Мале підприємництво: сезон полювання відкрито

Судячи з останніх рейтингових оцінок умов ведення бізнесу Doing Business групи Світового банку, на перший погляд може здатися, що умови оподаткування для малих і середніх підприємств в Україні істотно не змінилися. Якщо торік за цим показником Україна перебувала на 181-му місці серед 183 країн, то і в цьогорічному дослідженні залишилася там же - у трійці світових аутсайдерів. Та насправді вітчизняна податкова система зазнала вагомих якісних змін. Причому особливо значних - у відносинах між фіскальними органами та малим і середнім підприємництвом. Мікробізнес, який дотепер не сприймався податківцями всерйоз, наразі розглядається ледве не як єдиний струмочок, що повинен врятувати всохле озерце держбюджету.

Хоч би що казали рейтинги чи чиновники, а насправді тиск на підприємництво зростає. Спочатку «малюкам» підвищили пенсійні внески. Згодом підприємствам заборонили визнавати витрати за виплатами на користь фізичних осіб, що працюють на єдиному податку. Це призвело до банкрутства тих операторів малого бізнесу, які спів­працювали із середнім і великим бізнесом. І навіть після скасування драконівського обмеження Податкового кодексу більшість підприємців, вичавлених з ринку, вже не зможуть повернутися до свого бізнесу. Їхні місця вже зайнято конкурентами.

Цього виявилося замало. Податківці почали нарощувати свою фіскальну активність у сфері малого і середнього підприємництва. Вочевидь у них просто нема іншого виходу. В той час, коли всі великі привладні бізнес-холдинги фактично виведено зі сфери державного контролю, податківці змушені відшукувати альтернативні джерела бюджетних надходжень.

Бізнес-вовки, отримавши владу, спрямували всю міць державних вовкодавів на стадо беззахисних бізнес-овець.

Йде наступ по лінії старих податків, які в Податковому кодексі набули нових форм. Інколи платники податків зазнають ударів в найнеочікуваніших сегментах. Наприклад, наразі особливо важкі бої розгорнулися на полі справляння екологічного податку. До його сплати намагаються залучити навіть злиденні житлово-експлуатаційні контори.

Активізувалася податкова розвідка тих фіскальних родовищ, які донедавна були terra incognita для українського бюджету: незабаром розпочнуть­ся перші буріння податкових сверд­ловин на теренах приватних послуг (прибиральниці, оренда помешкань, побутові ремонти етс).

Широкомасштабно проводяться випробування нових методик боротьби за наповнення бюджетного корита.

Середній і малий бізнес всіма правдами та неправдами витискають зі сфери ПДВ, позбавляючи свідоцтв платників податку, а відтак, анулюючи задекларовані суми податкового кредиту. Робиться це зазвичай єзуїтськими способами з допомогою сумнівного формалізму у питаннях тлумачення деяких неоднозначних норм чинного законодавства.

Штучно інспіруються умови, що нібито свідчать про «відсутність за місцезнаходженням» тих підприємств, які не виявили лояльного ставлення до вимог влади. Позбавляючи гос­подарюючих суб’єктів статусу плат­ника ПДВ, податківці витискають їх зі звичних ринків. На «нагріті» місця швидко приходять лояльні до влади бізнес-структури.

Ті підприємства, які добровільно зареєстровані платниками ПДВ та отримують доходи переважно від кінцевих споживачів, теж опинилися під загрозою виключення з почесних лав ПДВ-платників.

Економісти всього світу можуть спостерігати в Україні унікальний експеримент: ПДВ, який був винайдений у ХХ сторіччі саме як податок на кінцевого споживача (ідея проста: хто більше споживає, той більше платить ПДВ), в Україні перетворюється на податок з малого бізнесу. Адже саме малий бізнес, що розповсюджений переважно в роздрібному сегменті економіки, найчастіше є останньою ланкою в довгому ланцюжку виробник-споживач.

Якщо відібрати ПДВ-реєст­рацію в тих, хто продає кінцевим споживачам, вони де-факто переберуть тягар ПДВ на себе. Постраждають насамперед ті, хто реалізовує товари з мінімальними націнками. Аби вижити, вони будуть змушені піднімати ціни. І коли в їхньому бізнес-сегменті є великі конкуренти зі статусом ПДВ, то в бізнес-малечі немає шансів витримати цінові змагання. Маса підприємців і тих, хто на них працює, можуть наповнити ринок праці. Самозайняті перетворяться на безробітних. Це безумовно призведе до загального зменшення рівня зарплати в країні.

Однак під тиском опинилося не тільки підприємництво. Останнім часом фіскальні правоохоронці пресують і тих, хто працює у сфері супроводу підприємництва. Дедалі частіше на приватні розмови викликаються аудитори, податкові консультанти та адвокати, які мають доступ до делікатних відомостей про податкову політику клієнтів.

Керманичі податкової служби відверто не приховують невдоволення роботою деяких професійних видань, що відіграють в Україні роль своєрідних WikiLeaks, критикуючи недолугу державну податкову політику та повідомляючи підприємців про можливі алгоритми опору фіскальному свавіллю.

Передовики державного «бюджетування» добралися навіть до суддів. Тим суддям, які приймають рішення на користь платників податків, у приватних розмовах наполегливо пояснюють, що не можна кусати руку-годувальницю, що треба дбати про наповнення бюджету, з якого власне і фінансуються суди.

Якщо так далі піде, то знайти справедливе вирішення ­податкових конфліктів у суді буде дуже важко. Підприємцям не допоможуть ні аудитори, ні податкові консультанти, ні правники. Отже, сезон рубання оселедців волелюбному бізнес-­козацтву розпочато. Та чи піде українське підприємництво до стійла?