МУДРИЙ, НЕМУДРИЙ — ВИБИРАЙ: ХТО ТИ, ЯКИЙ... - Економіка - dt.ua

МУДРИЙ, НЕМУДРИЙ — ВИБИРАЙ: ХТО ТИ, ЯКИЙ...

18 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №19, 18 травня-25 травня

За останні п’ять-сім років уперше, мабуть, минулого тижня без уже звичного ажіотажу сталася подія, яка безпосередньо стосується сектора газу...

{Фото УНІАН}
{Фото УНІАН}
 

 

За останні п’ять-сім років уперше, мабуть, минулого тижня без уже звичного ажіотажу сталася подія, яка безпосередньо стосується сектора газу. Під час візиту в Україну президента Туркменістану Сапармурада Ніязова, крім інших важливих міждержавних угод, завізовано й обопільну українсько-туркменську — «газову».

 

Туркменістан погодився в найближчі п’ять років (2002—2006 рр.) експортувати в Україну 250 млрд. кубометрів газу. По 42 долари за 1000 кубометрів. Формула розрахунку: 50х50. Інакше кажучи, 50% вартості туркменського газу Україна (в особі НАК «Нафтогаз України») муситиме сплачувати валютою, а другу половину — товарами і наданням будівельних та інших послуг. Хочеться сподіватися, перше й друге НАКу під силу.

Хоча спочатку Україна розраховувала на те, що туркменський газ вдасться купити по 38 дол. за 1000 кубометрів (нинішнього року туркменський газ імпортується по 40 доларів за 1000 кубометрів)... Утім, формула розрахунку 50х50 у принципі залишає можливість для розумного «маневру».

Туркменістан після майже дворічної перерви 2000 року відновив постачання газу на адресу НАК «Нафтогаз України». І, за даними цієї компанії, на початок українсько-туркменських переговорів розрахунки за туркменське газопостачання 2000 року завершилися ще в середині квітня 2001-го. У цілому українська сторона оплатила поставки на суму, еквівалентну 110 млн. доларів, причому 45,6 із них — валютою. Товарів у рахунок оплати газу відвантажено на суму понад 64 млн. доларів. І навіть, кажуть, боргів за торішні газопоставки немає. За постачання туркменського газу вже нинішнього року НАК на початок травня розрахувався на 300,7 млн. доларів: понад 220,2 млн. доларів — валютою, товарами — на 80,5 млн. доларів. «Нафтогаз України», на відміну від колишньої практики, нині всі свої зобов’язання перед Туркменістаном виконує. Щотижня здійснює часткову передоплату заявлених обсягів газу і навіть перерахував авансовий платіж на 10,5 млн. доларів, як це передбачено контрактом із «Туркменнафтогазом». Отже, Україна в особі НАКу і справді, якщо й далі так буде, має шанс одержати наступного року до 40, а потім щорічно до 2006 року й до 50 млрд. кубометрів туркменського газу.

Якщо формально розглядати «газову» угоду України і Туркменістану, варто замислитися: навіщо Україні щороку 50 млрд. кубометрів туркменського газу? За нинішнього «розкладу» начебто й ні до чого: 18 млрд. кубометрів — свої (НАК та іже з ним); близько 28—30 млрд. — російський газ як оплата «Газпрому» газотранзитних послуг «Нафтогазу України» (а точніше — ДК «Укртрансгаз»). Це ніби даність. Решта — так зване комерційне газопостачання за посередництва групи компаній Itera, зокрема поставки «туркменського» газу. Інакше кажучи, щороку російський «Газпром» і група компаній Itera контролювали український «газовий баланс». Уже тому, що щорічно забезпечували імпорт газу в Україну обсягом понад дві третини потреб українського ринку газу.

І коли вже НАК «Нафтогаз України» наважився (у можливій перспективі) на щорічні 50 млрд. кубометрів туркменського газу для українських газоспоживачів, ці наміри поки що державного «газового» монополіста, очевидно, мали вагому мотивацію.

У цьому контексті, напевно, можливий і такий варіант: з допомогою Туркменбаші Україна (у цьому разі, можливо, в особі Президента) має намір якщо не остаточно позбутися, то як мінімум послабити «газову» залежність від РФ (в особі «Газпрому», звісно).

Теорія проста: до 18 млрд. кубометрів газу видобувають щороку в Україні; якщо максимально скоротити так звані технічні «втрати» газу (приміром, з 7 до 1,5—2 млрд. кубометрів), то річний «газовий» баланс України цілком може обмежитися для початку 65—70 млрд. кубометрів газу. Як мінімум 50—55 млрд. кубометрів газу щорічно кілька останніх років поспіль — це російська «газова» квота на українському ринку.

2001-го (дай Боже) значну частину цієї квоти мусить зайняти туркменський газ (якщо зірки сприятимуть зокрема «російським кишлакам»). Принаймні контракт НАКу з «Туркменнафтогазом» передбачає імпорт до 30 млрд. кубометрів туркменського газу в Україну 2001 року. А вже потім...

Не певна, що сьогодні, приміром, Росія «благословить» українсько-туркменську «газову п’ятирічку». Але рано чи пізно це однак мало статися. У тій чи тій формі ті чи ті керівники колишнього «Укргазпрому», а нині НАКу «Нафтогаз України», а також представники уряду України розповідали про наміри домовитися з «Газпромом» про грошову оплату газотранзитних послуг. Домовиться не вдавалося. Більше того, російський «Газпром» і слухати не хотів, що йому, мовляв, доведеться не газом розраховуватися з Україною за послуги з транзиту його товару до Європи і на Балкани, а «живими» грошиками. Мовляв, ви, братці-українці, спочатку припиніть красти газ із транзитної труби і попередні рахунки оплатіть, а там видно буде. Крадіжки припинили, і навіть росіяни це змушені були привселюдно визнати. Але не все так просто.

Саме перед приїздом в Україну Туркменбаші в Москві активізувався арбітражний процес проти НАКу «Нафтогаз України». Воно б і добре: нарешті юридичні особи в газовому бізнесі прийшли до нормальних форм розв’язання суперечок. Але надто вже «вчасним» виявився цей розгляд. Трохи раніше Московський міськсуд і Міжнародний комерційний суд при Торгово-промисловій палаті Росії задовольнив позов компанії, зареєстрованої в Монако, до НАКу «Нафтогаз України» на суму понад 88 млн. доларів. Суму цю хочуть стягнути з НАКу за несанкціонований відбір газу в обсязі майже 1,5 млрд. кубометрів.

Передісторія питання: російський «Газпром», як давно й обіцяв українській стороні, застрахував у страховому товаристві газової промисловості «Согаз» транзит свого газу територією України від несанкціонованого відбору газу на період з 1 листопада 1998 року до 31 грудня 1999 року. Цей страховий договір потім перестрахували в зарубіжних компаніях. Принаймні так стверджує агентство АНІ. А в січні минулого року «Газпром» заявив про збитки за період, визнаний страховим випадком. Було проведено і виплату страхового відшкодування на зазначену вище суму. Але нині страховик одержав право вимагати компенсацію за збиток з винуватця страхового випадку. Таким винуватцем було названо «Нафтогаз України», на який і подано позов до Міжнародного комерційного арбітражу при ТПП Росії. НАК у свою чергу в березні нинішнього року намагався опротестувати свою вину і рішення комерційного арбітражу в Московському міськсуді, заявляючи, що арбітраж виніс рішення про суперечку, не передбачену арбітражною угодою. Не влаштувала НАК і процедура відбору складу арбітрів. Висловлюючись нормальною мовою, НАК фактично дорікає росіянам за «підтасовку» рішення на користь російської сторони. Але Верховний суд РФ відмовився переглянути справу про борг НАКу. І відбулося це саме на початку травня, коли стало відомо про намір України і Росії підписати п’ятирічний договір про експорт в Україну до 50 млрд. кубометрів туркменського газу щороку. Можливо, це просто збіг. Але і без того зрозуміло, що «Газпрому» дуже не хочеться втрачати ємний український ринок газу і дуже зручно тримати Україну в боржниках. Та й випускати через Україну конкурентний туркменський газ, та ще в таких обсягах, «Газпрому» не з руки. Отже, скоріше за все, всіма доступними засобами росіяни намагатимуться «зірвати» українсько-туркменську угоду.

І навіть незважаючи на досі небачену обов’язковість «Нафтогазу України» стосовно Туркменістану, час пригадати і про стару українську заборгованість. Держборг України перед Туркменістаном має довгу історію — з 1993 року. Але мало того, що борг цей зараз не погашається, так Туркменістан ще і змушений був, як і інші кредитори України, понервувати, коли Україна оголосила, що припиняє обслуговування своїх зовнішніх боргів, поки не вирішиться питання з Паризьким клубом кредиторів. Нагадаємо: кілька років тому українську заборгованість Туркменістан уже реструктуризував із відстрочкою виплати. Але сьогодні Україна розраховує на реструктуризацію Туркменістаном у рамках Паризького клубу 281,7 млн. доларів (прострочена сума платежів з них становить 140,8 млн. доларів). У березні українська делегація намагалася переконати Паризький клуб у тому, що, мовляв, Туркменістан — стратегічно важливий для України партнер, і що вкрай необхідно досягти домовленості про реструктуризацію української держзаборгованості перед цією країною. Але ні про що конкретно домовитися не вдалося. Єдине, що вселяє на сьогодні спокій, — це заява С.Ніязова про те, що, мовляв, Туркменістан розуміє ситуацію і може поки що місяць-другий почекати до розв’язання проблеми з Паризьким клубом. І потім, якщо вже Росія зі своїм дефолтом розраховує на відстрочку і реструктуризацію свого багатомільярдного боргу тому самому Паризькому клубу кредиторів, то, скажіть, чому Україна не може розраховувати і домагатися реструктуризації своєї значно скромнішої зовнішньої заборгованості, зокрема перед Туркменістаном? Процедура ця, звісно, не з легких, але хто може бути певен, що робити цього не варто, адже, як відомо, під лежачий камінь вода не тече.

Крім того, Туркменбаші чудово розуміє: якщо він не підтримає Україну, то і його державі буде несолодко. Адже росіяни, як уже говорилося, зовсім не зацікавлені у виході туркменського газу на європейський ринок. Україна ж у цьому сенсі і справді стратегічний союзник Туркменістану, бо за розумного підходу може сприяти виходу на міжнародні ринки туркменського газу. І якщо теоретично перспективний проект створення нового газотранспортного маршруту Туркменістан—Азербайджан—Грузія—Україна—Західна Європа (через Каспійське і Чорне моря) це поки ще справа майбутнього, то вже сьогодні Україна має певний запас транзитних потужностей, які може запропонувати Туркменістану. Це дуже добре розуміють у російському «Газпромі». Тому й намагаються «застовбити» за собою всі можливі маршрути транспортування і ринки збуту енергоносіїв. Тому і прагнуть тримати Україну в боржниках і збувати їй свій газ хоча б як плату за транзитні послуги НАКу «Нафтогаз України». У росіян, мабуть, є й інші аргументи, щоб уповільнити активність українсько-туркменського газового співробітництва. І, можливо, незабаром ми про це дізнаємося. Але те, що Україна і Туркменістан справді активізували економічну співпрацю з багатьох напрямків, — це факт. Зовнішньоторговельний оборот двох країн уже торік у 1,9 разу перевищив показники 1999 року (тоді він становив 588,7 млн. доларів). А за перші три місяці нинішнього року товарообіг збільшився, порівняно з таким самим періодом 2000 року, у 2,4 рази. І досяг 291 млн. доларів. Отже, схоже, справа зрушила з місця. І залишається сподіватися, що в українців і туркменів вистачить терпіння і мудрості знову не побити горшки. Навіть якщо хтось цьому і намагатиметься сприяти. Так чи інакше, а підписання п’ятирічного українсько-туркменського газового договору свідчить про появу певної послідовної тактики в питанні забезпечення енергетичної стабільності і безпеки України, як, утім, і Туркменістану.

На відкритому засіданні міжвідомчої робочої групи з питаннь контролю за приватизаційними процесами у ПЕК України (про що ми розповімо в наступному випуску «ДТ»), що відбувся у вівторок у будинку комісій ВР, депутат М.Ковалко, зокрема, нагадав приказку про те, що немудрі люди стають попереду, щоб їх усі бачили, а мудрі — позаду, щоб усе бачити. Цікаво, де опиниться Україна та її ПЕК в контексті українсько-туркменського співробітництва й у взаємовідносинах із Росією?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво