Навчальні маневри завершено. Одеський припортовий залишається у власності держави - Економіка - dt.ua

Навчальні маневри завершено. Одеський припортовий залишається у власності держави

27 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №3, 27 січня-3 лютого

Після численних спроб реструктуризувати та приватизувати Одеський припортовий завод президент Віктор Ющенко поставив крапку в цьому питанні й заборонив як реструктуризацію, так і приватизацію заводу...

Після численних спроб реструктуризувати та приватизувати Одеський припортовий завод президент Віктор Ющенко поставив крапку в цьому питанні й заборонив як реструктуризацію, так і приватизацію заводу. Завод залишився у власності держави, а отже, народу.

Двадцять сім років тому на березі Аджаликського лиману, це за 43 км від Одеси, виріс хімічний завод — велике й лякаюче жителів Одещини аміачне виробництво. Він зайняв 253 гектари. Монстр — саме так сприйняло населення його появу.

Одеса навіть проводила референдум і сказала своє вагоме, категоричне «ні». Але завод побудували.

Тепер до його прохідної приїжджають розкішні машини. Із них виходять молодята, аби сфотографуватися на пам’ять біля прохідної, на тлі гарного пейзажу. Екзотичні дерева, працюючий фонтан, духмяні клумби — робота заводського дизайнера. І такі квітучі клумби й зелені ландшафти — по всій величезній території підприємства. А того, хто приїжджає сюди щодня на роботу, зустрічає та проводжає приємна музика.

Приїжджають сюди не одесити, а жителі міста Южного. Місто-супутник на березі Чорного моря своїм народженням зобов’язане саме цьому величезному заводу та його сусіду-порту. У Южному — найвищі по країні доходи на душу населення. Ще б пак. Середня зарплата заводчан становить приблизно 2300 гривень на місяць. Працюють тут понад 3800 чоловік.

Для відпочинку своїх працівників і городян завод спорудив у Южному красивий, європейського типу спортивний комплекс із затишним тризірковим готелем. Завод змінив на краще, прикрасивши фонтанами й нічними вогнями, центральну площу міста біля Будинку культури, який він також утримує. Як утримує й багато інших соціальних об’єктів.

Ви б бачили шикарний заводський медичний центр. Довкола дороге оздоблення, скрізь живі квіти й найсучасніше обладнання відомих світових виробників Toshiba, Siemenc, GE. У всій Одесі такий навряд чи знайдеш. Обслуговують тут не лише працівників припортового, а й пенсіонерів, дітей робітників до 18 років, учнів і студентів. Цей центр не єдиний. Є ще стоматологічна клініка, денний стаціонар, також оснащені сучасним обладнанням. На заводі є свої теплиці. Їдальні тут, як пристойні кафе. Ну а заводоуправління — найсучасніший 11-поверховий офіс.

Господар цієї багатої соціалки — державне підприємство «Одеський припортовий завод», активи якого оцінюються в кілька сотень мільйонів доларів. За виробництвом аміаку й карбаміду ОПЗ давно вийшов за рамки проектної потужності й сьогодні на рівних конкурує зі світовими компаніями. Як говорять заводчани, нині їх припортовий молодший, ніж 20 років тому. Він оснащений новітнім устаткуванням. Багато агрегатів і установок замінено повністю.

Коли на початку 90-х з’явилася можливість використовувати власні кошти на розвиток виробництва, весь прибуток ішов на модернізацію, реконструкцію й енергозбереження. Жодного карбованця, підкреслюють вони, не було взято зі скарбниці. Щороку завод інвестував у капітальне будівництво й технічне переозброєння близько 250 млн. грн. Серед підприємств хімічної промисловості України це найвищий показник. Доходи заводу 2005 року перевищили 1,5 млрд. грн. Такими показниками можуть похвалитися одиниці.

Усе це говорить про те, що держава може бути ефективним власником. Однак саме це ефективно працююче підприємство ще недавно збиралися продати з молотка. А перед цим здійснити реструктуризацію й виокремити зі складу заводу цех перевантаження аміаку, аби залишити його в державній власності. Іншими словами, ставилося завдання приєднати цех до цілком іншого підприємства. Дамоклів меч під назвою «реструктуризація та приватизація» висів над підприємством і містом Южним. Ці слова, які важко вимовити, ніхто інакше на березі Аджаликського лиману й Чорного моря не сприймав.

Небезпечне виробництво — не іграшка. Розбирати, відокремлювати, приєднувати чревате наслідками. Про це не втомлювалися повторювати фахівці заводу й експерти. Цех перевантаження аміаку — не лише частина єдиного заводського організму, а й вельми складне устаткування. Постійний контроль над ним входить у загальну систему безпеки заводу, що її пропонувалося розділити. Ви тільки уявіть собі чотири величезні сховища скрапленого аміаку на 120 тис. тонн, температура в яких досягає мінус 33 градусів. Вони найбільші в Європі. Отож, дані про стан цих сховищ обробляє заводська лабораторія діагностики, звідки вони потім надходять у Київ, в Інститут електрозварювання ім. Патона. Там спеціалісти перевіряють на міцність матеріал сховищ. Щойно з’являться найменші підозри на пропускання аміаку, завод цю проблему усуває миттєво. Не дай боже було передати все це в руки дилетантів...

У диспетчерській заводу мені показували, що станеться в разі витоку аміаку: «Ось подивіться на монітор: швидкість вітру 16 метрів на секунду, температура повітря плюс 20 градусів. Бачите, як рухається хмара. Минуло вісім хвилин, і вона досягла Чабанки, ось захоплює Нову Дофинівку, а через 10 хвилин селище Котовського, ще через 25 хвилин вона проходить центр Одеси й накриває місто повністю. В одному з міст Прибалтики розлилося 7 тис. тонн аміаку. Довелося евакуювати все місто. Були загиблі й постраждалі».

Сьогодні система захисту ОПЗ — це досконало налагоджений, перевірений роками механізм. Служба безпеки — єдине ціле. Аварійна, пожежна, рятувальники, ремонтники, воєнізована та швидка допомога — усе туди входить. І контроль над навколишнім середовищем також. «Як усе це можна розділити»? — запитують заводчани. Звісно, за бажання відокремити можна все. Але навіщо, коли це небезпечно й технічно безграмотно? Та й кому це було б вигідно? Державі? За попередніми прогнозами, якби прийняли рішення про реструктуризацію, державі це обійшлося б у 100 млн. дол.

Нелогічно було віддавати в чужі руки те, що наповнює скарбницю країни щомісяця. 2005 року ОПЗ уже перерахував до бюджетів усіх рівнів понад півмільярда гривень. Вдумайтеся, кожен заводчанин (якщо дивитися в перерахунку на одного працюючого) перераховує державі 12,5 тис. грн. щомісяця, або 150 тис. гривень на рік. Це найвищий показник серед великих підприємств України.

Після роз’яснень, звернень, протестів 4 жовтня 2005 року Верховна Рада внесла Одеський припортовий завод до списку підприємств, котрі не підлягають приватизації. Але вільно зітхнути колективу не довелося. Президент країни відразу наклав вето на ухвалений парламентом закон. Хто впливав на позицію президента? Є чимало версій, які гуляють просторами інтернет-сайтів. Але хоч хто були ці люди — радники, міністри, зрозуміло одне: не лише державні інтереси рухають тими, хто боровся за приватизацію припортового заводу.

І знову Верховна Рада України в січні долає вето президента на Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, які не підлягають приватизації (стосовно ВАТ «Одеський припортовий завод»)» і не дозволяє главі держави виставити на продаж Одеський припортовий. За це проголосували 315 народних депутатів.

Дякувати Богові, здоровий глузд переміг, і президент після численних спроб різноманітних сил вибити, немов кувалдою, із намиста української економіки сяючий діамант ОПЗ, прийняв мудре рішення. Аби припинити усі інсинуації навколо заводу, 21 січня Віктор Ющенко заборонив продавати Одеський припортовий. А трохи раніше, перебуваючи в Одесі, він же поклав край дискусії навколо реструктуризації ОПЗ, чітко заявивши: «…припортовий завод розглядається як єдиний комплекс, і це рішення обговоренню не підлягає».

Що таке нестабільність, розповідати не треба. І до чого вона призводить — також. На жаль, завод тривалий час лихоманило від новин, які надходили. Непевність змушувала працівників продовжувати доводити нерозумність реструктуризації та приватизації.

24 січня Одесу відвідав прем’єр Юрій Єхануров, повідомивши на прес-конференції журналістам про те, що цей об’єкт приватизувати не будуть.

Сьогодні баталії позаду й колектив із упевненістю дивиться в майбутнє. Хто, як не люди, котрі добре соціально захищені та працюють на постійно оновлюваному підприємстві, зможуть бути ефективними господарями заводу, що є невіддільною частиною їхнього життя та долі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво