію прав на неї.

Визначення вартості земельної ділянки здійснюється відповідно до експертної грошової оцінки земельної ділянки, розрахованої за ринковою ціною, яка проводиться в порядку, визначеному законом, і не може бути нижчою за неї».

На сьогодні закону про ринок землі ще не існує, отже, рано говорити про те, як експерти обчислюватимуть вартість ділянки, що вилучається у власника. Однак дивно, що депутати не згадали про таку річ, як компенсація за моральну шкоду. Пояснимо: Якщо людину зганяють з насидженого місця, бо через землю, де стоїть її будинок, держава має прокласти, наприклад, автомобільну дорогу, то, вочевидь, така людина має право не лише на відшкодування матеріальних затрат, пов’язаних із переїздом на нове місце, а й на моральну компенсацію. Тобто було б справедливо, щоб вартість житла, що відчужується, оцінювалася вище, ніж ринкова його вартість.

Як видно, закон досить сирий, тож сподіватимемося, що до другого читання депутати вдосконалять низку його положень. Особливо щодо інтересів «індивідуума» та потреб органів влади в земельних ділянках.