Нацбанк і нова мітла

Поділитися
У Нацбанку, як і в багатьох інших відомствах, чекають на призначення нового керівництва. Ще цілком ...

У Нацбанку, як і в багатьох інших відомствах, чекають на призначення нового керівництва. Ще цілком реальні нещодавно шанси, що біля керма залишаться або нинішній перший заступник голови НБУ Анатолій Шаповалов, або навіть сам Володимир Стельмах, цього тижня почали танути. Фінансова громадськість знову пожвавішала, перебираючи і перемиваючи кісточки можливим кандидатам. Гідних не так уже й багато, якщо врахувати, які «завали» доведеться розчищати новому керівникові відомства.

Очолити монетарне відомство в нинішніх умовах — місія не така вже й приємна, як це може видатися на перший погляд. Попри видиме відносне благополуччя, у банківській сфері накопичилася величезна кількість законсервованих, але невирішених проблем, які вимагають системного і дуже зваженого підходу. Без якісного реформування системи регулювання та нагляду в банківській галузі фінансову систему очікують серйозні неприємності у не такому вже й далекому майбутньому. До того ж новому голові НБУ, крім реформаторських здібностей, доведеться виявляти ще й хист «проходити між крапельками».

У колі претендентів...

Якщо коло претендентів на посаду нового глави уряду вже окреслене досить чітко (Азаров та Яценюк), то з кандидатурами на посаду голови Нацбанку ситуація набагато туманніша. Хочеш — не хочеш, а керувати таким серйозним відомством, що здійснює регулювання грошово-кредитної політики і банківський нагляд одночасно, має людина, яка знається на цих питаннях. Тобто досить авторитетний і фаховий банкір.

У партійних лавах регіоналів кандидатур з такими характеристиками, які ще й влаштовують усіх в оточенні нового президента, немає. Сергій Льовочкін, котрий числився головою НБУ в опозиційному уряді Януковича — надто вже одіозна фігура. Та й, за великим рахунком, не банкір зовсім, хоча й мав стосунок до кількох досить скандальних банківських історій. Тому багато хто (і не тільки банкіри) зітхнули з полегкістю, коли пан Льовочкін одержав цього тижня посаду голови адміністрації нового президента.

Банальний розмін посади голови НБУ під час коаліційних торгів — теж не найбільш імовірний варіант. Адже справжнє значення контролю над Нацбанком і його підопічними виявилося у всій красі під час останньої кризи. Особливо добре це усвідомила Юлія Тимошенко. Після низки невдалих спроб закликати перших осіб НБУ до послуху батогом — публічним шантажем і парламентськими наїздами, вона була змушена в пошуках джерела для латання бюджетних дірок обдаровувати Нацбанк пряниками. Причому з простягнутою рукою на уклін довелося йти не тільки до своїх колег-чиновників, а й до широких кіл банкірської громадськості («ДТ», № 3 від 30 січня 2010).

Втім, то була дещо інша ситуація. При тому розкладі у Володимира Стельмаха був надійний дах — не хто інший, як екс-президент Віктор Ющенко, один із найзатятіших антагоністів Юлії Володимирівни. Серед вельми урізаних повноважень глави держави усе ще залишається одне дуже важливе — вносити кандидатуру та ініціювати відставку голови Національного банку.

До речі, саме тому регіонали цілком можуть цією посадою поступитися: керівникові монетарного відомства все одно доведеться бути поступливим із главою держави. Так само, як Володимиру Семеновичу з Віктором Андрійовичем.

За таких умов відсутність тісної зв’язки перших осіб НБУ з кимось з потенційних прем’єрів зовсім не завадила б. Адже управу на Нацбанк, у разі його надмірної норовливості, прем’єрові доведеться шукати на Банковій. А це, якщо згадати механізм стримувань і противаг, на принципах роботи якого пан Льовочкін має добре знатися з власного досвіду роботи в президентській адміністрації, — досить непоганий важіль впливу в руках президента і його апарату. З тієї самої причини остаточно не відкидався варіант, що біля керма НБУ можуть залишитися і його нинішні перші особи — Шаповалов або навіть Стельмах, котрі на болючі мозолі регіоналам ніколи не наступали. Радше навпаки.

Проте цього тижня джерело в Партії регіонів повідомило агентству «РБК-Україна», що Сергій Тігіпко та Анатолій Шаповалов відмовилися від отриманої пропозиції очолити НБУ. Чутки щодо Миколи Азарова теж спростовуються: на нього чекає величезний фронт робіт, якщо не на першій, то вже точно на другій посаді в Кабміні.

А як щодо першого заступника глави в секретаріаті Ющенка Олександра Шлапака? Джерело з Партії регіонів стверджує, що він «справді міг би стати головою НБУ... якби сьогодні на інавгурацію прийшов Віктор Ющенко». Схоже, що Олександр Віталійович, котрий останні два роки був головним речником глави держави з економічних питань, став аж надто асоціюватися з Віктором Андрійовичем. Очевидно, що й близькість Шлапака до Тігіпка та Яценюка грає не на користь цієї кандидатури в очах оточення Януковича.

За даними джерела, главою НБУ буде призначено не представника Партії регіонів, а «тихого і спокійного банкіра». «Можу сказати, — це буде досить несподіване призначення», — сказав співрозмовник «РБК-Україна».

У Нацбанку минулого тижня аж гуло — обговорювалася можливість приходу на посаду глави відомства голови правління «Дочернего банка Сбербанка России» (Україна) Ігоря Юшка. Вже традиційно, при кожному новому розподілі повноважень Ігоря Олеговича називають серед кандидатів — на пост чи то міністра фінансів, чи то голови Нацбанку. Добре, що претендувати на обидва крісла цілком дозволяють професійні якості екс-міністра фінансів та заступника голови фінансово-банківського комітету ВР, який керував свого часу ще й одним із найбільш просунутих в Україні банків. Але дотепер не складалося. Неабияке вміння торгуватися, виявлене паном Юшком під час продажу групі UniCredit Укрсоцбанку, певне, не поширюється на торгівлю посадами, яка ведеться за «дещо іншими принципами».

Навряд чи у цій справі серйозно набив руку і ще один учасник угоди з італійцями, безумовний авторитет у банкірському середовищі Борис Тимонькін. Пост голови правління одного з найбільших банків у країні за умовчанням передбачає неабияке вміння знаходити спільну мову з апаратними бюрократами. Та от високих посад у держструктурах Борис Владиславович не обіймав, тому статус банкіра-бізнесмена, а не чиновника — не на його користь в очах апаратників-бюрократів.

У цьому контексті вищі шанси в голів правлінь держбанків — Укрексимбанку (Віктора Капустіна) та Ощадбанку (Анатолія Гулея).

У них і зі статусом «державних людей» краще, й інтереси уряду їм ближчі та зрозуміліші. А банківського професіоналізму ні Віктору Володимировичу, ні Анатолію Івановичу не позичати.

До того ж обидва звикли опинятися між молотом і ковадлом. З одного боку, статус голови правління держбанку зобов’язує прислухатися до побажань чиновників і всіляких впливових осіб. З іншого — виявляти дива дипломатії, коли треба сказати головне банкірське слово «ні», захищаючи від надмірних чиновницьких апетитів інтереси установи, чиє управління довірене.

Отакий на сьогодні у загальних рисах перелік претендентів на пост глави НБУ. Втім, за великого бажання у банківському середовищі можна підшукати ще кілька кандидатур, які підходять на цю посаду. Серед таких цілком могли б розглядатися і голова правління ВТБ-Банку Вадим Пушкарьов, який має досвід роботи в Нацбанку, і топ «Райффайзен Банку Аваль» Володимир Лавренчук з його досвідом роботи в держбанках. Але це — якщо вибирати за критеріями досвіду та банківської фаховості. Що за українських умов, на жаль, малоймовірно.

…із оберемком проблем

Тим часом більш актуальне запитання — куди местиме нова мітла в Національному банку. І в цьому контексті перед новим керівником НБУ стоять складні завдання.

Головне з них, мабуть, репутаційне. На жаль, за останні півтора року довіра до Національного банку як державного інституту дуже похитнулася. Хай там як, не виходить повністю перекласти на уряд провину за інфляцію, яка жодного разу, починаючи з 2004 року, не опускалася нижче за 10% (у 2008-му приріст індексу споживчих цін досяг пікових значень: 31,1% у річному вимірі за підсумками травня, 22,3% — за рік).

Ще одна болюча тема — спочатку ревальвація, потім — наймасштабніша в Європі девальвація, які йшли одна за одною з проміжком усього в півроку. Логічність і послідовність цього болючого «дуплету», стократ посиленого ще й мораторієм на дострокове повернення депозитів, більшості українців і зрозуміти, і сприйняти дуже складно.

Загалом антикризову політику НБУ, особливо з погляду населення, яке найбільшою мірою постраждалого від неї, складно назвати успішною навіть із великою натяжкою.

Головний тут об’єкт для критики — рефінансування НБУ, контроль за цільовим використанням якого не зміг (чи не захотів) забезпечити банківський регулятор. У Нацбанку не змогли створити навіть видимість прозорості процедур при виділенні рефінансування. Усі численні звинувачення на адресу керівництва НБУ, зокрема, й від одного з колишніх його представників, так і залишилися фактично голослівними, не отримавши документального підтвердження. Однак чому тоді банкіри з такою гіркотою в приватних розмовах констатують, що лише за якийсь рік їхній регулятор із розряду ледь не зразково-показових відомств перейшов до розряду найбільш корумпованих?

Головна причина гріхопадіння — те саме злощасне рефінансування. І якщо зовсім уже безпідставні, то чому так вперто циркулюють чутки про закордонні рахунки, десятки гектарів придбаних чиновниками лісових угідь, скупку нерухомості тощо?

Тут очевидний дефіцит або прозорості, або грамотних комунікацій із суспільством, хоч би скільки представники НБУ твердили, що банківський регулятор, публікуючи величезні обсяги даних на своєму веб-сайті, є одним із найбільш відкритих та інформаційно прозорих відомств не лише в країні, а й серед світових аналогів. Однак хоч скільки цифр публікуй, головним критерієм якості комунікацій НБУ буде розуміння і довіра до його політики в суспільстві. На жаль, за цим критерієм Нацбанк поки що дуже далекий не лише від простих громадян, а й від професіоналів ринку. Адже скільки разів за останні два роки на адресу НБУ від імені фінансистів сипалося закидів щодо непослідовності й нечіткості його валютно-курсової та грошово-кредитної політики!

Ще одним із ключових викликів для монетарного відомства, хай як непопулярно це звучить, є недостатня політична, фінансова та операційна незалежність. Нечіткість законодавчо визначених цілей монетарної політики і розподілу повноважень між правлінням і радою НБУ, а також між НБУ та урядом.

На жаль, Нацбанку бракує незалежності, хоч би скільки його опоненти торочили про зворотнє. І саме в цьому — ключова причина багатьох «дивних» рішень монетарного відомства.

З іншого боку, незалежність, як уже не один десяток разів говорили, не означає безконтрольності й безвідповідальності. І коли у відомства проблеми з суспільними комунікаціями (див. вище), йому, вочевидь, доведеться починати із самого себе в боротьбі за відповідність кращим світовим стандартам.

Добре, що цими проблемами в Нацбанку начебто переймаються всерйоз. 10 лютого ц.р. там стартував проект Європейського Союзу «Посилення потенціалу Національного банку України через наближення до стандартів ЄС щодо діяльності центральних банків». Курирує і фінансує цей проект із боку європейців консорціум Дойче Бундесбанку та Національного банку Польщі.

Основні компоненти проекту — оперативне планування і бюджет, посилення комунікацій і міжнародні відносини, монетарна політика та її реалізація, валютна політика і рух капіталу, грошово-кредитна статистика, моніторинг платіжних систем та систем розрахунків, наближення правової бази до стандартів ЄС.

Ну що ж, тільки поаплодуємо, якщо із допомогою європейських колег Нацбанк зможе-таки наблизитися до кращих європейських стандартів. Хіба це не поле для діяльності нового голови НБУ?

Втім, до переліку найсерйозніших викликів входить і зростання частки проблемних кредитів у портфелях банків (за деякими оцінками, воно сягає 30—35%), і потенційна можливість виникнення практично в будь-який момент нового масового відтоку депозитів, і неповернення банками рефінансування (його обсяг наприкінці минулого року перевищував
80 млрд. грн.). Зростає доларизація як депозитів, так і всієї економіки — значна її частина пішла з банківської системи в тінь.

За минулий рік обсяги банківського кредитування, попри великомасштабну кредитну підтримку НАК «Нафтогаз України», скоротилися більш як на 15 млрд. грн. (2,1%). При
цьому банкіри, за їхнім власним визнанням, практично не видають середньо- та довгострокових кредитів, фінансуючи лише поточну діяльність підприємств. Та й самі позичальники, фінансове становище абсолютної більшості котрих значно погіршилося, відверто не тягнуть ставок за кредитами понад 25% річних. А не видаючи нових позичок, банки позбавляються свого основного джерела заробітку. Коло замикається...

Минулий рік банківська система завершила зі збитками в 38,5 млрд. грн., що перевищують сукупний обсяг прибутку за всі роки незалежності України. Дорожнеча банківських пасивів накладається на необхідність формувати резерви під зростаючі проблемні кредити (частка хороших знижується, оскільки відбувається їхнє погашення). Тому якщо в найближчому майбутньому не буде знайдено інструментів для радикального зниження вартості гривневих ресурсів, і банківську систему, і економіку загалом чекають нові великі неприємності.

На жаль, довгоочікуване «Положення про рефінансування та надання кредитів банкам України з метою стимулювання економіки на період її виходу на докризові параметри», що набуло чинності 21 лютого ц.р., не виправдало покладених надій. Новий порядок занадто громіздкий і непрактичний, він не вирішує проблем із видачею рефінансування і навряд чи здатен оживити кредитування економіки. Як дуже влучно зауважив один із банкірів —співрозмовників «ДТ», ця постанова дуже нагадує використовуваний у термінології правоохоронців термін «відволікання на негідний об’єкт», що відволікає увагу від суті процесів. «Нацбанк напевно сам розуміє, що цей документ навряд чи запрацює, тому дав життя цій ініціативі, аби відвести очі і створити видимість реальної діяльності», — вважає наш візаві.

«Наш регулятор так нічого й не навчився за період кризи, не усвідомив необхідності реалізації принципу рівності всіх гравців на ринку. Банки продовжують ділити на групи і касти за геть незрозумілим і неочевидним принципом. Чиновники продовжують маніпуляції з видачею нових інструкцій, які обов’язково комусь дають привілеї, а когось дискримінують. Більшість банків, що отримали те саме непродуктивне рефінансування, його або вже благополучно подовжили, або подовжать завдяки появі цієї постанови.

Але до чого тут інтереси економіки та банківської системи — розібратися складно. Тож поки нинішнє керівництво НБУ не піде у відставку, очікувати на позитивні зміни у відомстві дуже складно», — резюмує фінансист.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі