Молоко з… пустелі

Хто кого мав би вчити - вони нас чи ми їх? На мапі є країна, дві третини території якої - пустеля. Лише п’ята частина земель зайнята сільськогосподарським виробництвом, з яких майже половина - на зрошенні. І за такої нужди середній удій на корову - 12 тис. кг. Це при тому, що ледь не всі зернові доводиться імпортувати. Аж завидно! Так от, аграрні «місіонери» з цієї країни радять нам, як підвищити молоковіддачу. Не соромно керівництву потопаючої в зелені України, зі щедрою сировинною базою, погейкувати на молочне стадо, продуктивність якого трохи вища, ніж у кіз, приручених Робінзоном Крузо?

Якщо порівнювати економічні, технологічні й особливо інноваційні аспекти виробництва молока в Ізраїлі, то нашому аграрному чиновництву слід було би спершу попрактикуватися на комп’ютерній грі «Ферма». Настільки ми відстали від них! Відмінність - у комплексному та системному підході до розв’язання проблем галузі, бажанні влади нагодувати народ добротною продукцією власного виробництва. Тому-то там розпочали з генетичної селекції стада, а не з корівників, як у нас.

Так, у капіталістичному Ізраїлі діють «молочні» квоти: виробляти не більше і не менше. Щоби фермери працювали з прибутком, ціни на сире молоко встановлює рада з виробництва молока. Держава контролює ціни на питне молоко, кефір, йогурти. Торік прийняли навіть адресний закон. Але чим може обернутися така зарегульованість - повчальний урок для наших депутатів, котрі недолугими ідеями викривляють поняття «державний протекціонізм».

Під час першого візиту до Ізраїлю ніяк не міг збагнути: звідки така сталість у високих надоях? Що у фермера, котрий утримує 50 корів, що в господарстві з півтисячним стадом… Навіть у доволі контрастних кліматичних зонах - на півночі, де умови для худоби більш-менш щадні, і на півдні, де вісім місяців від спеки все шкварчить, - розбіжність у показниках мізерна.

У компанії «Афімілк» феномен пояснили кількома причинами. Перша: витривалість ізраїльського виду голштинської породи корів, чим завдячують ученим-генетикам. Друга причина: належні умови утримання у відкритих корівниках, де з допомогою вентиляторів і «душових» температура на десять градусів нижча, ніж за оборою. Ця технологія діє бездоганно от уже 30 років поспіль. Третя: науково підібраний раціон, до складу якого входять 15-20 компонентів. І насамкінець - високопрофесійні фермери.

Я невеликий знавець форм і розмірів вим’я, але на світовому подіумі ізраїльським коровам, напевно, немає рівних у всіх номінаціях. Уявіть собі «багатство», в якому вміщується 40-45 кг молока: денна норма! Я вже не кажу про рекордисток, річний удій яких становить захмарні для нас 18-20 тис. кг. І якби нинішнє молочне стадо - 120 тис. корів та подвоїти, то Ізраїль міг би залити молоком принаймні сусідні країни.

Не зможе! Оскільки виробництво молока, починаючи з 1975 року, чітко дозоване, регламентоване як загальною квотою, так й індивідуальною. Тобто надоюють стільки, скільки споживає населення, яке за 15 років зросло на 2 млн. чол. Відповідно, 1997 року квота визначалася в 1 млн. кг молока, нині - 1,3 млн. А експортувати невигідно ще й тому, що довколишні країни п’ють його в обмеженій кількості.

Виняток - 2008 рік, коли ціни на сире молоко різко шугонули вгору. Такий стрибок спричинили як внутрішні, так і зовнішні чинники. Китайці стали пити більше молока, Австралія задихалася від пожеж, у світі зросли ціни на грубі корми… Відтак, в Ізраїлі також подорожчало молоко, ціна на яке зазвичай на 10% вища, ніж у сусідів. Тоді уряд насмілився попустити віжки: виробляйте молока стільки, скільки зможете. Зняття обмежень дало 10-відсотковий приріст виробництва.

Ще один показник стабільності молоковиробництва, яке у галузі тваринництва займає скромні 10%: середньорічний надій із 1999 року не опускається нижче позначки 10 тис. кг на корову. Хоча 1934 року, відколи запровадили звітність, починали зі звичних для України 4 тис. Тому в Ізраїлі не нарощують поголів’я, як у нас, а підвищують продуктивність корів.

Розквартировані вони як у великих господарствах, так і на сімейних фермах. Усе молочне стадо - племінне! Яка з цих форм господарювання домінує в Ізраїлі? Мій черговий приїзд збігся з реформуванням молоковиробництва. Державна програма, на яку витратили 100 млн. дол., заохотила молочарів будувати нові ферми.

По-перше, поселення, що сусідували зі старими корівниками, - 60-70-річної давності, постійно потопали в аміачному «фіміамі». По-друге, відсутність на них очисних споруд загрожувала довкіллю. І, по-третє, а чому не списати б в утиль мотлох, якщо держава компенсує третину вартості нової ферми? І не після її здачі в експлуатацію, а ще на стадії проектування. Решту коштів фермери мусили викладати з власної кишені. Щоправда, не витягали з потайок, а послуговувалися банківськими кредитами під 3-5% річних.

Реформаторський процес підштовхнув власників сімейних ферм до кооперації. Хоч їх стало на 150 менше, зате в укрупнених формуваннях зросла рентабельність. Якщо у поселенні функціонують 20 малих ферм, по 50 корів на кожній, то завдяки комплексній сфері обслуговування на тисячне стадо складають єдиний раціон, легше проводити селекційну роботу, здійснювати ветеринарний нагляд. Якщо в комунах раніше великими вважалися господарства, що утримували 300 дійних корів, то нині там дають раду 500-700.

Наразі молоковиробництво зосереджено на 951 фермі, з яких 773 - сімейні, 163 - кооперативи і 15 - у сільськогосподарських школах. Відвідуючи великі й малі - на Голанських висотах, Йорданській рівнині чи в пустельній Араві, не помітив надмірної прихильності влади до тієї чи іншої форми господарювання. Усі рівні! Навіть у надоях…

У двадцятці рекордсменів серед колективних господарств найвищий середньорічний удій - 14,5 тис. кг на корову, найнижчий - 13, серед сімейних ферм -13,7 і 12,7 тис. кг відповідно. За стандартного вмісту жиру - 3,48% і протеїну - 3,2%. Різниця лише у тому, що на великих фермах доїння триразове, а на домашніх - дворазове. Між тим перехід на частіше доїння - це 15-відсоткова добавка до надоїв.

Узагалі-то керувати молочним стадом в Ізраїлі просто: процес повністю комп’ютеризований. У національній базі даних - «біографії» 101 тис. корів із наявних 120 тис. Приміром, фахівці, котрі займаються генетичною еволюцією, оцінюють тварину за 17 характеристиками. У ветеринара - свій статистичний набір, у техніка штучного осіменіння - свій… Сучасне устаткування на фермах, окрім електронної ідентифікації, автоматично зважує тварину, призначає індивідуальний раціон, зчитує інформацію з доїльних апаратів, вимірює кількість та якість молока, навіть сигналізує про приховані види маститів на ранній стадії, «бажання» спаруватися з бугаєм…

Чи доживу я до тих часів, коли і в нашій країні настане такий рай? Навряд… Ми не те що ніяк не можемо ідентифікувати всю живність, а навіть устромити у вуха дійних корів номерні «кліпси». Обіцянки перекочовують із року в рік. А непаспортизована корова - це не лише мастит чи післяпологовий парез, а й лейкоз, сказ і сибірка.

Скажіть, за належної профілактики, діагностики та лікування могло м’ясо корови, інфікованої сибіркою, потрапити у торговельну мережу і на базу відпочинку? Чи гарантує Держветфітослужба, що спалах заразної хвороби влітку цього року у Мелітопольському районі Запорізької області не доведеться гасити в іншому місці?

Хто лічив-обліковував, скільки в Україні стихійних «сибірських» скотомогильників, окрім тих 10 тис., що позначені на картах і начебто перебувають під суворим контролем? А на них же випасають худобу! І спори сибірки, життєздатні до ста років, запросто через траву скосять не одну жертву. Чиновники ж торочитимуть завчене: молоко у корови на язиці… Та від цього ближчими до селян ніколи не стануть.

В Ізраїлі ж усі служби обертаються навколо фермера. Він - статор, порадники з допоміжною інфраструктурою - ротор. 90% молочарів згуртувала Асоціація тваринників, заснована 1926 року. Проте перебування відмовників поза ареалом професійної спілки аж ніяк не перешкоджає їм отримувати квоти і збувати сировину. Свої права молочарі обстоюють в уряді та кнесеті, маючи там своїх повпредів.

У партнерських зв’язках молоковиробників ґрунтовно орієнтується Алекс Маркович, доктор молекулярної біології, співробітник Інституту тваринництва. Його часто можна зустріти у CINADCO - Центрі міжнародного сільськогосподарського розвитку і співробітництва, де от уже 20 років він викладає курс «Молочне скотарство та виробництво молока».

- Серце лабораторії з якості молока - електронна племінна книга, до якої заносять дані про вміст у молоці жиру, білку, соматичних клітин, про мікробіальну чистоту. За результатами контрольного доїння на фермах база щомісяця оновлюється. Лаборанти також перевіряють молоко, що надходить на переробку. За результатами аналізів - якісними характеристиками фермер одержує розрахунок - ціну за здану сировину. Три-чотири фахівці лабораторії тестують близько 1,5 млн. проб на рік від облікованих 101 тис. корів.

47 лікарів ветеринарної клінічної служби навідуються у господарства щонайменше двічі на тиждень. Вони стежать за здоров’ям стада, умовами утримання, проводять клінічні дослідження, лікують. Інституція працює на неприбутковій основі.

Компанія «Сіон», як і ветеринари, також перебувала у складі асоціації тваринників. Років із десять тому стала окремою структурою, але сім шкур з фермерів не дере. Займається селекцією та розведенням високоудійних корів за участі асоціації тваринників, вирощує бугаїв, нагромаджує банк сперми. А з нею техніки штучного осіменіння великі господарства об’їжджають щоранку, а сімейні - на вимогу господаря. За кожним із 45 техніків закріплений певний регіон, у середньому 3 тис. дійних корів.

Штучне осіменіння стартувало в Ізраїлі у 50-х роках минулого століття. 50 районних центрів об’єдналися спершу у два - на півночі та півдні. А 15 років тому і вони злилися у компанію «Сіон», яка обслуговує усі молочнотоварні ферми. Та ще й експортує високопродуктивну сперму ізраїльських бугаїв, яку за кордоном відривають з руками навіть без реклами.

Щороку стадо бугаїв поповнюється чотирма-п’ятьма новачками. Зрозуміло, щоб розвивати генетичний потенціал потомства, треба постійно шукати найкращих із кращих. Із коровами простіше: покопирсався у племінній книзі, поназбирував плюсів і за показниками відібрав молочну топ-модель. А на що здатен підростаючий бичок? Як його протестувати?

Відбирають за згадуваними 17 генетичними характеристиками 300 елітних корів. Вони народжують 150 теличок і стільки ж - бичків. Останніх господарства зобов’язані виростити і, за правилами Об’єднання тваринників, поставити «Сіону», зрозуміло, не задарма.

Майбутні статеві гіганти проходять відбір, як у загін космонавтів. Після вибраковування залишається 50 бичків, спермою яких осіменяють корів. Народжуються телички, які через три роки продемонструють свою продуктивність. Але на цьому випробування «чоловічих» функцій бугая не закінчується: прикінцевий вердикт йому виголосять років через шість.

Власне, із 50 бугаїв лише п’ятеро увійдуть в історію Ізраїлю. Для осіменіння молочного стада зазвичай використовують сперму 20 бугаїв. Наразі у «Сіоні» зберігається 3-4 млн. спермодоз. Однак монополізм цієї структури не означає, що фермерам заборонено самим парувати корів. Тим більше, якщо цей процес у них налагоджено.

Та центровиком, де сходяться інтереси і виробників, і переробників, і урядовців, і споживачів, називають раду з виробництва молока. Її функції доволі широкі. Рада встановлює квоти на виробництво сирого молока (раз на рік), переглядає ціну на нього (раз на квартал), аналізує національне виробництво і споживання молока, широко пропагує й рекламує його, контролює якість молочних продуктів, підтримує наукові розробки у цій сфері, провадить інструктаж-консультації.

Комп’ютеризація із роботизацією, розгалужена мережа обслуговуючих кооперативів вивільнили для молочарів час, аби займатися головним - економікою виробництва молока. Навіть традиційне заняття - приготування кормів, перебрала на себе індустрія. На одному з таких комбінатів на концкорми перемелюють усе підряд: некондиційні овочі, пивну дробину, молочну сироватку, стебла бавовнику і земляного горіха, цитрусові шкурки… Такий набір дає змогу до 60% заповнити нестачу кормів.

Ізраїль - не Нова Зеландія і не Австралія. Тут худобі ніде розвернутися. Тому стійлове утримання - оптимальний варіант, до якого привчають змалку. Як і до збалансованого однотипного раціону - кормосумішей, у яких співвідношення концентрованих і грубих кормів становить 65 і 35% відповідно. З урахуванням різних вікових груп.

Великі підприємства транспортують корми за 200-300 км. Сімейні ферми, скооперувавшись, спорудили цехи зі стаціонарними кормомішалками. Звісно, молочарі можуть до раціону додавати щось із власного лану. Та й то лише після того, як визначать поживність зеленої маси. Згодовують її навіть не дійним коровам, а молодняку.

Ізраїльського фермера передусім цікавить прибуток. Розрахунок простий: якщо від корови немає віддачі у шекелях, навіщо тоді вона у стійлі? Щоби не плутатися в арифметиці, скажу лаконічно: річний прибуток від корови - тисяча доларів. Якщо у стаді 50, лічіть самі… Власне, за літр молока фермеру платять, за нашими мірками, 4,2 грн.

Та навіть в Ізраїлі не завжди Песах. Влітку минулого року у Тель-Авіві споживачі, згуртувавшись через соціальну мережу Facebook, оголосили бойкот… зернистому сиру з вершками «коттедж», який подорожчав удвічі. Назбиралося близько 100 тис. противників. Запанікували торговельні мережі: збут популярного харчового продукту впав на 25-30%.

«Сирний» бунт став предметом розгляду на одному з урядових засідань. Тоді прем’єр пригрозив відкрити кордон для ввезення молока та молочних виробів, знизити закупівельні ціни на сире молоко. Тепер невдоволення збурило фермерів, які як попереджувальний сигнал почали поливати тротуари молоком. Молокопереробні підприємства хоч і знизили ціну із 8 шекелів за стограмову пачку до 5,49, проте процес демонополізації набрав обертів. Імпортні мита на твердий сир із 70% опустилися до 20. Мінфін запевнив, що це тільки початок.

Це - у них. А в нас? «Ситуація у молочному скотарстві стабілізується…» Зрадів прем’єр Микола Азаров від того, що поголів’я дещо приросло. Але це ситуативний приварок. Так відбувається щороку, після отелення корів. У той час, як Микола Янович втішався уявними плюсами, Державна служба статистики поінформувала: поголів’я корів проти минулого року зменшилося на 21,8 тис. Найбільше - у господарствах населення: на 20,1 тис. А це вже результат «дієвості» розрекламованої державної дотації на молодняк великої рогатої худоби! Чи пролонгують її наступного року, ніхто не знає.

Сумнівними видаються і 2,7% - на стільки в Україні за десять місяців зросло виробництво молока проти аналогічного періоду 2011 року. І де? У сільськогосподарських підприємствах: аж на 13,8%. Можна і на всі 20! Якщо Іван з Марією підпишуть договір оренди, за яким вони двох власних корівок начебто… орендують у сільгосппідприємства або кооперативу. Відтак, молоко вважається уже промислового виробництва, із ПДВ.

Якщо таку практику запровадити не лише в окремих селах, а й по всій Україні, дивись, за місяць агроформування (за рахунок селян) подвоять, а то й потроять виробництво. І кого ми дуримо?

Про яке відновлення і динамічне зростання галузі просторікує аграрний міністр? У Миколи Присяжнюка опорою виступають то великі молочнотоварні комплекси, то сімейні ферми. Бігає між обома… Та ви обох запряжіть - не зрушать з місця! Бо лишень на холодильне устаткування для молочних кооперативів треба майже 20 млрд. грн.! Із чим піднімати галузь?

Учіться у білорусів, котрі у п’ятірці провідних постачальників молочних продуктів у
світі. Водночас тамтешнього прем’єр-міністра Михайла М’ясниковича темпи зростання реалізації молока за рік на 9,3% не заколисують, як нашого кабмінівського старожила. Якби всі області виконали доведені завдання, і за десятку переступили б. Реальну!

Не хочете переймати досвід сусідів, учіться у євреїв. Щоби через енну кількість років із властивим їм патріотизмом нарешті можна було гордо промовити: молоко з України!