Місцеве самоврядування: чому «риба замість вудки»? - Економіка - dt.ua

Місцеве самоврядування: чому «риба замість вудки»?

26 лютого, 2010, 16:23 Роздрукувати Випуск №8, 26 лютого-5 березня

Дві біди на Русі: дурні і погані дороги. Вислів невідомого автора Одне з найстаровинніших міст Західної України, містечко Белз, у середині XVI ст...

Дві біди на Русі: дурні і погані дороги.

Вислів невідомого автора

Одне з найстаровинніших міст Західної України, містечко Белз, у середині XVI ст. було досить квітучим поселенням. За реєстром, у 1578 р. самих лише прасолів (торговців рибою та сіллю) тут налічувалося 24 особи, 8 кравців, 19 шевців, 20 пекарів, був навіть свій золотар. Загалом, у Белзі та Белзькім повіті в 1578 р. трудилося 410 майстрів.

Зараз, незважаючи на туристичну привабливість краю, місто занепадає. Тиняється без роботи навіть молодь. Є пам’ятки архітектури, але вони потребують ремонту. Власних коштів для вирішення наболілих проблем у місцевої влади немає. Ще 2009 року Мінрегіонбуд пообіцяв виділити на реставрацію пам’яток архітектури та історії 2,4 млн. грн. для Белза та 3,4 млн. грн. — для Угнева. Надійшло лише 610 тис. грн. Їх вистачить хіба що на першочергові роботи. А потім знову постане питання дотацій. Ситуація типова для багатьох інших міст та селищ.

Виробництво замінила торгівля

Львівщина посідала чільне місце в економіці колишнього Радянського Союзу. Тут функціонували кілька десятків успішних промислових підприємств, більшість яких належали до військово-промислового комплексу. Але на початку 1990-х приватизаційні процеси та українська влада краще, ніж будь-яка ворожа армія, знищили їх, та так, що й сліду не залишилося. Виробничі цехи було перетворено у склади під переважно чужу продукцію, а адміністративні споруди — в офісні центри.

Відбулося істотне скорочення кількості робочих місць.
Лише за останніх дев’ять місяців 2009 року на Львівщині їх поменшало на 17 тисяч. Вивільнені працівники залишилися, практично, без засобів для існування. Хоча офіційна статистика демонструє скорочення безробіття, проте цьому ніхто не вірить.

Колишній регулювальник радіоапаратури Ігор уже понад 15 років торгує на базарі. Каже, що влітку й восени ще можна працювати, а взимку дуже холодно. Заробіток невеликий, але вдома сидіти не хоче. З гордістю згадує свій колишній «Електрон», який давав непоганий заробіток, відчуття впевненості у завтрашньому дні. Там же отримав квартиру.

Його сусідка, колишня інженер-технолог, працювала у конструкторському бюро. Тепер уже понад 20 років перебивається тимчасовими заробітками. Хоча останні роки перебуває на пенсії, грошей ні на що не вистачає, доводиться підробляти. Найбільше її обурює те, що в сусідній Білорусі, такий, як у Львові, телевізійний завод працює і дає пристойний заробіток кільком тисячам людей, а рідний «Електрон» лише імітує роботу. На підприємстві, де колись трудилися десятки тисяч працівників, залишилося не більше кількох сотень.

Але якщо у 700-тисячному Львові ще можна знайти хоч якусь роботу, то на периферії обласного центру її практично немає.

Серед головних платників податків невеличкого містечка Бібрки, що за 20 км від Львова, магістральний газопровід та місцевий лісгосп. Але останній зараз перебуває у скруті. Борги із заробітної плати погнали з виробництва багатьох робітників. Ще є цегельний завод, проте він працює сезонно.

Загалом, від їхньої діяльності торік місто отримало близько 1,5 млн. грн. Цього вистачило лише на фінансування управління міськради, закладів культури, дитячого садочка, вуличного освітлення. На решту доводилося просити в держави.

На запитання, скільки коштів до бюджету дає малий та середній бізнес, міський голова Бібрки Орест Краєвський зізнався, що й сам не знає. Цю інформацію можуть надати податківці. Адже не всі підприємства нині працюють, не всі з них сплачують податки.

Трохи краща ситуація у селищі Добротвір, де розташована потужна ТЕС (Кам’янка-Бузький район). Це містечко було споруджене у 1950-х роках для мешкання персоналу станції. Працівники заробляють непогано, мають цілодобово холодну і гарячу воду. Але міський голова каже, що загалом справи в містечку могли б бути кращими. Бюджету вистачає хіба що на першочергові роботи, а потрібно ще лагодити дороги, старіють будинки…

— Ми зацікавлені в тому, щоб якомога більше податків залишалось у місцевому бюджеті, — каже Добротвірський селищний голова Василь Абаімов. — Лише тоді у нас будуть стимул і можливості для розвитку територій. Зокрема, до місцевого бюджету спрямовуватимуться 100% власних надходжень від транспортного збору (тепер, відповідно до бюджетного кодексу, на місцях залишається 50% транспортного податку), 100% земельного податку (тепер 60%), 100% екологічного збору (тепер 20%), 50% прибуткового податку з громадян (тепер 25%). З теперішнім станом речей для забезпечення себе коштами селище мусить щось продавати. Добре було б, якби Верховна Рада затвердила бюджет-2010 у редакції уряду, тоді б територіальні громади сіл і селищ мали стимул до праці, до наповнення бюджету.

Найскладніша ситуація з бюджетом у невеликих містах та селах, які практично не мають власних джерел доходів.

Як зазначає депутат Львівської обласної ради, голова постійної комісії з питань місцевого самоврядування та адміністративного устрою Іван Рудницький, близько 80—90% населених пунктів Львівщини, як і всієї України, перебувають на державних дотаціях. Село нині отримує лише один невеликий податок із землі, який сплачується раз на рік. Він такий мізерний, що його не вистачає навіть на утримання штату сільради. Ситуацію могли б виправити підприємці, але найбільш активні люди виїхали за кордон на заробітки, інші мають проблеми з алкоголем.

Складно з отриманням місцевих податків повсюди.

Як повідомив голова Старо-Самбірської районної ради Володимир Горбовий, у районі зареєстровано кілька сотень платників податків, але з них лише декілька десятків — юридичні підприємства. Решта — фізособи. Це свідчить про те, що людям вигідніше працювати у статусі підприємця — фізичної особи, бо в такому разі є можливість приховувати прибутки. А відтак, податки, які надходять до районного бюджету від малого бізнесу, мізерні. Вони не сягають навіть 2% від видаткової частини бюджету.

За його словами, на сьогодні два найбільших ресурси району — ліс та надра. Але всі прибутки від лісу, як і від користування надрами, йдуть до Києва. Тому тут кажуть, що найкращі ліси ростуть на Хрещатику. Цих коштів, можливо, й не вистачило б на утримання всієї бюджетної сфери, проте дотаційність району знизилася б до 10—20%. Тепер — близько 90%.

Місцеві ради могли б розвивати власні виробництва, тоді б люди мали роботу, вважають мешканці. Але більшість комунального майна вже перейшло до рук різноманітних комерсантів. У комунальній власності не залишилось ані майна, ані землі. А приватники, котрі стали власниками комунального майна, не поспішають налагоджувати на його основі виробництво.

Місцевим громадам була підкинута шкідлива теза: ми створимо вам умови для виживання, а ви дійте. Тобто матимете бюджет для свого розвитку, але для цього вам доведеться продавати нерухомість і свою землю.

По всьому, стверджує президент асоціації роботодавців Львівщини Зеновій Бермес, так не сталося. Бо місцеві громади настільки захопилися розпродажем нерухомості та землі, що мало що й залишилось. Жодних проблем цим вони не вирішили, зате, як і раніше, на все просять кошти в центру.

— Донедавна місцеві ради могли розвиватися за рахунок надходжень від продажу землі та нерухомості. Проте насправді добрий господар мав би здавати їх у оренду, тим паче що орендні ставки зросли. Що буде, коли майно та земля закінчаться? Я навіть уявити не можу, за які кошти міста й села розвиватимуться. Місцевим органам влади потрібне хоча б одне стабільне постійне джерело податків, яке б не залежало від державних дотацій і давало хоча б 50% коштів. На мою думку, головною статтею місцевих доходів мав би стати податок на нерухомість, — каже І.Рудницький.

Невідомі платники податків

— Значною мірою у безгрошів’ї винна сама місцева влада, — вважає З.Бермес. — Гроші до бюджету міг би дати бізнес, проте він в Україні зупинився. Багато здібних працівників уже виїхали за кордон. Самоврядування вкрай погано використовує наявний трудовий і підприємницький потенціал. Сумлінний платник податків і досі не став тут найшановнішою людиною.

На думку підприємців, влада недостатньо робить для забезпечення нормальних умов для розвитку бізнесу. Більше того, місцеві органи самоврядування часто створюють їм проблеми.

— Головна проблема — у середовищі бізнесу, — вважає З.Бермес. — Мають бути запроваджені абсолютно доступна й зрозуміла всім підприємцям дозвільна система, невеликі податки. Саме вони дадуть можливість підприємцям спокійно працювати.

Сусідка Євросоюзу Львівщина могла б успішно скористатися своїми перевагами. Але складні дозвільні процедури, труднощі з отриманням приміщень та землі гальмують розвиток бізнесу. Влада могла б, наприклад, по-перше, через Інтернет запропонувати земельну ділянку на конкурс. Таким чином вибрати найкращого інвестора. По-друге, пообіцяти, що в нього не виникнуть бюрократичні та корупційні проблеми. І по-третє, звільнити цього інвестора від місцевих податків та зборів. Але таких прикладів на Львівщині, які і загалом в Україні, ми не знаємо.

Як наслідок, за останніх десять років на Львівщину, фактично крім «Леоні», яке створило у Стрию підприємство зі складання жгутів для автомобілів, не прийшов жоден серйозний інвестор. Всі решта інвестиції були проблемними. Були проблеми у Кам’янці-Бузькій, у Бібрці.

— Приміром, ви маєте гроші і хотіли б збудувати в місті якийсь об’єкт. Навіть якщо ви знайшли підходящу ділянку, перше, що робите, — йдете до міськвиконкому по довідку, що ділянка вільна від забудови. Вам скажуть: доведеться зачекати. Лише на видачу довідки вартістю 15 грн. чинне законодавство відводить місяць часу, — розповідає Іван Рудницький. — Далі, якщо ділянка справді вільна, що трапляється не часто, інвестору належить витримати дуже складні процедури. Щоб отримати земельну ділянку через сесію міської ради, він мусить виконати містобудівне обґрунтування об’єкта, узгодити його з відповідними службами. Після цього йде розробка та погодження з тими ж таки службами проекту будівництва. Але навіщо забудовник повинен марнувати час, якщо ліцензійна проектна організація не гірше від міських служб знає державні будівельні, санітарні, протипожежні та інші вимоги законодавства?..

Загалом, видача дозволів та їх погодження у різноманітних службах міської ради забирають від одного до двох років. Ще стільки ж займе саме будівництво. До цього додайте півроку, які потрібні для введення об’єкта в експлуатацію, і отримаєте його максимум через 2,5—4 роки. Який інвестор захоче стільки чекати?

Для прикладу, у Німеччині, США не тільки створюють умови, а й підводять шляхи та комунікації до виділеної ділянки. Інвестори, які приходять Україну, не розраховують, що для них хтось щось зробить. Вони самі готові все зробити, але хочуть, щоб їм не перешкоджали. Не брали з них поборів на розвиток інфраструктури, бо все одно, віддавши владі гроші, вони муситимуть за власний кошт підводити електромережі, інші інженерні комунікації.

Крапля в морі

Час від часу уряд здійснює разові акції, покликані допомогти містам і містечкам підготуватися до того чи іншого ювілею, але цього мало. Цього разу невеликі кошти було виділено найменшому в Україні містечку — Угневу та найстарішому — Белзу, в яких люди сидять без роботи. Однак це ситуацію не змінює. Минає певний час, наспіх відремонтовані фасади облуплюються, а на дорогах знову утворюються вибоїни. Можливо, ситуація кардинально змінилася б, якби місцевому самоврядуванню «замість риби дали вудку».

Коментарі

Зеновій Бермес, депутат обласної ради:

— В Україні має запанувати система відповідальності місцевої влади перед мешканцями. Сьогодні ми взагалі маємо намір спонукати громаду до оцінювання місцевої влади за певними критеріями, які виробить держава. І одним із найважливіших критеріїв має бути здатність того чи іншого депутата створити нові робочі місця.

Ксенія Ляпіна, народний депутат України:

— Місцева влада серйозно перешкоджає розвитку підприємництва, а могла б дуже допомагати. Для цього вона має достатньо можливостей. Наприклад, підприємець хоче розмістити свою майстерню чи магазин, але не знає, де йому знайти приміщення. Тому змушений обійти велику кількість будівель, щоб з’ясувати це питання. Якби він прийшов до міського голови, і там йому показали кілька приміщень, — це дуже прискорило б його входження у ринок.

Далі. Коли підприємець нарешті знайшов собі приміщення, він наштовхується на безліч регуляторних бар’єрів, на подолання яких іде багато часу. В ідеалі, мало б бути зовсім просто: підприємець подає всі необхідні документи, а в дозвільному центрі вже через три дні йому дають «зелену» вулицю. Працюй. Але, на жаль, прикладів успішного функціонування дозвільних центрів небагато. Найскладніше з цим у районних центрах та в сільській місцевості. Інколи доходить до абсурду, коли підприємця посилають по довідку в обласний центр. Що, в райцентрі немає санітарного лікаря? Штучні бар’єри не лише гальмують справу, а й відбивають охоту займатися бізнесом.

Можливо, підприємництво невигідне місцевій владі? Неправда. Вигідне, бо дає кошти в бюджет. Але одна справа — бюджет, а інша — власна кишеня. Який чиновник відмовиться від хабара задля суспільного інтересу? В усьому світі чиновники не ангели. Але там у них руки зв’язані, бо законодавство не містить такої кількості регуляторних бар’єрів.

Володимир Горбовий, голова Старосамбірської районної ради:

— Проблема в тому, що органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські та районні — практично не мають коштів для виконання власних повноважень. Ті кошти, які зараз виділяє держава, переважно спрямовуються на бюджет проїдання: виплату заробітної плати, розрахунки за енергоносії тощо. На розвиток територій нічого не залишається.

Зареєструвати нове підприємство підприємцеві, можливо, й не настільки складно, як розпочати діяльність. Часто буває, що обраний вид діяльності не дає результатів. Виникає потреба перереєструватися, змінити вид діяльності або й закритися. А це набагато складніше.

Василь Абаімов, добротвірський селищний голова:

— Місцеві ради сьогодні скидаються на партійні осередки, які не завжди діють в інтересах громади. І це одна з причин нинішнього жалюгідного стану на місцях. Нерідко ради очолюють люди, котрі мешкають за сотні кілометрів від населеного пункту. Це ж саме стосується й депутатів. Потрібно зробити так, щоб депутати обиралися за відкритими списками за мажоритарною системою, аби люди знали своїх обранців в обличчя. Тоді вони дбатимуть про інтереси виборців.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво