Не наламати «газових» дров… - Економіка - dt.ua

Не наламати «газових» дров…

9 вересня, 2011, 13:50 Роздрукувати Випуск №32, 9 вересня-16 вересня

Ліквідація «Нафтогазу», акціонування «Укргазвидо­бу­вання» може призвести до фрагментації газового ринку та непрозорої приватизації.

© - колаж ZN.UA

Україна і Російська Федерація цього тижня практично підійшли до порогу третьої газової війни. При цьому обмін «люб’язностями» вищих політичних діячів обох країн у режимі он-лайн продемонстрував цілковиту неготовність як України, так і Росії втягуватися в затяжні навкологазові бої зразка січня 2009 року.

Відмова від величезних бонусних доларових ін’єкцій, щомісяця здійснюваних Україною за вочевидь несправедливим та асиметричним газовим контрактом від 19 січня 2009 року, є для «Газпрому» не менш, а можливо, й більш болючою, ніж зіскакування України з російської «газової голки».

Саме тому останні події та інформаційно-газова війна, що набирає обертів, нагадують швидше газову «ломку», за якої обидві сторони стають більш агресивними і менш схильними до раціонального мислення та конструктивних вчинків.

Разом з тим сама по собі поспішна ліквідація «Нафтогазу», акціонування «Укргазвидо­бу­вання» з поспішним продажем частини цієї компанії на ринку — без проведення цих заходів як частини продуманої системної реформи газового ринку України — може призвести до фрагментації газового ринку та непрозорої (неринкової) приватизації його ключових секторальних гравців («Газу України», «Укр­газ­­видобування», «Укртранс­газу»). Сподіваємося, не це входить у плани і не це є справжніми намірами української влади, якій, зауважимо, дуже бракує прозорості.

Усе це, тим часом, змусило напружитися Євросоюз як основного покупця російського газу, більша частина якого транспортується в ЄС газотранспортною системою (ГТС) України. І цього разу ЄС не став чекати конфлікту і, все ж таки навчений досвідом січня 2009 року, уже прий­няв рішення, які покликані убезпечити європейських газоспоживачів від можливого чергового газового конфлікту між Україною та РФ. Йдеться про прийняте 7 вересня повідомлення (комунікацію) Єврокомісії про безпеку енергопостачання і міжнародне співробітництво.

Єврокомісія визнала залежність енергетичної безпеки Євросоюзу від того, наскільки вільними і прозорими є енергетичні ринки сусідніх із ним країн. Відсутність таких ринків робить ЄС уразливим до політичної та цінової нестабільності.

З цієї причини Єврокомісія виходить з необхідності розширення та диверсифікації зв’язків між енергоринками ЄС і сусідніх із ним країн, а також із важливості зближення законодавств, які регулюють функціонування таких ринків, на основі принципів права ЄС. Зокрема, необхідності імплементації Третього енергопакета, який саме й передбачає реорганізацію газових монополій і поділ їх на окремі видобувні, транспортні та дистриб’юторські компанії.

Нашій країні також не завадило б чітко розуміти — чого ми хочемо і як цього домогтися?

Реорганізація «Нафтогазу»: сім разів відміряти!

Згідно із Законом України «Про принципи функціонування ринку природного газу», реформування газового сектора України триватиме до 1 січня 2015 року. Але справа навіть не в часових рамках.

Очевидно, що реорганізація «Нафтогазу» (разом з його дочірніми структурами) не може здійснюватися незалежно від реформування ринку природного газу України — ці процеси тісно взаємозалежні.

Уряд України поки що не запропонував цілісної концепції реструктуризації НАК «Нафтогаз України» ні у холдинг (цю ідею, за даними DT.UA, поділяє перший віце-прем’єр А.Клюєв), ні у вигляді окремих підприємств з видобутку, транспортування, дистрибуції (цю ідею виносив голова Міненерговугільпрому ­Ю.Бойко). Тому поки що складно зробити якісь висновки про те, як планована реструктуризація «Нафтогазу» впишеться у реформування газового ринку України.

Проте існують аспекти, що за будь-якого обраного урядом України варіанта можуть ускладнити реорганізацію цієї компанії. Наприклад, борги її тяжкі.

