МІНЯЮ AUDI-100 НА ISO-9000. ПРОШУ З ДОПЛАТОЮ У ЦЕНТРІ ЄВРОПИ ВІДЗНАЧИЛИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ ЯКОСТІ

Поділитися
В Україні відзначили черговий європейський Тиждень якості. Призвідцею й організатором стала Українська асоціація якості, громадська організація, що об’єднала не так фізичних осіб, як ЮРИДИЧНИХ...

В Україні відзначили черговий європейський Тиждень якості. Призвідцею й організатором стала Українська асоціація якості, громадська організація, що об’єднала не так фізичних осіб, як ЮРИДИЧНИХ. У столичному Будинку профспілок відбулися семінари, виставки, конкурси, нагородження переможців, фуршети й прийоми. Дістався приз і «Дзеркалу тижня», котре роками друкувало прагматичні статті про системи якості.

Однак, щоб адекватно сприймати дійсність на цьому святі героїв конкурсів якості, потрібно все ж мати неабияку частку скепсису і до всенародної боротьби за якість узагалі, і до реальної якості вітчизняних товарів зокрема. Українська індустрія, підживлювана дешевими енергоносіями з Росії, про якість своєї наддешевої продукції не особливо піклується. На Заході нашу сировину й особливо енергоємні вироби беруть, «незважаючи на нього». На внутрішньому ринку на хорошу продукцію в людей просто бракує грошей. Борці за якість змушені постійно балансувати між прагненням по-ліпшити споживчі властивості товарів і загрозою безробіття через подорожчання. Хороше й недороге — поняття майже несумісні й у пристойному товаристві, й насправді.

Попри весь цей негатив і навіть очевидне бажання європейців відгородитися від України шенгенською стіною, Українська асоціація якості, немов секта просвітителів, посилено насаджує європейські категорії якості і навіть пишається тим, що саме вона володіє своєрідним монопольним правом офіційного дилера цієї торгової марки (якість, тим більше європейська, — товар дорогий).

До того ж асоціація мріє, щоб і старий, і молодий в Україні знав про цей «ексклюзив» назубок. У прес-релізі окремо згадано, що «за підсумками європейського Тижня якості-98 Україна відзначена в числі шести європейських країн, у яких заходи було проведено з особливим успіхом і досвід яких рекомендовано для поширення в інших країнах Європи». Журналісти сприймають такі зауваження з фаховою незворушністю, хоча важко уявити собі країну, в якій європейський Тиждень якості відзначали б із таким же помітним щиросердечним трепетом, на тлі не менше відчутної неуваги і навіть байдужості з боку самого сус-пільства.

Учасники київської церемонії європейських Днів якості немов поставили мету до останньої коми реалізувати заповідь (у даному випадку цитату) генерального секретаря європейської організації якості Бертрана Жоусліна де Норея: «Основне завдання тижня: допомогти людям зрозуміти, що якість — це більше, аніж сертифікація, більше, аніж стандарти і виконання правил...» (Немає сенсу продовжувати цитату, бо що є «більшим від стандартів і виконання правил», що є більшим від самого життя, добре відомо — віра.) Хоч як крути, а для спостерігачів, на відміну від учасників, це шоу, нехай навіть під такою фантастичною назвою, як «Тиждень якості в Україні», це не акт суїциду, і участь, так само як співчуття публіки, хоча б і незрима, елемент необхідний. Тому зовнішні святкування Тижня якості нагадують героїчні зусилля мишки, котра силкується вибратись зі сметани. Глядачі намагаються вгадати, чи може ця мишка вибратися зі сметани, а сама мишка намагається не думати про смак сиру, котрий вона збиває своїми лапками...

Зрозуміло, лідером такої громадської організації може бути лише поет, здатний об’єднати в одній строфі проблему якості, журавля в небі і смак джерельної води. Не знаю, чи є в асоціації партія, але людина така є — це Петро Калита. Стратегію асоціації він описує дуже рельєфно: «Ми вже створили клуб кращих із кращих. Є достатня кількість українських підприємств, постійних учасників фіналів європейських конкурсів якості. У них своя шкала цінностей. Вони, природно, прагнуть укладати контракти насамперед один із одним, бо їм не підходить інша якість. Інші прагнуть стати членами цього елітарного клубу».

Щоб читач краще розумів завдання й поточну діяльність асоціації, Петро Калита порадив розібратися з трьома проблемами: насамперед, необхідно розуміти, що йдеться про громадський рух, який виник на руїнах колишньої могутності Держстандарту. П.Калита стверджує, що ця громадська організація нині ні з ким «не воює». З тієї причини, що після відставки старого голови Держ-стандарту Тетяни Кисельової, членам цього руху начебто й боротися немає з ким. Учасники цього руху прагнуть засвідчити свою лояльність і суспільству, і всім його інституціям із усіма їхніми милими рисами. Імпортерів, що наводнили український ринок підробками з усесвітньо відомими «лейбами», у боротьбі з якими прославилася Т.Кисельова, не згадували в ході Тижня якості навіть всує. П.Калита при цьому стверджує, що гроші бюджету вже не витрачаються на «державний рекет під виглядом боротьби за якість».

Серед підприємств — переможців європейських конкурсів якості, відзначених навіть прем’єром у його поздоровленні учасникам Тижня якості, — Броварське дорожньо-будівельне управління №50, а також луганський «Інтерсплав», про який варто згадати особливо. Саме цей колектив витримав і «наїзди» податківців, про що не так давно розповідало «ДТ», і навіть «наїзди» газопостачальників. Проте саме на цьому підприємстві в черзі на будь-яке (!) робоче місце перебувало... 10 000 чоловік, включаючи тих, хто колись добровільно звільнився, не бачачи перспективу цього підприємства. Що, втім, дуже легко пояснити, якщо глянути на результати останнього опитування і робітників заводу, і споживачів продукції СП «Інтерсплав». Та ще врахувати, що середня щомісячна і регулярно виплачувана зарплата тут перевищує 1000 грн. І це при тому, що трохи більше десяти років тому, коли В.Болденков прийняв на себе керівництво цим підприємством, Свердловський завод алюмінієвих сплавів, за характеристикою тодіш-нього міністра кольорової металургії, представляв «най-гірший завод у СРСР в галузі переробки сировини на основі алюмінію».

У ході Тижня якості його організатори постаралися якомога актив-ніше популяризувати хоча б початкові знання про європейські стандарти ISO-9000. З цією метою в ході семінарів і дискусій виступали представники західних структур, створених для вдосконалення методів і засобів підвищення якості продукції, і їхні українські колеги. Учасники заходів, задля яких все це й затівалося, у ході дискусій засвоїли принаймні одну істину: без західноєвропейських сертифікатів відповідності вимогам безпеки й якості, українська продукція на Заході не буде потрібна. Більш того, ще рік-два й український покупець також почне вимагати такі ж сертифікати. Бо лише дуже багата людина може дозволити собі купувати те, чим досі завалені лотки роздрібної торгівлі на українських речових ринках і базарні прилавки.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі