МАЛЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО — МІСТОЧОК ДО ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Частка малого й середнього підприємництва в ВВП ринкових країн становить: Великобританії — 50—54%, Німеччини — 50—53%, Італії — 57—60%, Франції — 55—62%, США — 50—52%, Японії — 52—55%, України — 10—15%. Чи можна в такому разі вважати Україну країною з ринковою економікою?

Зарубіжний досвід розвитку малого й середнього підприємництва (МСП) також свідчить, що ринкова економіка починається там, де критична маса підприємницьких структур досягає приблизно одного діючого підприємства малого бізнесу на 30—50 жителів даної території. І ще — за даними експертів ООН — у світі в сфері малого й середнього бізнесу (підприємства з кількістю найманих працівників до 100 чоловік і від 100 до 500 чоловік відповідно) нині зайнято 50% працюючого населення, включаючи сімейний бізнес. Так, у США на підприємствах МСП зайнято 70,2 млн. чоловік, у країнах ЄС — 68 млн., у ФРН — 18,5 млн., в Італії — 16,8 млн., у Франції — 15,2 млн., у Японії — 39,5 млн.

Про «ринковість» нашої економіки красномовно свідчить уже те, що, за даними однієї з впливових й авторитетних міжнародних організацій, Україна 2003 року за рівнем економічних свобод посіла 117-те місце у світі.

Провідні капіталістичні держави приділяють велику увагу розвитку МСП. У кожній із них для цього є потужні державні структури. Так, у США на федеральному рівні діє Адміністрація у справах малого бізнесу (АМБ), яка опікується правовим й організаційним забезпеченням малого бізнесу й фінансової державної підтримки. АМБ має у своєму розпорядженні відділення в усіх великих містах США, під її егідою існує безліч консультативних, інформаційних організацій, центрів розвитку малого бізнесу. Крім того, додаткову допомогу дрібним підприємствам у всій країні надають понад 2700 торговельно-промислових палат.

На мій погляд, із початку 90-х років, коли в Україні розпочали широку приватизацію, зокрема малу приватизацію державних і комунальних підприємств, то припустилися великої помилки. Тоді процес пустили на самоплив, а підприємництво віддали в руки населенню, яке не мало ні знань, ні досвіду, ні навичок у цій сфері. Тим часом досвід свідчить, що більшість невдач МСП пов’язано з менеджерською недосвідченістю або професійною некомпетентністю власників цих підприємств.

Розпочинаючи приватизацію, необхідно було створити державну структуру на рівні центрального органу виконавчої влади, яка в нових ринкових умовах вільної конкуренції реалізовувала б на практиці політику держави в царині малого підприємництва, забезпечуючи йому ефективну правову, фінансову й організаційну підтримку.

Державний комітет із питань регуляторної політики й підприємництва далекий від розв’язання проблем малого бізнесу. Вони не зводяться тільки до спрощеної системи податків, обліку та звітності. Тож, на мій погляд, для становлення й розвитку малого бізнесу в Україні необхідно створити Адміністрацію малого бізнесу України (АМБУ), яка предметно й постійно займалася б розв’язанням насущних проблем підприємництва.

Територіальні органи АМБУ повинні складатися з агенцій у містах і районах, що взаємодіятимуть з асоціаціями малих підприємців на відповідних територіях. Асоціації малих підприємців треба наділити правом участі в кадрових призначеннях керівників територіальних агенцій АМБУ, в ухваленні рішень стосовно надання державної фінансової підтримки малим підприємствам і в вирішенні інших важливих питань діяльності агенцій.

Основними функціями АМБУ мають стати: реєстрація суб’єктів малого бізнесу в явочному порядку, надання їм фінансової державної підтримки, захист їх від незаконних перевірок контрольних органів, маркетинг їхніх товарів і послуг, методична та юридична допомога, навчання суб’єктів й охочих займатися малим підприємництвом тощо.

Звертаючись до Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, доводиться констатувати, що її не реалізовано, оскільки не забезпечено не лише адміністративно, а й фінансово. Без грошей неможлива організація навчання, надання державної фінансової підтримки й мікрокредитування підприємців. Якщо затверджена законом Національна програма й надалі не фінансуватиметься, то всі добрі побажання й публічні заяви політиків про пріоритетність малого бізнесу залишаться не більше ніж декларацією. Показове порівняння: якщо в бюджеті-2002 Польщі на програми розвитку малого бізнесу передбачалося 2 млрд. грн. (при відповідному перерахунку з місцевої валюти), то в Україні — 2 млн. грн., причому вперше за десять років.

Крім того, розвиток малого і середнього бізнесу в Україні не забезпечено належним чином законодавчо. Як правило, в усіх розвинених країнах є спеціальні закони про мале підприємництво. Так, 1963 року в Японії ухвалено закон про малі й середні підприємства, у США діє федеральний закон про малий бізнес США 1953 року.

Закони дозволяють класифікувати МСП за категоріями (залежно від їхнього річного обороту, кількості найманих працівників, виду діяльності, галузевої спеціалізації), що, у свою чергу, допомагає надавати диференційовану державну підтримку суб’єктам малого бізнесу. В Україні ж до таких критеріїв належить лише кількість працюючих (відповідно до указу Президента 1998 року) — не більше 50 осіб — і річний обсяг продажів товарів і послуг — до 1 млн. грн. Як показує світовий досвід, цього явно замало.

Сьогодні підприємницька діяльність в Україні, включаючи малий бізнес, регулюється тридцятьма двома законами, двадцятьма двома постановами уряду, чотирнадцятьма указами Президента й сотнями наказів й інструкцій міністерств й інших центральних органів виконавчої влади. Тільки протягом 1997—2000 років у ці законодавчі акти було внесено понад тисячу змін і доповнень, що суперечили одне одному й чинним нормам. Хіба в змозі малий підприємець правильно орієнтуватися в цьому законодавчому полі?

Додайте до цього мову законів. Складається враження, що законодавчі акти пишуться не для підприємців, а для юристів і представників органів державної влади. Навіть юридична підготовка не завжди дозволяє розібратися в них, що красномовно підтверджує судова практика. Візьмемо відомий Закон «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами й державними цільовими фондами». Його зміст незрозумілий не лише підприємцеві, а й висококваліфікованому юристу. Перед вами стаття 4 п. 4.3.2. цього закону: «За непрямим методом податкове зобов’язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, що перебувають із ним у відносинах наймання, а також оцінкою інших елементів податкових баз, що приймаються для розрахунку податкового зобов’язання щодо конкретного податку, збору (обов’язкового платежу) відповідно до закону».

Така законотворчість не йде ні в яке порівняння навіть із законодавчим досвідом більш як столітньої давнини — часів раннього періоду розвитку капіталізму держави, до складу якої входила Україна. Перед вами, читачу, статті Положення про державний дворянський земельний банк Російської імперії: «Стаття 52. Невнесені позичальниками в установлені терміни платежі вважаються недоїмкою. З таких платежів стягується пеня, у перші два місяці по 0,5%, а в наступні по 1% за кожний місяць, причому не повний місяць вважається повним»; «Стаття 53. Якщо недоїмку протягом наступного після прострочення півріччя поповнено не буде, то банк пускає маєток несправного позичальника на продаж із публічних торгів».

І, мабуть, найголовніше — наше законодавство, що регулює МСП, має за своєю формою та змістом публічний характер, що зобов’язує суб’єктів малого й середнього бізнесу при реалізації своїх цивільних прав виконувати певні дії перед органами й посадовими особами виконавчої влади й місцевого самоврядування, а не навпаки, як це заведено в демократичних країнах із ринковою економікою. Тож є нагальна необхідність у розробці й ухваленні Кодексу малого підприємництва, який містив би комплексні рішення щодо становлення й розвитку малого бізнесу в Україні.

Проте за адміністративно-командної системи влади та права, привласнених купкою компрадорських олігархів, котрі знекровили економіку України вивезенням капіталу за кордон, політично розв’язати проблеми становлення МСП, як найважливішої економічної основи демократії та громадянського суспільства, вкрай важко. Оскільки мале й середнє підприємництво ліквідує люмпенізацію широких верств суспільства, вимушену міграцію та продаж найпродуктивнішої частини нашої робочої сили в близьке й далеке зарубіжжя (тільки за офіційними даними близько 7 млн. громадян України постійно працюють за кордоном) і внеможливить подальше економічне й політичне поневолення народу України купкою олігархів.