Національний депозитарій: дайте мільярд! А краще два...

Коли котові нічого робити, він умивається. Коли нічого робити цілій організації — вона вибиває гроші. Й іноді успішно...

23 грудня минулого року країна одержала новий бюджет. Серед інших тем скромно затесався один рядок. Передбачається, що 2005 року буде виділено 144,5 млн. грн. на фінансування Державної програми розвитку Національної депозитарної системи України. Приблизно стільки ж виділяється на Верховний суд. І у вісім разів менше — на профілактику туберкульозу.

Судячи з розмаху фінансування, програма має бути неймовірно соціально значимою, невідкладною для держави та її громадян. Фактично ж передбачається початок будівництва чогось такого, що нагадує банківську систему з Нацбанком на чолі, але вже на фондовому ринку.

Під цю шляхетну справу азаровський Кабмін наприкінці минулого року схвалив цілу депозитарну програму. Причому, відповідно до кошторису, розбудова депозитарію потягне до 2010 року аж на 2 млрд. гривень. (Для порівняння: це майже два річні бюджети такої області, як Донецька).

Єдина проблема — ніхто на фондовому ринку (за винятком, звісно ж, працівників Нацдепозитарію) уявлення не має, навіщо будувати кришталеві палаци в кожному обласному центрі. Досі з урахуванням прав власності в нашій країні чудово справляється депозитарій «Міжрегіональна фондова спілка», і обходиться це ринку приблизно в 2—3 млн. грн. на рік.

Нацдепозитарій же славний в основному умілим веденням корпоративних воєн. Спочатку він успішно відбивався від претензій держави, яка, володіючи усього 86% акцій, нахабно намагалася замінити керівника. До честі керівника НДУ Віктора Івченка — ці підступи було відбито.

Потім Нацдепозитарій кілька років намагався поглинути ту ж МФС. Тут, щоправда, успіхи виявилися меншими. Ринок затято не розумів, навіщо нікому не потрібна структура має поглинати корисну. Тож питання заглухло...

Паралельно НДУ провів платну кодифікацію (присвоєння цінним паперам кількох літер і цифр) приблизно десяти тисячам емітентів, що принесло йому ще близько 20 млн. грн., але тепер уже з ринку.

Щоправда, фондовики щиро не розуміли, навіщо міжнародний код якомусь маленькому акціонерному товариству, яке не те що на міжнародні ринки виходити не збирається, а й на своєму не знає, що робити. І, до речі, чому цю маленьку технологічну операцію з присвоєння коду не можна виконувати безкоштовно (раз уже існує бюджетне фінансування). А в Росії — можна, і навіть без допомоги держави.

При цьому НДУ жодного дня не займався депозитарною діяльністю (йому це прямо заборонено міжурядовою угодою). А займався лише розробкою чотирьох стандартів (правил роботи учасників депозитарної системи), отримавши на це за чотири роки близько 18 млн. грн. із бюджету.

Тепер же люди нарешті отримали шанс добратися до дійсно грубих грошей. І витрачатимуть їх за дуже своєрідною схемою. Розпорядником бюджетних коштів виступає Міністерство фінансів України. Чому Мінфін, а не Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку — це таємниця, покрита мороком. Хоча депозитарна діяльність — це сфера впливу саме Держкомісії, і відповідних спеціалістів зібрано саме в ній, а не в Мінфіні. (До відома: фінансування Держкомісії 2005 року в 10 разів менше, чим фінансування програми розвитку депозитарної системи.)

Втім, по ринку затято ходять чутки, що ДКЦПФР незабаром очікують важкі часи і, з урахуванням досвіду роботи за останні півроку, її навіть прикриють, об’єднавши з Держкомісією з регулювання ринків фінансових послуг. Серед кандидатів на новий, «об’єднаний» портфель дедалі частіше звучить прізвище Івченка. Через що у багатьох фондовиків, які знають стиль роботи Віктора Анатолійовича і те, як запекло він відстоював єепівсько-інтеграційні проекти, відразу ж сумнішають обличчя.

Однак не будемо забігати наперед. Повернімося до депозитарної програми. Із запланованих 2 млрд. грн. до 2010 року 900 млн. збираються витягнути з бюджету, а 1,1 млрд. мусять дати учасники ринку. Боюся, що з цим у пана Івченка можуть виникнути великі проблеми.

Це чиновники можуть працювати за принципом «гроші державні — отже, чужі, не шкода». У фондовиків вони свої, і тим більше не зайві. І переплачувати в 50 разів за створення депозитарної системи ніхто не збирається. Для її розвитку гроші, звісно ж, потрібні, але аж ніяк не сотні мільйонів гривень і вже тим більше не два мільярди.

Недавно ринок став дибки через помітно меншу суму (усього лише 10 млн. грн.), які потрібно сплачувати одній структурі за рейтингування українських облігацій. У цих умовах припустити, що люди без ремствувань віддадуть мільярд «дядечку в подарунок» — вершина оптимізму. Такі «годівниці» чомусь ніхто не любить. Причому за будь-якої влади.

На фондовому ринку України дійсно чимало проблем. Це і корпоративні війни, і відсутність законодавчих механізмів захисту прав акціонерів, і відсутність реально незалежної судової системи, і проблеми оподаткування, ввозу-вивозу капіталу. Проте віз у черговий раз ставлять попереду коня.

Ніяка депозитарна система не захистить права маленького акціонера, поки вони не будуть закріплені в законах і практиці їхнього застосування. Ніяка депозитарна система не зможе відмовитися виконувати рішення судді, котрого одна зі сторін простимулювала (розшифровувати не хочеться) краще.

Ніякий внутрішній інвестор не стане вкладати гроші в цінні папери, поки у нього не з’явиться податковий стимул. Ніякий іноземний інвестор сюди не прийде, якщо не буде простого і зрозумілого механізму ввозу-вивозу капіталу.

Всім цим і має займатися держава, але, напевно, це нецікаво і нудно. Значно простіше прийняти програму, отримати гроші з бюджету і витратити їх на створення чергового квазідержавного монстра.

Найприємніше те, що проконтролювати реальне виконання програми неможливо. Чітких критеріїв виконання в документі немає — лише загальні фрази. Щоправда, немає лиха без добра: це дуже полегшить реципієнтам відповіді на питання про ефективність використання державних грошей.

Років через два-три у НДУ, можливо, напишуть доповідну записку, у якій скорботно поінформують, що «через саботаж низки учасників ринку досягти намічених програмою цілей не вдалося». І знову попросять грошей. От у чому, а в високому професіоналізмі в плані організації фінансових потоків ніхто не сумнівається. На початку минулого року гроші під програму вибивали з прицілом на інтеграцію з ЄЕП, нині ж їх вибиватимуть під інтеграцію з Євросоюзом. Цілей не бракуватиме.

Характеризуючи прийнятий бюджет 2005-го, тоді ще в.о. прем’єр-міністра України Юлія Тимошенко назвала його скопищем «лобістських проектів». Може, варто трохи почистити? Щоб із туберкульозом рішучіше поборотися...