Лушпиння, дрова, біодизельне пюре. Чи встигне «ріпакова» Вінниччина стати вітчизняними Еміратами?

Більшість пошукових посилань в Інтернеті щодо альтернативних енергоносіїв спрямовують сьогодні всіх занепокоєних перспективою змерзнути саме на Вінниччину. У цій області один спиртозавод тільки взявся за виробництво біогазу з відходів високоградусного виробництва, а місцевий масложиркомбінат устиг «самозабезпечитися» котельною, яка працює на лушпинні соняшнику. Встиг, тому що зацікавився цим недешевим ноу-хау (12 млн. грн., між іншим) ще два роки тому. І не в останню чергу через гостру проблему утилізації відходів — понад 70 тонн лушпиння на день. Завдяки чому і заощаджує сьогодні близько 30% від споживаного газу.

На жаль, але, як відповіла своїм однокурсникам студентка, котра склала сесію, — гадаю, що мій спосіб вам не підійде. На інших підприємствах такі самі проблеми, як і по всій країні. Виробництво настільки щільно «підсаджено» на газ, що навіть незначне підвищення ціни на паливо загрожує чималими проблемами в плані збуту продукції. Як у Європі, так і насамперед у Росії, в якій, наприклад, реалізується левова частка продукції Вінницького заводу тракторних агрегатів.

Тому недивно, що перша цього року сесія облради першим же пунктом внесла до порядку денного програму енергозбереження, для якої раніше просто не знаходилося місця. Звичайно, така імпровізація не обійшлася без потьомкінських прожектів. Наприклад, пропозиції... дров як альтернативи блакитному паливу. Або вітряків, які виробляли б свої екологічно чисті кіловат-години для населення. За словами заступника губернатора Валерія Коровія, уже замовлено пілотний проект ученим місцевого технічного університету. Котрі, до речі, упевнено заявляють, що вітер і сонце можуть цілком забезпечити енергією всю область. Щоправда, за умови, що вся її поверхня буде заставлена щоглами і сонячними батареями...

А електроенергія у нас дешева. Поки що

Зрозуміло, що така програма коригуватиметься, наприклад, ширшим застосуванням уже відомої в Україні енергетичної установки «Сухін-3», яка використовує як паливо тирсу, стружку, торф і навіть солому. Перший такий агрегат було встановлено у Лозівській школі Шаргородського району ще 2002 року, а сьогодні винахід киянина Євгена Сухіна запровадили вже майже 40 шкіл Вінниччини. Також вінницький губернатор Олександр Домбровський повідомив «ДТ» про намір запровадити електроопалення у восьми районах області, які раніше планувалося газифікувати.

— Безумовно, ми не згортаємо газифікацію, але в селах, куди проблематично провести трубопроводи, будемо ставити електричні котли. Обсяги і вартість електроенергії, яка виробляється і може вироблятися в Україні, сьогодні дають змогу стратегічно зменшити споживання газу.

Електроопалення — непогане рішення, але серйозно вивченням цього питання в Україні ще ніхто не займався, вважає Володимир Житник, президент компанії «Енергоінвест». Оскільки вона спеціалізується на відновленні малих гідроелектростанцій на річках, їй би, здавалося, і карти в руки. Але...

На думку президента компанії, після подорожчання газу може підвищитися і вартість електроенергії, яку населення сьогодні оплачує тільки на 47% від витрат на її виробництво, передачу і поставку. Тобто ще невідомо, що буде економічно доцільнішим і дешевшим.

— Ще один істотний момент: а чи готові ми технічно переходити на електроопалення? Потрібно перебудовувати виробництво на випуск електрокотлів, у кожному будинку потрібно переробити електромережу на трифазну, а також реконструювати всі електромережі і електропідстанції. Скільки це все коштуватиме? Я навіть приблизно не можу назвати цю суму. А її доведеться або брати в кредит, або закласти в тариф обленерго, тобто провести реконструкцію знову ж таки за рахунок споживача. Я, звичайно, розумію, що Україна перебуває на сьомому місці у світі за споживанням газу, що робить особливо вразливою її національну енергобезпеку. І ця проблема згодом буде дедалі гострішою, а ціна газу зростатиме рік у рік. Тому зрозуміло, що Україні потрібно вжити кардинальних заходів щодо розвитку забезпечення альтернативними енергоносіями. Але це має бути комплексна програма в межах усієї держави. І в цьому ж масштабі потрібно рахувати, наскільки це буде вигідно. Адже навіть найбагатші країни Європи продовжують опалювати помешкання газом, купуючи його по 230—250 дол., — вважає Володимир Григорович.

— Невже відроджувані малі ГЕС, крім освітлення, не можуть давати ще і тепло?

— Усі гідроелектростанції України виробляють лише 7% електроенергії, або 10,8 млрд. кВт·год; малі електростанції — 0,35 млрд. кВт·год на рік. Але це тільки 10% від гідропотенціалу малих і середніх річок України. Дуже мало, з огляду на рівень споживання. Зараз в області відновлено 11 малих ГЕС із 28 станцій, які працювали ще в 50-х роках. У більшому, схоже, не зацікавлена сама держава, котра не лише не сприяє залученню інвестицій у галузь, а навпаки. За новим положенням, цього року ми щомісяця повинні спрямовувати до спеціального державного фонду збільшену в 1,6 разу цільову надбавку до тарифу на 1 кВт·год електроенергії, виробленої на малій ГЕС. А це сума в межах 800 тис. грн., яку можна було б інвестувати у розвиток малої гідроенергетики області й одержати дешевшу електроенергію. На що витрачаються кошти цього фонду — невідомо, — зазначив В.Житник.

Непрогнозованість вартості енергоносіїв хоча б на кінець року хвилює і губернатора області Олександра Домбровського.

— Держава повинна чітко сказати, що баланс енергетичних ресурсів, наприклад, газу, на найближчі 10 років буде таким-то. Ціна буде чи то 60, чи то 95, чи то 110 дол., і ми якось прогнозуватимемо. Необхідно чітко знати, що вартість одного кіловата електроенергії для теплопостачання не вийде за певні цінові межі. З огляду на це вже можна було б прорахувати бізнес-план, економічний ефект від упровадження сучасних технологій, визначитися, які гроші використовувати — бюджетні або кредити, — вважає глава облдержадміністрації.

Тим часом через скорочувані ліміти газу змушена переходити на вугілля Ладижинська ТЕС — енергетичний стрижень Вінниччини. У цілковитій відповідності з планами Кабміну істотно скоротити споживання газу за рахунок збільшення споживання вугілля. Від якого, зауважу, ТЕС була змушена відмовитися кілька років тому не від хорошого життя. Кам’яного вугілля не вистачало, а його якість була не найкращою. «Порода» (як називають її енергетики), котра поступала з шахт Луганщини і Донбасу, навіть не горіла. Спалювати суміш доводилося за допомогою газу або мазуту, що підвищувало собівартість кіловат-години електроенергії на 2 копійки.

— Ми зараз займаємося проектом реконструкції одного з блоків ТЕС по переведенню його на дешевше буре вугілля, запасів якого в Україні повинно вистачити років на 400, — розповів президент «Енергоінвесту» Володимир Житник. — Олександрійський басейн у сусідній Кіровоградській області розташований усього за 260 км від Ладижинської станції. Тож «буровізація» станції дала б змогу не тільки запустити на ній усі шість блоків, а й експортувати вироблену електроенергію. НАК «ЕКУ» і «Західенерго» схвалили цей проект, але, на жаль, брати участь у його фінансуванні чи то не мають можливості, чи то не хочуть. Хоча це дуже вигідний проект, який окупиться за три роки за звичайного для енергетики нормативу в сім років. На жаль, навіть за підтримки обладміністрації самі ми його зрушити з місця не можемо, — зазначив глава «Енергоінвесту».

Ще б пак, якщо модернізація тільки одного блока оцінюється в 7,5 млн. дол., а всієї станції — майже в 90 млн. дол. Раніше треба було зайнятися цією проблемою, а нарікати на стару владу, котра не зуміла домовитися про щось з інвесторами, уже пізно.

Біодизель: експорт—імпорт—транзит

На тлі того, що відбувається, можна було б тішитися хоча б тим, що газова криза стала своєчасним попередженням про невідворотне завершення «ери бензину». Вже років десь через 30—50. Адже Вінниччина першою включилася в держпрограму з розвитку виробництва дизельного біопалива. Кабмін щойно затвердив концепцію програми, а в області ріпаком засіяно вже 41 тис. га — це майже третина всіх посівів цієї культури в Україні. За словами вінницького губернатора, уже завершилися переговори з п’ятьма інвесторами про початок виробництва біодизеля на території області. Зокрема, до кінця 2006 року планується побудувати три заводи потужністю в 20 тис. тонн біодизеля кожний.

При цьому губернатор признавався, що дві німецькі компанії готові інвестувати величезні кошти в розширення зони вирощування ріпаку і сої для виробництва біодизеля на території області, але — за умови 100-відсоткового експорту готової продукції за кордон. Інвесторів, зацікавлених в окупності своїх вкладень, зрозуміти можна. А для нас — знову замкнуте коло.

Академік НАН України Володимир Стрєлко в одному з останніх номерів «ДТ» уже висловив побоювання, що без власних технічних новацій роль України може звестися лише до постачання ріпакової сировини, від чого енергозалежність країни, звичайно, не зменшиться. Отож, делегація вінниччан, яка нещодавно побувала у Польщі, була неприємно здивована, дізнавшись, що біля українського кордону вже закладено два термінали на 250 тис. тонн і заводи з випуску того ж таки біодизеля. Причому потужністю не в 20—30 тис. тонн, а 300-тисячники. Не потрібно мати розуму аж понад голову, щоб зрозуміти, де вони розраховують брати сировину.

Хтось сказав, що на своїх помилках вчаться тільки дурні. Для кого газова криза стала помилкою, гадати не доводиться.

Вінниччина — одна з перших в Україні за темпами газифікації. Якщо 1992 року було газифіковано тільки 6% міських квартир і 2% сіл, то 2005-го — вже 47,7% міського житла і 22,4% — сільського.

Монтаж устаткування без електрокотла сьогодні обходиться в 1,5 тис. грн. До цієї суми входить вартість лічильників і режимного програмування устаткування, що автоматично відключається в пікові години найвищого тарифу на електроенергію.