На розпутті. Якщо плани біржової приватизації буде виконано, наступного року ринок акцій може відродитися

П’ятнадцятий рік Україна живе під гаслами ринкових перетворень. Проте, захопившись самим процесом реформ, забули один надзвичайно важливий, якщо не ключовий, момент — головним і практично єдиним механізмом, який регулює економіку розвинених і не дуже розвинених країн із ринковою економікою, є ринок акцій. В Україні ж процес створення цього ринку з самого початку було пущено на самоплив. Тільки через рік після помаранчевої революції Віктор Ющенко зробив перший справді дійовий крок у бік ринкових перетворень. 24 листопада президент підписав указ №1648, яким затвердив План заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Своїм указом глава держави доручив ФДМ, ДКЦПФР і АМК протягом двох місяців розробити пропозиції про продаж належних державі пакетів акцій підприємств, держчастка в яких становить 25% і менше. Всі ці акції наказано продавати лише через фондові біржі. Крім того, президент розпорядився проводити через фондові біржі попередній продаж 5—10% акцій підприємств, які підлягають приватизації. Учасники фондового ринку чекали таких кроків від влади вже давно. Тепер це, мабуть, єдиний шлях до відродження вітчизняного ринку акцій і створення ринкових умов функціонування нашої економіки.

Головне завдання року з тріском провалено

Рік, що минає, виявився не найкращим для поліпшення інвестиційного клімату в країні. Рівень управлінських рішень і кадрова розстановка в керівництві країни істотно зменшили привабливість України як для зовнішніх, так і для внутрішніх інвесторів. Трохи скрасив картину вдалий приватизаційний конкурс із продажу «Криворіжсталі», проте системні проблеми залишилися. Заявлений новою владою курс на переважно біржову приватизацію і розвиток ринку акцій залишався донедавна лише декларацією намірів. Передбачалося, що ставлення до приватизації буде переглянуте докорінно — з додаткового джерела наповнення бюджету вона мала стати головним механізмом залучення інвестицій. Проте головне завдання року — розігріти інтерес інвесторів до акцій вітчизняних підприємств і оживити їх торгівлю на фондовому ринку — попереднім урядом і Фондом держмайна було з тріском провалене.

Загальна сума доходів від приватизації в бюджеті на 2006 рік — 2—2,5 млрд. гривень. Відповідно до планів Фонду держмайна, найбільшим об’єктом мав стати Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд, приватизація якого перенесена з 2005-го на 2006 рік. Решту ФД збирався одержати від продажу акцій неліквідних підприємств. Проте наприкінці листопада на конференції представників бізнесу та уряду під символічною назвою «Україна на розпутті?» Віктор Ющенко заявив, що 2006 року буде проведено публічну приватизацію й інших стратегічних об’єктів — «Укртелекому», Нікопольського заводу феросплавів, Одеського припортового заводу та ряду інших об’єктів. Остаточна програма приватизації на 2006 рік залежатиме від компромісів між урядом і парламентом. Але важливішим залишається питання не що продадуть, а як продадуть.

Країна, яка не має реальної ціни

Сьогодні вартість акцій визначається за застарілими методиками, які не дозволяють установити реальну ціну підприємства. На жаль, оцінюючи акції українських компаній, тепер практично неможливо використовувати традиційні методи оцінювання, які базуються на фінансовій звітності і прогнозах. Найпопулярнішим є співвідношення капіталізації та обсягу продажів. Це пов’язано з патологічним небажанням підприємств показувати свій прибуток, що не дає можливості застосовувати співвідношення капіталізації і чистого прибутку, хоч так було б правильніше. До того ж для різних галузей співвідношення капіталізації і продажів різне, що створює додаткові труднощі і призводить до неточних, а часом і помилкових висновків. Тому зазвичай використовують метод порівняльних оцінок, зіставляючи українські компанії з аналогічними емітентами в інших країнах. При цьому враховуються і чинники ліквідності, рівня корпоративного управління та корпоративної прозорості. Всі вони тільки знижують справедливу оцінку українських компаній: дуже низька ліквідність автоматично знижує попит на акції, адже багато великих фондів не мають права купувати акції з низькою ліквідністю, а низький рівень корпоративного управління підвищує ризики інвестування, що негативно позначається на оцінці.

Реальну ціну українських підприємств може встановити лише ринок. Проте поки що український ринок акцій дуже малий і за розміром, і за кількістю доступних для портфельних інвесторів акцій. Через відсутність реального цивілізованого ринку акцій втрачають усі. Держава недоодержує доходи від приватизації; акціонери — доходи під час продажу акцій; емітенти — інвестиції в процесі розміщення додаткових випусків акцій; інвестори — потенційні інструменти, у які вони могли б ефективно розмістити свої гроші.

Втім, ситуація дуже швидко змінюється. Головне досягнення 2005 року — безумовно, зростання обсягу угод у системі. Якщо за підсумками минулого року було укладено угод на суму 7 млрд. грн., то тільки за десять місяців 2005 року їх обсяги перевищили 10,5 млрд. грн. А за підсумками року ця цифра, за оцінками фахівців, зросте до 14—14,5 млрд. грн. Ще однією особливістю нинішнього року є активізація роботи на організованому фондовому ринку інвестиційних фондів. На жаль, поки що цього не можна сказати про недержавні пенсійні фонди (НПФ) і страхові компанії.

Активізувалися на нашому ринку й закордонні інвестори. Для багатьох портфельних фондів, орієнтованих на ринки, що розвиваються, Україна стала хорошою альтернативою Росії. На Україну давно звернули увагу і російські інвестбанкіри — на місцевому ринку працюють «Альфа-банк Україна», «ІФД Капітал Україна», торік офіс у Києві відкрив «Ренесанс Капітал». Саме іноземні фонди можуть сьогодні сформувати ринок акцій українських емітентів. Але, щоб задовольнити дедалі більший інвестиційний попит, держава й емітенти цінних паперів повинні зробити ряд цілком конкретних практичних кроків для наповнення фондового ринку якісним інвестиційним товаром — акціями.

Біржа замість конкурсів «для своїх»

Це завдання можна й потрібно вирішувати відразу кількома шляхами. По-перше, поставка на ринок додаткових обсягів акцій уже приватизованих підприємств, значні пакети яких перебувають у власності держави. По-друге, продаж на біржі невеликих пакетів акцій підприємств, приватизація яких запланована на поточний рік. По-третє — розширення випусків акцій, які вже успішно обертаються на ринку (т.зв. «блакитних фішок»).

Указ президента у зв’язку з цим дуже доречний. Його виконання дозволить, з одного боку, поповнити організований фондовий ринок додатковим обсягом котируваних акцій, розширити переліки емітентів і підвищити капіталізацію фондового ринку, з іншого боку — сформувати справедливіші ціни на акції приватизованих підприємств ще до продажу контрольних пакетів таких акцій стратегічним інвесторам, що сприятиме підвищенню об’єктивності їх оцінки і збільшенню надходжень від приватизації у бюджет.

Складніше з питанням про додаткові випуски акцій уже приватизованих підприємств. Через безкарність емітента за використання «брудних технологій» процес здійснення додаткових емісій в Україні істотно деформований. Додаткові випуски акцій організовуються переважно для вирішення внутрішніх проблем або обмеження інтересів окремих груп акціонерів (як правило, малих). Така практика зумовлена вадами корпоративного законодавства і низькою культурою корпоративних відносин у країні. Тут треба попрацювати, насамперед Верховній Раді, як мінімум, прийнявши закон про акціонерні товариства, який уже вчетверте виноситься на розгляд парламенту. Уряду ж доведеться докласти чимало зусиль, щоб усунути схеми уникнення оподаткування і створити сприятливе ринкове середовище для публічного пропонування акцій.

Накреслені шляхи виходу з ситуації не є простими й легкими. Належить зламати не тільки вже усталені бюрократичні та корпоративні підходи, а й саме ставлення до власності. Проте саме тепер в України ще залишається унікальний шанс змінити ситуацію на краще. Помаранчева революція, із захопленням і надією сприйнята всім демократичним світом, підвищила інтерес закордонних інвесторів принципово. Проте один рік уже, можна сказати, втрачено. Якщо у відносно стислий період часу не відбудуться конкретні практичні зміни в економіці, а ситуативний інтерес закордонних інвесторів не буде швидко капіталізований у нові конструктивні економічні відносини, невдовзі залишиться тільки гірко жалкувати з приводу втрачених можливостей. Україна ще має шанс стати справжньою цивілізованою країною. І наріжним каменем у будівництві цієї нової України повинно стати будівництво фондового ринку.