На перевірку шикуйся! Відділення ФДМУ по Київській області виграло суд у канадського інвестора обухівського довгобуду, який за 8 років не виконав інвестиційних зобов’язань - Економіка - dt.ua

На перевірку шикуйся! Відділення ФДМУ по Київській області виграло суд у канадського інвестора обухівського довгобуду, який за 8 років не виконав інвестиційних зобов’язань

19 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 19 серпня-26 серпня

«У разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв’язку з невиконанням покупцем договірних зобов’язань приватизований об’єкт підлягає поверненню у державну власність»...

«У разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу
у зв’язку з невиконанням покупцем договірних зобов’язань приватизований об’єкт підлягає поверненню
у державну власність».

Ст.27 Закону України
«Про приватизацію державної власності»

Дзвінок із приймальні начальника Регіонального відділення ФДМУ (РВ ФДМУ) по Київській області, за яким надійшла факс-копія рішення Господарського суду Київської області, змусив повернутися до теми невиконання інвестзобов’язань у ході малої приватизації. В зоні особливої уваги знову опинилися недобудований Обухівський завод керамічних стінових матеріалів (див. «ДТ» №24 від 25 червня «Іноземне інвестування розрухи»), що перебуває у власності українця канадського походження. Сьогодні в регіональному відділенні ФДМУ, хоч і з посиланням на недосконалість законодавства, визнають відсутність іще недавно належного контролю, яким необхідно супроводжувати приватизаційні договори. Більше того, вже є результати налагодження такого контролю — наприкінці липня суд ухвалив повернути об’єкт незавершеного будівництва Обухівського ЗКСМ в управління регіонального відділення. Провадиться тотальна перевірка інших договорів купівлі-продажу й оренди на предмет невиконання інвестзобов’язань чи інших порушень.

14 тис. грн. в обмін на мільйони доларів

Юристам, які намагаються відбити претензії держави, не позаздриш. Вивчаючи матеріали справи перспективного обухівського підприємства, не можна не помітити, як майстерно їм доводиться викручуватися, хапаючись за формальності, вишукуючи примітивні зачіпки. Хоча суть справи, якщо не засмічувати її юридичною казуїстикою, цілком зрозуміла. Заплативши 14 тис. грн., державу позбавили об’єкта, вартого мільйонів доларів. Замість нового підприємства, яке наповнювало скарбницю податками, на 6,2 га обухівської промзони крізь бетон проростають дерева.

Нагадаємо. 1996 року компанія «Цегла Трипілля» стала переможцем приватизаційного аукціону й підписала договір купівлі-продажу №68-НБ-КВ (редакція має у своєму розпорядженні копії договору та інших документів у справі). Таким чином, за 14 тис. грн. вона отримала у власність на 50% готове підприємство з виробництва керамічної цегли, в яке держава вклала близько 4,2 млн. дол. Дешево? Але ж держава розраховувала на запуск заводу у найкоротші строки з усіма належними для бюджетів усіх рівнів наслідками тощо. Що, до речі, було відбито в договорі приватизації.

Не знайшовши можливості добудувати й запустити новий завод, керівництво «Цегли Трипілля» через рік продає його за 30 тис. грн. новоутвореному ТОВ «Трипільські будівельні матеріали», 70% власності якого володіє канадський мільйонер українського походження Юрій Охрим.

Минуло ще вісім років. Довгобуд став жертвою природних чинників і злодіїв, а отже — й самого інвестора. Адже «господарі» не тільки нічого не побудували, а й не подбали про збереження народного добра, вважай задарма отриманого в приватну власність.

Проігнорували головне зобов’язання — «завершити будівництво об’єкта». Хоча воно зафіксоване як у приватизаційному договорі, так і в договорі наступного перепродажу. Та й Закон «Про приватизацію невеликих державних підприємств (про малу приватизацію)» наголошує: «Зобов’язання покупця, передбачені договором купівлі-продажу, зберігають свою дію для осіб, які набувають об’єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов’язань». Природно, що суд вирішив справу по суті і зобов’язав «Трипільські будівельні матеріали» повернути об’єкт незавершеного будівництва в управління РВ ФДМУ.

Фіговий листок позовної давності

Як запевнив начальник РВ ФДМУ по Київській області Володимир Михайленко, якщо в ході малої приватизації інвестор не виконував узятих на себе зобов’язань, то й раніше розривали договори, але до суду зазвичай не доходило. У даному разі, схоже, справі судилося бути резонансною. Програвши спір у суді першої інстанції, інвестор, облагодіяний державою, подає апеляцію. Суть останньої, на думку автора, зводиться до того, що держава мала право, але не мала підстав для контролю, формально не дотримала процедури контролю і взагалі запізнилася з позовом. Строки позовної давності, бачте... А як же купецьке слово? Договірні зобов’язання? Знову ж таки, репутація іноземного інвестора. Адже ще трохи й почнуть, як це зазвичай практикується, скаржитися президентові на свавілля чиновників стосовно іноземних (більше того — канадських) інвесторів.

Зачароване коло та й годі. З одного боку, у договорі приватизації не зазначено чітких строків виконання інвестзобов’язань. Там сказано: «Завершити будівництво в строк, визначений скоригованою (оновленою) проектною документацією». А немає документації, виходить, і строки ще не настали. І контролювати нема чого. Але щойно закінчилася перша перевірка (за вісім років господарювання), відразу заговорили про строки позовної давності. Причому інвестор не бажає визнавати законодавчі послаблення (ухвалені, здавалося б, для його ж блага), які збільшують до п’яти років максимальний строк для будівництва подібних об’єктів. Аби тільки держава не вписалася в строки позовної давності. Мораль тут, як видно, ні до чого.

Нонсенс: боязкий інвестор

Навіть якщо в цьому разі не йдеться про злий намір — побільше вхопити від державного пирога, скориставшись гостинністю українців, — питається, навіщо країні такі іноземні інвестори? Тим більше, що доморощені інвестори, не знаходячи застосування своїм капіталам, «мішками» вивозять їх за кордон.

Час створити чітку законодавчу базу для повноцінної роботи ФДМУ. Подбати, щоб об’єкти не можна було продавати, передавати, відчужувати до виконання всіх умов договору приватизації. Передбачити відповідальність за грубе ігнорування інвестзобов’язань. Щоб не приваблювати шахраїв, але дати дорогу відповідальним інвесторам, які свідомо йдуть на ризик, а не за чужий рахунок боязко тупцюють на місці.

Коментарі сторін

Володимир МИХАЙЛЕНКО,
начальник РВ ФДМУ
по Київській області

— Виходить, що іноземний інвестор прийшов сюди не стільки щось робити, скільки нахапати й через певний час перепродати. У договорі купівлі-продажу передбачено зобов’язання. Їх не виконано, хоча з 1997 року, коли було придбано об’єкт, минуло 8 років. Підприємство стоїть. Усе розкрадається, розтягується, просто руйнується. Об’єкт приватизували за 14 тис. грн., потім перепродали за 30 тис. грн. Сьогодні він коштує мільйони. Ви ж розумієте... понад 6 га землі. Але ми його, слава Богу, відбили в суді.

Зараз іде перевірка договорів купівлі-продажу. Нове керівництво ФДМУ має намір навести лад у сфері інвестиційних зобов’язань і налагодити ефективне управління державною власністю.

Юрій ОХРИМ,
канадський інвестор
ТОВ «Трипільські будівельні матеріали»

Ми планували запустити завод за півтора-два роки. Витратили 550 тис. дол. на різні дослідження, пошук кар’єрів, отримання кошторисів європейських фірм тощо. Попередньо не було детально розплановано, звідки брати глину. Обухівська не підходить для облицювальної цегли. Запустивши завод, ми були б змушені возити близько 30% глини за 200 км, решту довелося б доставляти з-під Обухова (20—30 км).

До того ж усе вже побудоване на підприємстві не підходило для сучасного устаткування. Перерахувавши кошторис, ми виявили, що завод обійдеться в 15 млн. дол. Канадська сторона була готова вкласти 3—5 млн. дол. З Європейським банком домовлялися про кредит у розмірі 8—10 млн. дол. Але грошей у той час ніхто не позичав.

Андрій ГАЛИЦЬКИЙ,
заступник начальника РВ ФДМУ
по Київській області

Вибачте, з часу підписання договору купівлі-продажу об’єкта минуло досить часу, щоб покласти бодай одну цеглину на іншу. Але за вісім років в підприємство нічого не було вкладено. Я особисто їздив на перевірку і власними очима бачив об’єкт. І коли мене в суді запитали: «Чому ви вважаєте, що там нічого не було добудовано?», я відповів: «Щоб це зрозуміти, необхідно елементарно подивитися на знімки 9-річної давнини». Суду цього було досить. А коли я звернувся до представника «Трипільських будівельних матеріалів» із питанням: «Що ви зробили, щоб виконати зобов’язання?», мені відповіли: «На жаль, я не маю такої інформації, тому що директор у відрядженні. І не можу надати ні проектно-кошторисну документацію, ні дані про стан будівництва». На запитання про перспективи будівництва підприємства мені також нічого не відповіли.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво