Миколаїв: зачищення кінців. Вибори в Україні завершилися. Тепер народ очікує коаліцію і скуповує олію...

У Миколаєві вибори пройшли досить весело. Картина того, як колишній губернатор усіма силами намагається підсидіти, хоча й безуспішно, нинішнього, була досить розважальною. Інша місцева новина, мабуть, була б смішною, якби не було так сумно. З 5 жовтня ц.р. пан Сагайдаков, який формально очолює групу «нового керівництва Чорноморського суднобудівного заводу», — знову офіційний безробітний. Його знову звільнили за власним бажанням.

На одному з миколаївських сайтів іронічно прокоментували: «Просто сльози навертаються: два роки не міг зрозуміти, як це звільнився неправильно, півроку поновлювався через суд, прийшов, два місяці покрутився і звільнився».

Але сам Олександр Михайлович не сумує. За його версією, все це — «частина запланованих «маневрів» на період воєнних дій. А він завжди вважав себе «людиною команди», і якщо команда вирішила, що для спільної справи потрібно, аби підприємство очолив інший, більш затребуваний керівник, то він не бачить для себе в цьому проблеми».

На ЧСЗ теж згодні, що поза підприємством пан Сагайдаков, безсумнівно, більш корисний суспільству. Питання не в цьому. Саме під приводом поновлення «незатребуваного» начальника і було здійснено силове захоплення в серпні. Тоді невідомі озброєні особи й екс-голова правління пройшли на територію підприємства, до речі, режимного. Мотивування було простим до нудоти — рішення районного суду міста Херсона(!) про поновлення Сагайдакова на роботі в Миколаєві. Причому по-скромному — на посаду голови правління.

Про існування позову, окрім загарбників, ніхто не знав, бо ні сам позов, ні судові повістки на завод не надходили. Причина теж усім зрозуміла. У Миколаєві аналогічний позов Сагайдаков програв. І, відповідно до Цивільного процесуального кодексу, будь-який районний суд мав би залишити його позов без розгляду. Але якщо дотримання законодавства заважає «маневрам», то тим гірше для законів...

Цікаво, але, відповідно до Ко­дексу законів про працю Ук­раїни, у разі своєї незгоди звільнений мав у місячний строк звернутися до суду з позовом про поновлення на роботі. Знову ж — нічого подібного. До судів він звернувся через два роки. Очевидно, вже в рамках «коман­ди». Загалом, законодавством тут і не пахло...

Тепер людина виконала свою місію — привести на підприємство людей під прикриттям автоматників. Для подальшого вона й не потрібна...

Хоча будемо оптимістами. І для цієї людини не все втрачено, адже вона «звільнена з посади гендиректора на підставі заяви про відставку за власним бажанням». Тож якщо років через два вона раптом поб’є горщики з «командирами», можна знову сміливо бігти до суду. Благо, доріжка відома.

Втім, майбутня кар’єра екс-директора і «зіц-голови» не така вже й цікава. Це — звичайний технічний гвинтик мало не типової рейдерської схеми. Як уже зазначалося, потрібних людей він на підприємство завів і всі потрібні папери підписав.

До речі, після того як «група захоплення» проникла на підприємство, вона розжилася й постановою Миколаївського госпсуду від 8 серпня ц.р. І як забезпечувальний захід було... призупинено статут ЧСЗ у частині компетенції спостережної ради.

Цікаво, але потрібні будуть півтора місяці, щоб цю дику постанову скасувати. Що й було зроблено Одеським апеляційним судом 25 вересня.

Причому, за повідомленням агенції «Українські новини», апеляційники дуже жорст­ко пройшлися по миколаївських тлумачах українського акціонерного законодавства. «Оскільки порядок призначення або звільнення з посади голови правління затверджується загальними зборами акціонерів і відноситься суто до трудових взаємовідносин між акціонерами і членами правління, суддя Миколаївського госпсуду Юрій Коваль грубо порушив чинне законодавство, перебравши на себе повноваження вищого органу правління підприємства».

Втім, на той час на підприємстві «команда» уже кілька тижнів установлювала грати на всі зовнішні вікна будівель захоплених підприємств. На загородження тут покладаються явно більше, аніж на закони...

І після звільнення Сагайдакова загарбники зайвий раз про­демонстрували істинних «ляльководів» процесу. За версією «групи захоплення», від­тепер новий гендиректор — Ілля Горн. З серпня він значився як «виконавчий директор заводу». Вся привабливість у тому, що Горн також обіймає посаду заступника голови спостережної ради Херсон­ського суднобудівного заводу, контрольованого структурами, дружніми Вадиму Новинському.

Не те щоб хтось вельми сумнівався, але тепер чутки і натяки на замовників отримали фактичне підтвердження. Щоправда, сам пан Горн на запитання про акціонерів традиційно демонструє верх непоінформованості.

Ще у вересні, відповідаючи на запитання журналіста «Дела» — чи правда, що підприємство купили Вадим Новинський і Олександр Садиков (екс-губернатор Миколаївщини, а нині заступник голови РНБОУ), він виклав таке бачення стратегічної взаємодії з господарями... «Виконання моїх функціональних обов’язків не потребує досконального знання структури акціонерів. Відповідно, я з нею і не знайомий. Я просто найманий менеджер, якого акціонери найняли управляти підприємством. Вони ж не звітують переді мною, що цілком логічно. Я направляю їм звіти про свою діяльність». Цікаво куди — невже «до запитання»?

Ну а після призначення керів­ником ЧСЗ пан Горн і зовсім порадував публіку. На бри­фін­гу, відповідаючи на запитання, в чиїх руках акції, він відпо­вів: «Акції в русі — уже не у Чуркіних (власники заводу, котрі купили його на інвестконкурсі. — Є.К.), але ще не у держави». Просто блискуча відповідь!

Нагадаємо, за версією групи захоплення, вони вже провели двоє зборів акціонерів (16 серпня і 5 жовтня). І не знати при цьому, де акції? Просто блиск. Кого ж у такому разі представляє сам пан Горн?

Утім, окрім пана Горна є постаті значно цікавіші. Перед виборами місто терміново відвідала поки ще голова ФДМУ Валентина Семенюк і навіть роздала знаки відзнаки від фонду. Добре хоч не самим рейдерам... Хоча, з огляду на теплі стосунки тов. Семенюк із паном Новинським, це теж навряд чи когось здивувало б. Досить згадати позицію Фонду держмайна по Макіївському меткомбінату або Комсомольському рудоуправлінню.

Ну, а із зовсім свіжих прикладів поведінки приватизаторів — спроба напередодні виборів зробити черговий подарунок Новинському, створивши СП із добудови Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд. Фактично в останній момент справу зупинив особисто президент, давши розпорядження СБУ та Генпрокуратурі розібратися.

Взагалі при «соціалістичному» керівництві приватизацією в країні з’явився пречудовий тип рейдерства: підприємства захоплюють на підготовленому фондом грунті під виглядом «повернення акцій у держвласність». Що й відбулося на Чорноморському суднобудівному. Там теж заявляють, що «зміна керівництва» — це реалізація ідеї повернення акцій у держвласність. Хоча на сьогодні немає жодного судового рішення, котре узаконювало б це свавілля і свідчило про зміну власників.

Звісно, така дрібниця й надалі не тривожила б нинішнє керівництво ФДМ, але вибори соціалісти програли. Нещодавні заяви тов. Семенюк, що вона керуватиме фондом 25 років, тепер виглядають досить гумористичними.

Колишній губернатор Сади­ков був усе ж скромнішим. І кілька років тому обмежився презентацією програми діяльності на 1500 днів. Але просидіти на посаді вдалося менше від половини цього строку, причому роз­прощатися довелося аж ніяк не за видатні успіхи. Той факт, що перепризначати Олександра Вале­рійовича ніхто не збирається, досить красномовний. Хоча, знову ж таки, проблеми в оцінюванні реальності деякими особами країну не так уже й хвилюють.

Незабаром у різних відомствах з’являться зовсім інші люди. У приватизації спадок їм дістанеться непростий. І річ навіть не в провалених планах із залучення коштів. Усе набагато складніше. Виплекана система внутрішнього поділу тих же рейдерів на «своїх» і поганих, а також ігнорування судової системи ще довго відгукуватиметься країні. Коли екс-губернатор області спокійно каже про те, що все, що відбувається, має спонукати законних власників на продаж заводу... новому інвестору, це вже, м’яко кажучи, сигнал. І не тільки ФДМ, а й державі. Просто вже склалася традиція — якщо зась, але дуже хочеться, то можна...

А обмежувачів практично немає. Приміром, група Новинського нещодавно вийшла на міжнародний рівень і... ледь не викинула Україну з Євро-2012. Йдеться про вже легендарний торговельно-розважаль­ний центр «Троїцький» на Фіз­культурній площі поблизу НСК «Олімпійський» у Києві. Будів­ництво ТРЦ блокує шляхи евакуації глядачів, загрожуючи їхньому життю. Вже є листи від генерального секретаря ФІФА і президента УЄФА, в яких говориться: якщо не демонтувати незавершене будівництво навпроти НСК «Олімпійський», то стадіон не зможе прийняти Євро-2012.

Цікаво, що 50-відсоткову частку в будівництві Новинський викупив уже в розпал скандалу — чи то сподіваючись на зв’язки, чи то вирішивши пошантажувати владу України відкупними за відхід. Враховуючи, що дотепер такі фінти йому цілком сходили з рук (згадаймо той же Інгулецький ГЗК), загроза перенесення чемпіонату в іншу країну цілком реальна.

Втім, для Миколаєва столичні витівки все ж таки менш цікаві. Городян хвилює інше — що буде далі з Чорноморським суднобудівним заводом...

Зараз на підприємстві відпрацьовують схему нарощування боргів перед потрібними фірмами. Власне кажучи, цього й не приховують. Пан Горн цілком чітко заявив, що завод залучатиме кредити під гарантії «інших структур», тому що сам ЧСЗ не може дати гарантій повернення.

Які саме «інші структури», здогадатися нескладно. Тим більше що паралельно із захопленням ЧСЗ у Миколаєві триває повзуче перехоплення контролю над іншим заводом — ім. 61 комунара. Там теж уже видали кредити під гарантії, у результаті чого структури Новинського отримали право вимоги на активи заводу.

Загалом, усе рухається торованим шляхом. Не так давно миколаївців інформували, що майно заводу ім. 61 комунара «незалежні оцінювачі» оцінили в дуже скромну суму. Втім, враховуючи напрацьований досвід із реструктуризації Макіївки, не факт, що заплатять і її — банкротити, як відомо, виходить значно дешевше.

Хоча позиція держави, швидше за все, зміниться. Як ми знаємо, найімовірнішим кандидатом на прем’єрство є Юлія Тимошенко. А вона дала дуже зважену оцінку подіям у Мико­лаєві. На її думку, за захопленням ЧСЗ стояли Новинський і Садиков. І це ненормально, коли в державі продають підприємства, і ніхто — ні громадськість, ні сама держава — не знають, що саме обіцяли їм інвестори і як ці обіцянки виконують.

Пані Тимошенко також зазначила, що передача заводу іншому власнику має відбуватися на законних підставах і публічно. У місті таку позицію вважають розумною.

Вибори закінчилися, і країні потрібно працювати. Серед іншого стоїть завдання і «розбору польотів», наведення ладу в країні в сфері приватизованих раніше об’єктів, недопущення силового переділу власності.

Взагалі серед завдань на майбутній рік боротьба з рейдерами має стати одним із першочергових. Зневага до приватної власності перейшла вже всі межі і реально загрожує безпеці країни. Такий метод допуску «інвесторів» до об’єктів української економіки може взагалі поставити хрест на всіх позитивних зрушеннях в Україні. Суднобудівні заводи все ж таки для того, щоб будувати кораблі, а не варити грати на вікна з корабельної сталі.