МГЗ — театр поїхав. Цирк приїхав - Економіка - dt.ua

МГЗ — театр поїхав. Цирк приїхав

1 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 1 липня-8 липня

Упродовж останніх двох тижнів українські та російські ЗМІ схвильовано обговорювали провал українсько-російського інвестиційного форуму...

Упродовж останніх двох тижнів українські та російські ЗМІ схвильовано обговорювали провал українсько-російського інвестиційного форуму. А дарма. Адже це був перший справді смішний форум у низці нудних офіційних партгоспактивів.

Неявка перших осіб вивела на авансцену не дуже красномовних Анатолія Кінаха та Віктора Черномирдіна. На їхньому тлі виступ представника «Русского алюминия» (РУСАЛ) Олександра Лівшиця перетворився на справжній бенефіс. Проте царська ложа, на увагу якої він розраховував, була порожня, і пафос його виступу за права «Русского алюминия» був незрозумілий гальорці.

Втім, кожне дійство має не тільки зовнішню, публічну сторону, а й залаштункові механіку та бутафорію. Спробуємо простежити це на прикладі поїздок РУСАЛівського емісара в Україну протягом останніх півроку.

У викладі РУСАЛа передісторія така. РУСАЛ чесно переміг у інвестконкурсі, однією з другорядних умов якого було будівництво алюмінієвого заводу. Він почав виконувати всі зобов’язання. Несподівано з’ясувалося, що одне із зобов’язань — будівництво заводу — неможливо виконати. Проте налаштована рішуче українська влада почала вимагати або будувати завод, або повернути підприємство.

Тепер погляньмо на розвиток ситуації з-за лаштунків, звідки краще видно грим і бутафорію.

У інвестиційному конкурсі брали участь ВАТ «Объединенная компания «Сибирский алюминий» (попередник РУСАЛа), ТОВ «Український алюміній» (його «дочка») і ЗАТ «Національна алюмінієва компанія». Таким чином, уже на старті шанс перемогти в конкурсі у структур Олега Дерипаски був удвічі вищий, ніж у їхнього єдиного конкурента.

Нагадаємо, що, за договором купівлі-продажу акцій МГЗ «Український алюміній» мав до 2002 року збільшити обсяг виробництва на заводі до 1,3 млн. тонн глинозему на рік, відмовитися від толінгу і не пізніше 1 січня 2002-го розпочати будівництво алюмінієвого заводу потужністю не менше 100 тис. тонн на рік. Будівництво заводу було істотною умовою, спеціально затвердженою Фондом держмайна.

Свої зобов’язання РУСАЛ виконував своєрідно. 21 вересня 2000 року управляюча компанія «Український алюмінієвий завод», що належить йому, купила об’єкт незавершеного будівництва — промисловий майданчик прокатно-пресового заводу в м. Первомайську Харківської області.

Проте на початку 2002 року замість того, аби почати будівництво, ТОВ «Український алюміній» (українська «дочка» РУСАЛа) звернулося до ФДМУ за дозволом знизити показник виробництва до 1,1 млн. тонн на рік «у зв’язку з поганою кон’юнктурою ринку». А ще раніше, в листопаді 2001-го, компанія просила подовжити дозвіл на здійснення толінгових операцій. Іншими словами, спостерігалася стійка тенденція до зміни умов придбання НГЗ. І порожній будмайданчик був лише частиною цієї тенденції.

Природно, що, почекавши майже рік обіцяного будівництва алюмінієвого заводу, у листопаді 2002 року голова держадміністрації Харківської області Євген Кушнарьов обвинуватив компанію «Русский алюминий» у невиконанні зобов’язань перед областю. Але й після цього — ніяких рухів на будмайданчику! Ще через півроку, у липні 2003-го, Генеральна прокуратура подала позов про розірвання договору №КПП-258 у зв’язку з його невиконанням. Знову олімпійський спокій інвестора.

Нарешті, за результатами перевірок у IV кварталі 2003-го й I кварталі 2004 року ФДМУ включив ВАТ «Миколаївський глиноземний завод» у перелік підприємств, майно яких підлягає поверненню в державну власність у зв’язку з систематичним невиконання інвестором умов договору.

Розвиток сюжету в постановці РУСАЛа: з’ясувавши, що будівництво алюмінієвого заводу неможливе, РУСАЛ домовився з урядом замість цього збільшити виробництво глинозему. Проте незговірлива нова українська влада знову почала вимагати будівництва алюмінієвого заводу або повернення МГЗ.

Насправді ще 2001 року, виходячи на конкурс, кожен учасник надавав техніко-економічні пропозиції щодо будівництва алюмінієвого заводу. І якби будівництво й експлуатація були нерентабельними, РУСАЛ мав би першим здогадатися про це — адже в конкурсі брали участь дві структури, афільовані з ним. Виходить, одне з трьох: або обидві ТЕП були явно помилкові, або в РУСАЛа погані економісти, які двічі помилилися, або РУСАЛ узагалі не збирався витрачатися на розвиток української алюмінієвої промисловості. Навіщо, якщо МГЗ чудово вписується в ланцюжок між гвінейськими бокситовими родовищами й сибірськими алюмінієвими заводами як проміжний переробник сировини?

Минав п’ятий рік спокійного невиконання зобов’язань. І тут якраз до речі приспіли вибори президента. І от саме напередодні офіційного початку кампанії, 10 серпня 2004 року, уряд Януковича видає розпорядження «Про деякі питання виконання умов договору купівлі-продажу акцій ВАТ «Миколаївський глиноземний завод». Під впливом невідомих, але сильних аргументів він погоджується змінити пункт 12.2 договору, замінивши зобов’язання побудувати алюмінієвий завод на зобов’язання модернізувати виробничі потужності МГЗ і збільшити до 2009 року виробництво глинозему до 1,6 млн. тонн на рік.

Ясно, що РУСАЛ від такої зміни виграв. Одна річ — будувати в іншому кінці України завод, що потребує організації складних термо- та електрохімічних процесів, інфраструктури, допоміжних виробництв (кріолітове і кремнієве), підготовки кадрів і багато електроенергії. І інша — розширити існуюче виробництво, що потребує теплової енергії, за наявності готової інфраструктури й допоміжних виробництв. А підготовка робітників узагалі не була потрібна: у період діяльності РУСАЛа в результаті «реструктуризації» тільки 2002 року був звільнений 421 чоловік, а в 2003-му — близько 500.

Ясно, що Україна програла. Замість того, аби рухатися до виробництва повного циклу, вона разом із Гвінеєю ввійшла до клубу постачальників сировини для російських заводів, які, у свою чергу, поставляють напівфабрикат алюмінію на високотехнологічні виробництва Заходу.

Цілком природно, що така невигідна для України процедура викликала підвищений інтерес нової влади, нові протести Генпрокуратури й Фонду держмайна.

Реакція представників РУСАЛа не змусила себе довго чекати. «Я практично не зустрічав прецедентів, коли скасовують рішення попередніх урядів, тому що для будь-якого інвестора це знак того, що прийде наступний і скасує рішення нинішнього», — заявив Олександр Лівшиць. І запропонував… побудувати алюмінієвий завод, але вже «поза інвестиційними зобов’язаннями». Тобто винятково з любові. О.Лівшиць так і сказав: «Україна настільки симпатична й настільки нам подобається мати з цією країною справи, що нас не треба ні до чого зобов’язувати, ми самі все зробимо».

Однак Україна при цьому має взяти на себе зобов’язання: знизити ціни на електроенергію більш ніж у 2,5 разу — до цента за кіловат. Інакше «любовна пропозиція» РУСАЛа буде нерентабельною: термін окупності заводу перевищить п’ять років.

Проте, якщо слідувати логіці Лівшиця, виходить, що саме в серпні 2004-го Кабмін створив прецедент скасування рішення попереднього уряду — рішення 2001 року про умови приватизації. І якщо вже повертатися до початку, то саме до 2001-го, а не на три роки пізніше.

Повернення ж до будівництва за схемою РУСАЛа означає аж ніяк не любов, а скоріше нерівний шлюб. Виходячи з-під зобов’язань у «простір доброї волі», російський інвестор відразу вимагає зобов’язань від держави. Іншими словами, те ж будівництво, але сторони міняються місцями.

Коли же терпець урвався, представник РУСАЛа пригрозив, що, якщо влада наполягатиме на поверненні до початкових зобов’язань або на поверненні заводу, компанія піде в суд.

Звичайно, можна позиватися. Проте, як видається, істинний сенс в іншому — в тому, що не збігаються цілі. РУСАЛ не бачить особливої різниці між виробництвом глинозему й алюмінію, обираючи менш витратне. Він не бачить можливості чекати більше п’яти років. Іншими словами, йому потрібні короткі гроші. Держава ж, навпаки, зацікавлена в вирішенні завдання побудови галузі — стратегічної, а значить, довгострокової.

Так, може, справді ліпше цивілізовано розійтися, повернутися до вихідної точки 2001 року й спробувати цього разу знайти нормального стратегічного інвестора? Адже, кажуть, десь такі є.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво