Наталія Королевська: «Будь-яка держава у світі підтримує саме державний енергосектор» - Економіка - dt.ua

Наталія Королевська: «Будь-яка держава у світі підтримує саме державний енергосектор»

12 червня, 2009, 13:45 Роздрукувати Випуск №21, 12 червня-19 червня

Пікетування минулого тижня Кабміну шахтарями приватних вуглевидобувних підприємств ще раз нагад...

Пікетування минулого тижня Кабміну шахтарями приватних вуглевидобувних підприємств ще раз нагадало про те, що світова криза триває і падіння виробництва електроенергії — її прямий наслідок, що б’є насамперед по гірниках. Тому парламентський комітет з питань промислової та регуляторної політики і підприємництва пропонує покрокове реформування енергосектору країни. Голова цього комітету Наталія Королевська (БЮТ) розповіла про те, в якому напрямі мають реформуватися енергоринки країни і що для цього потрібно зробити. На інтерв’ю з «ДТ» вона прийшла відразу після зустрічі шахтарів із головою Верховної Ради Володимиром Литвином.

— Вам нарешті вдалося знайти спільну мову з представниками приватних шахт?

— Переговори вкрай складні. Тим більше що з 1 червня приватні теплоелектростанції перестали закуповувати державне вугілля. І сьогодні профіцит вугілля, яке видобувається на держшахтах, щомісяця становить 500 тис. тонн. Одна з рекомендацій, яку ми неодноразово давали приватним операторам вуглепрому, — створити «вугільну біржу», тобто прозорий конкурентний ринок і за марочним, і за якісним складом запропонованого товару. А Кабінету міністрів ми рекомендуємо створити реєстр приватних вуглевидобувних підприємств, запровадити ліцензування торгівлі вугіллям, обмежити імпорт вугілля, створити вертикально інтегрований держхолдинг.

— Відповідно до Конституції в нашій країні усі форми власності рівні, тому вимоги приватників закономірні.

— Це так. Ніхто не планує обмежувати ринкові можливості ані державних, ані приватних вуглевидобувних підприємств. Однак ситуація на ринку дуже суперечлива, бо пропозиція вугілля на ньому в кілька разів перевищує попит. А будь-яка дер­жава у світі підтримує саме дер­жавний енергосектор. Тому і було прийнято рішення про те, що державні енергетичні підприємства повинні закуповувати вугілля саме у державних шахт, через НАК «Енергетична компанія України» (НАК «ЕКУ»).

Не варто зіштовхувати приватний і державний сектори. Потрібно домовлятися з приватними ТЕС. Більш того, власник має не під Кабміном сидіти, а шукати нові ринки збуту. Інакше створюється прецедент.

— Який?

— А такий, що завтра при­йдуть, наприклад, виробники пиломатеріалів або пиріжків і вимагатимуть від уряду викуповувати їхню продукцію! І навіщо нам тоді шукати кошти для наповнення держбюджету, якщо все буде витрачено на спроби врятувати неефективних власників? Я завжди була на боці шахтарів і ніколи не ділила і не ділитиму їх залежно від того, на якій шахті вони працюють — на приватній чи державній. Тому що шахтар — це дуже важка, дуже небезпечна професія.

Приватним власникам, натомість, хочу нагадати, як торік дер­жава мало не навколішки перед ними стояла, просячи продати вугілля. І що? Відгукнулася одна шахта, а решті тим часом було дуже добре. Чому ж сьогодні вони раптом згадують про контракти? З ними за все розрахувалися, поки ці контракти діяли, і держава їм нічого не заборгувала. Якщо вони не згодні, нехай роблять так, як прийнято в усьому світі, — йдуть до суду. Але в жодному разі не шантажують шахтарів.

— Які в цьому контексті рішення прийняв очолюваний вами комітет?

— Почну з того, що падіння виробництва електроенергії в країні з початку року становить 16,3%. Ми заслухали на комітеті представників державних шахт, і вони прийняли рішення теж знизити видобуток вугілля на 15%. А надлишок, як і вирішив уряд, спрямовується до держрезерву — у ньому вже акумульовано 3 млн. тонн вугілля. Крім того, перед шахтарями, які працюють на держпідприємствах, погашено всі заборгованості із заробітної плати. Навіть ті, які сформувалися у попередні роки

— Як аналог, мабуть, пропонується взяти державний Оптовий ринок вугілля (ОРВ), створений свого часу на кшталт Оптового ринку електроенергії?

— Так, звісно. Адже в нас колосальний ринок нелегального вугілля — копанки і терикони. І коли запрацював ОРВ, цей товар уже не знайшов свого покупця на держпідприємствах. Я знаю, що приватні ТЕС теж хочуть купувати вугілля певної якості, а не кота в мішку.

Втім, проблема набагато глибша — це недостатня врегульованість ринку. Наш комітет почав розробку законопроекту про ліцензування торгівлі вугіллям, а також сертифікації імпорт­ного вугілля на предмет його відповідності потребам вітчизняних промислових підприємств. Вважаю, тут доречний державний протекціонізм.

— І як цей протекціонізм узгоджується з вимогами СОТ?

— Цілком узгоджується. Наприклад, увесь вітчизняний ринок коксівного вугілля займають росіяни. А Росія не є членом СОТ. У нас є договір про вільну торгівлю, що передбачає протекціоністські заходи стосовно різних груп товарів. І росіяни періодично використовують цю норму щодо нашого металопрокату, сільгосппродукції.

Упевнена, що зараз російські компанії і корпорації займаються цілеспрямованим захопленням нашого ринку, відверто демпінгуючи. А вітчизняні коксохіміки пішли в них на повідку. Але мине півроку-рік — і ринок відновиться, а ми на той час уже втратимо подушку безпеки у вигляді ринку внутрішнього видобутку коксівного вугілля. Те саме стосується і наших металургів, і коксо­хіміків, які до того ж порушують меморандум з урядом у частині формування ціни на вугілля з прив’язкою до ціни на металопродукцію і зобов’язань за обсягами споживання і термінами оплати.

— Та все одно ключовим споживачем продукції вуглепрому залишаються енергетичні під­приємства, а виробництво електроенергії, як ви самі виз­нали, продовжує падати — з цілком об’єктивних причин. Як бути з цією тенденцією?

— В останні місяці частка атомної електроенергії в енергетичному балансі країни зросла, а теплової — знизилася. У Мінпа­лив­енерго це пояснюють політикою ціноутворення, тим, що атомна енергія дешевша. Але за рахунок атомної енергії ми не доможемося зниження енергозалежності, а теплова генерація, розширення використання вугілля забезпе­чує вирішення цього стратегічно важливого завдання. До того ж теплова генерація більш стабільна і була такою завжди, особливо в осінньо-зимовий період! Утім, тут — системна проблема тарифів і ціни на вугілля.

— Проти підвищення яких один час виступала і прем’єр Юлія Тимошенко, та водночас збільшення тарифів для населення вимагає МВФ…

—Тарифи для населення не змінювалися з 2006 року, а для промислових підприємств — із 2008 року. Так, перегляд тарифів і їхнє збільшення — захід непопулярний. Проте ми маємо усвідомлювати, що на одній чаші терезів лежать тарифи, а на іншій — майбутнє вуглепрому і всієї теплової генерації, а за великим рахунком — майбутнє всієї країни. І багато шахт є містоутворюючими підприємствами, особливо в Луганській, Донецькій, Львівській областях, на Волині та Дніпропетровщині. На жаль, багато реформ, які здійснювалися у вуглепромі в 2000-х роках, виявилися цілком неефективними — шахти закрили, натомість нічого гідного не створили. І тільки минулий рік став деякою мірою успішним.

— Ви маєте на увазі вугільні аукціони?

— Саме так. Продаж коксівного вугілля на аукціонах дав змогу збільшити його вартість майже втричі — статистику просто зашкалювало. І це торкнулося не тільки внутрішнього, а й зовнішнього ринку, на якому до цього на кожній тонні втрачали десятки доларів. Міністерство вугільної промисловості провело аудит понад 140 державних вуглевидобувних підприємств, оптимізувало ті з них, де показники були критично низькими. Можна також критикувати закон про престижність шахтарської праці, але він дав можливість забезпечити своєчасну виплату всіх зарплат, пенсій і соціальних допомог.

— Однак вугілля, яке продають приватники, на сьогодні дешевше майже вдвічі!

— Це питання формули ціноутворення. Жоден приватник не закладає у вартість своєї продукції соціального навантаження, тому й виходить, що в нього тонна коштує, умовно кажучи, 300 грн., а на державній шахті — понад 600. Але якщо правильно порахувати, що я регулярно рекомендую шахтарям під час зустрічей, то вийде, що вугілля, яке видобувається на держшахтах, дешевше. А заощаджувати на соціальній складовій — це, якщо хочете, майже злочин. Тим більше під час кризи. Саме така економія доводить до бунтів.

І саме через дефіцит соціального забезпечення і захисту шахтарі стають заручниками політичних торгів — перед виборами кандидати в депутати обіцяють їм золоті гори, а після виборів, ставши депутатами, дружно про свої обіцянки забувають. Але ж гірників більш як 400 тисяч осіб, це, вважайте, друга армія. Армія шахтарів, яка потребує державного протекціонізму.

— Проте соціальна складова з формули ціноутворення все одно нікуди не зникне. Це стосується будь-якої групи товарів, у тому числі електро­енергії, яку ми продаємо дотепер у країни Євросоюзу лише завдяки довгостроковим контрактам — ціна нашого товару вже неконкурентна на ринках Угорщини, Чехії.

— Чесно? Давайте відокремлювати котлети від мух. При експорті товару не працює стандартна ринкова логіка. Адже у нас все одно надлишок електроенергії, правильно? І ми повинні продавати її навіть собі на збиток, щоб не піти з європейських ринків. А сьогодні присутність на ринку, володіння певною його часткою — це єдиний критерій капіталізації компанії (хоч приватної, хоч державної), що його бере до уваги інвестор. З цього приводу я навіть нещодавно розмовляла з міністром палива та енергетики…

— І що сказав Юрій Продан?

— Він сказав: «Ну як же так, ми ж не можемо продавати собі на збиток». Але ми всі сьогодні збиткові — і енергетики, і хіміки, і металурги! І не можна втрачати такі ринки, як європейські. Та мене, схоже, не почули. Або не захотіли почути.

— Вас знають як людину, котра бореться за максимальне саморегулювання ринку і невтручання держави. І раптом таке лобіювання саме держрегулювання у вуглепромі? Це криза так вплинула на ваш світогляд?

— Я, як і раніше, вважаю, що ми не збалансуємо державних і приватних інтересів, поки не приватизуємо усе, що слід приватизувати в нашій країні, або ж поки не почне працювати механізм державно-приватного партнерства. Але криза, на жаль, змушує приймати нестандартні рішення. Втім, якби я бачила, що державний сегмент вуглеспоживання становить 90%, а ринковий — 10, а вуглевидобуток розподіляється з точністю до навпаки, то я ніколи б не почала розмови про необхідність держрегулювання. А коли розподіл видобутку і споживання — приблизно 50 на 50, то я не розумію, чому ми повинні ігнорувати держрегулювання? Тим більше що не зовсім точно говорити, що я лобіюю державний протекціонізм у всіх його сферах.

Коли бути точним, я виступаю за створення державного вертикально інтегрованого холдингу. Його аналог у приватній структурі — «Донбаська паливно-енергетична компанія» (ДПЕК). Вдумайтеся, одне це підприємство виробляє майже стільки електроенергії і видобуває вугілля, скільки весь держсектор. І жодних тобі корупційних скандалів, ніяких розподілів сфер впливу, що робить кожен паливний або енергетичний міністр, обіймаючи посаду. Тим більше що така боротьба зазвичай закінчується нічим — і триває безкінечний біг по колу в пошуках винного.

— Треба так розуміти, ви вважаєте існування двох міністерств — вугільної промисловості і палива та енергетики — нелогічним?

— Існування двох ідентичних міністерств нелогічне в принципі. Створення державного вертикально інтегрованого холдингу підвищить капіталізацію нашого паливно-енергетичного комплексу, залучить у нього стратегічних інвесторів.

— На підставі яких гарантій? Адже те, що ви зараз запропонували, може призвести до створення такого ж монстра, як НАК «Нафтогаз України», а в нього інвестори не надто вкладають кошти.

— Підставою для такого співробітництва має стати закон про державно-приватне партнерство, проголосований у першому читанні Верховною Радою. Зараз він готовий до другого читання. Це, по суті, концесія в її європейському значенні. Давайте застосовувати успішний досвід, а не винаходити велосипеда.

— Виходить, ви не прихильниця продажу вугільних підприємств по одному або лотами?

— Для початку необхідно створити єдиний держреєстр приватних і державних вуглевидобувних компаній. До речі, у ньому мають бути зацікавлені також власники мет- та енергетичних підприємств, оскільки на його основі вони зможуть чітко бачити: що і якої якості купують. А не так, як зараз, що їм коли-не-коли, та й підсунуть малоліквідний товар, видобутий на сусідньому териконі.

У плані точкової приватизації ми не мали права втратити 2008 рік. Але навіть останню програму уряду з продажу 99 шахт заблоковано президентом Вікто­ром Ющенком, який чомусь продовжує звинувачувати Кабмін у нездатності провести приватизацію вугільного сектору.

Але тут я скажу таке, що украй важливе для розуміння нереальності ефективної точкової приватизації у вугільній галузі. Я спілкувалася з багатьма системними компаніями. І ні «Індустріальна спілка Донбасу», ні СКМ Ріната Ахметова, ні структури Костянтина Жеваго не палають бажанням купувати шахти. А ДПП, я гадаю, їх зацікавить. Якщо вже щось продавати, то продавати ті об’єкти, які є товаром, а не тягарем. Тягар готові взяти на себе окремі ентузіасти, щоб спробувати. Та вугільна галузь — не той сегмент ринку, де можна спробувати і покинути! Втім… Якби ми зберегли цінову політику і динаміку 2008 року, то цей рік став би для вуглепрому першим бездотаційним.

— І можна було б не закладати в держбюджет ті самі горезвісні 4—5 млрд. грн. на підтримку вугільної промисловості?

— Так. Більш того, у нас у Донецькій області є підприємства, які поглинають до 70% цієї дотації і виробляють при цьому усього 10% від вугілля, що видобувається на держшахтах. Ці шахти — суто соціальні проекти. Але все те, що там намагалися робити дотепер, призводило до катастроф. Так, якби в державних діячів за останні п’ять років вистачило політичної волі не розмазувати дотації тонким шаром, а вкласти їх у розвиток, то дер­жавний вуглепром вийшов би на рівень самоокупності.

— Повернімося до ідеї вертикально інтегрованого держхолдингу. Ідея смілива, масштабна, потребує реальних повноважень, насамперед — у виконавчій владі. Це правда, що в уряді відбулися деякі зсуви і посаду віце-прем’єр-міністра ПЕК, що дотепер де-факто була за Віталієм Гайдуком, пропонують вам?

— Не хочу коментувати якісь кадрові рішення. Ще півтора року тому я казала, що парламент­ський комітет, який я очолюю, дає мені можливість переконувати людей працювати на принципах вільного ринку, а також впливати на чиновників на місцях, які часто беруть інвестора в заручни­ки. Що ж стосується держхолдингу, то нам потрібна для його створення окрема угода між усіма політичними силами. Щоб вони делегували в цей холдинг своїх енергетичних гуру і припинили політизувати питання реформування енергоринку. Людина, котра очолить цей процес, має бути гранично аполітичною і керуватися у своїх діях виключно державною доцільністю.

— У Партії регіонів вас підтримують?

— Повторюся: тут рішення має прийматися не на рівні особистих контактів або політичних симпатій. Це повинна бути принципово нова держпрограма, максимально дистанційована від політики. А оскільки наша політика сьогодні будується за принципом: «Око за око, зуб за зуб», то за такого підходу не те що держхолдингу, навіть крихітного приватного бізнесу за участі двох партнерів не побудуєш.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво