МЕТАМОРФОЗА ЕКОНОМІКИ: ВІД ПАРАДОКСІВ — ДО РОЗВИТКУ ЯК У КРИМУ НАМАГАЮТЬСЯ ЗНАЙТИ Й РОЗВ’ЯЗАТИ «ВУЗЛИ СТРИМУВАННЯ»

Про регіональні особливості в нас багато хто полюбляє поговорити, але, певне, тільки економісти поділяють регіони за найбільш суттєвими ознаками. Економічний «портрет» включає все: відмінності в населенні, продуктивних силах і природному потенціалі, вигоди й недоліки географічного розташування, навіть історичну складову. Сьогодні, коли цілі регіональні комплекси розвиваються не примусово-планово, а природно, і викликану розпадом радянської економіки кризу вже наполовину подолано, здається, що ніщо не стоїть на шляху економічного зростання. Проте насправді картина набагато складніша, адже нова економіка виростає зі старої, як метелик із лялечки, і ця метаморфоза лише зовні проста.

Певне, у кожному регіоні країни намітилися певні суперечності, «вузли стримування», що гальмують ріст «економічного метелика» — більш «райдужних» економічних відносин, ніж колишні. Й у кожному регіоні економісти намагаються розв’язати їх: хто як скрізь, а хто — по-своєму. Про те, як це відбувається в Криму, який останнім часом намагається знайти гармонію між розростанням курорту, туризмом та сферою виробництва, що використовує їхній споживчий потенціал для збуту продукції, — розмова нашого кореспондента з міністром економіки Криму Володимиром КУЛІШЕМ.

— Володимире Івановичу, перше запитання може здатися досить дивним: Крим сьогодні — уже курорт чи досі Кримбас? Наскільки курортна специфіка відбивається в економічному «дзеркалі»?

— Зважте самі: у структурі валової доданої вартості (ВДВ) найбільша частка належить промисловості — 17,8%, а також торгівлі та громадському харчуванню — 17. Далі йдуть транспорт і зв’язок — 15, сільське господарство — також 15 і... рекреаційний комплекс — 7—8%. Якщо вдуматися в характер економічних процесів, то ці цифри відбивають ще стару, відмираючу галузеву структуру Криму й усі його проблеми, із нею пов’язані. Якщо левину частку ВДВ продукує промисловість, то який же це курорт? Можна, звісно, сказати, що й сільське господарство, і торгівля, і громадське харчування, і транспорт, і зв’язок певною мірою працюють саме на курорт, але це не виправдовує настільки низьку частку рекреаційного комплексу. Він повинен забезпечувати хоча б п’яту частину ВДВ.

З іншого боку, 15% ВДВ для сільського господарства в нинішньому стані, коли воно ще не вийшло з кризи після зміни власності на землю та краху старих форм виробництва, свідчить просто про те, що ВДВ, утворювана в Криму, загалом-то невеличка. У валовій доданій вартості України частка Криму становить лише три відсотки (нагадаємо, при 4,3% території та населення країни. — М.С.), а за індексом фізичного зростання й розрахунком на одного жителя АРК посідає 20-те місце серед регіонів. Тож у стратегії розвитку Криму до 2015 року ми накреслили кардинально змінити ці співвідношення.

— Можна припустити, чому сьогодні склалося таке співвідношення: за своїм виробничим потенціалом Крим не може «тягатися» з промислово розвиненими регіонами України, а курорт за економічною могутністю ще не в змозі «тягатися» з промисловістю. Водночас автономія поставила амбіційне завдання вивести курорт, коли можна так сказати, на перші економічні ролі. Чи можна говорити, що поворот відбувається вже сьогодні?

— І так, і ні. Очевидно, щоб курорт почав зростати випереджальними темпами, потрібно, щоб розрослася його інфраструктура. Приміром, зростання торгівлі та громадського харчування на 11,4% торік — це «цеглинка» в зростання курортної сфери. Здавалося б, що й зростання транспорту на 110,7% — із тієї самої опери, проте на ділі висока та швидко зростаюча частка транспорту в економіці Криму менше пов’язана з туристичними потоками й усе ще значною мірою — з обробкою транзитних вантажів. Це, звісно, тішить: транзит — наш стратегічний пріоритет, але це не стосується курорту.

25,9% зростання в будівництві пояснюються переважним зведенням дорогого житла, ціни на яке до того ж сильно зростають. Це теж не з економіки курортної сфери. Я думаю, що економічний ривок курорту має бути підготовлений найближчими роками зростанням супутніх галузей (пасажирського транспорту, сільського господарства, що забезпечує відпочиваючих), будівництвом нових здравниць і в традиційних курортних регіонах, і в нових — на узбережжі Азовського моря, у Східному Криму, на Керченському півострові, освоєнням природних ресурсів. До того ж, для цього потрібні серйозні інвестиції, зокрема з бюджету, а кошти бюджет заробляє, зокрема й у нинішній промисловості, адже темпи її зростання постійно підвищуються.

Торік із 7,6% зростання ВДВ 1,4 відсотка — це частка промисловості... У першому кварталі нинішнього року зростання промисловості сягнуло майже 40%, за півріччя, сподіваємося, приріст становитиме приблизно 50% до рівня минулого року.

Ситуація за рік змінилася кардинально: від спаду в мінус 6,5% 2002 року ми перейшли до зростання 2003-го в 18,9%. Приміром, виробництво товарів народного споживання збільшилося на одну п’яту, передусім завдяки хорошій роботі харчових підприємств, що поставляють свою продукцію в курортну сферу.

Проте це не заспокоює. Цілком очевидно, що саме тривала криза харчової промисловості в поєднанні з кризою сільського господарства позбавляють сьогодні Крим можливості одержати максимальний ефект від роботи рекреаційного комплексу...

— Ваші колеги постійно наголошують, що економіка курорту — це не тільки здравниці й вартість путівки, а й супутні галузі економіки, це також інфраструктура міст і сіл...

— Звісно, так званий мультиплікативний ефект кримського курорту нікуди не зник, економічні закони працювати не перестали. Але парадокс у тому, що основна частина грошового потоку, згенерованого курортом, іде з території Криму.

Адже що виходить? Кримський курорт — це, переважно, експорт послуг у Росію та в далеке зарубіжжя. Від нього ми одержуємо справді хороший виторг. Проте, приймаючи туристів, ми повинні забезпечити їх усім необхідним: встановити в здравницях і готелях якісні меблі, смачно нагодувати тощо. Тим часом високоякісні продукти харчування та напої, за винятком вина, у Криму не виготовляють, і ми змушені закуповувати їх за його межами. Таким чином, ефект від «експорту» з Криму послуг на 50—60% зменшується видатками на «імпорт» у Крим харчування, причому позитивне сальдо балансу території нині скорочується.

Наша кримська торгівля стає, по суті, фрагментом збутових мереж провідних торговельних марок країни та світу, центри яких перебувають за межами автономії. Працює система викачування фінансових ресурсів, отриманих за рахунок курорту. Крим сьогодні працює на Донбас, на Київ, на Житомир, на інші регіони України й зарубіжжя більше, чим сам на себе. Нам залишаються мізерні податки з торговельної надбавки, невисока зарплата місцевого персоналу й велика кількість використаної тари й упаковок, які ми повинні переробляти. Отже, якщо Криму вдасться на місці виготовляти потрібні продукти харчування — а це залежить від розвитку сільського господарства й переробки, ми одержимо від курорту принаймні вдвічі більший прибуток...

— Цікаво, як саме змінюється кримське сільське господарство в процесі реформування й наскільки воно починає працювати на курорт?

— Не секрет, що потенційні потужності кримського аграрного сектора значно перевищують потреби тільки курорту, і він може виготовляти багато продукції на вивіз, зокрема в Росію. Але суть нинішньої кризи в тому, що новонароджені господарства, по-перше, вузько спеціалізовані, по-друге, малопотужні. І від цього вони страждають. В умовах 2003 року, приміром, тільки багатогалузеві господарства зуміли компенсувати збитки одних галузей за рахунок прибутків інших.

Та головна проблема в тому, що в процесі реформування в республіці практично до мінімуму — до 10—15%, а то й більше! — упав відсоток переробки. Сьогодні ми стали сировинним придатком для інших регіонів, куди прийшли значні інвестиції в переробну промисловість. На жаль, механізми обслуговування дрібних товаровиробників сьогодні або відсутні, або неефективні. Тому сувора реальність така: сільське господарство Криму перебуває в більш глибокій кризі, ніж у середньому по країні.

Ми повинні констатувати, що нинішня система споживкооперації вже не відповідає сьогоднішнім реаліям. Потрібно докорінно змінювати систему закупок, запроваджувати нові форми кооперації — створювати асоціації товаровиробників та обслуговуючі кооперативи. І хоч як хотілося б розраховувати на те, що кримське сільське господарство швидко перетвориться на «продовольчий цех» курорту, цього не станеться. На нас чекає дуже серйозна робота з залучення інвестицій. Тут потрібно ставити найамбіційніші цілі: виготовляти не заради збільшення обсягів, а саме те, що дозволить кримським продуктам конкурувати на продовольчому ринку курорту...

— Зрозуміло, що виробництво, передусім промислове, зростає. Та чи не має цей процес винятково екстенсивний характер, чи можна його назвати одночасно якісним зростанням усієї економіки?

— Авжеж, у нас зберігається позитивна тенденція капіталізації економіки. При річному зростанні ВДВ у 7,6% інвестиції в основний капітал збільшуються вдвічі швидше — на 14,6 %. Це 1,7 млрд. грн., причому дві третини — власні кошти підприємств. Дуже хороша тенденція! Проблема в іншому — лише десята частина інвестицій має інноваційний характер, хоча, можливо, це ще попереду, сьогодні треба просто «наростити м’ясо».

Знов-таки бачимо негативну регіональну тенденцію: свої робітники не при справах, а ми частіше, ніж треба, запрошуємо підрядчиків із-за меж Криму. При досить високому рівні безробіття в нас працює багато будівельників із Західної України, Туреччини, Закавказзя, Молдови й інших країн. Потрібен цілком інакший підхід до використання власних трудових ресурсів. За минулий рік реальна зарплата в Криму зросла на 12,3%, номінальна — на 20,7%, але це говорить про зростання добробуту не тільки кримчан...

— Але яка ж галузь є пріоритетом для інвесторів?

— Природно, курорт. Але ось що хотілося б сказати про його стратегію з погляду економіста. Так, кількісно ми вже відновили половину радянського потоку туристів і відпочиваючих. Але сьогодні простий підрахунок нічого не означає. Статистика радянського періоду нічого, крім історичної цінності, не має. Нині це вже інакший курорт, інакша рекреація, інакший туризм й інакша економіка.

Якщо раніше середня тривалість відпочинку наближалася до 24 днів, то сьогодні вона становить від 5—8 до 11—14 днів. Зрозуміло, що основним показником з економічного погляду стають ліжко-дні або ночівлі. Механічне збільшення кількості відпочиваючих лише збільшує навантаження на інфраструктуру та природу, обсяг проблем, до розв’язання яких ми не готові.

Річ у тому, що сьогодні середня бюджетна ефективність об’єктів курортної галузі — два долари за ліжко-день, хоча середня вартість пакета послуг, що надається клієнтам, — 14 доларів за ліжко-день. Куди дівається решта? Отже, якщо наша головна мета — побільше заробити за курортний сезон, то стратегія повинна полягати в тому, щоб запропонувати такий пакет послуг курортникам, за який вони охоче платили б хоч 100 доларів на день, а нам не соромно були б ці гроші брати, оскільки вони справді зароблені. Інакше на нас чекає невесела роль курорту лише для бідних.

Потрібне переорієнтування галузі. Переважання радянського типу курорту — пасивного лежання на пляжі — не може стати основою високих доходів. Заможний відпочиваючий — це цілком інакший тип поведінки. Він приїжджає не на півмісяця, а на сім днів і хоче встигнути подивитися й одержати все. Наше завдання — забезпечити швидку зміну яскравих вражень, мобільність, розмаїття, високу транспортну доступність будь-яких об’єктів показу чи відпочинку. На жаль, можливості наших територій пріоритетного розвитку не стали ще проривом до нової якості курорту, хоча й реалізуються 24 проекти на загальну суму 216 млн. дол. Нам треба терміново працювати над створенням публічних інвестиційних паспортів, як на Кубані, щоб інвестори бачили, які саме економічні перспективи того чи іншого курорту.

По-друге, для інтенсифікації інвестицій ми намагаємося розширювати фондовий ринок, ринок страхових послуг. Важливим елементом залучення заощаджень населення та коштів, приміром, пенсійних фондів могли б стати муніципальні позики, проте їхній розвиток стримується недостатньою та недосконалою законодавчою базою. Це вже призвело до гіркого досвіду як у Криму, так і в інших регіонах, але це не означає, що муніципальні позики чимось погані за визначенням, їх треба використовувати...

— Які ще «вузли стримування» існують для кримської економіки та як їх розв’язати?

— Ми назвали основні, але є ще кілька. Приміром, проблеми землекористування сьогодні з чисто географічних дедалі більше стають економічними. Тож ми створюємо в себе в міністерстві управління економіки природокористування, земельних відносин і розвитку продуктивних сил. Крім того, недавно в уряді створено міністерство споживчого ринку й зовнішньої торгівлі, яке сприятиме регулюванню ринків — у широкому сенсі слова, ясна річ.

Ми впритул підійшли до необхідності скоротити кількість збиткових підприємств, у нас зростає кількість судових справ про банкрутство. Але для цього необхідно мати повноваження з питань банкрутства, а також з управління боргами підприємств. Але тут свої «вузли»: питаннями управління боргів займаються фіскальні органи, а питання банкрутства — ті взагалі зав’язано на центр. Тож ми порушуємо питання про передачу Раді міністрів Криму функцій і з питань банкрутства, і з управління боргами підприємств.

Перебудовується й саме Міністерство економіки. Основне наше завдання — розробка комплексних стратегічних рішень, і ми знаходимо їх, вони сконцентровані в стратегії розвитку Криму до 2015 року. Ми хочемо, щоб Крим став найкращим регіоном за якістю життя в країні. Хіба курорт може бути інакшим?