НАЙМАНЕЦЬ ПРИ ВЛАДІ ПЛЮСИ І МІНУСИ НАЙМАНИХ ТОП-МЕНЕДЖЕРІВ

Поділитися
Необхідність пошуку найманого топ-менеджера виникає тоді, коли бізнес розростається, диверсифікується, або коли його власник, як модно нині, подається у велику політику...

Необхідність пошуку найманого топ-менеджера виникає тоді, коли бізнес розростається, диверсифікується, або коли його власник, як модно нині, подається у велику політику. Тоді вже питання наймати чи не наймати топа не стоїть — воно переростає у проблему пошуку управлінця для бізнесу. Причому такого, щоб передача управління не супроводжувалася втратою контролю над підприємством.

Рідному топу довіряють більше

Топ-менеджера шукають по різному. Першим і найефективнішим варіантом є виховання власних кадрів. Практики стверджують, що найнадійніше — знайти і підготувати собі на заміну перспективну людину із власної компанії. Такий топ буде досконало знайомий із структурою компанії, він перевірений часом і йому довіряє власник бізнесу. Чи не єдиним недоліком такого варіанта є «замилене око» притертого працівника, який не завжди здатний на креатив, по справжньому свіжу ідею, і якому важко подивитися на компанію під принципово іншим кутом. Крім того, щоб отримати хорошого топ-менеджера з працівника нижчого рангу потрібен ще й час на його підготовку. Та досить часто заміну треба знайти сьогодні і зараз.

Як показало опитування, українські бізнесмени, відходячи від бізнесу, почасти залишають його членам родини. «Пішовши в політику, я частину своїх бізнесів передав своєму синові», — каже лідер політичної партії «Яблуко» Михайло Бродський. — Як на мене, це більш надійно, аніж передавати справу у чужі руки. Але, безумовно, топ, вирощений в компанії — це накращий варіант». Подібної думки притримується почесний президент концерну «Орлан», народний депутат Євген Червоненко: «Я залишив на підприємстві після себе дружину. Це і надійніше для збереження контролю над підприємством, і економічно вигідніше». Очевидно, що в українських реаліях це справді так, адже, як показує практика, жоден із екс-бізнесменів, а нині політиків, де-юре відійшовши від бізнесу де-факто не перестав ним керувати. До того ж українські бізнесмени почасти йдуть у політику саме заради бізнесу, щоб заручитись підтримкою для свого бізнесу на найвищому рівні і отримати доступ до бюджетних потоків. А це аж ніяк не передбачає повного відходу від управління компанією. Хоча рекрутери і кадровики в один голос твердять, що з усіх варіантів передача бізнесу в руки не надто компетентних родичів — найбільш програшний. На думку Валерія Кушніренка, віце-президента по роботі з персоналом ХК «1 inc», такий розвиток подій окрім того, що у майбутньому може зіпсувати стосунки між родичами, ще й негативно вплине на сам бізнес, якщо той-таки родич недостатньо підкутий професійно.

Чужих перекуповувати ще не навчились

Найскладнішим для власника виходом із ситуації вважається найм топ-менеджера зі сторони. Сьогодні з проханням підшукати топ-менеджера бізнесмени значно частіше звертаються до кадрових агентств, аніж кілька років тому. Хоча сам ринок топів залишає бажати кращого. Алла Коняєва, менеджер психологічної служби кадрового агентства «Анкор С.В.»: «Говорити про розвиненість ринку топ-менеджерів в Україні наразі ранувато — надто мало часу пройшло, щоб вони могли сформуватись як численна спільнота. Хоча професіонали, котрі поєднують у собі і знання сучасних методів управління бізнесом, і досвід роботи в розвинених мультинаціональних компаніях з осмисленими стратегіями ведення справи звісно є. Щоправда, їх вимоги можуть сягати $10 тис. на місяць плюс поважний компенсаційний пакет». За словами Євгена Червоненка сьогодні хороший топ-менеджер справді рідкість, тому вони й завищують власну вартість, хоча реально послуги найманця коштують значно дешевше. До того ж ринок готових спеціалістів часто не відповідає вимогам роботодавців. Лідія Хом’як, виконавчий директор ТОВ «ЕлітПерсонал»: «Виконуючи замовлення на пошук директора підприємства одного з лідерів на українському ринку з продажу кондиціонерів та вентиляційних систем, агенція дійшла висновку, що жоден спеціаліст, який працює сьогодні в столиці в цьому бізнесі на посаді директора компанії і готовий розглядати пропозиції, не відповідає вимогам замовника. Пошук був розширений і, хоч як це дивно, саме кандидат із регіону влаштував роботодавця. Проте це не зовсім типова ситуація. Частіше потужні компанії в регіонах бажають отримати сильного фахівця зі столиці і готові платити такому топ-менеджеру від 2000$ до 3000$+пакет».

Менш розповсюдженими для українського бізнесу є практика залучення топів з інших країн і так званий head-hunting (перекуповування конкретної особи). Щоправда, іноземці хоча й мають багаторічний досвід роботи управлінцями, подекуди не хочуть враховувати специфіки України, намагаються за вуха притягнути тактику ведення бізнесу на батьківщині до роботи у нас. Про head-hunting в Україні розповідає Алла Коняєва: «В нашому агентстві це називається прямим пошуком. Він суворо лімітується клієнтом — окреслюється коло бажаних персон, на котрих повинен вийти «мисливець за головами» (у нас — консультант). Звичайне рекрутингове агентство за таку роботу зазвичай отримує 20%—30% річного прибутку спеціаліста. Агентства рівня Executive Search вимагають 30%—50% річних плюс накладні витрати, які можуть становити ще 20% від суми гонорару. Але постійних представництв таких агентств в Україні досі немає — непривабливий ринок».

Ужитись з найманцем не легше, ніж його знайти

Вимоги роботодавців до найманців також непомірно високі. Лідія Хом’як продовжує: «Серед основних вимог до топ-менеджерів — успішний досвід управління структурою, бездоганне знання аналогічної групи (чи то промислове обладнання, чи сантехнічне, чи вентиляційних систем тощо), глибокі знання виробників та потенційних замовників на таке обладнання. Чималу роль грає освіта. З одного боку, спеціальна (як інженера), з іншого, досвідченого спеціаліста в області управління (і тоді віддається пріоритет бізнес-освіті), схвальне ставлення до досвіду стажування за кордоном та до топ-менеджерів СП. Розглядаються кандидати тільки чоловічої статі віком 30—40 років. Важливу роль відіграють людські якості: порядність, націленість на результат, успішність».

До того ж українському бізнесмену важко перебороти стереотип, що краще від нього ніхто його справою опікуватись не буде. І тоді, навіть якщо пошук заміни увінчався успіхом, починається новий виток непорозумінь — тепер уже між топом і власником. Власник бізнесу, формально відходячи від справ, не наважується передати всі повноваження новому управлінцеві, побоюючись не стільки втратити контроль над підприємством, скільки психологічно відірватись від нього. Але тоді сама наявність найманого топа втрачає сенс. Тим, хто таки вирішив відійти від бізнесу, Валерій Кушніренко радить передати новому управлінцеві усі повноваження і дозволити проявитись.

Щоб не втратити контроль над підприємством, директор кадрового агентства Action Group Дмитро Клим радить звернути увагу на перерозподіл акцій компанії. По-перше, загальна кількість акцій, що перебувають у руках найманих топів, не повинна перевищувати 25%, щоб вони не могли, зговорившись, заблокувати рішення зборів акціонерів і не стали керувати у власних інтересах. Взагалі акції у руках топів — річ небезпечна, оскільки вони мають доступ до внутрішньої інформації і вже це дає їм перевагу перед іншими акціонерами. По-друге, не можна допускати, щоб дочірні компанії володіли акціями материнської структури. Адже оскільки дочірні структури контролюються саме менеджерами материнської, то в такому випадку і контроль над останньою може перейти до топів.

Без компенсацій і опціонів собі дорожче

Як відомо, оплата роботи найманого топ-менеджера передбачає так званий компенсаційний пакет (мобільний телефон, участь у семінарах, службове авто, безвідсотковий кредит на квартиру, страховку і відпочинок за кордоном для членів усієї його сім’ї та ін.). Хоча з точки зору оподаткування роботодавцеві вигідніше надавати таку компенсацію, аніж платити більшу зарплату. Частину витрат на компенсаційний пакет можна віднести на валові витрати, приміром, витрати на професійну підготовку майбутнього топа (п. 5.4.2. ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»), на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання подарунків (п. 5.4.4. цього ж закону), на оплату телефонних рахунків (п. 5.4.8.), а сам мобільний телефон відноситься до четвертої групи основних фондів і витрати на його придбання підлягають амортизації.

Окрім цього, на думку Євгена Червоненка, непоганим методом стимулювання найманого топ-менеджера може бути опціонна угода. Йдеться про випадки, коли компанія зобов’язується через кілька років продати топу частину акцій за заздалегідь обговореною ціною. Окрім того, що опціон налаштовує найманця серйозно працювати на перспективу, власник таким чином прив’язує потрібного працівника до компанії. Адже якщо протягом обумовленого терміну курс акцій компанії зросте, топ-менеджер, придбавши їх задешево, зможе добряче підзаробити. І навіть коли курс не зміниться, перспектива стати співвласником компанії приваблює багатьох. Проте звільнившись раніше обумовленого терміну, найманець втрачає таке право. Цю ж позицію розділяє Михайло Бродський: «В Україні опціони лише починають приживатись, але саме таким чином власник бізнесу зможе стимулювати найманця до повної віддачі». Щоправда заключати такі угоди українські підприємці все ще побоюються і на подібних умовах працюють лише з добре перевіреними менеджерами.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі