Нафтові рифи державних романтиків - Економіка - dt.ua

Нафтові рифи державних романтиків

18 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 18 серпня-25 серпня

Щоразу цінові перипетії на ринку нафтопродуктів обростають сонмом легенд, переказів і чуток. Для ...

Щоразу цінові перипетії на ринку нафтопродуктів обростають сонмом легенд, переказів і чуток. Для тих, хто й досі вірить у самовідданих урядових героїв і злих капіталістичних геніїв, котрі ведуть нескінченний бій на українському нафторинку, цей матеріал навряд чи буде корисний. Ми вкотре говоритимемо про схему виникнення «бензинових криз». Про те, як держава вкотре намагається прикрити свою безрадність і нетямущість у питанні захисту економічних інтересів своїх громадян за допомогою «ура-патріотичних» гасел і запізніло-авральних дій.

Здавалося, уже складно було б здивувати країну сезонними ціновими коливаннями на нафтопродукти. Ба ні. Щоразу, коли цифри на стелах автозаправних станцій (АЗС) розпочинають своє зростання, громадськість висловлює тривогу, а уряд, занепокоєний станом справ на ринку, заявляє про готовність врятувати країну від чергової бензинової кризи, підписує меморандум і… доводить ринок до стану абсурду, вдаючись до єдиного наявного у його розпорядженні засобу — адміністративного тиску. При цьому ціни зберігаються на досягнутому рівні, бензин подекуди зникає з заправок, а через кілька тижнів, підпорядковуючись ринковим законам падіння попиту, ситуація стабілізується сама по собі. Народ радіє, уряд бадьоро рапортує про досягнуті результати, Антимонопольний комітет України (АМКУ) — про штрафи й імена добросовісних конкурентів, а нафтотрейдери підраховують прибуток і готуються до відбиття атак контролюючих органів.

Національні особливості

Утім, кожній кризі притаманні свої особливості й пікантні подробиці. Ось, приміром, 2004 року винними у виникненні проблем на ринку світлих нафтопродуктів було визнано російські нафтові компанії, котрі працюють в Україні. Як і в якому тоні розмовляли з представниками нафтових компаній (НК) у Кабміні Віктора Януковича, і досі воліють не згадувати. «Конкретно»-єзуїтські методи Віктора Федоровича навесні 2005-го змінилися відвертим пресингом з боку Юлії Тимошенко, котра зажадала від російських НК втримання ціни на рівні минулого року, тобто 2,90 грн. за літр бензину марки Аі-95. Причому, прем’єр Ю.Тимошенко була готова піти на міждержавний шантаж шляхом перекриття транзиту газу до Західної Європи. Щоправда, тоді президент України запобіг черговому витку газового конфлікту між Україною і РФ, а ціна на 95-й бензин благополучно зафіксувалася на ринковій позначці 3,50 грн. за літр, але осад, як то кажуть, залишився.

Зазначимо, що жодна бензинова епопея не обходилася без озвучування ідеї створення національної вертикально інтегрованої нафтової компанії (ВІНК). Пригадується, у період цінових стрибків 2004 року колишній-теперішній прем’єр-міністр заявляв про те, що всю нафту вітчизняного видобутку перероблятимуть в Україні. Більшу частину буде передано утворюваній на базі ВАТ «Укрнафта» ВІНК. Були ще думки, приміром, про закупівлю пально-мастильних матеріалів (ПММ) до Держрезерву у період сезонних спадів ціни з наступним продажем у пікові періоди. Правда, й досі доля цих рішень так і залишилася невідомою.

Варто зауважити: у періоди останніх політичних баталій президентських і парламентських виборів проблеми ринку нафтопродуктів ніби самі по собі відходили в тінь. Це і є одна з пікантностей нинішнього року: політична невизначеність не давала можливості операторам ринку здійснювати різкі рухи. Пригадайте, адже мало хто навесні казав про початок весняно-польових робіт, необхідність забезпечення аграріїв паливом і сезонне збільшення попиту на ПММ. Весняного загострення на ринку світлих нафтопродуктів особливо не спостерігалося, а зростання цін на ПММ мало незначний і млявий характер.

Бажане і дійсне

Добровільне втримання цін на ПММ навесні поточного року — це, мабуть, одна з перших причин нинішнього стрибка цін. По суті, це був відкладений прибуток і страховка від можливих політичних ризиків (репресій з боку майбутнього уряду за дестабілізацію ситуації). У такому контексті не слід виключати й наявності певних домовленостей між політичними силами й операторами ринку, котрі зі зрозумілих причин не повинні були стати надбанням громадськості. Підставою для такого твердження може бути тенденція зростання ціни на нафту та світлі нафтопродукти в Європі.

Чому, коли намагаються порівняти ціни на нафтопродукти в Україні, постійно орієнтуються на США, а не на Євросоюз, де ціна на високооктановий бензин уже давно подолала бар’єр в одне євро за літр. Приміром, на заправках «Шелл» в Іспанії Аі-95 міцно закріпився на позначці 1,16 евро за літр. Відчуваєте, який запас для зростання? А ось у Штатах ситуація дещо інша. По всьому тихоокеанському узбережжю розкидані нафтопереробні заводи, наймолодший із яких було збудовано 1978 року. Так, справді, літр найкращого бензину там коштує не більше 0,8 дол., тільки його заявлене (!) октанове число не перевищує 89, що унеможливлює проведення паралелей з Україною.

Бездіяльність держави, про яку говорилося вище. Попри низку гучних заяв, ані держзапасу палива, ані державної ВІНК так і не було створено. Хоча чекати нових «ударів на державний сполох» довго не довелося. Минулого тижня новопризначений міністр палива й енергетики Юрій Бойко заявив про те, що держава за рахунок своїх активів у нафтовій галузі має впливати на ситуацію на ринку нафтопродуктів або ж продати ці активи за ринковою ціною. На його думку, ще один спосіб впливу на ринок — товарні інтервенції через Держрезерв, хоча використання держактивів ефективніше. Невідомо, чи поділяє думку міністра керівник групи «Приват» Ігор Коломойський, котрий контролює приблизно 43% акцій монополіста з видобутку нафти в Україні — ВАТ «Укрнафта», але, схоже, на нинішній кризі це ніяк не позначиться.

Якось у цьому сезоні зовсім не приділили уваги російському чиннику. Чи то питання про взаємовідносини з РФ у газовій сфері підмінило всі інші, чи то звільнення президента «ТНК-ВР Україна» Олександра Городецького в зв’язку з підвищенням і переведенням керівником видобутку у Тюменський край справило таке враження на українських чиновників від ПЕК, але російські НК у нинішній кризі не звинуватили. Хоча і «Лукойл-Україна», і «Альянс-Україна», попри те, що Одеський і Херсонський НПЗ, що їм належать, зупинено на ремонт, як і раніше, продовжують реалізацію світлих нафтопродуктів на території України.

Правда, до мереж «Альянсу» певний інтерес виявила компанія «Шелл», а тому російський чинник почав набувати цілком впізнаваного європейського забарвлення. На сьогодні змінили бренд уже шість заправок «Альянсу» в Києві. Причини такого рішення керівництво обох компаній не озвучує. Представник «Шелл» заявив, що в їхній практиці не використовується співбрендинг, хоча дуже хочеться привнести стандарти й технології британців у роботу «Альянсу», і назвав перші зроблені кроки «заручинами». Щоправда, він не спростував, що «весіллям» може стати придбання Херсонського НПЗ, якщо результати експерименту будуть позитивними. Такий розвиток подій може дуже зацікавити пана Коломойського, котрий уже неодноразово виявляв інтерес до цього НПЗ на півдні України. Але ж це в майбутньому, а наразі ціни на стелах «Шелла» засвідчують: британські стандарти якості цілком претендують на європейську вартість.

«ТНК-ВР Україна», попри активну реалізацію програми відсіювання несумлінних джоберів, також продовжує зберігати лідируючі позиції за кількістю заправних комплексів в Україні. Правда, ця компанія реалізує ПММ власного виробництва, що, за інформацією низки інтернет-порталів, не вельми радує британських інвесторів, котрі очікували дещо вищих показників діяльності підприємства. Це і призвело до відставки пана Городецького. У компанії цю інформацію цілком заперечують, заявляючи, що показники діяльності «ТНК-ВР Україна» оцінюються інвесторами досить оптимістично, а відставка Олександра Городецького викликана виробничою необхідністю посилення менеджменту видобувних підрозділів компанії в Росії.

До речі, варто зазначити: Лисичанський НПЗ почав активно переорієнтувати виробництво на випуск високооктанового бензину та скорочення виробництва низькооктанових бензинів і дизпалива. Якщо додати до цього зупинку НПК «Галичина» унаслідок нестачі сировини для переробки, то на аграрний сектор чекають великі проблеми на цьогорічних жнивах. Адже «Галичина» й «Нафтохімік Прикарпаття» є одними з основних постачальників низькооктанових ПММ, затребуваних аграрним сектором.

Не забувають оператори ринку стежити й за світовими новинами. Ані для кого не секрет, що полегшення мит зробило ввезення готових ПММ рентабельнішим, ніж їхнє виробництво в Україні. Отже, нафтовики з повним правом можуть посилатися на думки авторитетних світових агентств стосовно зростання ціни на нафту й, відповідно, подорожчання готових нафтопродуктів. Зокрема, аналітики Barclays прогнозують середню ціну нафти до кінця 2006 року в 78,60 дол. за барель для WTI і 72,60 дол. загалом. Середня вартість бареля WTI на 2007 рік, відповідно до прогнозів аналітиків Barclays, становитиме 76,60 дол. До 2015-го нафта коштуватиме в середньому 93 дол. за барель. У цьому зв’язку також дуже показова динаміка останніх чотирьох років, де останні півтора року явно не на користь українських нафтопереробників (див. табл.).

А тому, щойно світові інформагентства повідомити про аварію на російському нафтопроводі, котрий поставляє сировину на нафтопереробний завод Mazeikiu nafta, то одразу це було використано як причина скорочення запасів імпортного палива в Україні та, відповідно, зростання його ціни. Хоча об’єктивно частку імпорту на ринку, м’яко кажучи, перебільшено. Не варто скидати з рахунків Лисичанський і Кременчуцький НПЗ, котрі досить активно поставляють на український ринок світлі нафтопродукти. У результаті, за оцінками експертів ринку, середньозважена оптова ціна на Аі-95 дорівнює приблизно 3,90 грн... за літр. Отакої! А чи не надто «крута» роздрібна маржа навіть для країн із недорозвиненим капіталізмом? Виходить, імпортувати нафтопродукти з України вітчизняним виробникам набагато вигідніше, ніж працювати з роздрібною торгівлею, про що в кулуарах неоднозначно натякають представники нафтопереробки. Отже, слід очікувати реакції уряду в тому числі й у вигляді обмеження експорту нафтопродуктів з України. Утім, за цим не забариться…

У пошуках фарватеру

Що ж може зробити уряд і представники галузі для пересічних споживачів? Уряд уже приступив до класичної схеми стримування цін. У понеділок прем’єр-міністр України Віктор Янукович доручив Міністерству палива й енергетики вжити заходів з припинення зростання цін на нафтопродукти. «Потрібно вгамувати цього тижня ціни на нафту й нафтопродукти», — сказав, як відрізав, новий прем’єр, уточнивши, що ці заходи мають здійснюватися в рамках українського законодавства і «лише ринковими методами». Не знаю, як стосовно ринкових методів, а от у плані «приборкати» великим спеціалістом два роки тому, пригадується, був нинішній міністр фінансів Микола Янович Азаров і підконтрольна йому тоді Державна податкова адміністрація України. Щоправда, до ринкових тодішні дії ДПАУ мали такий самий стосунок, як українська ціна бензину до світової кон’юнктури нафти, але вплинули. Загалом, як урядом у тижневий термін «вмикаються» ринкові механізми та як згодом реагує ринок, витягуючи зі споживача недоотриманий через авральне «приборкання» цін прибуток, відомо досить добре.

Але існують і ефективніші способи збереження нажитих непосильною працею коштів. Кожна з великих нафтових компаній має досить гнучку систему знижок і ф’ючерсних контрактів на придбання ПММ. Перша полягає в депонуванні коштів на картках і наступному їхньому списанні з дисконтом від існуючої ціни. Простіше кажучи: що більше коштів на картці, то більшою є знижка на діючу ціну. Щоправда, така система вигідна лише поважним юридичним особам, котрі оперують великими обсягами нафтопродуктів для потреб власних автопарків. Приміром, у компанії «Лукойл-Україна» реальний дисконт починається від 50 тис. гривень на депозиті та становить мінус 22 копійки від ціни, заявленої на стелі вроздріб. А для звичайних автолюбителів, котрі витрачають на бензин не більше 2 тис. гривень, такий дисконт буде психологічно-втішливим — 2 копійки.

Вигіднішою є система придбання в оператора ринку талонів, тобто певного обсягу пального за фіксованою ціною. У такому разі ви нібито укладаєте ф’ючерсний контракт із реалізатором і самі несете ризики у випадку зниження ціни. Правда, за останні кілька років прибічники цієї системи ніколи не програвали. Приміром, на початку року ряд операторів реалізовували талони на Аі-95 за ціною 3,60 грн. за літр, а на початку літа — 4,05 грн. за літр. Гадаю, порівняно зі сьогоднішніми цінами на АЗС вигода вельми істотна.

До речі, про державні активи. Можливо, урядові треба було б не створювати міфічні запаси ПММ у держрезерві, а зайнятися торгівлею аналогічними ф’ючерсами для пересічних громадян. Тут вам і фінансова вигоді у вигляді зв’язування вільних коштів населення, і гарантований державою захист населення від «сваволі» операторів нафторинку. І не треба ні в кого активи забирати для створення ВІНК. Досить законтрактувати обсяги нафтопереробки вітчизняних НПЗ у періоди цінових спадів, що знов-таки лише позитивно позначиться на економіці в плані підтримки вітчизняного товаровиробника.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво