Пікетування минулого тижня Кабміну шахтарями приватних вуглевидобувних підприємств ще раз нагадало про те, що світова криза триває і падіння виробництва електроенергії — її прямий наслідок, що б’є насамперед по гірниках. Тому парламентський комітет з питань промислової та регуляторної політики і підприємництва пропонує покрокове реформування енергосектору країни. Голова цього комітету Наталія Королевська (БЮТ) розповіла про те, в якому напрямі мають реформуватися енергоринки країни і що для цього потрібно зробити. На інтерв’ю з «ДТ» вона прийшла відразу після зустрічі шахтарів із головою Верховної Ради Володимиром Литвином.
— Вам нарешті вдалося знайти спільну мову з представниками приватних шахт?
— Переговори вкрай складні. Тим більше що з 1 червня приватні теплоелектростанції перестали закуповувати державне вугілля. І сьогодні профіцит вугілля, яке видобувається на держшахтах, щомісяця становить 500 тис. тонн. Одна з рекомендацій, яку ми неодноразово давали приватним операторам вуглепрому, — створити «вугільну біржу», тобто прозорий конкурентний ринок і за марочним, і за якісним складом запропонованого товару. А Кабінету міністрів ми рекомендуємо створити реєстр приватних вуглевидобувних підприємств, запровадити ліцензування торгівлі вугіллям, обмежити імпорт вугілля, створити вертикально інтегрований держхолдинг.
— Відповідно до Конституції в нашій країні усі форми власності рівні, тому вимоги приватників закономірні.
— Це так. Ніхто не планує обмежувати ринкові можливості ані державних, ані приватних вуглевидобувних підприємств. Однак ситуація на ринку дуже суперечлива, бо пропозиція вугілля на ньому в кілька разів перевищує попит. А будь-яка держава у світі підтримує саме державний енергосектор. Тому і було прийнято рішення про те, що державні енергетичні підприємства повинні закуповувати вугілля саме у державних шахт, через НАК «Енергетична компанія України» (НАК «ЕКУ»).
Не варто зіштовхувати приватний і державний сектори. Потрібно домовлятися з приватними ТЕС. Більш того, власник має не під Кабміном сидіти, а шукати нові ринки збуту. Інакше створюється прецедент.
— Який?
— А такий, що завтра прийдуть, наприклад, виробники пиломатеріалів або пиріжків і вимагатимуть від уряду викуповувати їхню продукцію! І навіщо нам тоді шукати кошти для наповнення держбюджету, якщо все буде витрачено на спроби врятувати неефективних власників? Я завжди була на боці шахтарів і ніколи не ділила і не ділитиму їх залежно від того, на якій шахті вони працюють — на приватній чи державній. Тому що шахтар — це дуже важка, дуже небезпечна професія.
Приватним власникам, натомість, хочу нагадати, як торік держава мало не навколішки перед ними стояла, просячи продати вугілля. І що? Відгукнулася одна шахта, а решті тим часом було дуже добре. Чому ж сьогодні вони раптом згадують про контракти? З ними за все розрахувалися, поки ці контракти діяли, і держава їм нічого не заборгувала. Якщо вони не згодні, нехай роблять так, як прийнято в усьому світі, — йдуть до суду. Але в жодному разі не шантажують шахтарів.
— Які в цьому контексті рішення прийняв очолюваний вами комітет?
— Почну з того, що падіння виробництва електроенергії в країні з початку року становить 16,3%. Ми заслухали на комітеті представників державних шахт, і вони прийняли рішення теж знизити видобуток вугілля на 15%. А надлишок, як і вирішив уряд, спрямовується до держрезерву — у ньому вже акумульовано 3 млн. тонн вугілля. Крім того, перед шахтарями, які працюють на держпідприємствах, погашено всі заборгованості із заробітної плати. Навіть ті, які сформувалися у попередні роки
— Як аналог, мабуть, пропонується взяти державний Оптовий ринок вугілля (ОРВ), створений свого часу на кшталт Оптового ринку електроенергії?
— Так, звісно. Адже в нас колосальний ринок нелегального вугілля — копанки і терикони. І коли запрацював ОРВ, цей товар уже не знайшов свого покупця на держпідприємствах. Я знаю, що приватні ТЕС теж хочуть купувати вугілля певної якості, а не кота в мішку.
Втім, проблема набагато глибша — це недостатня врегульованість ринку. Наш комітет почав розробку законопроекту про ліцензування торгівлі вугіллям, а також сертифікації імпортного вугілля на предмет його відповідності потребам вітчизняних промислових підприємств. Вважаю, тут доречний державний протекціонізм.
— І як цей протекціонізм узгоджується з вимогами СОТ?
— Цілком узгоджується. Наприклад, увесь вітчизняний ринок коксівного вугілля займають росіяни. А Росія не є членом СОТ. У нас є договір про вільну торгівлю, що передбачає протекціоністські заходи стосовно різних груп товарів. І росіяни періодично використовують цю норму щодо нашого металопрокату, сільгосппродукції.
Упевнена, що зараз російські компанії і корпорації займаються цілеспрямованим захопленням нашого ринку, відверто демпінгуючи. А вітчизняні коксохіміки пішли в них на повідку. Але мине півроку-рік — і ринок відновиться, а ми на той час уже втратимо подушку безпеки у вигляді ринку внутрішнього видобутку коксівного вугілля. Те саме стосується і наших металургів, і коксохіміків, які до того ж порушують меморандум з урядом у частині формування ціни на вугілля з прив’язкою до ціни на металопродукцію і зобов’язань за обсягами споживання і термінами оплати.
— Та все одно ключовим споживачем продукції вуглепрому залишаються енергетичні підприємства, а виробництво електроенергії, як ви самі визнали, продовжує падати — з цілком об’єктивних причин. Як бути з цією тенденцією?
— В останні місяці частка атомної електроенергії в енергетичному балансі країни зросла, а теплової — знизилася. У Мінпаливенерго це пояснюють політикою ціноутворення, тим, що атомна енергія дешевша. Але за рахунок атомної енергії ми не доможемося зниження енергозалежності, а теплова генерація, розширення використання вугілля забезпечує вирішення цього стратегічно важливого завдання. До того ж теплова генерація більш стабільна і була такою завжди, особливо в осінньо-зимовий період! Утім, тут — системна проблема тарифів і ціни на вугілля.
— Проти підвищення яких один час виступала і прем’єр Юлія Тимошенко, та водночас збільшення тарифів для населення вимагає МВФ…
—Тарифи для населення не змінювалися з 2006 року, а для промислових підприємств — із 2008 року. Так, перегляд тарифів і їхнє збільшення — захід непопулярний. Проте ми маємо усвідомлювати, що на одній чаші терезів лежать тарифи, а на іншій — майбутнє вуглепрому і всієї теплової генерації, а за великим рахунком — майбутнє всієї країни. І багато шахт є містоутворюючими підприємствами, особливо в Луганській, Донецькій, Львівській областях, на Волині та Дніпропетровщині. На жаль, багато реформ, які здійснювалися у вуглепромі в 2000-х роках, виявилися цілком неефективними — шахти закрили, натомість нічого гідного не створили. І тільки минулий рік став деякою мірою успішним.
— Ви маєте на увазі вугільні аукціони?
— Саме так. Продаж коксівного вугілля на аукціонах дав змогу збільшити його вартість майже втричі — статистику просто зашкалювало. І це торкнулося не тільки внутрішнього, а й зовнішнього ринку, на якому до цього на кожній тонні втрачали десятки доларів. Міністерство вугільної промисловості провело аудит понад 140 державних вуглевидобувних підприємств, оптимізувало ті з них, де показники були критично низькими. Можна також критикувати закон про престижність шахтарської праці, але він дав можливість забезпечити своєчасну виплату всіх зарплат, пенсій і соціальних допомог.
— Однак вугілля, яке продають приватники, на сьогодні дешевше майже вдвічі!
— Це питання формули ціноутворення. Жоден приватник не закладає у вартість своєї продукції соціального навантаження, тому й виходить, що в нього тонна коштує, умовно кажучи, 300 грн., а на державній шахті — понад 600. Але якщо правильно порахувати, що я регулярно рекомендую шахтарям під час зустрічей, то вийде, що вугілля, яке видобувається на держшахтах, дешевше. А заощаджувати на соціальній складовій — це, якщо хочете, майже злочин. Тим більше під час кризи. Саме така економія доводить до бунтів.
І саме через дефіцит соціального забезпечення і захисту шахтарі стають заручниками політичних торгів — перед виборами кандидати в депутати обіцяють їм золоті гори, а після виборів, ставши депутатами, дружно про свої обіцянки забувають. Але ж гірників більш як 400 тисяч осіб, це, вважайте, друга армія. Армія шахтарів, яка потребує державного протекціонізму.
— Проте соціальна складова з формули ціноутворення все одно нікуди не зникне. Це стосується будь-якої групи товарів, у тому числі електроенергії, яку ми продаємо дотепер у країни Євросоюзу лише завдяки довгостроковим контрактам — ціна нашого товару вже неконкурентна на ринках Угорщини, Чехії.
— Чесно? Давайте відокремлювати котлети від мух. При експорті товару не працює стандартна ринкова логіка. Адже у нас все одно надлишок електроенергії, правильно? І ми повинні продавати її навіть собі на збиток, щоб не піти з європейських ринків. А сьогодні присутність на ринку, володіння певною його часткою — це єдиний критерій капіталізації компанії (хоч приватної, хоч державної), що його бере до уваги інвестор. З цього приводу я навіть нещодавно розмовляла з міністром палива та енергетики…
— І що сказав Юрій Продан?
— Він сказав: «Ну як же так, ми ж не можемо продавати собі на збиток». Але ми всі сьогодні збиткові — і енергетики, і хіміки, і металурги! І не можна втрачати такі ринки, як європейські. Та мене, схоже, не почули. Або не захотіли почути.
— Вас знають як людину, котра бореться за максимальне саморегулювання ринку і невтручання держави. І раптом таке лобіювання саме держрегулювання у вуглепромі? Це криза так вплинула на ваш світогляд?
— Я, як і раніше, вважаю, що ми не збалансуємо державних і приватних інтересів, поки не приватизуємо усе, що слід приватизувати в нашій країні, або ж поки не почне працювати механізм державно-приватного партнерства. Але криза, на жаль, змушує приймати нестандартні рішення. Втім, якби я бачила, що державний сегмент вуглеспоживання становить 90%, а ринковий — 10, а вуглевидобуток розподіляється з точністю до навпаки, то я ніколи б не почала розмови про необхідність держрегулювання. А коли розподіл видобутку і споживання — приблизно 50 на 50, то я не розумію, чому ми повинні ігнорувати держрегулювання? Тим більше що не зовсім точно говорити, що я лобіюю державний протекціонізм у всіх його сферах.
Коли бути точним, я виступаю за створення державного вертикально інтегрованого холдингу. Його аналог у приватній структурі — «Донбаська паливно-енергетична компанія» (ДПЕК). Вдумайтеся, одне це підприємство виробляє майже стільки електроенергії і видобуває вугілля, скільки весь держсектор. І жодних тобі корупційних скандалів, ніяких розподілів сфер впливу, що робить кожен паливний або енергетичний міністр, обіймаючи посаду. Тим більше що така боротьба зазвичай закінчується нічим — і триває безкінечний біг по колу в пошуках винного.
— Треба так розуміти, ви вважаєте існування двох міністерств — вугільної промисловості і палива та енергетики — нелогічним?
— Існування двох ідентичних міністерств нелогічне в принципі. Створення державного вертикально інтегрованого холдингу підвищить капіталізацію нашого паливно-енергетичного комплексу, залучить у нього стратегічних інвесторів.
— На підставі яких гарантій? Адже те, що ви зараз запропонували, може призвести до створення такого ж монстра, як НАК «Нафтогаз України», а в нього інвестори не надто вкладають кошти.
— Підставою для такого співробітництва має стати закон про державно-приватне партнерство, проголосований у першому читанні Верховною Радою. Зараз він готовий до другого читання. Це, по суті, концесія в її європейському значенні. Давайте застосовувати успішний досвід, а не винаходити велосипеда.
— Виходить, ви не прихильниця продажу вугільних підприємств по одному або лотами?
— Для початку необхідно створити єдиний держреєстр приватних і державних вуглевидобувних компаній. До речі, у ньому мають бути зацікавлені також власники мет- та енергетичних підприємств, оскільки на його основі вони зможуть чітко бачити: що і якої якості купують. А не так, як зараз, що їм коли-не-коли, та й підсунуть малоліквідний товар, видобутий на сусідньому териконі.
У плані точкової приватизації ми не мали права втратити 2008 рік. Але навіть останню програму уряду з продажу 99 шахт заблоковано президентом Віктором Ющенком, який чомусь продовжує звинувачувати Кабмін у нездатності провести приватизацію вугільного сектору.
Але тут я скажу таке, що украй важливе для розуміння нереальності ефективної точкової приватизації у вугільній галузі. Я спілкувалася з багатьма системними компаніями. І ні «Індустріальна спілка Донбасу», ні СКМ Ріната Ахметова, ні структури Костянтина Жеваго не палають бажанням купувати шахти. А ДПП, я гадаю, їх зацікавить. Якщо вже щось продавати, то продавати ті об’єкти, які є товаром, а не тягарем. Тягар готові взяти на себе окремі ентузіасти, щоб спробувати. Та вугільна галузь — не той сегмент ринку, де можна спробувати і покинути! Втім… Якби ми зберегли цінову політику і динаміку 2008 року, то цей рік став би для вуглепрому першим бездотаційним.
— І можна було б не закладати в держбюджет ті самі горезвісні 4—5 млрд. грн. на підтримку вугільної промисловості?
— Так. Більш того, у нас у Донецькій області є підприємства, які поглинають до 70% цієї дотації і виробляють при цьому усього 10% від вугілля, що видобувається на держшахтах. Ці шахти — суто соціальні проекти. Але все те, що там намагалися робити дотепер, призводило до катастроф. Так, якби в державних діячів за останні п’ять років вистачило політичної волі не розмазувати дотації тонким шаром, а вкласти їх у розвиток, то державний вуглепром вийшов би на рівень самоокупності.
— Повернімося до ідеї вертикально інтегрованого держхолдингу. Ідея смілива, масштабна, потребує реальних повноважень, насамперед — у виконавчій владі. Це правда, що в уряді відбулися деякі зсуви і посаду віце-прем’єр-міністра ПЕК, що дотепер де-факто була за Віталієм Гайдуком, пропонують вам?
— Не хочу коментувати якісь кадрові рішення. Ще півтора року тому я казала, що парламентський комітет, який я очолюю, дає мені можливість переконувати людей працювати на принципах вільного ринку, а також впливати на чиновників на місцях, які часто беруть інвестора в заручники. Що ж стосується держхолдингу, то нам потрібна для його створення окрема угода між усіма політичними силами. Щоб вони делегували в цей холдинг своїх енергетичних гуру і припинили політизувати питання реформування енергоринку. Людина, котра очолить цей процес, має бути гранично аполітичною і керуватися у своїх діях виключно державною доцільністю.
— У Партії регіонів вас підтримують?
— Повторюся: тут рішення має прийматися не на рівні особистих контактів або політичних симпатій. Це повинна бути принципово нова держпрограма, максимально дистанційована від політики. А оскільки наша політика сьогодні будується за принципом: «Око за око, зуб за зуб», то за такого підходу не те що держхолдингу, навіть крихітного приватного бізнесу за участі двох партнерів не побудуєш.