«ЛЬВІВВУГІЛЛЯ»: НИНІ — РЕОРГАНІЗАЦІЯ; У ПЕРСПЕКТИВІ — СТВОРЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ЗОНИ? - Економіка - dt.ua

«ЛЬВІВВУГІЛЛЯ»: НИНІ — РЕОРГАНІЗАЦІЯ; У ПЕРСПЕКТИВІ — СТВОРЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ЗОНИ?

7 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 7 травня-16 травня

Наприкінці березня шістнадцять гірників шахти «Бендюзька» холдингової компанії «Львіввугілля», які голодували через невиплату заборгованостей із зарплат, були виписані з лікарні...

Наприкінці березня шістнадцять гірників шахти «Бендюзька» холдингової компанії «Львіввугілля», які голодували через невиплату заборгованостей із зарплат, були виписані з лікарні. Дев’ятеро з них подали заяви на звільнення за власним бажанням, очевидно, мало сподіваючись на реальні позитивні зміни. Тим часом почалася реорганізація вугільної галузі. Великий колектив шахтарів західного регіону очолив новий керівник, нещодавній директор шахти «Червоноградська» Віктор Шайтан. Щоб почати виводити холдинг із кризи (тільки боргів із зарплат — 70 млн. грн.), слід видобувати принаймні 14—15 тис. тонн вугілля на добу (сьогоднішній показник — 9 тис. тонн) і підвищити ціну на львівське вугілля не менш ніж на 5%. А для цього треба працювати. Тому профспілка гірників запевнила, що до осені шахтарі не страйкуватимуть… Це — початкові локальні дії. Для серйозної перебудови діяльності підприємств Львівського вугільного басейну потрібен широкий, продуманий і спланований наступ по всіх позиціях.

Ось думка заступника голови Львівської облдержадміністрації Ігоря Маковецького:

— Сьогодні Львівський вугільний басейн — це серйозний комплекс проблем, насамперед пов’язаних із тим, що шахти — старі, запаси вугілля переважно невеликі. Є проблеми з виплатою поточної заробітної плати через слабкий видобуток вугілля, не кажучи вже про погашення старих боргів, які накопичувалися роками. Тільки 2001 року було виплачено всю належну заробітну плату, а перед тим і після того борги нарощувалися. А це означає, що самотужки гірники регіону кризу не подолають.

Зараз в Україні почалася реорганізація вугільної галузі і досить часто дискутуються питання, в якому напрямі повинна здійснюватися реструктуризація: кому надавати самостійність, а кому — ні, куди приєднати чи від кого від’єднати малоспроможні шахти тощо. Ваша думка з цього приводу?

До нинішнього року шахти де-юре мали юридичну незалежність, а де-факто все вирішувалося в холдингу, хоча відповідальність за їхню фінансово-економічну діяльність лежала на керівниках малих вугільних підприємств. Звісно, виходило непорозуміння. На мою думку, сьогодні є два можливих шляхи вирішення проблеми: надати реальну самостійність шахтам або централізувати всі ці речі. Скажімо, тим шахтам, які можуть виживати і вести індивідуальну господарську діяльність, можна надати самостійність. Але є такі підприємства, які приречені на закриття. Це — перший шлях.

Другий, який обрало Мінпаливенерго, — централізація всіх зусиль і створення державних підприємств (юридичних осіб) зі структурними підрозділами — шахтами.

Як на мене, обидва підходи мають право на життя. Але не обов’язково всім іти однією дорогою. Потрібно шукати найоптимальнішу форму зміни організаційно-правових засад для кожного гірничого регіону, а в деяких випадках — і для окремих колективів.

У нас є шахта «Надія», що сьогодні зареєстрована як юридична особа, успішно працює, хоч має чи не найменші в басейні запаси вугілля. Підприємство вже давно планується під закриття. Але колектив на чолі з директором знаходить нові форми своєї діяльності, які не завжди суміжні з основним виробництвом. Тобто відбувається перепрофілювання діяльності, викликане необхідністю, і якщо шахтарі звільнятимуться з основного місця роботи, то відбуватиметься це поступово.

Сьогодні ж люди мають стабільну роботу і зарплату. В такому режимі шахта зможе працювати ще чотири-п’ять років. Для області це дуже важливо, адже «Надія» — базове підприємство в Соснівці, відомій в Україні своїми екологічними та іншими проблемами. І якби на жителів містечка враз скотилося ще й масове безробіття, це стало б для них справжньою катастрофою. З іншого боку, якби шахта не була зареєстрована як юридична особа, її найближчим часом довелося б закривати.

— А що думають із цього приводу директори шахт Львівського вугільного басейну?

— Більшість директорів вважає, що на початкових етапах реформування шахтам потрібно надати самостійність. На жаль, досить часто їхня ідеологія базується на тому, щоб узяти якомога більше коштів із держбюджету, а не на реальних показниках своєї фінансово-економічної діяльності. Звісно, область теж не заперечувала б, аби для шахтарів надходило вдосталь грошей. Та їх, очевидно, значно більше не стане. Тому слід виходити з тих реалій, які є, і концентрувати фінансові ресурси на тих шахтах, які мають перспективу, де є вугілля.

Із десяти шахт, що працюють у Львівському вугільному басейні (було дванадцять — дві вже закрили), чотири — перед реальною загрозою закриття. Це шахти «Надія», про яку йшла мова, «Бендюзька», на якій відбувалося голодування шахтарів, «Візейська», куди потрібно вкласти не менше 100 млн. грн., щоб підняти так званий візейський пласт, а грошей цих у бюджеті немає, і шахта «Великомостівська». З їх закриттям постануть дві дуже складні проблеми: що робити з вивільненими працівниками і хто займатиметься питаннями порушеної екології в результаті вуглевидобутку конкретного підприємства? Проблема працевлаштування робітників бачиться насамперед як доукомплектування діючих шахт, особливо на підземних роботах (правда, маємо приклад, коли з закритої шахти №5 лише 15% шахтарів перейшли в інші гірничі колективи — решта не захотіли, хоча їм пропонували), а також як звільнення шахтарів пенсійного віку, яких у нас близько 20%. Якби їм виплатили заборговану зарплату (в середньому по 4—6 тис. грн.), вони б спокійно пішли на пенсію, і кадрова проблема врегулювалася б безконфліктно.

А ось екологічні проблеми викликають тривогу. Потрібно розробляти конкретні проекти, закладати під них кошти і поетапно вирішувати нагальні питання. Водночас необхідно зосередитися на тих шахтах, де є запаси вугілля. В нашому басейні це шахти «Степова», «Межирічанська», «Червоноградська». Крім того, є можливість відкривати нові родовища і будувати нові шахти.

І це при тому, що немає державних коштів навіть на реанімацію діючих підприємств?..

Ми маємо великі розвідані запаси дуже якісного коксівного вугілля у Жовківському районі. Якщо, наприклад, природна калорійність вугілля, яке ми видобуваємо сьогодні у Сокальському районі, становить близько чотирьох тисяч кілокалорій, то на нових площах — Любельській та Тяглівській — цей показник майже вдвічі вищий. На будівництво шахти Любельська №1 ліцензію має іноземна фірма. Підготовлено техніко-економічне обгрунтування, сподіваємося, що вже нинішнього року робоча група поступово розпочне втілення проекту. Хоча, за найсприятливіших обставин, нова шахта зможе запрацювати не раніше, ніж через 4—5 років.

Тому для нас важливо, щоб потенціал гірників зберігся на інших шахтах і йшла до нас молодь. Зробити це дуже важко. Більшість нинішніх шахт працює однією лавою, і лише дві шахти мають по дві лави. Будь-яка технічна аварія — і видобуток зупиняється. Люди вимушено не працюють, хоча їм має нараховуватися зарплата. Так і виникають «ножиці». А взагалі сьогодні шахтарі (за винятком тих, хто працює на підземних роботах) серед підприємств паливно-енергетичного комплексу регіону мають практично найнижчу заробітну плату — 565 грн. на місяць. І якщо нині йдеться про реанімування галузі, створення нових умов для її розвитку, необхідно говорити і про підвищення зарплати шахтарям (хоча б у перспективі, з 2005 року) до еквівалента 300 доларів.

— Можливо, на першому етапі у вугільних басейнах справді потрібно створювати державні компанії, але далі, напевно, треба буде говорити про їх приватизацію, інакше приватний капітал туди просто не прийде. А сподіватися лише на державні кошти…

Сьогодні вугілля — абсолютно ліквідний товар, і його можна продавати, заробляючи на цьому гроші. Львівський вугільний басейн, на щастя, має дуже місткий ринок. «Західенерго», Бурштинська і Добротвірська електростанції лише на 30—33% від своїх можливостей завантажені місцевим вугіллям, решту везуть зі східного регіону, з Польщі. Хоча наше паливо для енергогенерації найдешевше, однак його не вистачає. Тому енергетики погоджуються сьогодні на 5-відсоткове підвищення ціни на місцеве вугілля, тільки б його стало більше. Їм це буде вигідніше, ніж везти паливо за сотні кілометрів. Тобто перспектива розвитку є, і треба її не втратити. А якщо галузь зіпнеться на ноги, з’являться перспективи — прийде й інвестор. Перший приклад — Жовківський район і шахта Любельська.

На виїзному засіданні комітету Верховної Ради, яке проходило у Львові, обговорювалась ідея створення вертикально інтегрованої вугільної компанії на Львівщині…

Прикро, що ініціативи облдержадміністрації, декларовані ще 1995 року, коли вийшов указ Президента про створення фінансово-промислових груп, не були тоді підтримані. Область пропонувала створити фінансово-промислову групу, до якої б уходили, крім «Львіввугілля», також «Західенерго», «Львівобленерго», «Львівтрансгаз», банківські установи. За рахунок внутрішньої кооперації можна було здешевити вартість електроенергії, яка б набула потужних експортних можливостей. Але ми цей момент втратили, і сьогодні такий результат, як тоді (з багатьох причин), одержати буде важче. Але для деяких шахт економічно вигідно увійти у вертикально інтегровану структуру, яка охоплюватиме видобуток вугілля, його збагачення, виробництво і продаж електроенергії. Енергетики зможуть інвестувати шахти, щоб нарощувався видобуток вугілля і вони мали гарантоване паливо. «Західенерго» — чи не єдина генеруюча компанія, яка може забезпечити експорт електроенергії. Але кому сьогодні потрібне вугілля собівартістю 250—300 грн., до того ж невисокої якості? Над цим треба думати також.

— Енергетики, як я зрозуміла, згодні брати навіть таке вугілля, але і його видобуток зменшується.

— Стабільна тенденція до зниження виробництва спостерігається з 1990 року, хоч у 2000—2001 роках був приріст, правда, за рахунок видобутку гірничої маси з високою зольністю, яка без збагачення відразу йшла на електростанції. Це призводило до швидкого зношення обладнання, виникали екологічні проблеми. Але за рахунок такого продукту ми мали, так би мовити, приріст. Хоч потім питання було поставлено жорстко: на електростанціях потрібно спалювати вугілля, а не гірничу масу.

Яким є ресурс тих шести шахт, котрі ще можуть працювати в холдинговій компанії Львівщини, наскільки їх вистачить?

Ми маємо прогнози, розроблені галузевим дослідним інститутом. Так, шахти «Великомостівська», «Бендюзька», «Візейська» і «Надія» працюватимуть до 2006 року; на «Межирічанську» є розрахунки до 2010 року, але вона матиме й подальшу перспективу, так само як і шахта «Відродження» (хоч запаси вугілля тут поганої якості), а отже потрібно вирішувати: якщо така якість нас не влаштовує, її вже слід закривати. Шахти «Лісова», «Зарічна» також мають ще запаси. «Степова» має вугілля в розрахунку на 35 років, «Червоноградська» — на 15. Тобто чотири шахти ще мають деяку перспективу.

Але їх вік усе одно обмежений?

Звичайно. Тому потрібно будувати нові шахти, а старі вичерпані шахти поступово закривати. На жаль, у нас немає таких шахт, як у Донбасі, із запасами вугілля на сто років. Зараз у Львівському басейні видобувається вугілля, де пласт товщиною 0,6—0,7 метра. Для прикладу: поляки з пластом меншим, ніж півтора метра, взагалі не працюють, припиняють видобуток. Тому важко з ними конкурувати щодо продуктивності праці і за ціною. З огляду на ці та інші речі, ми повинні робити правильний прогноз, розглядати проблему в перспективі, хоча б у недалекій.

— Шахтарська проблема виникла не сьогодні і навіть не вчора. Чому немає поступу?

— Головне те, що сьогодні в баченні цих питань ми вийшли на зовсім інший рівень. Якби шахтарям з 1990 року виплачували зароблені гроші, цієї ситуації, можливо, не було б. На вугілля тримали фіксовані ціни, коли на все інше вони істотно підскочили, таким чином вимивалися обігові кошти. Сьогодні є розуміння всіх ключових проблем шахтарів як на урядовому, так і на законодавчому рівнях. Тому треба спокійно використати момент розуміння і крок за кроком пройти цей складний шлях.

Останнім часом досить активно обговорюється ідея створення зони пріоритетного розвитку в шахтарському регіоні, тобто ще однієї вільної економічної зони в області.

Це дуже хороша ідея. На жаль, ми знову трішечки спізнюємося. Ще не так давно «Львіввугілля» було частиною Львівсько-Волинського вугільного басейну, який потім розділився на дві холдингові компанії. Сьогодні на території Волинського вугільного басейну, у Нововолинську, функціонує спеціальна економічна зона. У нас такої зони немає, хоч проблеми споріднені. Ми дуже не хочемо, щоб остаточно зруйнувався цей депресивний сьогодні регіон, щоб занепало місто Червоноград, яке, власне, створювалося під потреби шахтарських сімей. ВЕЗ вирішувала б інвестиційні потреби території, запровадивши певне пільгове оподаткування інвестиційних проектів. Практика інших наших ВЕЗ довела, що це вигідніше для бюджету, ніж не отримати нічого і не дати депресивним територіям надії на позитивні зміни.

Зрозуміло, що шахтарські проблеми залишилися нам у спадок, але треба працювати, щоб не допустити їх у майбутньому і врегулювати те, що викликає проблеми сьогодні. Люди, які працюють там, теж хочуть бачити перспективи, чіткість і логіку всіх нинішніх дій.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво