Мартін Райзер: без підвищення прозорості «Нафтогазу» дуже важко «продати» тарифну реформу населенню - Економіка - dt.ua

Мартін Райзер: без підвищення прозорості «Нафтогазу» дуже важко «продати» тарифну реформу населенню

29 грудня, 2011, 14:48 Роздрукувати Випуск №48, 29 грудня-13 січня

Чотирирічний період каденції нинішнього директора Світового банку по Україні Білорусі й Молдові Мартіна РАЙЗЕРА закінчується з 2011 роком, що минає.

© Василя Артюшенка

Чотирирічний період каденції нинішнього директора Світового банку (СБ) по Україні Білорусі й Молдові Мартіна РАЙЗЕРА закінчується з 2011 роком, що минає. У своєму прощальному ексклюзивному інтерв’ю для DT.UA пан Райзер розповів про головні уроки останніх років роботи Світового банку в Україні, особливості нової Стратегії партнерства з Києвом, що готується до розгляду Радою директорів СБ, а також основні успіхи й недоліки українських реформ останніх років. А ще — про нинішній стан і ключові ризики вітчизняного фінансового сектору, перспективи національної економіки й її залежності від ситуації в ЄС, ціни на газ і… позитивний досвід перетворень в українському енергосекторі.

Уроки співробітництва

— Пане Райзер, розкажіть, будь ласка, докладніше про нинішній етап співробітництва Світового банку з Україною. Як іде розробка нової Стратегії партнерства й у чому вона полягає?

— Ми підійшли до завершення Стратегії партнерства з Україною, яка реалізовувалась у період з 2008-го по 2011 роки. На жаль, не всіх цілей цієї Стратегії (вона передбачала фінансування України на суму від 2 до 6 млрд. дол.), які ми ставили перед собою, досягнуто, хоча були й певні успіхи. Гадаю, нам удалося в результаті цього процесу винести кілька важливих уроків. Хотів би зупинитися на трьох основних, які будуть абсолютно критичні для подальшого співробітництва й ураховувалися при підготовці нової Стратегії.

Перший — ми маємо постійно думати про впровадження задуманого. В Україні не бракує ні стратегій, ні планів, але далеко не всі з них реалізуються. Це значною мірою характерно й для нашого співробітництва з вашою країною. Потрібно докладати значно більше зусиль на попередню підготовку нових проектів, щоб бути впевненими в їхній належній і своєчасній реалізації.

Другий урок — це те, що Україна дуже серйозно страждає від надзвичайно складних проблем державного управління. І мова не тільки про корупцію, хоча й про неї, звичайно, теж. Наслідком цього є те, що навіть за наявності хороших реформістських ідей виникає дуже багато проблем з їх імплементацією (див. вище). Бо люди не вірять державі, бо дуже багато тіньової діяльності, і бо дуже важко в результаті передбачити, що в остаточному підсумку станеться, і при цьому бути послідовними на шляху реформ. Тому в нашій новій Стратегії ми ще більше уваги приділятимемо аналізу того, наскільки сильні наші партнери в Україні, наскільки сильні інститути, що беруть участь у реалізації наших спільних проектів, а також наскільки сильні інтереси, які можуть заважати їх реалізації тощо.

Третій урок полягає в тому, що досі існує потреба досягти в українському суспільстві консенсусу щодо ключових реформ, які потребують реалізації. І йдеться не про загальне їх бачення, де немає протиріч: люди в Україні прагнуть жити ліпше — за європейсь­кими стандартами. Але коли мова заходить про конкретику й доводиться на практиці приступати до реформування таких сфер, як державні закупівлі, енергосектор і комунальні тарифи, пенсійна, податкова системи тощо, виникає потреба докласти величезних зусиль для досягнення суспільного розуміння й підтримки, щоб не було розчарування й протидії реформам. Ключовою умовою для цього, як ми вже неодноразово говорили, є забезпечення збалансованості реформ, щоб багаті й наділені владою також взяли на себе частину навантаження. А після впровадження реформи треба пропагувати її досягнення й продовжувати рухатися вперед.

Що стосується фінансування, то воно залишиться приблизно на тому ж рівні, що й фактично протягом дії попередньої Стратегії. Тобто приблизно 2 млрд. дол. протягом чотирьох років. Ця сума буде більшою, якщо в нашому співробітництві намітиться більший прогрес. І навпаки, якщо такого прогресу не буде.

Що стосується ступеня готовності нової Стратегії, то вона вже пройшла дуже детальне обговорення як усередині нашої організації, так і з урядом України й іншими зацікавленими сторонами. Документ практично готовий і в лютому 2012 року його буде подано на затвердження Раді директорів Світового банку.

— Хотілося б уточнити долю програми оздоровлення фінансового сектору на 850 млн. дол. Другий транш СБ у рамках цієї програми так, на жаль, і не виділили Україні, тому що Київ не виконав деяких ключових умов. У чому заковика тепер і чи не позв’язане це з припиненням фінансування в рамках програми stand-by Міжнародного валютного фонду?

— Заходи, які так і не реалізували по програмі реабілітації фінансового сектору, — це, по-перше, ухвалення нового закону про фонд гарантування внесків фізичних осіб. Нині відповідний законопроект уже пройшов перше читання в парламенті — і це очевидний прогрес. По-друге, — це низка регуляторних документів і поправок до законів, які дозволили б уряду швидко вийти з трьох рекапіталізованих банків, що стали власністю держави в період кризи. З цього питання нині ведеться активна дискусія. Але там ще розглядається низка опцій, тому не можна сказати, що в нас є остаточне рішення і чітке розуміння того, як ми рухатимемося вперед.

— Ці опції вже розглядаються більше року…

— Так, на жаль, ви праві — процес іде дуже складно. Складно ще й тому, що, крім усього іншого, в ньому задія­ні й Національний банк, і Міністерство фінансів, у яких були інші пріоритети. Але нам здається, що ця проблема вирішиться, перш ніж ми зможемо відновити фінансування. Тому що рекапіталізація цих банків була ключовим елементом першого етапу програми фінансового оздоровлення, під яку було виділено перший транш. При­родно, нас питатимуть: «А що в підсумку ми маємо, яке остаточне рішення було ухвалено?» Тому без чіткої відповіді ми не можемо рухатися далі.

Що стосується вашого запитання з приводу МВФ, то ви й тут праві. На жаль, макроекономічна ситуація в Україні залишається нестабільною й недостатньо добре прогнозованою. Тому очевидно, що ми не почуватимемося комфортно, видаючи другий транш кредиту на реабілітацію фінансового сектору без активної програми МВФ і чіткого сигналу експертів Фонду про адекватність реалізованої офіційним Києвом антикризової політики.

Та є ще одна важлива обставина. Протягом останнього року в нас ішло дуже складне, але в остаточному підсумку дуже конструктивне спілкування про проблеми державного управління й корупцію як із президентом Яну­ковичем і його адміністрацією, так і з урядом. І ми дійшли згоди, що для ус­пішності процесу економічних реформ, включаючи перетворення у фінансовому секторі, крім забезпечення їх надійної загальної основи, має бути й дуже сильний і чіткий сигнал із само­го верху, що ці реформи будуть послідовними й незворотними. І що буде докладено значних зусиль, щоб поліпшити державне управління, оскільки без пов­ноцінної, а не тільки декларативної, боротьби з корупцією і якісного поліпшення функціонування інститутів держави, буде дуже складно повернути втрачену довіру населення. А отже, й самі реформи без такого сигналу будуть безмежно менш ефективними.

— Ви вважаєте, що такий сигнал нинішня влада України дала?

У нас було багато дискусій із приводу того, якою має бути дорожня карта на цьому шляху й з яких конкретно ключових заходів вона має складатися. Зрозуміло, що за один день усе реалізувати, як і перемогти корупцію, неможливо. Але треба зробити кілька перших важливих кроків. Під час нашого спілкування з президентом Януковичем, він запевнив нас, що розуміє цей виклик, тому ми дивимося на цю проблему з оптимізмом.

— Тобто на сьогодні процес можна вважати замороженим?

— Я б не сказав, що процес заморожено. Він іде складно, але є й прог­рес.

Багаж досягнень чи проколів?

— Чи адекватний цей прогрес тим численним реформістським заявам, які ми постійно чули майже два роки? Чи не складається враження, що реформи в Україні знову «забалакали»?

— Було б несправедливим стверджувати, що були одні розмови, і нічого не робилося. Це не так. Доволі багато було реалізовано. Але ви праві, можна було зробити значно більше, і ми очікували більшого. Якщо говорити про конкретні приклади, то, наприклад, у питанні реформування державних закупівель за останні 18 місяців було внесено дуже серйозні законодавчі зміни в нормативно-правову базу. Звичайно, вони все ще потребують належної імплементації, але якщо згадати перипетії тих «військових» дій, які велися в цій сфері попередні десять років, то вже початі кроки нинішньої влади слід, безсумнівно, записати їй у заслугу.

Реформа пенсійної системи — ще одне дуже важливе перетворення, і я казав про це в українському парламенті. Звичайно, до її повноцінної реалізації ще далеко. Та й уже зроблене — це теж дуже важливий крок уперед.

Далі, попри те, що Україна не поліпшила свої позиції в останньому рейтингу умов ведення бізнесу, хотілося б підкреслити, що й у питаннях дерегуляції теж були зроблені дуже важливі кроки, які обов’язково відіб’ються в наступному річному рейтингу. Багато чого з розпочатого теж ще не завершене, не впроваджене. І, нарешті, залишається відкритим ще одне дуже серйозне питання до влади: якщо ви так багато говорили й зробили стільки зусиль для того, щоб консолідувати владу та вибудувати чітку її вертикаль, то чому тоді бізнес не відчуває цього? Чому в ключових реформах з дерегуляції не відбувається їхнє впровадження? Чому вертикаль влади не працює саме в цьому, ключовому напрямі? Так не має бути!

— А як ви оцінюєте податкову реформу?

— Ми далекі від думки, що прий­нятий Податковий кодекс вирішив усі проблеми податкової сфери. Але були дуже раді тому факту, що тепер усе податкове законодавство сконцентроване в одному документі. Хоча, звичайно, і були прогаяні деякі важливі можливості. Наприклад, позбутися податкових виключень і необґрунтованих пільг. Думаю, що була прогаяна й можливість побудувати набагато більш прозору систему стягнення та повернення ПДВ, увівши значно більш серйозні санкції за затримки з повернення цього податку. Залиша­ється й ціла низка інших питань як у сфері фіскальної політики, так і податкового адміністрування.

У цілому ж ми вважаємо, що це була дуже важлива реформа. І тут, звичайно ж, надзвичайно актуальні й питання, як зробити процес адмініст­рування доходів і витрат бюджету більш прозорим, і як домогтися того, щоб люди платили податки. Тому що ніяка сучасна держава не може існувати, якщо й бізнес, і фізичні особи не вважають сплату податків своїм обов’язком.

Головна проблема полягає в тому, що якщо добросовісним платникам податків через надмірний податковий прес, заплутаність і складнощі нормативно-правового середовища, численні перевірки податкових служб дуже складно та обтяжливо вести податковий облік та виконувати відповідні зобов’язання, то ви створюєте нерівні правила гри. Побачивши наскільки все це неприємно та складно, і яких гігантських зусиль вимагає чесне слідування букві закону, чимало підприємців просто йдуть у тінь, воліючи платити хабар. А ті, хто залишається у формальній економіці, змушені нес­ти не тільки тягар високих податків як таких, а й величезне адміністративне навантаження. Тому бути чесним платником податків в Україні не тільки дуже складно, а й невигідно, попри поступове зниження податкових ставок, що відбувається. У зв’язку з цим потрібно максимально спростити життя чесним платникам податків, сконцентрувавши основні зусилля на тих, хто уникає сплати податків. Це і є найважливіша фундаментальна зміна в податковій сфері, якої й після прий­няття Податкового кодексу в Україні все ще не відбулося.

Ось чому податкову реформу в Україні не можна вважати завершеною й на цьому шляху ще багато чого потрібно зробити.

— Як ви оцінюєте нинішній стан українського фінансового сектору, вжиті антикризові заходи, наскільки впевнено, на думку експертів Світового банку, українська банківська система почувається з огляду на загрозу загострення світової фінансової та економічної кризи?

— Думаю, що ті кроки, які були розпочато в 2008—2009 роках, були дуже важливі, тому що завдяки ним був попереджений повний колапс банківської системи України, загроза якого була справді дуже серйозною. І держава, й самі банки досить ґрунтовно попрацювали над поліпшенням своєї капіталізації, і щодо цього система в цілому нині почувається досить непогано. До того ж той дисбаланс, який існував у співвідношенні між виданими банками кредитами та залученими депозитами, помітно знизився. У зв’язку з цим українські фінансові установи нині значно менш уразливі, ніж до настання кризи в 2008 році.

Проте існують два ключові ризики для фінансового сектору. Перший — усе ще дуже великий портфель поганих кредитів у банках. В Україні так і не були створені регуляторні умови для формування повноцінного ринку реструктуризації, погашення та продажу поганих кредитів, за допомогою якого банки могли б їх позбуватися, мінімізуючи майбутні витрати. Не­щодавно були прийняті зміни в законодавство щодо захисту прав кредиторів і щодо закону про банкрутство відносно неплатоспроможних боржників. Але на практичне впровадження цих положень і поліпшення платіжної дисципліни позичальників був потрібний значний час. Важкий тягар поганих кредитів, який продовжує «висіти» на балансах банків, не тільки погіршує їхнє фінансове становище, роблячи більш уразливими, а й серйозно обмежує можливості з видачі нових позик, що позначається на перспективах економіки в цілому.

— Але ж деякі зміни до закону про банкрутство відносно неплатоспроможних боржників все-таки вносилися. Можливо, проблема не стільки в якості самих законів, скільки в їхньому трактуванні та виконанні в судових інстанціях, правоохоронних органах, виконавчих службах?

— Зрозуміло, зміни були. Але, по-перше, закони не мають зворотної сили, тому нові положення торкнуться майбутніх дій, а накопичені проб­леми часто доводиться вирішувати спеціальними методами. Також у законодавчому полі потрібно посилити регулювання спорів поза судовою системою, у тому числі шляхом добровільної реструктуризації та погашення боргу, продажу боргу, передачі прав вимоги, добровільної передачі та стягнення майна — таких можливостей має бути значно більше. На жаль, усе ще існують податкові та законодавчі колізії (у тому числі у валютному законодавстві, законодавстві небанківсь­ких фінансових послуг тощо) при продажі/купівлі поганих активів, які роб­лять цей процес непривабливим для банків, лізингових компаній (продавців) і покупців (колекторів, компаній з управління активами, факторингових компаній). Тому ці питання все ще вимагають вирішення.

Однак я повністю згодний з вами, що найбільша проблема все-таки в судах. Тому що якщо їхні рішення недос­татньо обґрунтовані, неадекватні, чи перебувають під впливом тільки од­нієї зі сторін — це створює більші ризики як для майбутнього кредитування, так і для нинішнього портфеля поганих кредитів.

Україна і Європа

Однак, крім поганих кредитів є й другий важливий ризик, який не можна ігнорувати. Це — існуючий міжнародний тиск на банківський сектор для того, щоб скоротити вкладення в найбільш ризикові активи, що створює загрозу відпливу капіталу з Ук­раїни. Для вашої країни, у банківській системі якої майже 40% статутного капіталу банків має іноземне походження, це дуже актуально, оскільки створює очевидну загрозу виникнення проблем з ліквідністю в банківському секторі.

— Відплив ресурсів уже триває, і про це явно свідчить поступове зменшення зовнішніх боргів банківського сектору.

— Так, відплив позикових ресурсів уже триває. Питання — наскільки швидко? Доти, поки це відбувається поступово та повільно, це не створює серйозних загроз, навіть допомагає вирівнюванню існуючих дисбалансів і зниженню зовнішнього боргового тягаря.

Та якщо цей процес значно прискориться, тобто є ризик, що він стане некерованим. І це стосується не тільки України, а й всієї Східної Європи.

— Ви вважаєте таку можливість досить імовірною?

— Я думаю, що всі знають про цю проблему і є хороші шанси, що на загальноєвропейському рівні буде зроб­лена спроба знайти скоординоване рішення. До того ж найбільші з представлених в Україні іноземних гравців не давали жодних сигналів про те, що будуть іти з українського ринку, підтвердивши намір залишатися й працювати в Україні. Але значна невизначеність у Європі залишається, і тому ризики існують.

— Як події в Європі можуть вплинути на макроекономічну ситуацію в Україні? Вашим офісом уже підготовлено новий звіт, у якому прогнозна оцінка зростання ВВП нашої країни на 2012 рік була знижена вдвічі (з 5 до 2,5%), і значно поступається задекларованому в бюджеті-2012 урядовому прогнозі (3,9%). Наскільки значима в цьому контексті ситуація в Європі та рішення грудневого саміту глав країн ЄС?

— У нас завжди була тенденція до більшої консервативності в прогнозах, але ми, як правило, виявлялися праві. Але, до речі, кінцевий результат зростання ВВП України в нинішньому році буде кращий, ніж наші початкові оцінки на початку року. Тому в липні ми вже скоригували наш прог­ноз на 2011 рік.

Ситуація в Європі, на яку припадає не тільки близько третини зовнішньої торгівлі України, а й, як ми згадували, найбільш значні зовнішні вкладення в український фінансовий сектор, буде, безумовно, серйозно впливати й на стан справ в Україні. При цьому навіть якщо рішення останнього саміту Євросоюзу будуть впроваджені, і це приведе до стабілізації в єврозоні, все одно загальноєвропейській економіці буде дуже важко зростати впродовж наступного року. До того ж, як я вже казав, рівень невизначеності та непевності залишається дуже високим, і це негативно позначається на настроях інвесторів. Очевидно, що й Україна впродовж наступного року у зв’язку з усіма цими обставинами зустрінеться з дуже важким зовнішнім середовищем.

Наш прогноз про 2,5-відсоткове зростання ВВП буде актуальним, якщо єврозоні вдасться втримувати ситуацію хоча б під відносним контро­лем і зберігатиметься нинішній сценарій (ми його називаємо «борсанням»). За умови стабілізації і більш позитивної динаміки в єврозоні, є можливість вищих показників зростання ВВП і в Україні. При розгортанні більш негативного сценарію існує, звичайно ж, і ризик зменшення прогнозних цифр.

— Інфляція?

— Мені здається, що загроза зростання цін в Україні, у тому числі й зав­дяки дефляційному середовищу в загальносвітовій економіці, зараз відходить на другий план. Тим більше, що їхня динаміка цього року більш ніж помірна.

— Попри нещодавнє поліпшення ситуації з ліквідністю, вартість ресурсів у банківському секторі залишається високою. Чи виправдана, на Ваш погляд, політика На­ціо­нального банку, який, об­межуючи ліквідність, стримує в тому числі і девальваційний тиск на гривню? Наскільки довго така ситуація триватиме без очевидної шкоди не тільки для прибутковості банків, але й для економічної динаміки?

— Якщо ви хочете захищати гривню і стабілізувати рівень довіри до національної валюти, що, мабуть, зараз є пріоритетом, то жорсткий контроль ліквідності — це єдиний вихід.

Але якщо жорсткий контроль ліквідності триває протягом тривалого періоду, то, звісно, це негативно впливає на обсяги банківського кредитування. І ми вже чули від кількох великих комерційних банків, що вони не планують нарощувати кредитування, і навіть навпаки — збираються його зменшувати.

Газ і таке інше

— Як на макроекономічну ситуацію в Україні вплине ціна газу на рівні 416 дол. за тисячу кубометрів? Наскільки це питання критичне для України на сьогодні і чи може, на ваш погляд, українська економіка — без підтримки МВФ — таку ціну газу витримати в нинішніх умовах?

— Високі ціни на газ — це, насамперед, фіскальна проблема для Украї­ни. Тому що індустріальний сектор уже більш-менш пристосувався до високих газових тарифів, хоча його предс­тавникам, звичайно, хотілося б одержати нижчий їх рівень.

Найскладніше питання — це ціни на газ для домогосподарств, і високі субсидії, які держава змушена виділяти на відповідну компенсацію. Що, у свою чергу, позначається на фінансовому балансі «Нафтогазу України» і державних фінансів у цілому. Разом з тим, Україна невдовзі наразиться на серйозні фіскальні виклики, оскільки вже наступного року мусить почати повертати борги, узяті під час кризи. І в цьому контексті (через складність фіскальної ситуації), звичайно, було б краще, щоб працювала активна прог­рама співробітництва з МВФ. Але для цього необхідно приймати непопулярні рішення.

В остаточному підсумку українці зрозуміють і вже розуміють складність ситуації. І якщо правильно пояснити необхідність такого рішення, передбачивши одночасно компенсації з комунальних платежів для найменш забезпечених верств населення, то люди приймуть і більш високі ціни.

Однак ці речі мають бути прямо взаємозалежними — тарифна реформа і збільшення прозорості «Нафтогазу України». Упевнений, українські громадяни погодилися б заплатити, якби існував прозорий обґрунтований тариф, була поліпшена якість послуг і, головне, якби вони розуміли, що ці гроші витрачаються за призначенням. Однак величезна проблема в тому, що люди думають, що ці кошти йдуть у велику чорну діру. І це саме те, про що представники міжнародного співтовариства постійно говорили укра­їнсь­кій стороні останні три роки. До­водиться констатувати, що, попри існування цієї проблеми, окрім
прий­няття закону про ринок газу в 2010 ро­ці, якогось серйозного прогресу щодо поліпшення прозорості у цій сфері протягом останніх трьох років не досягнуто. Але без підвищення прозорості «Нафтогазу» дуже важко «про­дати» тарифну реформу населенню.

— Ви згодні з тим, що в цьому випадку першочергова проблема для влади, можливо, навіть не в непопулярності підвищення тарифів як таких, а саме в необхідності підвищити прозорість «Нафтогазу України», і втрата електоральних симпатій менш важлива, ніж втрата тіньових потоків?

Не хочу займатися якимись спекуляціями з цього приводу. В одному зі своїх попередніх інтерв’ю DT.UA я чітко сказав, що через існування знач­ної різниці в ціні на газ для домогосподарств і для промисловості, за відсутності правильного обліку існує і можливість заробляти дуже багато грошей на цій різниці. Не знаю, відбувається це насправді чи ні, але оскільки така можливість існує, то це не може не викликати дуже серйозного занепокоєння.

— Тим більше що багато найбільших статків у цій країні були сформовані саме в цьому секторі…

— Якщо проводити аналогії нинішньої ситуації в газовій сфері з тим становищем, яке було в електроенергетиці на початку 2000-х років, то слід зазначити прогрес в останній. Україна приєдналася до договору про Енерге­тичне співтовариство у вересні 2010 ро­ку, тарифи в електроенергетиці тепер практично підійшли до економічно обґрунтованих, з’явилася конкуренція між виробниками, знач­но покращилося регулювання галузі. Ми підходимо до створення нової моделі оптового ринку електроенергії, який дозволить виробникам електроенергії укладати прямі контракти зі споживачами і посилить конкуренцію в цій сфері, що, безперечно, позначиться на ціні електроенергії. Абсо­лютно очевидно, що такий самий прогрес необхідний і в газовому секторі, і в секторі центрального теплопостачання. І це, загалом, не так вже й складно. Коли реформи, аналогічні тим, які стоять на порядку денному в газовому секторі, відбувалися в електроенергетиці, теж було багато розмов про те, що споживачі не платитимуть, упаде виробництво тощо. Нічого подібного не трапилося. Усе пройшло добре і треба усвідомити і прийняти, що те саме слід зробити і в газовому секторі, і в центральному теплопостачанні.

— МВФ і Світовий банк завжди були провідниками ідей глобалізації та інтеграційних процесів. Якщо виходити із суто прагматичних інтересів, який інтеграційний вектор зараз, на ваш погляд, більш вигідний Україні — східний чи європейський? Адже нинішня криза загальноєвропейської системи пос­тавила під великий сумнів інтеграційні ідеї.

— У Світовому банку ми зараз закінчуємо підготовку дослідження про Європу в цілому, над яким почали роботу півтора року тому. І в цьому звіті ми намагаємося довести, що списува­ти Євросоюз з рахунків зарано. Процес європейської інтеграції, як і підвищення стандартів рівня життя на периферії Європи до рівня її центру — це одне з найбільших досягнень ХХ століття. Попри існування політичних розбіжностей між Брюсселем і Києвом і попри ті сумніви і питання, які існують сьогодні щодо життєздатності європейського валютного союзу, європейський вектор все одно залишається найбільш багатообіцяючим для вашої країни. Не тому, що Європа щед­ро підтримуватиме Україну грішми, а тому, що Європа є системою, яка персоніфікує собою рин­кову економіку, соціальну справедли­вість і відкриту міжнародну торгівлю.

І після п’яти з половиною років мого перебування в Україні, мені здається, що система, що поєднує ці три елементи — ринкову економіку, соціальну справедливість і міжнародну торгівлю — така система є оптимальною і для вашої країни. Іншими словами — це правильний вектор.

Як показує нинішня криза, утримати таку систему, як і потрапити туди, — важка робота. Але незважаючи на те, що це важка робота, ті плоди, які вона принесе, значно цінніші, ніж зусилля, яких треба для цього докласти.

Та сама Греція, яка зараз у скруті, у процесі європейської інтеграції з 1972 року збільшила доходи на душу населення у 15 разів.

Хоча нинішні грецькі проблеми, так само як і проблеми інших країн, які звикли жити невідповідно до своїх статків, і мають надмірний держборг, — це хороший урок і для України. Урок на предмет того, яку треба будувати економіку, як збирати податки і управляти держфінансами, яку вести макроекономічну і регуляторну політику. Але головне — треба просто дотримуватися правильно обраного єдиного курсу. Це й буде оптимістичним сценарієм для України за умови реалізації правильної політики.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво