Мартін Райзер: «Адаптація до кризи обходиться Україні значно дорожче, ніж розвиненим країнам» - Економіка - dt.ua

Мартін Райзер: «Адаптація до кризи обходиться Україні значно дорожче, ніж розвиненим країнам»

21 серпня, 2009, 14:55 Роздрукувати Випуск №31, 21 серпня-28 серпня

Чому виділена Україні Світовим банком сума значно менша від спочатку запланованої? І наскільки іноземні експерти задоволені результатами свого співробітництва з офіційним Києвом?..

Наприкінці минулого тижня Мінфін оголосив про завершення переговорів зі Світовим банком щодо першої позики на реабілітацію фінансового сектора. 30-річний кредит на суму 400 млн. дол. із п’ятирічним пільговим періодом надійде в Україну після запланованого на 17 вересня затвердження його Радою директорів СБ «із метою врегулювання проблемних питань, пов’язаних із фінансовим оздоровленням банківської системи в умовах кризи».

Тож Світовий банк, окрім консультаційної допомоги, готовий надати вже й досить значні фінансові ресурси. Що свідчить про його підтримку цього процесу.

Однак чому виділена поки що сума значно менша від спочатку запланованої (750 млн. дол.)? І наскільки іноземні експерти задоволені результатами свого співробітництва з офіційним Києвом?

Рекапіталізація стартувала; держава вже виділила на ці цілі майже 10 млрд. грн. Як уже отримані результати співвідносяться із заявленими цілями — відновлення суспільної довіри до банківської системи, захист банків із мінімальними витратами для платників податків, посилення імунітету банківської системи до майбутніх криз?

По відповіді на ці запитання «ДТ» звернулося до директора СБ по Україні, Білорусі та Молдові Мартіна РАЙЗЕРА.

— Для початку коротко нагадаю, для чого, на нашу думку, потрібна рекапіталізація і чому процес реабілітації фінансового сектора пішов саме таким шляхом, — каже пан Райзер. — Що ми робимо і яка наша мета? Мета полягає в тому, щоб захистити банківських вкладників і зробити цей захист якомога менш обтяжливим для платників податків. Причому коли ми кажемо про вкладників, то маємо на увазі всіх вкладників усіх банків країни. Це дуже важливо, адже потрібно стабілізувати довіру до системи.

Великі банки, які ми називаємо системними, не можна за нинішніх кризових умов просто ліквідувати у звичайному для України порядку. Чому? Обставини в Україні склалися так, що ліквідація потребуватиме забагато часу, а вкладники не можуть так довго чекати, та й не можуть за такого розвитку подій почуватися достатньою мірою захищеними.

Уявіть на хвилину, що вкладникам «Родовід Банку» або банку «Київ» повідомляють: їм доведеться чекати від трьох до десяти років, поки не закінчиться ліквідація фінустанови. При цьому невідомо, чи отримають вони назад свої вклади, як це було у випадку з банком «Україна» та іншими установами. Про яку довіру до банківської системи можна казати! Люди кинулися б іще більш масово забирати свої депозити з усіх банків, виникла б паніка. Що означало би ще серйозніші втрати ресурсів для банківської системи.

— Національний банк неодноразово заявляв, що належні за законом виплати з Фонду гарантування вкладів покривають більш як 90% вкладів у банківській системі. У принципі, цей фонд здатен повертати гроші досить оперативно. То чому виділені на рекапіталізацію 9,5 млрд. і вже тим більше зарезервовані під неї 44 млрд. не можна видати вкладникам через фонд, показавши, що дер­жава здатна оперативно розв’язати їхні проблеми і, таким чином, відновлювати довіру до банківської системи?

— Важливо розуміти, що захищати вкладників доводилося в той момент, коли відчувалася серйозна нестача ліквідності, і треба було підтримати довіру до всієї банківської системи. Переконаний, довіру в тих умовах можна було намагатися відновити, тільки заявивши про намір врятувати всіх без винятку вкладників.

Однак ця альтернатива — ліквідація через процедури ФГВФО — існує для невеликих банків, якщо вони опиняться в складному становищі. І в цьому разі саме цей шлях, швидше за все, і буде обраний. Саме тому, до речі, ми зараз активно працюємо над посиленням потенціалу фонду. Про це потрібно говорити не тільки в контексті виплати депозитів, а й у контексті підвищення його можливостей при роботі з активами в процесі ліквідації.

— А як бути, якщо ліквідацію традиційними методами проводити не можна?

— У більшості західних країн існує необхідна нормативно-правова база, яка дозволяє регуляторам забирати депозити з проблемного банку, вилучати з нього всі хороші активи і переводити їх до іншого банку. Таким чином, захист вкладників відбувається значно швидше та обходиться дешевше. В Україні теж є такий закон, але його було ухвалено лише кілька тижнів тому. А поки його не було, єдиною можливістю повністю захистити вкладників проблемного банку була його рекапіталізація за рахунок держави.

Причому не просте вливання бюджетних грошей у капітал, а встановлення контролю над установою. Тільки після заходження в банк має сенс проводити його детальний комплексний аудит, який дасть достовірні відповіді на запитання, чи є взагалі у цього банку шанси вціліти, якими є реальні джерела його доходу тощо.

Тільки ретельно розібравшись у всьому цьому зсередини банку, можна остаточно зрозуміти, що з ним робити: чи то дозволити йому жити і розвиватися, чи то виплатити всі гроші вкладникам, а сам банк закрити, якщо проблеми набули незворотного характеру. Але цього не можна зробити до того, як ти зайшов у банк, оскільки нема доступу до інформації.

— Чому таку інформацію не може надати тимчасовий адміністратор?

— У разі ідеальної взаємної довіри і співробітництва між центральним банком і урядом ситуація була б значно простішою. Однак такого ідеального співробітництва нема. Тому Міністерство фінансів прийняло результати діагностики, а зараз, зайшовши в перші банки, проводить їхній комплексний аудит.

Тут важливо розуміти, що ніхто при цьому не рятує і не виручає якихось приватних акціонерів. Всі зазнані втрати передусім є втратами приватних акціонерів. Якщо акціонери вже все втратили, але ще потрібні гроші, — тоді починає діяти уряд. Та коли уряд, вносячи гроші, одержує контроль над банком, колишні власники, які завалили банк, його втрачають.

Зазначу: зараз мова не про те, що сталося з банками ще до заходу в них уряду. Там справді багато проблем. І навіть якщо регулятор пробував якось втручатися, поки держава не взяла установу повністю під контроль, вона нічого не може зробити, бо не є власником.

Напрошується важливе запитання: «Скільки капіталу уряд мусить вкласти?» Про це чомусь мало згадують у ЗМІ. Проте шість місяців тому Україна зробила дуже правильну річ — діагностику. Цю діагностику проводили незалежні аудиторські фірми. Її методика була розроблена НБУ, але ми її розглядали і вважаємо хорошою.

З результатів цієї діагностики та її оновлених, травневих даних ми дізналися, що в таких банках, як, наприклад, «Київ» і «Родовід», капіталу вже нема, що він дорівнює нулю або навіть від’ємний. У результаті уряд став власником майже 100% цих банків. І в такому разі вже не має принципового значення, скільки капіталу потрібно спочатку вкласти. Його має бути достатньо для того, щоб повністю обслужити виплату пред’явлених до повернення депозитів населення.

— А якщо «мінус» чи дірка в капіталі банку, яку потрібно покрити, значно більші, ніж показала діагностика? Усім відомо, як іноді видавалися і видаються банківські кредити: дуже часто вони йдуть у пов’язані з власниками структури. Крім того, побачивши, що банк валиться, власники і менеджери нерідко намагаються вивести з нього останні гроші. У такому разі, чи не рятуємо ми нечистих на руку власників?

— Щоб запобігти такому, й було передбачено вимогу про введення до моменту фактичної рекапіталізації тимчасових адміністрацій. Власне, їхня робота в тому й полягає, щоб закривати різноманітні схеми, запобігати вилученню чи заміні застав, бездумному кредитуванню. Нагадаю, що ці обов’язки на тимчасових адміністраторів покладено законом, і за їхнє виконання передбачено юридичну відповідальність.

Інша річ, що в Україні з цим усе набагато складніше, ніж, наприклад, у Швейцарії. Однак сама відповідальність тимчасового адміністратора перед законом передбачена.

Липневі поправки до банківського законодавства змінили умови, за яких НБУ може втрутитися в роботу банку. Раніше, навіть якщо органи банківського нагляду знали про погану ситуацію в банку і порушення, що відбуваються в ньому, потрібно було надто багато часу, щоб виконати всі умови для введення тимчасової адміністрації. Старі господарі встигали не тільки вивести все з банку, а й непогано прикрити ці операції. Нині умови спрощено.

— Однак мало для кого секрет, що й тимчасові адміністратори далеко не завжди належним чином контролюють ситуацію в банку. Як, утім, далеко не завжди діють в інтересах держави і вкладників. Наскільки жорсткими порівняно з західними аналогами є передбачені українськими законами норми про відповідальність власників і посадових осіб за виявлені зловживання?

— Звичайно, можна довго нарікати на те, що в Україні бізнесмени, у тому числі й банкіри, можуть бути менш законослухняними, ніж у європейських чи інших розвинених країнах. Можна порівнювати окремі закони й казати, що вони менш або більш жорсткі. Та правда й у тому, що правова система загалом в Україні значно слабша, ніж у тих же Швейцарії чи Німеччини, що вона дає можливість уникати покарання. Суди тут не такі незалежні, і рівень корупції теж набагато вищий.

Звичайно, і в західних країнах є корупція, але там вона й близько не має таких масштабів, як тут.

На жаль, за одну ніч ситуація не зміниться — потрібен тривалий період. Очевидно, що розробка і вжиття антикризових заходів ускладнюється не лише слабкою правовою системою, а й перманентною політичною нестабільністю. У результаті адаптація до кризи обходиться Україні значно дорожче, ніж розвиненим країнам. Та й відбувається болючіше.

— До питання про ціну. Якщо ви ознайомлені з методологією підрахунку потреб проблемних банків у капіталі, то не могли б ви пояснити, чому обсяги необхідних вливань різнилися часом у рази? Адже якщо чиновники назвали цифру в три мільярди, потім — п’ять, а в остаточному підсумку — дев’ять, то громадськість має право запитати: а чи не забили туди ще й відкіт, транш на перед­виборну кампанію?

— Щоб зрозуміти, звідки такі різні оцінки, потрібно враховувати українську специфіку, конкретні обставини, в яких усе це відбувається в Україні. На жаль, в українській владі немає жодної людини, яка виражала б позицію держави щодо програми реабілітації фінансового сектору. Кожен чиновник є спікером, коментуючи майже будь-яке питання. Це неправильно. Саме це бентежить, більше завдаючи шкоди, ніж приносячи користі.

Однак, попри ці дуже специфічні обставини, все ж таки існує чітка методологія того, як розраховується потреба в капіталі для банків. Як саме це робиться? Беруться останні фінансові дані по банку (скажімо, під час попередньої діагностики це були дані на кінець листопада, за актуалізованою діагностикою — на кінець травня). А потім ці дані піддаються стрес-тестуванню за макроекономічними параметрами, тобто враховується обмінний курс, рівень падіння ВВП, кількість поганих кредитів та ін. Усі ці дані вбиваються в модель, і щодо всіх банків застосовується та сама методологія. З допомогою такого тестування ми виходимо на обсяги необхідного капіталу.

