Монопольна пастка, або Агонія державного управління настане восени? - Економіка - dt.ua

Монопольна пастка, або Агонія державного управління настане восени?

6 липня, 2007, 14:43 Роздрукувати Випуск №26, 6 липня-13 липня

Один крок залишається до моменту, коли почне «сипатися» все державне управління. Наприклад, харкі...

21 травня 2007 року сталося небувале не тільки в українській, а й у європейській історії: кілька великих муніципалітетів країни на один день призупинили виділення бюджетних коштів на знак протесту проти закону про державні закупівлі, який вступив у силу всього два місяці тому (11 березня ц.р.). Цей «бунт міст» виявився справді безпрецедентним. Фактично місцеве самоврядування України заявило про неможливість виконувати свої зобов’язання перед громадянами. Не через відсутність коштів — через неможливість ними розпорядитися.

Один крок залишається до моменту, коли почне «сипатися» все державне управління. Наприклад, харківський губернатор уже заявив, що до колапсу держзакупівель залишилося два місяці… І тоді розпад країни стане реальною загрозою. Проте його причиною стануть не улюблені «страшилки» — питання мови чи вступу країни до НАТО, а недосконалість закону, продукту діяльності законодавців, покликаних представляти й захищати інтереси держави, громадян і бізнесу.

Набат тривоги чи сплеск емоцій?

Схоже, вище керівництво країни нарешті усвідомило масштаби загрози. Прем’єр-міністр заговорив про «катастрофічну ситуацію» у сфері держзакупівель, перший віце-прем’єр очолив екстрене внесення змін до чинного закону, а президент заявив, що «ми маємо закон не просто неефективний, це закон, який криміналізує наш діловий світ». Проте заклик Віктора Януковича затвердити новий закон, який з таким драматизмом приймався 19 червня в парламенті, пішов у пустоту — на думку президента, уже з 2 червня Верховна Рада точно є нелегітимною.

Водночас В.Ющенко та представники його секретаріату спробували перекласти всю відповідальність за те, що відбувається, на правлячу коаліцію. Що ж, цілком передбачувана поведінка українських політиків перед виборами.

Тому, вочевидь, зовсім не випадково не беруть до уваги те, що багато нинішніх опозиціонерів теж безпосередньо причетні до створення тендерної системи. І до функціонування громадської організації — Тендерної палати України, ситуацію з монополією якої в системі держзакупівель президент, за словами заступника голови секретаріату Віктора Бондаря, вважає неприпустимою.

Певні надії на якнайшвидше врегулювання питання виникли 26 червня, коли президент із прем’єром «домовилися провести позачергове засідання Ради національної безпеки і оборони для визначення механізму проведення тендерних закупівель на час до прийняття відповідного закону новим складом парламенту». Проте, судячи з усього, чиновники остаточно не визначилися навіть із датою проведення цієї наради.

4 липня перший заступник голови президентського секрета­ріату О.Шлапак повідомив, що «таке питання — одне з чергових засідань (РНБОУ. — А.М.) плану­вали поставити орієнтовно… на 17 серпня». Проте того самого дня секретар РНБО Іван Плющ заявив, що рішення щодо зміни механізму тендерних закупівель можна прийняти на засіданні Ради до 13 липня і ввести його в дію указом президента.

Примітно, що Олександр Шлапак, зі свого боку, висловив сум­нів у тому, що рішення РНБО на сьогодні може скасувати закон України: «Я побоююся, що прийняття такого указу, який вийде за результатами засідання, спричинить тільки більший хаос у системі державних закупівель».

Крім того, пан Шлапак вважає, що доцільно було б оприлюднити той проект закону, який розроблено Мінфіном і внесено до парламенту, щоб усі сторони могли його вивчити, висловити свої зауваження, провести дискусію. За його словами, документ не ідеальний і не може прийматися поспіхом, тому що це породжуватиме нові проблеми.

Виходить, що в секретаріаті президента не надто поспішають «розрулити» держзакупівельну проблему до виборів. Невже для того, аби була «довгограюча» можливість дискредитувати політичних опонентів?

Однак скільки можна не поспішати, якщо ситуація в державі справді наближається до катастрофічної?

Суть проблеми

Щоб пояснити всю серйозність того, що відбувається, і вказати на реальні масштаби проблеми, зробимо невеличкий екскурс в історію питання.

Отже, чому тендери органів влади та держпідприємств перебувають під постійною загрозою зриву? Кажучи мовою економістів — тому що транзакційні витрати на проведення або участь у тендерах стали неприйнятно високими як для замовників, так і для потенційних учасників. Тобто замовники не можуть закупити необхідні їм товари, роботи чи послуги через відсутність пропозиції, або ж така закупівля супроводжується надто дорогими для них витратами людських, фінансових і часових ресурсів. З іншого боку, потенційні учасники мовчки бойкотують державні тендери.

Передумови для ниніш­ньої ситуації було закладено попередньою редакцією закону про держзакупівлі, що вступила в силу 17 березня 2006 року. Тоді на ринку держзакупівель сформувалася своєрідна «монопольна пастка». Щоб провести тендер, замовник зобов’язаний був розмістити оголошення про тендер та іншу потрібну інформацію в інформаційному бюлетені спілки громадських організацій «Тендерна палата України». Бюлетень відмовлявся це робити доти, доки замовник не розмістить цієї ж інформації в інформаційній системі в мережі Інтернет.

Єдиною інформаційною системою, яка відповідає жорстким вимогам закону, виявився веб-портал zakupivli.com, що належить ТОВ «Європейське консалтингове агентство». Висновок про це вже 17 березня (безпосередньо в день вступу закону в силу) опублікувала Тендерна палата, єдина організація, яка, відповідно до законодавчих нововведень, отримала тоді «право робити висновки з питань держзакупівель». Такого права були позбавлені всі органи виконавчої влади, включаючи Кабмін. Слід наголосити, що нерозміщення тендерної інформації в бюлетені та на веб-порталі автоматично створює підстави для скасування торгів.

Далі розпочиналося найцікавіше. Агентство погоджувалося розмістити тендерне оголошення тільки після укладання з замовником договору. Проте, як встановив Антимонопольний комітет у своєму рішенні від 20 липня 2006 року, відповідно до договору агентство «надавало послуги з оприлюднення інформації виключно разом із додатковими послугами (консалтинговими, юридичними, інформаційними)».

Плата за ці консалтингові послуги перекладалася на учасників і переможця торгів, а замовник брав на себе зобов’язання гарантувати, що останні справді здійснять оплату. В іншому разі проведення тендера опинялося під реальною загрозою зриву. При цьому взаємовідносини та розрахунки між замовником, консультантами, учасниками та інформаційною системою, як правило, визначалися в тендерній документації, що її купував учасник (відповідно до ст. 21, п. 4 чинного закону). По суті, замовник несе відповідальність перед агентством, що учасник торгів оплатить послуги третьої сторони (консультантів), що вже давно викликає суперечки серед юристів.

Отака елегантна схема й продовжує діяти дотепер, судячи з відгуків замовників, підприємців, публікацій у пресі. Ще в жовтні минулого року Служба безпеки України заявила, що втрати бюджету в 2006 році становитимуть близько півмільярда гривень (див. лист голови СБУ в №42 «ДТ» за 2006 рік).

Витрати підприємців на участь у держтендерах стали зашкалювати за кілька тисяч гривень, що призвело до масового виходу з ринку держзакупівель малого й середнього бізнесу. Так, відповідно до офіційних даних Держкомстату, середня кількість учасників у відкритих торгах у 2006 році впала майже вдвічі й становила два учасники (3,6 у 2005-му і 3,9 — у 2004-му). Тобто показник виявився навіть нижчим за свій аналог для торгів з обмеженою участю (2,2 у 2006 році, 2,8 — у 2005-му та 2,6 — у 2004-му)! Розпочалася монополізація сегментів ринку держзакупівель однією-двома компаніями, що провокує неминучу перевитрату коштів бюджету, органів самоврядування і держпідприємств.

Водночас почало розцвітати тендерне рейдерство. Річ у тім, що закон від 17 березня 2006 року дозволив оскаржувати результати тендерів не тільки їхнім учасникам, а й будь-якій іншій особі. Скарга «підвішувала» тендер на невизначений час — просто, зручно й не потрібно витрачатися на дорогих юристів.

Нагадаємо, що державні підприємства, підприємства з часткою держави більш як 50% також потрапили під дію закону. До речі, за даними Рахункової палати, на кінець червня минулого року понад 40% скарг на адресу Спецкомісії при Рахунковій палаті, уповноваженої їх розглядати, надійшло саме від ТОВ «Європейське консалтингове агентство». Зрозуміло, що багато замовників — як серед органів влади, так і серед підприємств — були змушені погоджуватися на будь-які умови, аби розблокувати тендери. Тому що, на відміну від «консультантів», саме вони відповідають головою за проведення закупівель...

Розуміємо, що й у самих замовників часто буває рильце в пушку: сферу держзакупівель недаремно вважають яскравим уособленням корупції в Україні. Та чи можна корупцію викорінювати, не створюючи передумов для паралічу всієї системи? Однозначна відповідь — так, і для цього немає потреби винаходити національний велосипед.

Для цього необхідно й достатньо, щоб наша система дер­жавних закупівель відповідала (як і в будь-якій повноцінній державі) досить простим і загальновідомим принципам: була раціональною, ефективною, прозорою, недискримінаційною і такою, що мінімізує корупцію. Найкращі приклади таких систем забезпечують оптимальний баланс інтересів трьох великих груп — держслужбовців і менеджерів держпідприємств, підприємців і громадян. Перші купують товари, роботи й послуги потрібної якості за максимально низькою ціною, не потопаючи в надмірно складних бюрократичних процедурах. Для других транзакційні витрати прийнятні, а процедури відстоювання своїх інтересів доступні та ефективні. Тоді як громадяни мають вільний доступ до інформації про те, в який спосіб держава витрачає їхні податки.

Холостий постріл...

До осені минулого року стало зрозуміло, що система держзакупівель України не відповідає жодній з цих вимог. Місцеві органи влади «закидали» своїми скаргами центральні. Проте останні тільки розводили руками — весняні законодавчі зміни фактично позбавили виконавчу владу будь-яких реальних важелів впливу на ситуацію, передаючи більшість із них ТПУ.

Антимонопольний комітет, який одержав повноваження «весільного генерала», бадьоро рапортував про те, що «у Багдаді все спокійно», хоча «і є певні недоліки». Правда, 20 липня він усе ж таки визнав агентство монополістом, наклав на нього штраф і почав захищати це рішення в господарському суді (розгляд триває й досі).

ТПУ затято бичувала корупціонерів-чиновників та їх «підлабузників», публікуючи викривні звіти та радуючи громадськість цифрами економії держкоштів. Громадяни змушені були вірити їй на слово, адже безплатний і ефективний доступ до інформації про закупівлі влади, як і раніше, був відсутній.

Практично залишилися без уваги застереження Світового банку, проекту Євро­пейсь­кого Союзу СИГМА й Анти­корупційної мережі OЕCР про те, що чинне законодавство заганяє держзакупівлі в глухий кут і зовсім не сприяє боротьбі з корупцією. Точніше, на них зреагувала Тендерна палата, публічна реакція якої звелася до банального: «Нехай не сунуться до чужого монастиря зі своїм уставом!»

А тим часом вихід із кризи, що поглиблювалася, лежав на поверхні. Більш того, його пропонували президенту, прем’єру, спікеру і народним депутатам центральні відомства, Рахункова палата, КРУ, СБУ, не кажучи вже про громадянських активістів і мас-медіа. Був розроблений дуже гідний законопроект, що відповідав більшості світових стандартів, який стараннями багатьох народних обранців так дотепер і не побачив світло.

Що ж є ключовими компонентами «монопольної пастки»? На наш погляд, це:

— фактичний обов’язок замовників розміщувати інформацію на веб-порталі приватної компанії;

— обов’язок замовників розміщувати інформацію в інформаційному бюлетені ТПУ;

— наявність у такого інституту, як Тендерна палата, функцій, не притаманних громадським організаціям;

— звуження до мінімуму повноважень органів виконавчої влади, а також можливість визначати в тендерній документації взаємовідносини між учасниками, замовниками та консультантами.

Є ще один компонент, про кот­рий часто забувають. Ще в 2002 році приватні особи Антон Яценко і Володимир Вруб­левський зареєстрували в Держ­депар­таменті інтелектуальної власності права інтелектуальної власності на такі твори, як Тендерна документація на закупівлю робіт, товарів, послуг, «Методика оцінки тендерних пропозицій» і т. ін. За оцінками керівників органів влади та міжнародних організацій, йдеться про те, що стандартні тендерні документи (зміст яких до того ж описується в законі) стали об’єктом авторського права. З усіма наслідками, що звідси випливають, зокрема, правом вимагати винагороду за їхнє використання замовниками. Кілька років тому центральним органам влади вдалося опротестувати тільки видачу патенту «Спосіб проведення торгів».

У світовій практиці такі стандарти безплатно поширюються уповноваженими органами влади.

Останній і дуже важливий штрих: відповідно до офіційних документів Мін’юсту і Держ­комстату, зазначені приватні особи та їхні родичі значилися серед засновників і керівників ТОВ «Європейське консалтингове агентство», «Центру тендерних процедур», інших консалтингових компаній, а також організацій — засновників ТПУ. Йдеться про формування «Мережі» на ринку держзакупівель, як сказано у вищезгаданому листі СБУ.

До осені минулого року про необхідність щось змінювати заговорив Олександр Мороз. За його розпорядженням було створено робочу групу на чолі з Василем Цушком. До цієї групи ввійшли автори закону від 17 березня, представники ТПУ і ряду відомств. Узгоджений законопроект робочої групи кілька разів переносився з одного пленарного засідання на інше, а його текст «чомусь» не вивішували на веб-порталі Верховної Ради.

Кульмінація настала 1 грудня, коли цей законопроект було винесено на засідання парламенту (причому його текст з’явився на сервері буквально напередодні) і з подачі пана Цушка вже в ранзі міністра внутрішніх справ було блискавично прийнято у всіх читаннях і в цілому — на порушення регламентних норм.

Регіонали, КПУ, СПУ, БЮТ НСНУ — практично усі фракції віддали за нього голоси. Проте справедливості заради усе-таки слід зауважити, що серед «Нашої України» його підтримала меншість. Хоча пізніше підписати цей закон президента закликали й Анатолій Кінах від імені УСПП, і Юрій Єхануров від імені Всеукраїнської асоціації роботодавців, і Ксенія Ляпіна, перший віце-президент ТПУ і за сумісництвом відома захисниця малого і середнього бізнесу. Про це старанно повідомляла Тендерна палата на своєму сайті...

Тим часом новий закон, який набув чинності 11 березня ц.р., зберіг «монопольну пастку» цілою і неушкодженою. Гірше — він запровадив принципово нові елементи, значення котрих рідко усвідомлюється спостерігачами навіть зараз. Якщо до 11 березня в «пастку» автоматично потрапляли лише замовники, то тепер у її владі опинились і потенційні учасники. Мовою економістів — контроль над «попитом» поширився і на «пропозицію».

Насамперед це стосується запровадження так званого тематичного каталогу учасників процедур закупівель. Його видання було доручене Тендерній палаті. Відповідно до закону, для участі в торгах підприємець зобов’язаний надати замовнику довідку про внесення до цього каталогу. У законі зазначається, що ця норма вступає в силу з 1 вересня ц.р. Проте вже невдовзі після набуття ним чинності видача «консультантами» тендерної документації учасникам стала залежати від наявності довідки-виписки з цього каталогу.

Згідно з повідомленнями у мас-медіа, за внесення до каталогу стягується близько 5 тис. гривень, за видачу довідки — 500 гривень. Згадуються також 700—800 гривень на місяць, які учасник має переказувати на підтримання видання тематичного каталогу. Отже, просте бажання взяти участь у держторгах обходиться бізнесу більш як у тисячу доларів, хоча учаснику ще потрібно оплатити вже «традиційні» «послуги з укладання договору», оформлення тендерного забезпечення, самої тендерної документації тощо.

Втім, криза переросла у катастрофу не лише через каталог, а й через весь комплекс негативних чинників. Ціни на консалтингові послуги зросли, ціновий поріг, з якого включається режим закону (і «пастки»), знизився. Як вам — викласти п’ять тисяч лише за внесення до каталогу для участі в торгах вартістю 20 тисяч?! Крім того, обов’язкова кількість учасників для відкритих торгів зросла з двох до трьох (при тому, що на кінець 2006 року середньостатистичний показник дорівнював двом учасникам), а єдині тендерні комітети були розформовані, що раптово зробило замовниками тисячі дрібних розпорядників бюджетних коштів (і різко збільшило кількість жертв «монопольної пастки»!)...

Що робити?

Що ж пропонували народні обранці після голосування 1 грудня минулого року, аби попередити колапс держзакупівель?

Якщо прибрати законопроекти, які лобіюють інтереси галузей або сегментів ринку держзакупівель, то ініціативи народних депутатів чітко поділяються на дві групи. У першу входять ті, які розширюють можливості «монопольної пастки», зокрема її контроль над учасниками торгів, а також збільшують розмір монопольної ренти.

Яскраві приклади — початковий зміст ініціатив голови спостережної ради ТПУ комуніста О.Ткаченка (№3554) і законопроект ще одного першого віце-президента ТПУ — регіоналки Людмили Кириченко (№3554-6). В останньому пропонувалося, наприклад, упровадити обов’язкове оформлення забезпечення виконання договору в спеціальному банку, в якому за статутом понад 50% операцій становило б саме надання таких забезпечень. Переможець торгів зобов’язаний був би надавати таке забезпечення в повному обсязі договору на закупівлю (ця сума, звісно, заморожувалася б на рахунках банку до завершення договору). Напрошується запитання: такий банк уже створено і зареєстровано чи відбувається лише підбір кандидатури для виконання таких функцій?

Також Людмила Кириченко запропонувала запровадити обов’язкове навчання з питань держзакупівель керівників і посадових осіб учасників. Очевидно, це передбачало посилення контролю з боку Тендерної палати над видачею відповідних сертифікатів. Згідно з пропозиціями обох народних обранців, саме палата мала вести реєстр недобросовісних учасників. Пропонувалося також запровадити кілька тематичних каталогів учасників, плата за внесення в які, очевидно, була б окремою по кожному каталогу...

Друга група законопроектів спрямована на те, аби послабити «монопольну пастку». До неї входить і дещо змінений законопроект того ж О.Ткаченка (№3554-д), який першому віце-прем’єру Миколі Азарову довелося буквально продавлювати через парламент усупереч опору фракцій СПУ і КПУ.

Схвалені ВР 19 червня послаблення досягаються за рахунок:

— виведення з-під режиму «пастки» значної частини закупівель держпідприємств (тендерний режим поширюється лише на кошти, безпосередньо отримані з бюджету);

— скасування обов’язкового тендерного забезпечення;

— підвищення закупівельного «порогу»;

— зниження з трьох до двох кількості тендерних пропозицій, необхідних для проведення торгів;

— запровадження безплатної публікації тендерних документів.

Законопроект припиняє поширення контролю на учасників торгів (скасування каталогів і реєстру учасників торгів), розблоковує участь у торгах комунальних підприємств місцевого самоврядування, органів влади, посилює вплив органів виконавчої влади в Міжвідомчій комісії (за рахунок скорочення представництва ТПУ і депутатів профільного комітету).

Водночас прийнятий законопроект не усуває «двовладдя» у системі держзакупівель. ТПУ зберігає право «надавати висновки з питань держзакупівель», щодо скарг, а також щодо дотримання процедур закупівель. За палатою залишається право вимагати документи від замовників, учасників, хоча наслідки невиконання цих вимог уже не такі загрозливі.

Щоправда, ТПУ позбавляється такої «рейдерської» можливості, як призупинення розпоряджень органів влади в сфері закупівель шляхом простого надсилання копії позовної заяви. З числа тих, хто має право оскаржити закупівлі, вивели «дядька Василя з вулиці». Список скаржників обмежили учасниками торгів і ТПУ.

Замовників, як і раніше, зобов’язують публікувати свої оголошення в бюлетені ТПУ, приватному спеціалізованому виданні (яке, до речі, було зареєстроване ще торік структурами «Мережі»), а також «у дер­жавній або інших інформаційних системах, які відповідають вимогам Закону». Правда, відтепер редакції не мають права виконувати функції органів влади і перевіряти документи при подачі оголошення.

Загалом проголосований у парламенті законопроект може серйозно полегшити життя держпідприємствам, обмежити тендерне «рейдерство» і повернути якусь частину підприємців на ринок держзакупівель. Проте основні компоненти «пастки» він залишає незмінними, тому «консультанти» зможуть і надалі нав’язувати свої «додаткові» послуги.

Тим часом центральні органи виконавчої влади виявилися вкрай безсилими у створенні безплатного державного веб-порталу. Як повідомило агентство ЛІГАБізнесІнформ, спробу АМКУ отримати дозвіл на закупівлю послуг зі створення такого веб-порталу спочатку було заблоковано в Міжвідомчій комісії з держзакупівель. Проти надання дозволу виступили п’ять членів комісії: нардепи Олександр Ткаченко (КПУ) і Михайло Мельничук (СПУ), а також представник Рахункової палати Лариса Хабіна, комітету ВР з питань фінансів і банківської діяльності Володимир Ясинський і голова правління ТПУ Володимир Лаба.

А потім і «Європейське кон­салтингове агентство», як повідомляє прес-реліз Анти­монопольного комітету, відмовило комітету в розміщенні відповідної інформації. Внаслідок чого АМКУ порушив чергову справу про зловживання цією структурою монопольним становищем.

Спроби М.Азарова адміністративним шляхом змусити ТПУ й агентство вгамувати свої апетити, схоже, теж не були успішними. Нічого не чутно про опротестування патентів на тендерну документацію.

27 червня О.Мороз підписав законопроект № 3554-д, а 5 липня направив на адресу глави держави офіційного листа з проханням «здійснити всі необхідні дії, визначені для цього Конституцією України», для прискорення набрання ним чинності.

Якщо ж президент відмовиться підписувати закон, то, на думку пана Мороза, на підставі частини третьої ст. 94 Конституції він вважатиметься схваленим президентом України і має бути офіційно опублікованим. Черговий привід для правових колізій?

Чи слід президенту ввести закон у дію своїм підписом і на якій підставі — питання відкрите. Навіть за найоптимістичних розкладів новий уряд і нова коаліція не почнуть повноцінно працювати раніше кінця жовтня — початку листопада. А реально до розгляду закону цього року справа може і взагалі не дійти...

Тим часом у закупівельному середовищі стрімко зростає невдоволення вищим керівництвом країни. Звучать пропозиції визнати ситуацію в сфері держзакупівель надзвичайною. Багато хто дивується — куди дивляться ГПУ, СБУ і МВС? Адже приводів для корупційних розслідувань не помітить лише сліпий!

Ставки справді надто високі. І справа навіть не в сумі збитків бюджету і доходів «Мережі», хоча й вони вражають уяву. Так, минулої осені голова КРУ оцінив «ціну питання» у 10% від обсягу ринку закупівель. Приблизно цього ж висновку дійшла й Асоціація міст і громад України.

Олександр Ткаченко на парламентському засіданні оприлюднив такі показники ринку: близько 70 млрд. грн. — обсяг закупівель органів влади, і 120—150 млрд. — державних підприємств... Схоже, міністр оборони Анатолій Гриценко недооцінив обсягу монопольної ренти, заявляючи, що «із держбюджету кілька людей забирають 6 млрд. гривень». Але навіть за такої оцінки кожен день зволікання коштуватиме бюджету понад 16 млн. гривень...

Утім, на кону набагато більше — безпека і добробут держави під назвою «Україна».

Ще 25 квітня 1986 року ніхто у світі не міг передбачити, що наступного дня вибухне ЧАЕС — причому не через збої в технології, а через «людський чинник». Однак ще торік керівництво тієї самої ЧАЕС у відкритому листі до Верховної Ради попереджало про дестабілізацію своєї роботи через закон про держзакупівлі...

Бажаючим вивести держзакупівлі України з крутого піке слід пам’ятати, що реальну загрозу розпаду державного управління створює не затяжний політичний конфлікт, суть якого зводиться до перерозподілу владних повноважень між різними інститутами влади і владних угруповань. У випадку з держзакупівлями йдеться про фундаментальні засади будь-якої сучасної держави, а саме — про відповідальність перед суспільством, перед громадянами за витрату їхніх коштів.

Якщо держава відкрито — в особі вищого законодавчого органу (і мовчки — президента, центральних органів виконавчої влади) — відмовляється від такої відповідальності... Що ж, територія під назвою «Україна» швидко перетвориться спочатку де-факто на приватну корумповану корпорацію, а потім — і де-юре...

Автор цього матеріалу — Андрій Марусов — прославився тим, що за неповні три місяці 2006 року проти нього було подано загалом 56(!) позовів про захист честі, гідності та ділової репутації. Позивачами були чотири особи — спілка громадських організацій «Тендерна палата України», ТОВ «Європейське консалтингове агентство», ТОВ «Центр тендерних процедур» і Володимир Врублевський.

Переважна більшість позовів (49) стосувалися журналістського розслідування ситуації в сфері держзакупівель, матеріали якого розміщувалися на веб-сайті «Е-Урядник», редактором якого був пан Марусов. Проект «Е-Урядник», присвячений електронному державному управлінню, було створено 2004 року в рамках Першого загальноукраїнського конкурсу на найбільш відкритий електронний орган місцевого самоврядування в Україні, який проводився за підтримки фонду «Відродження».

Особливістю позовів було те, що вони спрямовувалися одночасно до двох районних судів Києва — Деснянського (30 позовів) та Оболонського (23). Тому розгляд справ у суді Оболонського району, де відповідач не проживає, відбувалося без його участі й, отже, позбавляло можливості відстояти свою правоту. Як наслідок, уже на початок 2007 року Оболонський суд ухвалив вісім рішень не на користь А.Марусова. Тим часом у Деснянському суді, на засіданнях якого автора статей у рамках проекту правового захисту журналістів «У-Медіа» захищав адвокат Віра Крат, було ухвалено п’ять рішень, в яких позивачам у задоволенні їхніх вимог було відмовлено. А з 20 квітня ц.р. самі позивачі почали подавати заяви до Деснянського суду із проханням залишити їхні позови без розгляду.

Зараз на розгляді Апеляційного суду м.Києва та Верховного суду України перебуває загалом чотири апеляційні скарги пана Марусова, в яких заперечується правомірність раніше прийнятих заочних рішень.

На нашу думку, цей випадок можна розглядати як приклад використання формально легітимних юридичних методів для тиску на ЗМІ й обмеження свободи слова в Україні. Стосовно Андрія Марусова необхідність участі в масових судових розглядах фактично унеможливила повноцінну журналістську діяльність і, зокрема, проведення подальших журналістських розслідувань.

Об'єктивка "ДТ":

Автор цього матеріалу — Андрій Марусов — прославився тим, що за неповні три місяці 2006 року проти нього було подано загалом 56(!) позовів про захист честі, гідності та ділової репутації. Позивачами були чотири особи — спілка громадських організацій «Тендерна палата України», ТОВ «Європейське консалтингове агентство», ТОВ «Центр тендерних процедур» і Володимир Врублевський.

Переважна більшість позовів (49) стосувалися журналістського розслідування ситуації в сфері держзакупівель, матеріали якого розміщувалися на веб-сайті «Е-Урядник», редактором якого був пан Марусов. Проект «Е-Урядник», присвячений електронному державному управлінню, було створено 2004 року в рамках Першого загальноукраїнського конкурсу на найбільш відкритий електронний орган місцевого самоврядування в Україні, який проводився за підтримки фонду «Відродження».

Особливістю позовів було те, що вони спрямовувалися одночасно до двох районних судів Києва — Деснянського (30 позовів) та Оболонського (23). Тому розгляд справ у суді Оболонського району, де відповідач не проживає, відбувалося без його участі й, отже, позбавляло можливості відстояти свою правоту. Як наслідок, уже на початок 2007 року Оболонський суд ухвалив вісім рішень не на користь А.Марусова. Тим часом у Деснянському суді, на засіданнях якого автора статей у рамках проекту правового захисту журналістів «У-Медіа» захищав адвокат Віра Крат, було ухвалено п’ять рішень, в яких позивачам у задоволенні їхніх вимог було відмовлено. А з 20 квітня ц.р. самі позивачі почали подавати заяви до Деснянського суду із проханням залишити їхні позови без розгляду.

Зараз на розгляді Апеляційного суду м.Києва та Верховного суду України перебуває загалом чотири апеляційні скарги пана Марусова, в яких заперечується правомірність раніше прийнятих заочних рішень.

На нашу думку, цей випадок можна розглядати як приклад використання формально легітимних юридичних методів для тиску на ЗМІ й обмеження свободи слова в Україні. Стосовно Андрія Марусова необхідність участі в масових судових розглядах фактично унеможливила повноцінну журналістську діяльність і, зокрема, проведення подальших журналістських розслідувань.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1282, 15 лютого-21 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво