Мила Одеса зникла у тумані. І всупереч світовій практиці Одеський НПЗ для проведення модернізації зупинили на три роки

ВАТ «Лукойл-Одеський НПЗ» (далі — ОНПЗ) введено в експлуатацію 1938 року як підприємство паливного напряму з переробкою бакинських мазутів на установках термічного крекінгу вакуумної перегонки. Характеризується простою схемою переробки, може переробляти українську нафту, а також імпортовану з Близького Сходу та Росії. На заводі сьогодні працюють 1200 чоловік.

1941 року установки заводу було евакуйовано в м.Сизрань, де на їхній базі побудували Сизранський НПЗ.

1949-го завод був відновлений відповідно до проектної схеми і далі протягом багатьох років його періодично реконструювали. Крекінг-завод від дня пуску переробляв мазути прямої перегонки. При переході на переробку нафти виникла проблема заміни технологічної схеми установок. Цю проблему вирішили раціоналізатори заводу за мінімальних змін і НПЗ почав переробляти нафту замість мазуту.

З 1959 року ОНПЗ узяв курс на автоматизацію процесів виробництва. У 60-х роках нарощувалися потужності первинної переробки нафти, було побудовано об’єкти водопостачання й очисні споруди.

Велика реконструкція проводилася в 70-х роках, у результаті якої було введено в експлуатацію установки первинної переробки і повторної перегонки нафти, а також каталітичного риформінгу. Всі технологічні процеси заводу переведено на оборотні системи водопостачання. Побудовано ефективні очисні споруди і припинено скидання промстоків у Чорне море.

У 1994-му введено в експлуатацію установку гідроочистки дизельного палива й авіакеросину, що дало змогу виробляти дизельне паливо й авіакеросин із вмістом сірки до 0,05 масового відсотка. Установка побудована «під ключ» італійською фірмою CTIP.

1998 року установку каталітичного риформінгу було переведено на новий каталізатор американської фірми UOP, що дало можливість заводу випускати високооктанові бензини марок А-80, А-92 і А-95.

З 2000-го на ОНПЗ розпочалася ера «Лукойлу». Було поставлене завдання забезпечити до 2005 року роботу на європейському рівні. Обсяг інвестицій у 2000—2001 роках становив 5,8 млн. дол., а у 2003—2005 роках на розвиток підприємства було заплановано 68 млн. дол. За минулий період реконструювали установку АВТ з доведенням потужності до 2,5 млн. тонн на рік, збудували об’єкти загальнозаводського господарства, завершили переобладнання ЦЗЛ (ВТК); у 2004-му здали в експлуатацію установку ізомеризації потужністю 120 тис. тонн.

У серпні цього року багато ЗМІ, які описують стан справ у ПЕК України, схвально зустріли новину про масштабну реконструкцію Одеського НПЗ і у зв’язку з цим — про зупинку його на три роки. Інформуючи громадськість про таку важливу для національного ринку нафтопродуктів подію, автори статей обмежилися констатацією фактів, грунтуючись при цьому на матеріалах тільки однієї сторони, причому зацікавленої — російської вертикально інтегрованої компанії «Лукойл», яка володіє й управляє цим підприємством. Дещо далі інших в обгрунтуванні такого «позитивного» для економіки України явища просунувся автор статті «Первый пошел», опублікованої в журналі «ТЭК». Не зовсім уміло використовуючи у вступній частині статті висловлювання міністра палива й енергетики, які безпосередньо не стосувалися модернізації ОНПЗ, він водночас як схвальний аргумент наводить коментар тодішнього секретаря РНБОУ про те, що зупинка ОНПЗ на ремонт на три роки «не може призвести (і не призведе) до дефіциту нафтопродуктів на внутрішньому ринку» і що такий простій заводу не становить загрози національній енергетичній безпеці держави, також підкресливши, що ремонт не позначиться на ціні нафтопродуктів.

Уже в котре доводиться констатувати, що на сторінках ЗМІ не знаходиться місця альтернативній точці зору провідних фахівців нафтопереробної промисловості. У зв’язку з цим, насамперед хотілося б дізнатися думку з цього питання спеціалістів кафедри хімічної технології переробки нафти і газу Національного університету «Львівська політехніка»; Львівського інституту з проектування нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Львівгіпронафтохіму», головного проектувальника ВАТ «Лукойл-Одеський НПЗ» та інших НПЗ України, а також «Укрнафти».

У цій статті показані роль і місце Одеського заводу в економіці і на ринку нафтопродуктів країни, аби самі читачі могли оцінити наслідки такої модернізації.

В усьому світі нафтопереробку вважають найважливішою ланкою ПЕК, від надійної роботи якої багато в чому залежать ефективність використання нафтової сировини і гарантоване забезпечення потреби країни в моторних паливах, мазутах, мастилах та інших продуктах, без яких неможливе функціонування транспортної інфраструктури, економічна й енергетична безпека держави. Актуальними є всі ці питання і для України, яка пов’язувала свої надії на розвиток нафтопереробки з приватизацією її НПЗ російськими компаніями. Проте непередбачуване підвищення світових цін на нафту різко змінило ставлення до нафтопереробки експортерів нафти та її переробників. В умовах, коли ціна на нафту у світі перевищила 60 дол. за барель, основні постачальники — країни ОПЕК — дедалі більше схиляються до диверсифікації свого бізнесу, у тому числі в напрямку розвитку нафтопереробки і нафтохімії.

В умовах виникнення дефіциту на світовому ринку нафтопродуктів багато лідерів країн Близького Сходу висловилися за доцільність стабілізації видобутку нафти і будівництва нових НПЗ.

Дещо інша ситуація склалася в українській і російській нафтопереробці, де більша частина НПЗ належить до підприємств із простою схемою переробки (без каталітичного крекінгу), які до того ж в умовах подорожчання нафти стають збитковими.

У розвинених країнах Заходу ще в 1980—1996 роках після світової нафтової кризи було зупинено 45 нерентабельних НПЗ, а потужності з первинної переробки були скорочені більш як на третину. Одночасно будувалися установки з переробки мазуту на бензин і дизельне паливо (особливо установки каталітичного крекінгу). З цього випливає, що нафтопереробка України у своєму розвитку відстала від країн ОЕСР на 20—25 років.

І навіть на найсучаснішому з українських — Лисичанському НПЗ (умовно класична схема переробки), на якому глибина переробки в першому півріччі 2005 року була на рівні 65,2%, у літній період переробка нафти була менш ефективною, ніж експорт сирої нафти з Росії. Ще більш жалюгідним було становище на інших українських НПЗ, де вихід мазуту на перероблену нафту становив від 34,9% на Лисичанському НПЗ до 46,2% на Херсонському. Зазначу, що експортна ціна мазуту українських НПЗ становила менше 200 дол. за тонну, тобто більш як удвічі поступалася ціні на нафту. Не сприяли підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних НПЗ і законодавчі пільги в частині імпорту нафтопродуктів, запроваджені цього року.

Змінити в нафтопереробці України становище на краще могли б вчасно зроблені інвестиції в модернізацію НПЗ, але цього не сталося. Російські компанії, котрі приватизували українські НПЗ, у тому числі «Лукойл» і ТНК-ВР, більшу частину своїх інвестицій спрямували на розширення торгової інфраструктури (АЗС та інші споруди). Тоді як інвестиції в основний капітал виявилися недостатніми і тому не змогли вирішити всіх тих питань, які могли б послабити вплив чинника підвищення світових цін на нафту на ефективність її переробки на НПЗ, що їм належать. Сьогодні українська мережа АЗС «Лукойл» налічує 173 станції, або 3,12% від усіх АЗС в Україні. За даними компанії, обсяг реалізації через цю роздрібну мережу 2004 року досяг 387,2 тис. тонн, або 5,6% від обсягу ринку.

Для того щоб перевести НПЗ на класичну, а потім на ефективнішу глибоку схему переробки з виходом світлих нафтопродуктів 90% і вище, Україні потрібно близько 3 млрд. дол., а Росії — до 30 млрд. дол. Нині переробка нафти на ВАТ «Лукойл-Одеський НПЗ» не тільки менш ефективна, ніж експорт сирої нафти з Росії, а й збиткова. Таке порівняння, за даними «ЭПН — Консалтинг» (Санкт-Петербург), правомірне при завантаженні заводу нафтою на рівні 200 тис. тонн на місяць, тоді як фактично ця цифра протягом січня-червня поточного року була значно нижчою оптимального рівня і становила 132,3 тис. тонн.

ОНПЗ має паливний напрям, що у сучасних умовах на підприємствах із глибокою схемою переробки забезпечує максимальну рентабельність і платоспроможний попит. До переваг заводу слід віднести: вдале територіальне розташування; наявність у регіоні ринку нафтопродуктів; сприятливі можливості для експорту нафтопродуктів на зовнішній ринок; можливість стабільного забезпечення нафтою магістральним нафтопроводом або через морський порт чи термінал; наявність розгалуженої мережі нафтопродуктопроводів, які з’єднують завод із нафтобазами.

До слабких місць заводу варто віднести одну з найнижчих глибину переробки нафти, яка у першому півріччі становила 48,97% (нижче тільки на Херсонському НПЗ — 45,67%).

Наявний набір технологічних процесів дає змогу виробляти на одеському підприємстві високоякісні автобензини, авіакеросини і дизельне паливо.

На відміну від багатьох російських і українських (Кременчуцький і Лисичанський НПЗ) проектів модернізації діючих НПЗ, якими передбачається доведення глибини переробки до 92% і вище, на ОНПЗ при збереженні продуктивності з первинної переробки нафти на рівні 2,8 млн. тонн глибина переробки зросте тільки до 80%, тобто відповідатиме класичній схемі. При такій глибині переробки робота підприємства може опинитися на межі рентабельності, а у разі прогнозованого підвищення світових цін до 70 дол./барель і більше взагалі може стати збитковою.

Розглядаючи модернізацію на Кременчуцькому і багатьох російських НПЗ, автори проектів акцентують увагу на тому, що вона відбуватиметься без тривалої зупинки виробництва і не призведе до скорочення його обсягів. Водночас на цьому ж підприємстві 2001 року практично без припинення виробництва було реконструйовано установку первинної переробки нафти, що дало змогу на 3% збільшити вихід світлих нафтопродуктів, освоїти новий вид продукції — вакуумний газойль — сировину для процесів повторної переробки. А проведені 2004-го роботи з модернізації установки каталітичного риформінгу з будівництвом блока ізомеризації також не призвели до тривалого простою підприємства.

Цікавою з цього погляду є практика проведення переоснащення на 17 НПЗ Франції, котра охоплювала такі питання: підвищення якості автомобільних бензинів (19% усіх інвестицій, 390 млн. дол. на рік), упровадження процесів знесірчення (10%) і процесів глибокої переробки (9%), виробництво мастил (6%) і будівельних та дорожніх бітумів (2%), ємності зі зберігання нафти і нафтопродуктів (15%), об’єкти соціальної і промислової інфраструктури (12%) та інші (27%). При цьому всі перелічені роботи не впливали на зниження високого рівня використання виробничих потужностей. За даними BP Statistical Review of World Energy June 2005, відсоток використання виробничих потужностей первинної переробки 2004 року в країнах Північної Америки становив 94%, Азіатсько-Тихоокеанського регіону — 93%, у Європі та Євразії — 84%, тоді як в Україні — 34,5% (січень—червень 2005 р.). У зв’язку з низьким завантаженням виробничих потужностей в Україні є більше можливостей проведення робіт з модернізації діючих НПЗ без необхідності їх тривалої зупинки.

На міжнародній конференції «Нафтопереробка і нафтохімія в Росії та СНД» (Берлін, Німеччина, 9—11 грудня 2003 р.) і на міжнародному конгресі «Нові можливості транзиту і переробки нафти в СНД і Балтії» (Одеса, Україна, 10—12 червня 2004 р.) зазначалися великі потенційні можливості й ефективність модернізації НПЗ країн Співдружності за рахунок реконструкції і технічного переозброєння.

Підготовлені провідними західними компаніями пропозиції з модернізації окремих діючих установок або дообладнання НПЗ новими технологічними процесами, як правило, супроводжувалися ремаркою про те, що реалізація цих заходів не призведе до тривалого простою підприємства.

У зв’язку з вищевикладеним, на мій погляд, така тривала зупинка Одеського НПЗ (на три роки) з метою його модернізації технологічно й економічно не виправдана і тому може негативно позначитися не тільки на національному ринку нафтопродуктів, а й на економіці регіонів і України в цілому.

У зв’язку з цим розглянемо місце ОНПЗ у загальному балансі виробництва і споживання основної номенклатури нафтопродуктів. Так, у загальному обсязі переробленої 2004 року нафти на частку ОНПЗ припадало 2450,2 тис. тонн (або 11,6%), у т.ч. бензину автомобільного — 321,9 тис. тонн (6,8%), дизельного палива із вмістом сірки до 0,2 % — 658,4 тис. тонн (13,7%) і топкового мазуту — 1059 тис. тонн (13,8%). Розглядаючи структуру вироблених автомобільних бензинів, зазначимо, що на Одеському НПЗ частка бензину А-80 становила 49,1 тис. тонн (3,3%); А-92 — 70,2 тис. тонн (6,2%); АІ-95 — 159,3 тис. тонн (12,5%); АІ-98 — 2,6 тис. тонн (16,7%). Що стосується реактивного палива, то тут його було вироблено 75,1 тис. тонн, або 24,8%. У 2005 році (за вісім місяців) на ОНПЗ було перероблено 1394,1 тис. тонн нафти, або 11,4% від виробленого по Україні, й отримано автомобільного бензину 185,8 тис. тонн (6,7%), дизельного палива — 372,9 тис. тонн (10,3%) і мазуту — 627,9 тис. тонн (14,7%) (табл. 1).

Для встановлення значення підприємства для регіонального ринку основних нафтопродуктів було розглянуто, за даними Держкомстату України, потребу областей, котрі входять до макроекономічного Причорноморського району (АР Крим, Миколаївська, Одеська і Херсонська області) у порівнянні з їхнім виробництвом на Одеському і Херсонському НПЗ (табл. 2).

Як випливає з аналізу даних, наведених у табл. 2, в областях Причорноморського макроекономічного району через виведення з експлуатації ОНПЗ можуть виникнути труднощі із забезпеченням потреби в автомобільному бензині та дизельному паливі. Водночас це може вплинути на поставки нафтопродуктів до інших областей, куди спрямовувався надлишок із цього макроекономічного району. Аналізуючи баланс нафтопродуктів за даними «Держзовнішінформу» за 2004 рік, можна зробити висновок про те, що імпорт автомобільного бензину в загальних ресурсах становив 272 тис. тонн, або 5,4%, а дизельного палива — 40 тис. тонн, або 0,8%. Тому в нашому випадку можливе збільшення за всіх інших рівних умов імпорту цих нафтопродуктів через зупинку ОНПЗ, відповідно бензину — 322 тис. тонн і дизельного палива — 658,4 тис. тонн.

Одним із можливих і найбільш негативних наслідків закриття ОНПЗ на три роки може бути заповнення звільненої на ринку його ніші некваліфікованими, тобто менш якісними нафтопродуктами з Росії та інших країн. Про таку можливість можна судити за такими фактами. Так, сьогодні у ВАТ «Лукойл-ОНПЗ», одному із перших в Україні і єдиному в нафтопереробній галузі країни, функціонують і сертифіковані на відповідність міжнародним стандартам одночасно три системи менеджменту, у т.ч. ISO 9001:2000 — менеджмент якості. Сьогодні частка його високооктанових бензинів, які цілком відповідають вимогам стандарту Євро-3, становить не менше 96% у загальному обсязі виробництва підприємства. У 2002-му дизпаливо, яке виробляється на ВАТ «Лукойл-Одеський НПЗ», отримало сертифікат відповідності вимогам європейського стандарту EN 590, а паливо для реактивних двигунів РТ за показниками якості відповідає вимогам міжнародного стандарту ASTM 1655 (марка Jet-A1). Проведена сертифікація системи менеджменту якості підвищила конкурентоспроможність продукції одеського підприємства на внутрішньому і зовнішньому ринках, забезпечила гарантію стабільності роботи і якості продукції для партнерів і споживачів.

Нафтопереробна промисловість у всіх країнах є важливим джерелом наповнення дохідної частини бюджетів різних рівнів і відіграє значну роль у фіскальній політиці держави. Тому виведення з експлуатації ОНПЗ призведе до скорочення податкових платежів, які, за даними Мінпаливенерго, за січень—липень 2005 року характеризуються даними табл. 3. Так, за сім місяців 2005-го загальна сума податкових платежів ОНПЗ до бюджету України становила 49,1 млн. грн., із яких на частку акцизного збору припадало 88 млн. грн. (за сім місяців 2004-го — 73,6 млн. грн.), податку на прибуток 9,5 млн. грн. (4,4 млн. грн.) та інші платежі 2,7 млн. грн. (2,7 млн. грн.). При цьому слід зазначити, що Одеський НПЗ за обсягами податкових платежів за сім місяців 2005 року поступався всім іншим п’яти українським НПЗ, серед яких найвищий рівень характеризував Кременчуцький НПЗ — 585,4 млн. грн. і Лисичанський НПЗ — 498,8 млн. грн.

Таким чином, з огляду на важливе значення Одеського НПЗ для економіки і ринку нафтопродуктів України, необхідно переглянути доцільність його зупинки на три роки для проведення модернізації з урахуванням пропозицій провідних у цій галузі зарубіжних компаній. Окрім того, з огляду на можливість і велику ймовірність подальшого підвищення ціни на нафту у світі до 100 дол. за барель, варто переглянути напрям реконструкції заводу з урахуванням збільшення глибини переробки нафти до 92% і вище, тобто досягнення глибокої, а не класичної схеми переробки.