Міст у Євросоюз місцевого значення

VIII Європейська конференція прикордонних регіонів «Транскордонне співробітництво як чинник соціальної згуртованості та політичної стабільності в Європі», котра відбулася в Луцьку, була приурочена відразу до двох ювілеїв: до 25-річчя підписання Мадридської конвенції Ради Європи «Про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або властями» і до 10-річчя єврорегіону «Буг». Рада Європи в особі Парламентської асамблеї та Конгресу місцевої й регіональної влади, а також Волинська обласна рада зібрали разом півтори сотні представників цілого ряду євроінтеграційних структур, європейських урядових і неурядових організацій, вчених і спеціалістів, щоб обговорити досягнення, проблеми та перспективи співробітництва прикордонних регіонів.

«Шрами історії»
у сучасній політичній косметології

Право провести цю конференцію саме в Луцьку Василю Дмитруку, голові Волинської обласної ради, співголові ради єврорегіону «Буг» і члену Конгресу місцевої та регіональної влади, довелося «відвойовувати» у Польщі та Португалії. Вагомим аргументом у цій суперечці виявився диплом за вагомі досягнення у сфері транскордонного ринку роботи та підвищення кваліфікації, який «Буг» здобув 2003 року на засіданні Генеральної асамблеї асоціації європейських прикордонних регіонів. Нині ж, після двох років напруженої роботи з підготовки цьогорічної конференції, у Волині є ще більше підстав пишатися своїми «єврорегіональними» досягненнями. Найбільш зримі з них — новий міст через Західний Буг у районі Ягодина й унікальний термінал на пропускному пункті «Устилуг — Зосин» із можливістю одночасного проходження митного і прикордонного контролю — були продемонстровані учасникам конференції під час ознайомчої екскурсії.

Менш наочні, але не менш вражаючі обсяги залучення в економіку області іноземних інвестицій. Якщо частка Польщі в загальному обсязі інвестицій в Україну становить 2,3%, то 28,8% із них вкладено у Волинську область. Зокрема й у створення в Луцьку банку зі стовідсотковим польським капіталом. Великими є перспективи й у туристичного маршруту Люблін — Луцьк — Брест, котрий дає можливість відвідати 60 туристичних визначних пам’яток, серед яких Луцький замок, Зимненський монастир, Шацькі озера, озеро Світязь. Перелік усіх проектів, реалізація яких стала можливою завдяки створенню єврорегіону «Буг», довгий, однак залишити без уваги ще один — «Створення транскордонної стратегії запобігання повіням у басейні річки Західний Буг» — не можна.

Хоча «Буг» не є ні найпершим, ні найбільшим єврорегіоном в Україні, саме тут найяскравіше унаочнюються можливості транскордонного співробітництва (ТКС).

Досвід спільного розв’язання проблем у жителів країн, розташованих по різні боки державного кордону, став накопичуватися ще у 50-ті роки, коли Європа тільки починала заліковувати повоєнні рани. 1958 року перше таке утворення, котре дістало назву «Єврориджіо», виникло на німецько-голландському кордоні, і саме від нього пішов термін «єврорегіони». Класичним вважається приклад бельгійсько-голландсько-німецького єврорегіону «Маас—Рейн», створеного 1976 року, який, однак, здобув офіційне визнання лише 1991-го. Відтак почалося масове створення єврорегіонів, і сьогодні їх налічується близько 200, у тому числі шість — за участю України. Досвід найуспішніших із них свідчить, що всі історичні недоліки прикордонних регіонів можна перетворити на переваги. Найточніше це сформулював Альфред Мозер, перший президент Асоціації європейських прикордонних регіонів: «Кордони — це шрами історії. Ми не повинні про них забувати, але ми не повинні й потурати їм. Регіональне єднання — по обидва боки кордону — є більш значущим і суттєвим, аніж поділ».

У Києві лаються — караван ТКС іде

Та все ж свою розповідь про єврорегіон «Буг» Василь Дмитрук розпочав не з досягнень, а з проблем. А їх виявилося чимало. Причому розв’язати їх самотужки місцева влада не може — це справа вищих органів української влади. А Києву, з урахуванням нинішньої «структури моменту», явно не до регіональних проблем. Заявленого в програмі віце-прем’єра Олега Рибачука на конференції не було, і здається, не тільки тому, що він нині уже не віце-прем’єр. Не було й керівництва Міністерства економіки та європейської інтеграції, на підтримку якого українські організатори дуже розраховували. Із київських «авторитетів» ризикнув вибратися до Луцька тільки Юрій Ключковський, та й то буквально на кілька годин. Однак для «ДТ» він усе ж устиг прокоментувати ситуацію:

— Ідея транскордонного співробітництва регіонів, яку сьогодні обговорюють на конференції, виходить із розширення повноважень регіональної влади різних країн на відносини за межами своєї держави. Це дуже серйозне розширення повноважень, воно є наріжним каменем європейської демократії. Процес децентралізації та деконцентрації влади в державі протягом останніх 30 років пройшли навіть такі централізовані країни, як Франція. В Україні теж потрібна адміністративно-територіальна реформа, проведена в дусі європейських уявлень, заснована на розширенні повноважень як представницьких, так і виконавчих органів. Однак поки що її здійснення гальмується з огляду на низку причин. По-перше, це, без сумніву, страшенний консерватизм керівників місцевого рівня, кожен із яких стурбований тим, де він сам опиниться після реформи. І коли розуміє, що шансів залишитися у нього немає, то починає чинити опір.

По-друге, ця ідея не сприймалась урядом. І спроби провести зміни до законів, щоб внести їх до Верховної Ради від імені Кабінету міністрів, нічим не закінчилися — Кабмін їх просто не розглядав. Нині, я сподіваюся, ситуація змінилась, однак дуже багато часу вже згаяно. Була надія, що коли вчасно ухвалити закони, котрі закладають нову територіальну організацію самоврядування, разом із новою основою бюджетного та податкового забезпечення місцевого самоврядування, а також провести місцеві вибори на півроку пізніше, то вже з 1 січня 2007 року це все почало б працювати на місцях. Тепер, через наближення парламентських виборів, кардинальні рішення в парламенті приймати важко. Тож, скоріш за все, розв’язуватиме цю проблему вже парламент нового скликання.

Те, що процес адміністративно-територіального реформування не буде ні гладким, ні швидким, навряд чи для когось виявилося несподіванкою. Адже в тій же Польщі це захоплююче заняття розтягли на ціле десятиріччя. А от поява у бюджеті одного такого невеличкого рядка — фінансування транскордонного співробітництва — багатьом, у тому числі й Василю Дмитруку, здавалася більш досяжною метою. Щоправда, тепер залишається з’ясувати, як довго це ще здаватиметься.

Озвучування астрономічних сум, витрачених на реалізацію грандіозних проектів єврорегіону, природно, викликало запитання: а грошики звідки? З Брюсселя, певна річ, адже ні у Польщі, ні тим більше України таких колосальних коштів немає. Тож присвячення проблемам «Сприяння розвитку ТКС у Європі з урахуванням політики добросусідства ЄС» окремої сесії конференції й участі в ній глави генерального директорату Єврокомісії з питань регіональної політики Елізабет Еландер і члена Європарламенту Яна Ольбрихта — гарна новина. А погана — те, що фінансування Брюсселем ТКС різко скорочується. Причому якщо одну з причин такого рішення — відсутність конкретних проектів із високим ступенем ефективності — конференції усунути цілком під силу, то з іншими упоратися набагато складніше. А серед них і неясності в адміністративних повноваженнях регіональної влади та НПО прикордонних регіонів, і проблеми координації функцій Єврокомісії та керівництва проектами. Але найголовніша перешкода для отримання допомоги з боку Євросоюзу — його вимога спільного фінансування, нехай і в нерівних частках, кожного проекту. І питання це вимагає негайного вирішення саме тепер, на стадії розробки «Регіональної політики Єврокомісії» на 2007—2013 роки.

У цілому, звісно ж, на конференції йшлося не тільки про проблеми та досягнення України. За словами Андрія Гука, керівника секретаріату делегації України в Конгресі місцевої та регіональної влади і начальника відділу Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України, вона — перша серед заходів такого рівня, на якому співвідношення представників нашої країни й авторитетних європейських інституцій вийшло на рівень 50 на 50. Європейські діячі з’їхалися до Луцька, щоб разом із нами обговорювати свої найбільш злободенні проблеми. Серед них, окрім уже перелічених, — зміни в децентралізованому ТКС між європейськими регіонами, управління водними басейнами, розвиток транскордонного транспорту, зміцнення ролі єврорегіонів у розвитку ТКС.

Вальтер Шмідт, голова комітету з питань довкілля, сільського господарства та місцевого самоврядування ПАРЄ, навіть припустив, що Україна цілком може стати моделлю для всієї Європи в цій галузі. Причому наскільки наша країна здатна упоратися з цією роллю, можна буде зрозуміти вже на конференції «Уроки та перспективи реформування територіальної організації влади: національний і міжнародний досвід», яку Страсбург запланував провести в Києві 20—21 жовтня.

Єврорегіон «Буг» розташований на території України, Польщі та Білорусі з загальною площею близько 80 тис. кв. км, його населення перевищує 5 мільйонів чоловік. Найбільші міста — Луцьк, Люблін, Брест.

Через Єврорегіон «Буг» проходять найважливіші комунікаційні шляхи, котрі з’єднують країни Західної Європи з Росією, Україною, Білоруссю. На його території знаходяться пасажирські й товарні прикордонні переходи європейського значення.

На території Єврорегіону «Буг» створено чотири національні парки:

Біловезький (на білоруській території), площею в 87,6 тис. гектарів, містить у собі єдину в Європі первісну пущу з кількома тисячами видів найчастіше унікальних тварин і рослин;

Поліський (на польській);

Росточанський (на польській);

Шацький (на українській), котрий включає 22 озера карстового і післякарстового походження.

Для управління діяльністю Єврорегіону створено національні бюро секретаріату в Бресті, Луцьку та Хелмі.

Основні напрями діяльності Єврорегіону «Буг» — подальший розвиток взаємовигідних економічних відносин, співробітництво в соціальній і культурній сферах, а також із питань екології та запобігання надзвичайним ситуаціям.