Місія проїздом

Довгоочікувана місія МВФ майже напевно поїде з Києва без оголошення про виділення чергового траншу. І хоча в нинішній ситуації самі по собі гроші МВФ уже справді не мають принципового значення, відновлення фінансування могло б серйозно поліпшити не тільки чиновницькі, а й інвесторські та експертні настрої стосовно України.

На жаль, їхати в Київ пред­-с­тавникам МВФ не хотілося. Сумніви залишалися, очевидно, аж до 19 жовтня, коли від імені постійного представника МВФ в Україні Макса Альєра було опубліковано офіційний прес-реліз про візит місії, який триватиме з 25 жовтня по 4 листопада ц.р.

Річ у тім, що переговори будуть непростими - їх учасники найімовірніше розстануться без конкретної домовленості про відновлення фінансування. У цьому контексті поїздку напевно можна було б вважати даремною, якби не необхідність:

а) здійснити другий перегляд програми за діючою угодою stand-by, який так і не було завершено нинішнього року (місія не відвідувала Україну вже давненько - з лютого ц.р., що загалом не зовсім нормально при діючій кредитній угоді);

б) провести консультації за 2011 рік згідно зі статтею IV Статей угоди МВФ (якою встановлено порядок щорічних двосторонніх консультацій пред-ставників фонду зі своїми державами-членами та підготовки відповідних документів).

Треба сказати, що нинішній візит відбудеться на доволі тривожному міжнародному тлі. Сполучені Штати, як і раніше, балансують на межі рецесії, при цьому можливості як монетарного, так і фіскального стимулювання в офіційного Вашингтона вже дуже й дуже обмежені. Стан речей у Європі ще гірший: імовірність як подальшого загост­рення боргової кризи, так і пов­ноцінного економічного спаду як мінімум не знижується. Ситуації принципово не змінило й оголошення про те, що МВФ, Євро­союз і Європейський центробанк нарешті схвалили виділення ще одного траншу на підтримку Греції, який можуть надати вже на початку листопада. Заходів, яких вживають нині в Європі, а також впровадження нових нестандартних інструментів з боку ЄЦБ щодо пом’якшення монетарної політики і підтримки ліквідності явно недостатньо.

У цьому контексті доволі примітна заява прем’єр-міністра Великобританії Девіда Кемерона, який не скупився на емоційні епітети, при оцінці поточної ситуації в інтерв’ю для Financial Times. Зокрема, для запобігання кризі в єврозоні пан Кемерон запропонував застосувати метод «великої базуки», оскільки «на запобігання економічній катаст­рофі в Європи залишилося всього кілька тижнів».

При цьому британський прем’єр закликав Німеччину і Францію усунути розбіжності та узгодити до кінця року п’ять кроків, які знадобляться для подолання невизначеності навколо єврозони. Зокрема, Девід Кемерон пропонує збільшити обсяг і можливості Європейського фонду фінансової стабільності, провести стрес-тести європейських банків, які викликають довіру інвесторів, і прийняти план їх рекапіталізації, усунути невизначеність щодо майбутнього Греції, посилити роль МВФ у вирішенні кризи.

Під час зустрічі міністрів фінансів Групи двадцяти (G-20 представляють понад 80% світової економіки), яка відбулася наприкінці минулого тижня у Парижі, директор-розпорядник МВФ Крістін Лагард, підкреслюючи надзвичайність нинішньої ситуації, заявила, що «перспективи відносно ризиків стали більш похмурими, а слабкість економічної ситуації в розвинених державах уже позначається на країнах з ринком, що формується».

Україна - одна з саме таких країн. І оскільки подітися, очевидно, було нікуди, у Києві на початку наступного тижня висадиться доволі значний десант співробітників фонду. Більшість із них виконуватимуть в основ­ному технічну місію, під час якої сторони обміняються інформацією, зустрічними пропозиціями й зауваженнями.

Зауважень, очевидно, буде чимало, бо від імені МВФ уже звучали заяви, що з лютого багато що змінилося як в українській, так і у світовій економіці.

У принципі, Україна може відзвітувати про виконання більшості раніше встановлених критеріїв, за винятком найбільш складного й принципового - підвищення тарифів на газ для населення. Причому надії української сторони, що вона зможе переконати представників МВФ знизити жорсткість у цьому питанні завдяки альтернативним компенсаторам (головний з яких - сподівання на перегляд умов угоди з «Газпромом»), навряд чи справдяться. Так, начальник відділу аналізу й досліджень «Райффайзен Банку Аваль» Дмитро Сологуб зазначає відразу кілька обставин, які не дають підстав очікувати істотного пом’якшення вимог МВФ.

«По-перше, позиція фонду стосовно України залишалася досить жорсткою протягом останніх кількох років, і немає причин вважати, що тепер вона зміниться, особливо зважаючи на те, як жорстко поводиться фонд з іншими дебіторами (зокрема з Грецією), - наголошує аналітик. - По-друге, фінансова ситуація в «Нафтогазі» виглядає загрозливою - фінансовий дефіцит компанії нинішнього року, за розрахунками аналітиків банку, становитиме не менш як 18 млрд. грн. (1,4% ВВП), а наступного (за умови збереження тарифів на поточному рівні, а також зростання ціни імпортного газу на 20%) - може збільшитися до 25 млрд. (1,6% ВВП). У цих умовах МВФ навряд чи прийме на віру будь-які компенсатори, запропоновані українською стороною, бо досягнення консолідованого бюджетного дефіциту в 3,5% ВВП цього року й 2,5% - наступного виглядає практично нереальним за таких масштабних фінансових розривів у «Нафтогазі». У зв’язку з цим, на думку Д.Сологуба, навряд чи повністю розв’яже проблему й деяке зниження цін на імпортний газ (хіба що російська сторона буде надзвичайно доброю та знизить ціну на газ відсотків на 80-90).

Також іще запитання - наскільки влаштовують МВФ ухвалені у вересні українським парламентом законодавчі нововведення щодо пенсійної реформи. Принаймні поки що жодних схвальних заяв на її адресу не пролунало.

Зате вже наробило галасу повідомлення про невдоволення МВФ розпочатими змінами в нинішній бюджет, що стосувалося здебільшого занадто щедрого, на їхній погляд, підвищення соціальних стандартів. Дефіцит держскарбниці цього року навряд чи вкладеться в раніше обумовлені програмою stand-by 3,5% ВВП, про що вже навіть згадував прем’єр-міністр Микола Азаров, котрий спрогнозував цей показник на рівні 4%. Втім, саме ці піввідсотка виявляться одним із найменших каменів спотикання: важливіша, так би мовити, тенденція до скорочення дефіциту. І в цьому сенсі нинішній уряд, треба визнати, досягнув досить значних успіхів. Але от наскільки адекватними видадуться вашингтонським місіонерам показники проекту держбюджету-2012 - це ще запитання (хоча в Мінфіні й запевняють, що там нібито все погоджено).

Ще один безсумнівний позитивний доказ у руках українських переговорників - отримане вповільнення споживчої інфляції, досягнуте зокрема й завдяки жорсткій монетарній політиці НБУ. З одного боку, динаміка споживчих цін в останні три місяці справді є одним із чинників поліпшення ситуації з макроекономічною стабільністю в країні. З іншого - монетарні клапани нині затиснуто так жорстко, що це почало викликати перебої з ліквідністю, які зумовили зростання ставок на міжбанківському депозитному ринку поточного тижня до рівня 40%.

Очевидно, що, домагаючись скорочення пропозиції гривні, НБУ тепер не стільки бореться з інфляцією, скільки намагається обмежити тиск на валютний курс. Можливо також, що в такий спосіб регулятор намагається змусити своїх підопічних розпродати частину накопичених на їхніх рахунках валютних авуарів, які він оцінює в 8 млрд. дол.

Однак у цій ситуації дуже важливо не загратися й не перегнути палиці, тому що «перебір» (зокрема з ліквідністю) може спровокувати ще більш негативні наслідки в майбутньому.

Мотивація дій банківського регулятора може також полягати і в тому, щоб попередити «зайві» запитання з боку МВФ щодо його нинішньої валютно-курсової політики з урахуванням скорочення золотовалютних резервів, яке уже відбулося минулого місяця. Як відомо, МВФ уже давно домагається від України більшої гнучкості валютного курсу. Зустрічні аргументи про те, що нинішня його динаміка визначається станом платіжного балансу, а НБУ тільки згладжує надмірні курсові коливання, до останнього часу хоч і зі скрипом, але прий­малися.

Однак тепер, якщо зведене платіжне сальдо почне йти в мінус, а ситуація на валютному ринку й далі потребуватиме витрачання значних обсягів резервів (мінімальний допустимий рівень яких теж обумовлено програмою та встановлено як один із критеріїв її виконання), тиск на НБУ з приводу «гнучкості» напевно підсилиться. Тим більше, що значна частина українського зовнішнього боргу має короткостроковий характер - із близько 120 млрд. дол. зовнішніх зобов’язань державного й недержавного секторів разом близько 53 млрд., за підрахунками експертів, має бути погашено в найближчі 15 місяців. Звичайно, чимала частина цих зобов’язань значиться за українськими підприємствами перед їхніми материнськими структурами, більшість яких базується в офшорах. І напевно багато з цих боргів буде пролонговано. Але тут уже з’являється на порядку денному більш глобальне питання - про довіру внутрішніх і зовнішніх інвесторів до макроекономічної політики держави загалом. До речі, нагадаємо, що для іноземців саме МВФ - це той наглядач, який оцінює адекватність такої політики.

Директор Інституту економіки й прогнозування НАН України Валерій Геєць зазначає, що навряд чи для когось є новиною, що пропоновані МВФ рецепти далеко не завжди оптимальні й не завжди потребують безумовного їх прийняття. Оскільки сьогодні уже очевидно, що фонд практично втратив контроль над ситуацією щодо однієї з його основних місій - запобігання надмірній нестабільності на ринках і волатильності обмінних курсів, а також недопущення валютного протекціонізму з боку окремих країн.

«На превеликий жаль, ситуація розвивається в такий спосіб, що попередити ці явища, як і достатньою мірою скоординувати міжнародну антикризову політику фонду не вдалося, і кожна країна діє згідно з власними перевагами та інтересами. У результаті девальвації валют багатьох найближчих сусідів і основних торговельних партнерів України (Росії, Польщі, Білорусі та інших) та й загального зміцнення долара на світових ринках конкурентні позиції українського експорту втрачаються, і тут уже йдеться про ризики для макроекономічної динаміки загалом. Заходи щодо активізації внутрішнього попиту на основні позиції українського експорту і щодо імпортозаміщення похвальні, але спрацюють у найліпшому разі тільки в середньостроковій перспективі. Водночас, коли основні торговельні партнери України захищають свої експортні позиції та внутрішні ринки, йдучи шляхом ослаблення курсів національних валют, у нас не залишається іншого вибору, як робити те ж саме. Головне, щоб процес ослаблення був поступовим, помірним і керованим і відбувався за рахунок поступового розширення рамок коридору коливань курсу гривні до долара. Обвалу й ажіотажу не можна допустити в жодному разі», - резюмує експерт.

Загалом, дискусійних питань у сторін буде хоч відбавляй. Тому після завершення роботи місії її представники, швидше за все, візьмуть мінімум місячну паузу для роздумів, поки має відбутися засідання ради директорів фонду. Тим часом Україна втрачатиме дорогоцінний час, протягом якого від української влади і регуляторів ще може щось залежати.