Звичайно, ця оцінка не є такою ж повною та достовірною, як при комплексному аудиті. Та на нього просто немає часу. З іншого боку, існує прозора методологія, яка дає змогу експертам визначати, чи є дана сума розумною. Тому перед тим як пропозицію стосовно обсягу капіталу буде узгоджено й подано на затвердження Раді з рекапіталізації і Кабміну, експерти НБУ і Мінфіну, а також експерти МВФ і Світового банку можуть подивитися всі ці дані й перевірити правильність розрахунків.

Розкид в оцінках може бути зумовлений і різницею в часі. Адже перші результати стрес-тестування були отримані ще на початку року, потім їх коригували в травні. Нині ситуація, мабуть, знову помінялася.

— І як ви оцінюєте ці зміни?

— Ситуація з ліквідністю нині набагато краща, ніж на початку року, оскільки депозити, відповідно до останньої
статистики, потроху повертаються в систему. Знизилися відсоткові ставки на міжбанківському ринку. Питання відновлення довіри ще повністю не вирішене, але справи нині набагато кращі, ніж у грудні—січні.

На сьогодні уряд інвестував у три банки близько 9,5
млрд. грн. Проте вливання в капітал робить не тільки держава. Значно більші суми будуть внесені — і вже вносяться — приватними власниками в інших банках після того, як діагностика показала потребу в збільшенні капіталу. Ці гроші йдуть у банківську систему, вони стабілізуватимуть банківський сектор, без будь-якої потреби в грошах уряду.

Та, з іншого боку, проблеми в реальній економіці виявилися значно серйознішими, ніж ми прогнозували в січні. Тому досить велика ймовірність того, що потреба в додатковому капіталі буде ще більшою. Доведеться збільшувати відрахування в резерви, рівень поганих кредитів, вочевидь, виражатиметься двозначними цифрами. Тому банкам знадобиться додатковий капітал.

І тут потрібно буде дуже багато попрацювати як банкірам, так і регуляторам. Саме тому ми разом із колегами з Міжнародної фінансової корпорації (IFC) серйозно працюємо над переглядом умов реструктуризації корпоративних боргів, над спрощенням процедур банкрутства в корпоративному секторі, поліпшенням корпоративного управління в установах, щоб вони могли краще підготуватися до всіх викликів, які виникають.

— Як ви оцінюєте результативність цієї діяльності? Наскільки успішно ви співпрацюєте з українською владою?

— Сам факт, що ми погодилися виділити перші 400 млн. дол. у рамках програми з реабілітації фінансового сектору, свідчить про те, що нам вдалося досягти непоганих результатів у взаємодії з урядом і НБУ. Ми працюємо в досить конструктивному режимі. І СБ готовий розглянути виділення Україні наступного кредиту в розмірі 350 млн. дол., щоб продовжити співробітництво в цьому напрямі.

Проте в найближчі кілька місяців Україна житиме під знаком виборів. Це ситуації не спрощує. Зрозуміло, що буде багато галасу, а галас не завжди відображає дійсність. Та ми продовжимо роботу з урядом і НБУ на технічному рівні, щоб процеси не зупинялися. Причому не тільки в питаннях реабілітації фінансового сектору, а й за багатьма іншими напрямами.

Йдеться про поліпшення інфраструктури, про підвищення енергоефективності, про реформи в енергетичній та комунальній сферах, у пенсійній системі та охороні здоров’я. А також про чимало інших напрямів, реформування яких потребує ваша країна.

Якщо ми правильно вибудуємо логіку цих процесів, то рано чи пізно, до чи після виборів, вони приведуть до позитивних результатів. До речі, ті зміни в законодавстві, які Верховна Рада ухвалила наприкінці липня, — хороший приклад того, що навіть за умов жорсткої політичної боротьби український парламент може приймати справді важливі рішення.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво