«МИ НЕ ОБІЦЯЄМО ТОГО, ЧОГО НЕ ЗМОЖЕМО ЗРОБИТИ», ЗАПЕВНЯЄ ВИКОНУЮЧИЙ ОБОВ’ЯЗКИ ГОЛОВИ ПРАВЛІННЯ АТ «УКРТАТНАФТА» СЕРГІЙ ПЕРЕЛОМА - Економіка - dt.ua

«МИ НЕ ОБІЦЯЄМО ТОГО, ЧОГО НЕ ЗМОЖЕМО ЗРОБИТИ», ЗАПЕВНЯЄ ВИКОНУЮЧИЙ ОБОВ’ЯЗКИ ГОЛОВИ ПРАВЛІННЯ АТ «УКРТАТНАФТА» СЕРГІЙ ПЕРЕЛОМА

6 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 6 вересня-13 вересня

Сергій Віталійович Перелома — один із наймолодших менеджерів такого рівня в нафтопереробній галузі...

Сергій Віталійович Перелома — один із наймолодших менеджерів такого рівня в нафтопереробній галузі. Народився 1972 року в Києві; закінчив Київський інститут міжнародних відносин (тоді це був ще факультет Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка) за фахом «міжнародні економічні відносини», спеціалізація — фінанси та кредит. Паралельно з навчанням почав працювати: спочатку — у приватних компаніях, а коли було створено зовнішньоекономічну філію «Промінвестбанку» України (спершу її планували як відділення, що спеціалізується на міжнародних валютних операціях), почав працювати там; потім його перевели в центральний офіс банку. Після цього працював в українській кредитній компанії «Держінвест», опікувався торговельними зобов’язаннями, зокрема обслуговуванням зовнішнього боргу України (компанія виступала як агент Мінфіну з торговельних операцій щодо суверенного боргу). Далі очолив департамент у страховій компанії «Оранта», потім і її «дочку» — «Оранта-життя», що надавала всі нагромаджувальні види страхування.

На початку 2000 року його призначено заступником фінансового директора, а потім і фінансовим директором «Криворіжсталі».

З 5 березня нинішнього року й до сьогоднішнього дня за рішенням спостережної ради АТ «Укртатнафта» виконує обов’язки голови правління «Укртатнафти». Поки що його посада має позначку «в.о.», але зняти її можуть тільки загальні збори акціонерів.

Одружений, виховує доньку.

Ще рік тому перипетії навколо й у зв’язку з АТ «Укртатнафта» збурювали як вітчизняний, так і зарубіжний інформаційний простір, рикошетили по акціонерах, працівниках і ділових партнерах цього найбільшого в Україні нафтопереробного підприємства. Був навіть момент, коли здавалося, що на одній із перших транснаціональних фінансово-промислових нафтових компаній, створених у нафтопереробній галузі держави, доведеться, врешті-решт, поставити жирний хрест. Мовляв, спроба не вдалася. Але ні. Здоровий глузд (і, очевидно, розуміння елементарної економічної вигоди), попри все, не залишив ні українських, ні татарстанських, ні інших акціонерів АТ «Укртатнафта». У серпні 2001-го в нього спробували вдихнути нове життя. І, наскільки можна оцінити ситуацію через рік, ця спроба явно вдалася. «Укртатнафта» сьогодні планомірно відновлює свої втрачені позиції на ринку нафтопродуктів і нафтопереробки. Як це відбувалося й відбувається і, як то кажуть, через що «болить голова» у менеджменту АТ «Укртатнафта» напередодні зборів акціонерів кореспонденту «Дзеркала тижня» розповів нинішній глава АТ Сергій ПЕРЕЛОМА.

— Сергію Віталійовичу, ви впевнені, що збори акціонерів затвердять вас на посаді голови правління АТ «Укртатнафта»? І ще, чи не страшнувато було на неї погоджуватися: адже в компанії тоді було (і ще залишається) безліч проблем, а ваш попередник на цьому посту, Юрій Бойко, який нині очолює НАК «Нафтогаз України», мав куди більший досвід роботи в нафтопереробній галузі?— Мені навіть легше, ніж моєму попередникові. Принаймні він встиг уже щось «розчистити» у справах компанії, почав перебудовувати систему її управління. А стосовно мого затвердження на загальних зборах акціонерів (сподіваюся, у вересні це станеться), зроблено досить багато, і думаю, що акціонери ці результати бачать, вони вже фінансово відчутні. Тож є підстави сподіватися, що наші акціонери підтримають наші зусилля.— Від фахівців галузі довелося чути, що «Укртатнафта» за останній рік уже стала іншою. З чого конкретно це видно, на вашу думку?

— Ми з вами говоримо про компанію на початку вересня. І порівняно з аналогічним торішнім періодом справді відбулися перші зміни в підходах із боку акціонерів «Укртатнафти». Діяльність попереднього складу правління не дістала схвалення акціонерів, тож спостережна рада спочатку усунула від керівництва компанією Володимира Матицина та призначила Юрія Бойка, й відтоді, можна сказати, змінилася політика Кременчуцького нафтопереробного заводу й акціонерної компанії, створеної на його базі. Минув рік — можна оцінити результати, досягнуті завдяки змінам у політиці компанії. Я в жодному разі не хочу давати власну оцінку того, як працювало правління під керівництвом В.Матицина — були інакші умови, інакша законодавча база. Але його наступникам дісталася важка спадщина з погляду боргових зобов’язань, зобов’язань перед нашими давальцями, як ми їх називаємо, — клієнтами з переробки нафтової сировини, були питання з податковою адміністрацією. Коли в компанію прийшов Ю.Бойко, існувала навіть заборгованість у заробітній платі. Хотілося б говорити про те, що змінилося. Але до серпня 2001-го, на жаль, із управління НПЗ й «Укртатнафти» було виведено досить багато основних фондів, зокрема виробничих установок, безпосередньо задіяних у технологічному процесі. Причому виведені як на умовах довгострокової оренди, так і шляхом передачі іншим юридичним особам, які нині продовжують існувати і працювати. Тепер ми намагаємося знайти з ними спільну мову, зробити ці відносини максимально вигідними для заводу. Але можна твердо сказати: ще рік тому колись єдиний виробничий цикл і цілісність Кременчуцького нафтопереробного заводу і відповідно компанії «Укртатнафта» було порушено.— Чи намагається нинішнє правління «Укртатнафти» повернути, так би мовити, у сімейне лоно виведені зі складу компанії потужності, тим паче що це, як я розумію, «золоті фішки».

— Неодмінно. Це одне з «болючих» питань: легко втратити, важче потім повернути і придбати. Тим паче, що якби це все пороздавали незаконно, безпідставно, то, ясна річ, повертати було б легше. Але багатьом спільним підприємствам, таким як «Фобос», «Кребо», фонди передавали 6—8 років тому, і зараз відігравати ситуацію назад, після того як НПЗ став акціонерним товариством і створено «Укртатнафту», дуже проблематично. Є, приміром, СП «Кребо», яке є виробником гасу, авіаційного пального, тобто сертифікований заправник того ж таки аеропорту «Бориспіль», із яким підписали прямі контракти багато авіаперевізників, зокрема й зарубіжних. Є СП «Фобос», у власності якого перебуває установка з виробництва ароматичних вуглеводнів, — переважно бензолу, толуолу. Потім ЗАТ «Юніол», що виготовляє мастила; йому було передано небагато устаткування, але ця фірма працює на території заводу. І створила багато свого. Хоча, з моєї точки зору, було б логічно створювати це під егідою нашої компанії, а не приватної фірми.— Тим паче що виробництво мастил — прибуткова справа…

— Прибуткова. Але є сезонний чинник, а останнім часом у зв’язку з експансією російських і білоруських виробників мастил на український ринок вона стає дедалі морочливішою.

Проте відзначу, що нашій компанії належить 65% активів спільного з французами підприємства «Фрасмо» й це дозволяє контролювати ситуацію. У нас добрі відносини зі співзасновниками — «ТотальФінаЕльф». Це одна з провідних світових нафтових компаній, що працюють у галузі виробництва мастил.

А загалом у розв’язанні проблеми повернення власності вже є певні зрушення. У нас були два орендарі частини наших виробничих потужностей — це ЗАТ «Укрславнафта» і ЗАТ «Кременчуцька нафтова компанія» (КНК). Уже є остаточне рішення останньої судової інстанції з приводу нашого спору з «Укрславнафтою». Тож стосовно оренди ними потужностей заводу питання остаточно вирішено на нашу користь. Тут юридичний процес завершено, а щодо ЗАТ «КНК», то ця справа ще розглядається у судах.

Наша позиція однозначна: завод має бути єдиним, є правління, яке повинно цілком курирувати всі питання й контролювати виробничий процес.

Ще один напрям нашої роботи — це відмова від непрофільних видів діяльності. Наша участь у них більш декларативна, ніж реальна. Проте залишилися вкладення, певні пакети акцій, що належать АТ «Укртатнафта», юридичних осіб, що працюють у різних галузях економіки, починаючи від виробництва води й закінчуючи значними вкладами в різні банки, які при цьому не дають нам права впливати на ситуацію. Тож і розглядатимемо доцільність збереження компанією цих активів. Зрештою, кожен повинен займатися своєю справою.— Сергію Віталійовичу, відомо, що свого часу між українськими й татарськими акціонерами, як то кажуть, пробігла чорна кішка. Певне, в обох сторін були підстави для невдоволення. А які сьогодні відносини, приміром, менеджменту й акціонерів компанії, а також між акціонерами?

— Після зміни політики компанії, акціонери почали брати активнішу участь у житті «Укртатнафти»: почали частіше скликати засідання спостережної ради, жорсткішим став контроль над тим, що відбувається на підприємстві. І що глибше акціонери (передусім я маю на увазі наших акціонерів із Республіки Татарстан) розуміли проблеми та шляхи їх розв’язання, то більшими ставали поставки нафтової сировини з їхнього боку.

У принципі за перше півріччя 2001 року на завод сумарно надійшло всіх видів сировини (тобто й зі східноукраїнських родовищ, й імпортні суміші) 1 млн. 455 тис. тонн, за той самий період 2002 року ця цифра зросла в 2,6 разу і становить 3 млн. 769 тис. тонн. За такий короткий термін це нормальний показник.

З поставок нафти в січні—червні нинішнього року «давальці» (компанії, що поставляють нафту за договорами про надання послуг із переробки) поставили 3 млн. 179 тис. тонн, це в 2,3 разу перевищує торішні результати. Важливим чинником є збільшення поставок і переробки сировини, яку компанія купує самостійно, тож є власником виготовлених із цієї сировини нафтопродуктів. Відповідно підприємство самостійно їх і реалізує. Це, по суті, і є замкнутий цикл виробництва. За перші шість місяців 2001 року лише 100 тис. тонн було поставлено як заводський ресурс. Сьогодні ми збільшили цю цифру вшестеро — до 599,9 тис. тонн.— А яка частка експорту в загальному обсязі продажів компанії?

— Можна по-різному ставитися до цифри, що характеризує експорт. З одного боку, це нормально — це валюта, завоювання нових зовнішніх ринків; з іншого — ясна річ, у тих випадках, коли внутрішній ринок не може спожити весь обсяг випущеної продукції, для заводу це єдина можливість. Особливо це стосується мазуту, позаяк основними споживачами є енергогенерувальні компанії, які розраховувалися за нього неакуратно. У них досі є перед нами досить великі борги, але їх поступово погашають.

Завдяки зростанню обсягу переробки нафтової сировини ми збільшили реалізацію нафтопродуктів на внутрішньому ринку, у першому півріччі 2002 року ми продали 473,7 тис. тонн нафтопродуктів на 342,7 млн. грн. Стосовно експорту, то порівняно з аналогічним періодом 2001 року ми його збільшили в 5,2 разу (до 339,5 тис. тонн) на загальну суму 253 млн. грн.— Результати вражають. А як бути зі старими боргами компанії перед постачальниками нафти?

— Політика, яку сьогодні проводить правління, це передусім чітке, своєчасне виконання зобов’язань, взятих на себе акціонерним товариством. На жаль, до серпня минулого року (знов-таки, без коментарів на адресу тодішнього правління) далеко не всі наші клієнти, що постачали нафту чи іншу сировину для переробки, змогли вчасно одержати свої нафтопродукти. З погляду нормальних бізнес-відносин такі речі неприпустимі. І з усією відповідальністю можу сказати, що ті, хто з серпня минулого року завозив нам сировину на переробку, одержують свої нафтопродукти в повному обсязі. Ми виконуємо свої зобов’язання в найкоротші терміни й готуємо комплексну програму погашення боргів, нагромаджених до серпня 2001 року.— Скільки у вашої компанії постійних клієнтів і партнерів?

— Їхня чисельність залежить не лише від нашої політики, а й від бажання конкретної фірми переробляти сировину. Але ми намагаємося своїх клієнтів не втрачати і, коли хочете, робимо ставку не на їхню кількість, а на обсяг їхніх поставок сировини та на їхню стабільність. Крім того, для імпортерів також важливі умови оподаткування...— Розумію: мито, збори тощо.

— Так. Але крім економічних чинників, є також внутрішній чинник. Приміром, у Російській Федерації компанія, навіть маючи реальний ресурс, не завжди може доставити його в Україну, бо не має доступу до транзитної труби. Тож говорити про конкретну цифру... Стосовно аукціонів східноукраїнської нафти — це абсолютно очевидна тенденція: ми намагаємося, щоб компанія виступала самостійно, самостійно переробляла й реалізувала нафтопродукти. Поки що це в нас досить успішно виходить.— Який відсоток російських (татарських) нафтопоставок від загального обсягу?

— Це залежить від графіка поставок на квартал тієї чи іншої компанії, який вона може одержати від російської «Транснафти». На початку третього кварталу Росія змінила підхід до формування графіка — проводять політику рівного доступу до труби нафтопостачальників. Ясна річ, дещо зменшилися обсяги поставок татарських ресурсів — нині вони на рівні 250 тис. тонн на місяць. Ми постійно працюємо з нашими татарськими акціонерами з питань зміцнення існуючих відносин і збільшення обсягу поставок сировини.

Одне з пріоритетних завдань, на яке звертає увагу наша спостережна рада, — це підписання довгострокового договору на постійне забезпечення підприємства нафтовою сировиною. Ми працюємо над цим і, сподіваюся, незабаром цілком врегулюємо всі нюанси й укладемо договір про поставки нафти терміном на п’ять років, що забезпечить компанії стабільність. Адже як правління «Укртатнафти», так і акціонери, зацікавлені й у стабільній роботі компанії, й у тому, щоб обсяг поставок нафти постійно збільшувався. Тож я не бачу причин, що перешкодили б нам знайти спільну мову й домовитися про збільшення обсягу поставок.— Нині багато видобувних і переробних компаній прагнуть створити власну мережу АЗС. Зрозуміло, що коли компанія реалізує кінцевий продукт безпосередньому споживачеві, вона має більший прибуток. Чи збирається «Укртатнафта» предметно займатися цією темою?

— Ми будемо повертатися до цього питання, можливо, зміниться точка зору, але на сьогоднішній день цілісної автозаправної мережі АТ «Укртатнафта» не має. Розвиток власної автозаправної мережі — справа дорога. До того ж «ТНК» й «Лукойл» уже мають у своєму розпорядженні досить розгалужені заправні мережі. І позаяк вони зайняли цю нішу, нас більше цікавить захоплення ніш великого й середнього опту, а також розробка експортних програм. З економічного погляду, можливо, ціна на «пістолеті» й виправдовує затрати, але в нас сьогодні є багато напрямів, на яких ми зобов’язані вкладати гроші. Передусім це модернізація, реконструкція існуючих виробничих потужностей. У цьому ми виконали велику роботу. Під час візиту першого віце-прем’єра Олега Дубини в Татарстан було підписано спільний протокол, у якому говориться, що на програму модернізації потрібно близько 200 млн. дол. І це необхідно робити, аби йти в ногу з часом, забезпечувати якість і кількість готової продукції.

Ми розглядаємо контракт з американською фірмою «Фостер Вілер» — лідером світових програм модернізації та реконструкції нафтопереробних заводів. З урахуванням їхніх рекомендацій, а також урахуванням досвіду, здобутого нашими акціонерами, прийматимемо конкретне рішення. На сьогоднішній день вивчаються технічні можливості, що можна зробити, виходячи з конкретного технологічного циклу Кременчуцького нафтопереробного заводу. А вже з урахуванням рекомендацій фахівців, ми визначимо черговість і джерела фінансування.— І дорого «Укртатнафті» обійдуться послуги американських експертів?

— За послуги нормальних експертів потрібно платити нормальні гроші. Вважаю, що перш ніж вкладати великі суми, краще витратитися на дослідження, аби переконатись у правильності обраного варіанту. Щоб потім не виявилося, що рішення було недосить зваженим, поспішним і, можливо, у чомусь хибним. До всього повинен бути комплексний підхід.— Нафтові компанії, та й НПЗ, не говорячи вже про нафтотрейдерів, часто скаржаться на непомірні податки та обов’язкові платежі. А «Укртатнафта»?

— Ясна річ, що менше податкове навантаження, то більше коштів можна кудись вкладати. Але з іншого боку, існуюче податкове навантаження підприємства «тягнуть». Цифри по галузі свідчать, що скрізь відбувається впевнене зростання, нормальний, динамічний розвиток. Потрібно розуміти й державу, адже сплачувати податки — святий обов’язок кожного громадянина і підприємства також. «Укртатнафта» за шість місяців 2002 року сплатила «живими» грішми в бюджет майже 258,8 млн. грн. Це й акцизний збір за продукцію, виготовлену з давальницької сировини (левина частка податкового навантаження) — 165 млн. 200 тис. грн.; акцизний збір за нашу власну нафтопродукцію, що становить майже 21 млн. грн. і податок на прибуток — 48,5 млн. грн. Ці цифри теж характеризують нашу діяльність — якщо сплачуєш податок на прибуток, то є з чого сплачувати.— Не менш яскраво роботу будь-якої компанії характеризує кредиторська й дебіторська заборгованість. Яка вона в «Укртатнафти»?

— Кредиторська заборгованість незначно збільшилася: на початку року вона становила 188,7 млн. грн., а на 1 липня — 196,5 млн. грн. При цьому поки що існує значна забалансова заборгованість перед «давальцями» за договорами на переробку сировини.— Досі ми говорили про виробничо-фінансову діяльність вашої компанії, а якою є соціальна політика щодо понад 4000 працівників «Укртатнафти»?

Вважаю, що й тут у нас є неабиякі досягнення. Причому це не моя суб’єктивна думка. Такого висновку дійшла і комісія президії Полтавської обласної профспілки, що вивчала, як на нашому підприємстві поставлено роботу в соціальній сфері, із забезпечення належних умов праці. І ця комісія рекомендувала поширити досвід роботи «Укртатнафти» на весь регіон.

Я вже говорив, що торік у серпні існувала зарплатова заборгованість. Реально її цілком погашено вже торік, і ми послідовно працюємо над підвищенням заробітної плати. На 20% її підняли ще минулого року. За підсумками п’яти місяців, ми підрахували, що цього року можемо додатково підвищити зарплату ще на 10%.— Приватні й акціонерні компанії, як відомо, руками й ногами відбиваються від «соціалки», прагнучи передати відповідні об’єкти на баланс муніципальної влади. Як діє в цьому «Укртатнафта»?

Треба віддати належне всім членам правління, зокрема пану Матицину, бо коли всі прагнули відмовитися від соціальної сфери через її збитковість, тут її намагалися розвивати, підтримувати. Тож і сьогодні все це господарство працює нормально. У нас є свій палац культури «Нафтохімік», у якому працює багато секцій, де займаються і діти, і дорослі. Є свій спортивний комплекс, де працюють різні спортивні секції; 4 плавальні басейни. У нас дуже багато команд, що проводять між собою різноманітні турніри. Є дитячий оздоровчий табір «Сонячний», перебування дітей у якому обходиться нашим співробітникам у 10% вартості путівки.

Правда, існує проблема з забезпеченням житлом, хоча вона, можливо, не така гостра, як на інших підприємствах. У нас лише 187 чоловік потребують поліпшення житлових умов. Можна було спробувати розв’язати цю проблему таким шляхом: побудувати житло й потім, як зробила більшість підприємств, передати його на баланс міста, щоб не витрачатися на обслуговування й експлуатацію. А ми вирішили, що кожна людина повинна сама визначитися, некоректно будь-кому нав’язувати: ось тобі цей будинок, ця квартира. Для поліпшення житлових умов ми пішли шляхом надання довгострокових безвідсоткових позик терміном до десяти років із досить пільговим режимом погашення. 2002 року ми плануємо видати таких позик на 370 тис. грн. І ця програма виконується. Причому разом із профспілкою. Разом і вирішуємо, кому потрібніша на даний момент така позика. Адже, на жаль, водночас усім її видати не вийде. Можна говорити і про інші пільги для наших співробітників. Приміром, за направленням медсанчастини трудящі одержують пільгові путівки в профілакторій, де вони проходять курс як лікування, так і загального оздоровлення. До речі, наша медсанчастина обслуговує жителів усього міста, а не тільки наших співробітників. Також намагаємося видавати позики для навчання дітей і підвищення кваліфікації співробітників.— Ваші відносини з місцевою адміністрацією?

— З місцевою владою намагаємося будувати нормальні відносини. Розуміючи, що в місцевого бюджету є проблеми, намагаємося по змозі допомагати.— Скільки «Укртатнафта» сплачує в міський та обласний бюджети?

— Усі належні платежі своєчасно перераховуємо. Крім цього, ми з власної ініціативи проводимо акцію — практично цілком утримуємо дитячий будинок, допомагаємо дитячим закладам, фінансуємо ремонти. Допомагаємо, де це необхідно, приміром, лікарням. Лише цього року виділили близько 200 тис. грн. для ветеранів війни. Отак і працюємо.— Ви прийшли на цю посаду, як то кажуть, без своєї команди. Як вам працюється і наскільки це вдається?

— Безумовно, кадри вирішують усе. У компанії є фахівці, котрі працювали до мене. Це і заступник голови правління з виробництва, і головний інженер. Тепер немає сенсу поділяти: нова, стара команда. Є нормальне взаєморозуміння й нормальні людські стосунки. Вважаю, із такою командою можна розв’язувати будь-які проблеми й виконувати будь-які завдання. А їх не бракує. Ще до мого приходу в «Укртатнафту» акціонери визнали, що підприємство перебуває в кризовій ситуації. Провели комплексний аналіз ситуації з залученням консультантів, зокрема й російських, і розробили об’ємну програму антикризових заходів, хоча я назвав би її програмою фінансової стабілізації. Коли я прийшов, це був уже цілком завершений документ, тож участі в його розробці я не брав.— Але виконувати доводиться?

— Виконувати, природно, доводиться. Тим паче що його підготували справді дуже грамотно: стосується не тільки фінансів, а й загалом упорядкування роботи, документообігу, обліку, міри відповідальності тощо. Тобто, досить ємний документ, у якому відбито всі аспекти діяльності підприємства. І тепер відбувається нормальний планомірний динамічний розвиток компанії. Немає таких проблем, які неможливо розв’язати.

І напередодні професійного свята працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України хочу від імені правління нашої компанії сердечно поздоровити наш багатотисячний колектив, колективи споріднених підприємств, партнерів за бізнесом й надто ветеранів нашого підприємства й галузі, побажати всім невичерпної енергії та натхнення.Автор дякує менеджменту «Укртатнафти» й часопису «Нафторинок» за надану інформацію та ілюстрації до цього матеріалу.

Транснаціональну фінансово-промислову нафтову компанію «Укртатнафта» створено 1995 року в формі закритого акціонерного товариства відповідно до указів президентів України й Республіки Татарстан. Засновниками компанії є тільки юридичні особи (перелік і пайову участь їх у статутному фонді АТ представлено в діаграмі). АТ «Укртатнафта» — резидент України. Українські засновники передали в її статутний фонд цілісний майновий комплекс — АТ «Кременчукнафтооргсинтез», що є правонаступником Кременчуцького нафтопереробного заводу (Полтавська область). Внесок Республіки Татарстан — грошові вклади й акції татарстанських нафтовидобувних компаній.

АТ «Укртатнафта» — одне з провідних підприємств нафтопереробної промисловості України, спроможне переробляти 18,6 млн. тонн нафти на рік. Компанія виготовляє понад 100 видів продукції, якість якої підтверджено відповідними сертифікатами Держкомітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації.

За результатами 2001 року компанією сплачено 83,985 млн. грн. податків і обов’язкових платежів. Це серйозна сума для бюджету міста Кременчука й Полтавської області, вона дозволяє фінансувати бюджетні організації та програми. Крім того, 2001 року «Укртатнафта» надала благодійної допомоги на 17,506 млн. грн.

За підсумками діяльності нафтопереробних підприємств України в січні-червні 2002 року «Укртатнафта» посідає перше місце за обсягами поставок і переробки нафтової сировини. Іншими словами, кожна третя тонна бензину, дизельного палива й мазуту в Україні виготовлена в АТ «Укртатнафта».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво