МАЙБУТНЄ В ЦІНІ СТРУМУ СПЕЦІАЛЬНІ ЕНЕРГОТАРИФИ ДОЗВОЛИЛИ АЛЮМІНІЄВОМУ ТА ТИТАНО-МАГНІЄВОМУ ЗАВОДАМ ВИЙТИ З ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗВИХОДІ

Ринок кольорових металів переживає зовсім не кращі часи. Проте представники вітчизняної кольорової металургії в особі двох запорізьких підприємств, розпочинаючи з другого півріччя 2002 р., помітно покращили свої справи. Це стало можливим завдяки запровадженню для алюмінієвого й титано-магнієвого комбінатів спеціального порядку утворення тарифів на електроенергію.

Не сезон

2001 року світова кольорова металургія вступила в кризовий період. Глобальне уповільнення економічного зростання та рекордне за сім років падіння рівня довіри споживачів призвели до скорочення попиту з усіх видів алюмінієвої та титанової продукції.

Попит на алюміній у світовому автомобілебудуванні знизився на 14—17%, в авіабудуванні — на 10% при загальному падінні річного споживання білого металу — на 15,6%.

Скоротився попит і на титан: в авіа- і космічному будуванні, у виготовленні двигунів і виробництві барвників (пігментів) титана, що призвело до зниження виробництва цього металу на 10%.

Найболісніше відреагувала на негативну зміну кон’юнктури більш ємна алюмінієва галузь, яка істотно залежить від цінових коливань. 2001 року середньорічна ціна первинного алюмінію на Лондонській біржі металів (LME) знизилася c 1549 до 1444 доларів за тонну. Резерви алюмінію на ліцензійних складах LME під кінець року збільшилися майже вдвічі — до 840 тис. тонн.

За результатами третього кварталу 2001 р. провідні світові гіганти алюмінієвої індустрії в особі Alcan, Alkoa, Norsk Hydro і Pechiney зафіксували помітне зниження прибутку.

На думку аналітиків, цінову ситуацію на ринку алюмінію вдалося багато в чому підтримати завдяки закриттю виробничих потужностей, зокрема, у США та Бразилії. У протилежному випадку вартість білого металу могла опуститися до рекордно низької, розпочинаючи з 1993 року, межі — менше 1349 доларів за тонну.

2002 року котирування алюмінію на Лондонській біржі продовжували знижуватися, маючи середньорічне значення в 1349 доларів за тонну.

За умов погіршення кон’юнктури в особливо скрутному становищі опинилися більш дрібні національні виробники металу на кшталт вітчизняного ВАТ «Запорізький алюмінієвий комбінат» (ЗАлК), річна потужність випуску первинного алюмінію якого становить понад 100 тис. тонн. За світовими мірками це досить незначні виробничі потужності, якщо порівнювати запорізьке підприємство з металургійними комбінатами-«мільйонниками», які входять до складу того самого «Російського алюмінію».

Як правило, підприємства на кшталт ЗАлК не впливають на світові ринки, у той час як ємність внутрішніх ринків найчастіше обмежена. У структурах їхніх продажів переважає найчастіше так звана алюмінієва чушка, а не продукти переробки алюмінію, що істотно обмежує можливості отримання додаткового прибутку. У той час, як такі найбільші закордонні гравці алюмінієвої індустрії в особі тих самих Alcan і Alkoa продають у вигляді напівфабрикатів лише 20% алюмінію. Іншу частку становлять такі товари, як дюраль, профілі, литі автомобільні диски, фольга.

На світовому ринку є тенденція поглинання дрібних алюмінієвих заводів великими гігантами, виробничі, фінансові й торговельні можливості яких незрівнянно вищі. При цьому дрібні дочірні підрозділи використовуються «китами» індустрії переважно для виготовлення первинного алюмінію.

Біржова залежність

За умов обмеженого попиту на продукти переробки алюмінію в Україні основну частку в структурі продажів ЗАлК займає алюмінієва чушка — 59% 2002 року. При цьому підприємство експортує в ближнє і далеке зарубіжжя 75% своєї продукції. Подібна структура продажів зумовлює високий ступінь залежності комбінату від біржових котирувань алюмінію на LME.

У перші місяці 2002 року на тлі продовження падіння біржових котирувань на метал ЗАлК опинився в кризовому стані. За результатами першого кварталу комбінат отримав 7,9 млн. грн. збитків. Керівництво підприємства вважало основною причиною фінансових втрат високу за світовими мірками ціну електроенергії.

З початку 2002 року завод купував електрику в доларовому обчисленні за ціною понад 2 центи за кіловат, при цьому частка струму в структурі собівартості алюмінію досягала 40%. У той самий час, як в загальносвітовій практиці питома вага кіловат-годин у собівартості білого металу не перевищує 25%.

Запорізьке підприємство, маючи більш ніж скромну виробничу та фінансову потужність порівняно з тими ж сибірськими алюмінієвими комбінатами, було змушене тоді ж таки купувати електроенергію за вищими тарифами.

Ціна струму для підприємств «Російського алюмінію» не перевищує 1 цента за кіловат-годину. Дешевше, ніж в Україні, обходиться електрика й для алюмінників у багатьох інших країнах: у Канаді кіловат коштує 0,5—1,5, Австралії — 0,7—1,5, Норвегії — 0,8—1,3 цента.

Алюмінієві комбінати та інші підприємства кольорової металургії купують електроенергію, як правило, за більш низькими цінами, ніж інші споживачі. Це зумовлено насамперед їхньою високою енергоємністю. Саме з цієї причини алюмінієві виробництва, як правило, розташовані біля дешевих генеруючих джерел, найчастіше — біля гідроелектростанцій (ГЕС). Приміром, Братський меткомбінат — Братська ГЕС, Саянський — Саяно-Шушенська ГЕС, Красноярський — Красноярська ГРЕС-2. Це саме можна бачити в Канаді чи Норвегії.

За цим самим принципом будувався в тридцяті роки для потреб авіа- і тракторобудівної промисловості й Запорізький алюмінієвий комбінат. ЗАлК мав споживати електроенергію прямо від ДніпроГЕСу.

Крім високої частки електрики в собівартості продукції є ряд інших чинників на користь дешевших розцінок на струм для підприємств кольорової металургії.

Ці чинники зумовлені специфікою технологічного процесу: споживанням великої кількості електроенергії, низькими втратами струму при його транспортуванні високовольтними лініями, а також роботою комбінатів у стабільному добовому режимі.

Об’єктивно той самий ЗАлК, який споживає кожний п’ятий кіловат у регіоні, є для «Запоріжжяобленерго» найвигіднішим і зручним оптовим покупцем. Великі обсяги реалізованої електрики доповнюються низькими витратами на передачу струму на ЗАлК, а також стабільною роботою комбінату в так званому (мовою енергетиків) «базовому режимі». Проблема регулюючих потужностей є найгострішою для енергосистеми. У години пік енергоспоживання різко зростає, а вночі різко падає. Для швидкого реагування потрібні маневрені генеруючі потужності, яких у системі замало. Запорізький алюмінієвий комбінат, працюючи стабільно, вирівнює, по суті, графіки навантажень в енергосистемі.

Модель перехресного субсидування

У той самий час і ЗАлК, і казенне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (ЗТМК) до 1 березня 2002 року купували електрику за найвищим у запорізькому регіоні тарифом. І ЗАлК, і ЗТМК перебували на так званому другому класі напруги, на якому знаходяться всі споживачі, за винятком населення, підключені до мереж напруги до 35 кВ. Великі підприємства, що отримують струм із ліній електропередачі 35 кВ і вище, — це перший клас. Ціна електроенергії для другого класу вища, а для першого — нижча.

Обидва підприємства були віднесені до першого класу цілком формальним чином, тому що електроенергія на територію заводів надходить високовольтними мережами. Потім через трансформаторні підстанції передається в корпуси вже лініями 10 кВ.

З 1 березня Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) ліквідувала несправедливість, перевівши «кольорових металургів» на перший клас. Економіці підприємств це допомогло мало — ціна електрики все одно перевищувала 2 центи.

Вітчизняна кольорова металургія продовжувала залишатися заручницею недосконалої системи тарифоутворення в енергетиці. Чинний механізм установлення тарифів на електрику не досить диференційований та гнучкий і призводить до перехресного субсидування споживачами один одного. Всі підприємства розділені по кожній області окремо на дві групи за формальною ознакою, незалежно від обсягів і графіків енергоспоживання та специфіки виробництв. У результаті великі споживачі дотують більш середніх і дрібних, при цьому й ті, й інші покривають енергетикам збитки від обслуговування населення. Тарифи на електрику для населення закріплені адміністративно на оцінці 13 копійок за 1 кВт•год без ПДВ. Це менше, ніж для більшості промислових і непобутових споживачів.

Подібна система тарифоутворення не відповідає загальносвітовій практиці, коли ціна струму для населення в кілька разів вища, ніж для великих виробництв.

Влітку минулого року уряд Анатолія Кінаха з метою підтримки конкурентоспроможності вітчизняної кольорової металургії зважився використовувати світовий досвід, прив’язавши вартість електрики для ЗАлК і ЗТМК до світових котирувань на алюміній і титан.

Тарифи на електроенергію для алюмінієвого комбінату, зокрема, щомісяця встановлюються пропорційно середній ціні алюмінію на лондонській біржі металів.

У квітні ЗАлК купує струм за тарифом 9,33 копійки за 1 кВт•год, установленним, виходячи з лютневої ціни алюмінію понад 1400 доларів за тонну. Це менше, ніж розцінки для запорізьких споживачів першого класу напруги — близько 12 копійок за 1 кВт•год.

Якщо ціна на алюміній і титан на світовому ринку зросте, тарифи на електрику для двох підприємств можуть виявитися вищими, ніж для інших великих виробництв області. Алюмінники та виготовлювачі титана в цьому випадку компенсують енергетикам та їхнім споживачам раніше зекономлені за рахунок спеціального порядку гроші.

Встановлення спеціального порядку тарифоутворення сприяло виведенню економіки двох меткомбінатів із безвиході.

Алюмінієвому комбінату в серпні — грудні минулого року вдалося залучити додатково за рахунок зниження розцінок на струм 72,6 млн. грн. Половину коштів використали на погашення старих боргів за електроенергію. Зросли податкові виплати. Поліпшилися виробничо-економічні показники роботи заводу в цілому.

Оздоровилася й економіка запорізького титано-магнієвого заводу, що є одним із найбільших виробників титану у світі. ЗТМК за рахунок запровадження спеціальних тарифів заощадив до кінця 2002 року 4,4 млн. грн. Підприємство направило кошти на капітальний ремонт основних фондів, придбання нового обладнання, соціальні витрати, а також на погашення попередніх боргів за електроенергію.

Потрібні реформи

Приклад ЗАлК і ЗТМК спонукав деякі великі підприємства до лобіювання персонального зниження тарифів на електроенергію. Можливості для цього надзвичайно обмежені — частка промисловості в структурі енергоспоживання в Україні перевищує 50%. Без глибоких реформ у системі тарифоутворення тут не обійтися. Потрібно підвищувати розцінки для населення, для чого необхідно скоротити непомірну кількість цілком працездатних пільговиків і ввести адресні дотації малозабезпеченим. Слід вводити більш диференційовану шкалу поділу непобутових споживачів на чотири класи напруги замість двох. Відповідні проекти в енергетичних відомствах уже давно розроблені. Проте українська енергетика продовжує залишатися заручницею спекулятивних політичних і соціальних настроїв, що гальмують реформи.

За умов «замороженої» системи тарифоутворення уряду нічого не залишається, як намагатися підтримати найуразливіші сектори економіки за рахунок часткового зниження цінового електричного вантажу. Міністерство палива та енергетики, зокрема, шукає можливості «оптимізації» ціни струму для вугільних підприємств.

Спроби змінити енерготарифи для тих чи інших окремих підприємств викликають найчастіше суперечливу реакцію у високих посадових осіб. Останніми місяцями почастішали заяви з боку міністра палива та енергетики Сергія Єрмілова про те, що спеціальний порядок тарифоутворення для підприємств кольорової металургії необхідно скасувати.

Керівники ЗАлК у відповідь закликають державних управлінців укотре оцінити стратегічне значення алюмінієвого й титанового виробництв для української економіки. З погляду обороноздатності держави, а також неминучого в майбутньому внутрішнього попиту на алюмінієву продукцію в машинобудуванні, будівництві, електротехнічній та харчовій промисловості.

Як поінформував заступник директора ЗАлК з економіки Олександр Шашкін, комбінат, зокрема, зможе найближчим часом повністю задовольнити потреби внутрішнього ринку у фользі. На підприємстві сподіваються завершити добудову цеху з виробництва алюмінієвого листа та фольги до планованої потужності. Збільшуються обсяги виробництва глинозему, первинного алюмінію та кремнію, що дозволяє знижувати собівартість продукції. Зокрема, собівартість алюмінію на комбінаті становить у даний час 5466 гривень за тонну проти 5780 гривень 2000 року. Окремим пунктом у програмі значиться цех з виробництва алюмінієвих будівельних конструкцій у Світловодську, що також вимагає свого розвитку.

За словами менеджерів алюмінієвого комбінату, успіх завершення виробничих програм на підприємстві, як і перспективи вітчизняної кольорової металургії, в цілому залежатимуть лише від одного чинника — ціни електроенергії.