Відповідно до даних аудованої звітності та опублікованої у ЗМІ інформації, «Нафтогаз» має значну зовнішню заборгованість за кредитними угодами, у тому числі укладеними із зовнішніми кредиторами. Поточна заборгованість компанії перед українськими банками становить понад 24 млрд. грн., а перед іноземними банками — близько 2,2 млрд. дол., з яких майже 1,6 млрд. дол. гарантовані державою відповідно до постанови КМУ №986 від 16 вересня 2009 року.

При цьому невіддільною умовою будь-якої кредитної угоди (особливо зовнішньої) є положення про необхідність одержання попередньої згоди кредитора на здійснення будь-якої реорганізації «Нафтогазу» як позичальника. вот оно что.

">Кредитор має бути впевнений у тому, що результати реструктуризації не призведуть до неповернення або затримок з поверненням кредитних коштів.

Реформування компанії без узгодження із зовнішніми кредиторами (на позицію деяких з них, цілком імовірно, може вплинути «Газпром») веде до висунення вимоги про дострокове погашення кредиту і пов’язаних із ним платежів. У цьому разі щодо гарантованих кредитів вимогу про дострокове їх погашення (нагадаємо: на суму близько 1,6 млрд. дол.) можуть висунути безпосередньо державі.

Зазначимо також, що одним із наслідків як мінімум технічного дефолту «Нафтогазу» буде припинення поставок природного газу в Україну з боку «Газпрому» для українських споживачів: «Нафтогаз» буде просто не в змозі вчасно оплачувати газові поставки, що, згідно з п. 5.1.5 і 5.8 діючого Контракту купівлі-продажу газу від 19 січня 2009 року, дасть «Газпрому» право поставляти в Україну тільки той обсяг газу, який буде оплачено заздалегідь, тобто наперед.

Поки що уряд України не представив свого бачення розв’язання проблеми з кредиторами НАКу, здатними заблокувати будь-яку її реорганізацію.

В який спосіб буде вирішено проблему з 24-мільярдною заборгованістю перед українськими банками, значна частина якої припадає на державні банки — Ощадбанк, Укргазбанк і Укрексімбанк? Просте списання цієї заборгованості може мати вкрай негативні наслідки для системоутворюючих українських банків, а її перенесення на виокремлювані в самостійні господарюючі суб’єкти дочірні структури «Нафтогазу» («Газ України», «Укргазвидобування», «Укртрансгаз») відразу ж, м’яко кажучи, погіршить їхні стартові позиції, в тому числі з погляду проведення ІРО або залучення стратегічного інвестора. «Газ України» так точно буде банкрутом, якщо врахувати, скільки йому заборгували тепловики і хіміки, яким, до слова, на руку реструктуризація (ліквідація) кредитора — «Газу України». У такому разі мільярдні борги тієї ж таки хімічної монополії Фірташа «розчиняться», як колись газ…

Ці запитання залишаються поки що без відповіді з боку українського уряду. Так само, як і запитання про те, є чи в державному бюджеті «зайві» 1,6 млрд. дол. для повернення зовнішнім кредиторам за гарантованими кредитами «Нафтогазу»? Чи, можливо, із зовнішніми кредиторами вже досягнуто іншої домовленості? Поки що немає інформації навіть про те, що з ними взагалі почали хоч якісь консультації.

Харківське «застереження»

Нагадаємо, що 21 квітня 2010 року в Харкові президенти України і Росії домовилися про пролонгацію перебування Чорноморського флоту РФ в Україні до 2042 року. І «прив’язали» ціну оренди за його перебування до ціни на газ для України.

Важливо звернути увагу і на те, що надана за харківськими угодами 100-доларова так звана знижка на природний газ може застосовуватися тільки за конт­рактом між «Нафтогазом» і «Газпромом». Річ у тім, що контракт на купівлю газу, як і сам «Нафтогаз» прямо згадані в харківських угодах між урядами України й Росії від 21 квітня 2010 року. Це означає, що ліквідація «Нафтогазу» без визначення його правонаступника (до якого автоматично перейшов би й контракт на купівлю газу від 19 січня 2009 року) унеможливить застосування 100-доларової «знижки». Для того щоб зазначена «знижка» запрацювала знову при ліквідації «Нафтогазу» без правонаступника, знадобиться досягнення нової угоди з урядом Росії і «Газпромом».

Разом з тим є необгрунтованими озвучені в останні дні твердження про те, що ліквідація «Нафтогазу» призведе до необхідності повернення Росії з боку України всієї суми наданих «знижок» на кілька мільярдів доларів. Юридичні підстави для такого висновку відсутні.

Росіяни, схоже, «думають у тому ж напрямку». Інакше з якої б радості «Росія допускала розірвання харківських угод у разі звернення України до суду для перегляду газових контрактів»?

Радник посольства Росії в Україні, керівник групи економічної політики Олексій Урін упевнений, що звернення України до суду з цього питання може мати дуже серйозні наслідки: «Можуть бути розірвані харківські угоди та втрачена знижка на газ». Він також зазначив, що знижка, яку одержує Україна за результатами угод, допомагає їй заощаджувати до 4 млрд. дол. щороку.

Нарешті, не виключено, що у разі ліквідації «Нафтогазу» може постати питання про дострокове повернення «Газпрому» непогашеної частини авансових платежів, раніше отриманих «Нафтогазом» в оплату транзитних послуг (в останні роки «Газпром» зробив кілька таких авансових платежів).

Викладене вище дозволяє зробити висновок про те, що реструктуризація «Нафтогазу» (включаючи, до речі, і його ліквідацію) — справа не 2011 року, як декларує влада, а її проведення в 2012 році потребує від уряду України вирішення складних питань (у тому числі з кредиторами «Нафтогазу» та із застосуванням 100-доларової «знижки»).

«Даєш 29 млрд. кубометрів – з надр України!» Чому, для кого?

Усе вищевикладене повною мірою стосується і планів щодо виділення ДК «Укргазвидобування» в окрему акціонерну компанію з подальшим продажем частини її акцій стратегічному інвестору, здатному вкласти значні кошти в розвідку і розробку газових родовищ на території України.

Цей план є одним з різновидів (способів) реструктуризації «Нафтогазу», і його реалізація пов’язана з усіма вищевикладеними ризиками (включаючи необхідність одержання попередньої згоди зовнішніх кредиторів «Нафтогазу»).

Більш того, у цьому випадку виникають додаткові запитання і проблеми. Так, згідно з діючим законодавством України (постанова Кабміну №1729 від 27 грудня 2001 року та ст. 10 Закону України «Про принципи функціонування ринку природного газу»), природний газ, що видобувається в Україні підприємствами державного сектора економіки (до якого належить ДК «Укргазвидобування» і належатиме після її акціонування доти, доки держава матиме не менш як 50% її акцій), використовується виключно для потреб населення та продається виключно «Нафтогазу» за регульованими цінами, встановлюваними Нацкомісією регулювання електроенергетики.

Так, згідно з рішенням НКРЕ, з 1 серпня 2010 року ДК «Укргазвидобування» реалізує природний газ, що видобувається нею (а це понад 70% усього природного газу, що добувається в Україні) за ціною 350 грн. (!) за 1000 кубометрів.

Жоден тверезо мислячий інвестор (тим більше європейський ) не прийде в «Укргазвидобування», поки вона не одержить права продавати газ за ринковими, а не регульованим цінами, у тому числі найбільш платоспроможним споживачам, тобто промисловим підприємствам.

Іншими словами, акціонування «Укргазвидобування» з подальшим залученням зовнішнього інвестора неможливе і не має сенсу без вирішення питання про встановлення ринкових (а не регульованих) цін на природний газ, який видобувається цією компанією, а також без комплексного реформування ринку природного газу в Україні. Водночас такий сценарій неминуче спричинить значне підвищення цін на газ для населення і, як наслідок, комунальних тарифів, бо в країні просто зникне дешевий газ власного видобутку і з’явиться дорогий газ українського походження разом із ще дорожчим імпортованим природним газом.

У принципі, цю проблему уряду України рано чи пізно доведеться розв’язувати, щоб стимулювати чи хоча б зберегти власний видобуток газу. Однак не може віз бути попереду коня: спочатку слід вирішити питання з ціноутворенням на газ власного видобутку (а про плани уряду в цьому напрямі нічого не чутно) і тільки потім — розглядати питання про акціонування «Укргазвидобування» із залученням інвесторів.

Камінь спотикання —контракти від 19 січня 2009 року

Викладене вище повною мірою стосується і заяв української сторони про розірвання Контракту купівлі-продажу природного газу від 19 січня 2009 року в Стокгольмському арбітражі.

По-перше, слід враховувати часовий чинник: розгляди в міжнародному арбітражі триватимуть у середньому два-три роки. Чи є у України достатній запас міцності, щоб наступні два-три роки оплачувати «Газпрому» поставки газу за нечуваними цінами? Украй сумнівно. Інакше кажучи, час згаяно. Починати розгляди в Стокгольмському арбітражі слід було, найпізніше, влітку минулого року.

Сумнівним із юридичної точки зору є звернення до Стокгольмського арбітражу на тій підставі, що контракт від 19 січня 2009 року суперечить базовій українсько-російській Міжурядовій угоді від 4 січня 2001 року. Така суперечність справді існує, але це аргумент радше для міжурядових переговорів. Отже, малоймовірно, що таку аргументацію буде сприйнято Стокгольмським арбітражем, особливо як підставу для розірвання контракту від 19 січня 2009 року. Хоча «Нафтогазу» має бути про це відомо від своїх юридичних радників, які із цього приводу вже проводили консультації в Стокгольмі.

По-друге, чому саме розірвання контракту від 19 січня 2009 року? Де гарантія того, що новий контракт на купівлю газу вдасться укласти з «Газпромом» на вигідніших умовах?

Логічнішим видається юридичне коригування вже існуючого контракту, а саме:

а) зміна (встановлення справедливої) формули ціни на газ через Стокгольмський арбітраж на підставі ст. 4.4 Контракту купівлі-продажу природного газу від 19 січня 2009 року;

б) звернення до того ж таки Стокгольмського арбітражу на підставі ст. 8.2 зазначеного контракту від 19 січня 2009 року з вимогою про скасування несправедливих положень (ст. 6.5 і 6.6 цього контракту) про штрафні санкції у розмірі 150—300% від вартості невибраного обсягу газу. Підставою для такої вимоги могла б послужити ст. 36 закону Швеції про контракти (до контракту від 19 січня 2009 року застосовується право Швеції), що говорить: «Умова чи положення конт­ракту можуть бути змінені або виключені, якщо така умова або положення є надмірно обтяжливими; а якщо відповідна умова має таке значення для контракту, що було б нерозумно вимагати виконувати інші його умови, то в контракт можуть бути внесені зміни або він може бути в цілому припинений». Наскільки відомо, у ряді своїх рішень Стокгольмські арбітражі вже застосовували зазначену ст. 36 закону Швеції про контракти при оцінці подій у кризові періоди розвитку українсько-російських газових відносин;

в) вирішення питання із зобов’язанням «Нафтогазу» про закупівлю значних мінімальних обсягів газу шляхом скасування заборони на реекспорт природного газу, який купується у «Газпрому». Таким чином, «Нафтогаз» міг би реекспортувати ту частину закупленого газу, яка перевищує внутрішні потреби України.

Один із варіантів вирішення цього питання — через Антимонопольний комітет України шляхом ініціації відповідного розгляду (на тій підставі, що заборона реекспорту є антиконкурентним положенням).

Слід зазначити й те, що контракт від 19 січня 2009 року не містить санкції за недотримання положення про заборону реекспорту.

По-третє, будь-який арбітражний розгляд щодо Контракту купівлі-продажу природного газу від 19 січня 2009 року в Стокгольмському арбітражі (що стосується як розірвання зазначеного контракту, так і його юридичного коригування) потребує активної участі свідків із боку «Нафтогазу», котрі брали безпосередню участь у його укладанні. Саме (і в основ­ному) на підставі їхніх свідчень і перехресного допиту в арбітражі можуть бути встановлені важливі факти, що зумовлюють вимоги про розірвання контракту або його юридичне коригування і що є підставою для застосування відповідних правових норм (наприклад, ст. 36 закону Швеції про контракти).

Водночас усі ключові свідки з боку «Нафтогазу» — Ю.Тимошенко, О.Дубина, І. Діденко — зазнали кримінального переслідування в Україні. Відкриті кримінальні справи стосовно цих осіб, що виключають їхнє свідчення в Стокгольмському арбітражі, — тільки на руку «Газпрому» і значно ослаблять юридичну позицію «Нафтогазу» у разі ініціації розгляду в Стокгольмському арбітражі.

Реформа ринку газу — надійний енергозахист

Безсистемні та емоційні заяви української сторони (то про ліквідацію «Нафтогазу», то про розірвання газового контракту в Стокгольмському арбітражі) свідчать про те, що основну ставку в газовому питанні було зроблено офіційним Києвом на досягнення політичного врегулювання з Кремлем. Однак ця ставка поки що не спрацювала, а українська сторона припустилася двох грубих помилок: вона явно недооцінила російських апетитів і не опрацювала альтернативного варіанта вирішення спірної ситуації (що офіційний Київ і намагається надолужити в даний момент в авральному порядку).

При цьому з поля зору офіційного Києва випадає те, що чи не єдиною реальною і ефективною можливістю для української сторони протистояти тиску з боку «Газпрому» є реальне (а не декларативне) реформування газового ринку України на європейських засадах. Зокрема, йдеться про надання вільного і рівного доступу третім сторонам (включаючи компанії з країн ЄС) до газотранспортної системи України.

Також Україні необхідно облаштувати пункти входу в ГТС України, обладнавши їх передусім газовимірювальними станціями на своїй території, і узгодити з операторами ГТС сусідніх європейських країн (Словаччина, Угорщина, Польща, Румунія) правила прий­мання-передавання газу (укласти так звані інтерконекторські угоди). Необхідна юридична основа для таких дій уже є: вступивши до Євро­пейської Енерге­тичної спільноти, Україна зобов’язалася імплементувати в своє законодавство три ключові «газові» акти ЄС (Директива №2003/55/ЄС, Регламент №1775/2005 і Директива №2004/67/ЄC).

Окрім того, в липні 2010 року був ухвалений, але ніяк не почне працювати Закон України «Про принципи функціонування ринку природного газу». Забезпечивши повномасштабну реалізацію зазначеного закону на європейських засадах і створивши реальні технічні та юридичні умови для транзиту європейськими компаніями природного газу через територію України (і позбавивши тим самим «Газпром» монопольного права на використання ГТС України на привілейованих умовах), Україна, з одного боку, дасть європейському газовому бізнесу можливість самостійно вибрати найбільш економічно привабливий (порівняно, наприклад, із тим же «Північним потоком») варіант транспортування газу до ЄС саме через територію України і в такий спосіб забезпечить завантаження ГТС України, а з іншого — отримає можливість купувати природний газ прямо на своїй території в європейських компаній (це буде той же газпромівський газ, але придбаний за іншими, більш цивілізованими ціновими формулами).

Додатковим чинником для того, щоб європейські компанії віддали перевагу транзиту газу саме через ГТС України, а не через інші різні «потоки», є підземні сховища газу (ПСГ) на заході України обсягом до 30 млрд. кубометрів (це та незаперечна перевага ГТС України, яка «не світить» ні «Північному», ні будь-якому іншому потоку навіть у віддаленій перспективі). Саме використання ПСГ (доступ до яких також має бути вільним і недискримінаційним для зацікавлених компаній) забезпечує надійність транзиту газу і можливість оперативно задовольняти зростаюче споживання газу в періоди пікових навантажень (наприклад, у холодну пору року).

Важливо зазначити й те, що реалізація такого підходу не передбачає відмови «Газпрому» в транзиті його газу через територію України. Російська компанія матиме право на доступ до ГТС України, але на основі європейських принципів і нарівні з іншими зацікавленими європейськими компаніями.

З іншого боку, реалізація запропонованого підходу дасть змогу українській стороні купувати природний газ за загально­прийнятими ціновими формулами — або безпосередньо у «Газпрому», або за «посередництва» європейських компаній.

Таким чином, саме комплексне реформування газового ринку України на європейських принципах (на відміну від несистемних точкових заходів, як от ліквідація «Нафтогазу» чи акціонування «Укргазвидобування») допоможе забезпечити перспективу для ГТС України і протистояти газово-ціновому диктату Кремля і «Газпрому».

Викладений вище підхід із боку України — реформування національного газового ринку на європейських принципах — знайшов би розуміння і підтримку з боку ЄС. Такий підхід повністю відповідає цілям європейської енергетичної політики, зокрема викладеним в опублікованому 7 вересня 2011 року Повідомленні (Комунікації) Єврокомісії про безпеку енергопостачання і міжнародну співпрацю. Єврокомісія визнала залежність енергетичної безпеки ЄС від того, наскільки вільні і транспарентні енергетичні ринки країн, що є сусідами ЄС.

Окремий акцент у згаданій комунікації зроблено на важливості швидкої інтеграції України (через територію якої транспортується близько 20% від загального обсягу поставок газу до ЄС) в Європейську Енергетичну спільноту. ЄС також висловив готовність підтримати реконструкцію газотранспортної системи України до 2020 року.

Українському керівництву потрібно лише проявити політичну волю і почати якнайшвидше реформувати газовий ринок України на справді європейських засадах, скориставшись запропонованою з боку ЄС допомогою і підтримкою.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво