Луганський офшор

Коли в липні 2002 року на засіданні Ради регіонів в Алчевську під час обговорення програми розвитку області почали активно проштовхувати готельний комплекс, вартість реконструкції якого могла перевищити 2,5 млн. грн., у залі стало навдивовижу тихо. Виставлені за двері журналісти все-таки встигли усвідомити головне: на тлі комунальної розрухи й економічної патології, що панує в області, Луганщині, як виявилося, ніде було на належному рівні приймати вельможних гостей. Не менш переконливими були й докази губернатора для міських голів і голів райрад: «Добродії, вам також буде де відсвяткувати ювілей або весілля дітей...»

Блакитна мрія губернатора здійснилася 2004 року. Сума, виділена з бюджету на реставрацію лише одного представницького двоповерхового корпуса готельного комплексу «Десюлія», становила 3,5 млн. грн. Згодом до неї додалися 4 млн. з деяких позабюджетних джерел. Саме в серпні 2004-го Олександр Єфремов мав намір відсвяткувати свій ювілей, а це не могло не потребувати відповідної обстановки. А можливо, саме тоді настав час зробити щось таке, що потішило б очі як Президента, який іде, так і, мабуть, президента майбутнього.

Історія промислового зодчества Луганщини рясніє прикладами гарних проектів на папері та прикладами того, як значні суми таємним чином розчинялися десь між будівельними кошторисами й актами виконаних, але неоплачених робіт. Цікавий той факт, що в більшості випадків до будівництва багатьох презентаційних об’єктів на Луганщині мало стосунок підприємство зі скромною назвою «Луганський домобудівний комбінат».

1994 року держпідприємство «Луганський домобудівний комбінат» (ЛДБК) було перетворене на ТОВ. За кілька років працівники ЛДБК розпрощалися з більшістю своїх акцій заради можливості одержати готівку за отриманий натомість цемент, вироблений фірмою якогось Олександра Новикова. Придбаний у такий спосіб пакет акцій дозволив О.Новикову ввійти до складу «вищої ліги» управління підприємством.

2003 року ТОВ «ЛДБК» зі статутним фондом 240 тис. грн. і більш як 60% акцій, що належать правлінню, головою якого вже був О.Новиков, перетворюється на акціонерне товариство закритого типу.

Крім О.Новикова&company та інших «небожителів», акціонерами ЛДБК все ще були його працівники, котрі не отримували обіцяних дивідендів уже багато років. У підприємства, на якому в кращі часи працювало 1200 чоловік, сьогодні в штаті, крім інженерно-технічного персоналу, залишилося троє робітників. Певні незначні зрушення й виплати зарплат і дивідендів на ЛДБК траплялися лише після перевірок контролюючих органів, але ніхто чомусь так і не брався розв’язати цю проблему кардинально.

АТЗТ «ЛДБК» — ідеальний «клієнт» для сумлінних податківців. Оформивши оренду за смішні суми, на його території процвітають підприємства, співзасновником яких може виявитися голова правління ЛДБК. Коли стає відомо про чергову перевірку, ці фірми йдуть «у підпілля», залишаючи на «поверхні» лише персонал ЛДБК, більша частина якого навіть не знає, що, крім усього майна ЛДБК, у заставу здано вже й їхні акції. Саме в такий спосіб директор ЛДБК С.Кудінов одержав кредит. За рахунок останнього було відремонтовано всі основні засоби ЛДБК.

Парадокс: підприємство, яке стоїть за півкроку від банкрутства, витрачає величезні кошти на ремонт устаткування та своїх цехів. І все для того, щоб на «надвигідних» умовах здати майно підприємства в оренду іншим фірмам. До того ж усі замовлення, які приходять на ЛДБК, голова правління О.Новиков переадресовує в ТОВ «Будівельна компанія «Луганськ», генеральним директором якої він і є.

Свою думку з приводу методів його роботи мають не лише колишні й нинішні працівники ЛДБК, які ще сподіваються отримати зарплату й дивіденди. Багато чого могла б розповісти фірма «Данко», що брала участь у реконструкції міського стадіону «Авангард» і що розраховує одержати свої «кровно зароблені» вже у судовому порядку. Донедавна в одному ряду з нею було ШБУ сел. Врубівка, яке через рік так і дочекалося близько 100 тис. грн. із заробленого субпідрядником на реконструкції того самого стадіону. Економічна залежність від колишнього генпідрядника закінчилася повною капітуляцією — підприємство «відійшло» у сферу впливу О.Новикова. Причому ще до «поступки» ШБУ одержало замовлення на спорудження лікарні в сел. Трьохізбенка з терміном і обсягом робіт на кілька років. Тепер і замовлення, і гроші, перші 500 тис. грн. із яких уже перераховано, перейшли під контроль О.Новикова.

До слова, обізнані люди стверджують: стадіон «Авангард», на реконструкцію якого перераховано 11 млн. грн., через певну невідповідність кошторисним характеристикам не прийнятий і досі...

Побутує думка, що О.Новиков ніколи не отримав би такого серйозного об’єкта, як «Десюлія». Усе стратегічне значення реконструкції представницького готельного комплексу в селищі Верхня Десюлія окреслив один із виконробів, заявивши, що це серйозна складова для рейтингу О.Єфремова — прийняти Президента в прототипі «Донбас-палац» на тому місці, де в травні ще стояли напівзруйновані стіни. А справжньому замовникові об’єкта, який навряд чи з простої благодійності перерахував оті самі 4 млн. грн., котрих не вистачало, мабуть, було б корисно дізнатися про деякі моменти ефективного освоєння цих грошей.

На час офіційної реконструкції готельного комплексу слово «Десюлія» стало паролем, за яким у будь-який час доби на всій території Луганщини давалося «зелене світло»... Один із субпідрядників пригадав випадок, коли він уночі віз додому втомлених після кількох змін майстрів і ті заснули прямо на підлозі кузова. Уже проводжаючи поглядом машину після вимовленого пароля «Ми з «Десюлії», один із правоохоронців крикнув своєму колезі: «Та в них там два трупи!»... Але машину так і не зупинив...

Інженерно-технічний персонал ЛДБК, якому О.Новиков доручив підмітати підлогу й газони комплексу в день народження губернатора, вигідно відрізнявся від залучених до прибирання території й деяких опоряджувальних робіт у перші місяці реконструкції захисників батьківщини. Лише в приміщенні, без урахування задіяних у зовнішніх роботах, трудилися 500 чоловік.

Круговорот документації в обмеженій кількості «посвячених» фірм дозволяв «диригентам» реконструкції самостійно визначати граничну вартість використовуваних будматеріалів. Приміром, один квадратний метр керамічної плитки, куплений «Укрхімпромінвестом» (який став єдиним і безальтернативним постачальником будматеріалів) по 32 грн., поставлявся в ТОВ «Теплий будинок» уже по 70 грн. За кошторисом, ТОВ «Теплий будинок» мало нанести три шари штукатурки, але хтось метикований вирішив обмежитися одним. Аби прозвітувати в ОДА, що все зроблено відповідно до зазначеного терміну, і водночас заощадити на матеріалах, деякі кімнати колишніх обкомівських дач так і не ремонтувалися, а дверні прорізи багатьох кімнат були «соромливо прикриті» листами гіпсокартону.

7,5 млн. грн., із яких 3 млн. перераховано на СК «Луганськ» ще в травні, витрачено лише на реконструкцію. Залишається тільки здогадуватися, в яку суму вилилася «начинка». Та, оскільки за прототип брали донецький «Донбас-палац», можна не дивуватися, що меблі для президентського й губернаторського номерів замовляли в Італії. «Заспокоює» вартість однієї дверної ручки в номері губернатора: вона практично ідентична сумі середньомісячного доходу жителя Луганської області.

Маленький бізнесмен
в умовах «сприяння» розвитку підприємництва Луганщини

Столярний цех ЛДБК не працював сім років. ПП Кудимової стало сьомим підприємством, яке орендувало приміщення й розпочало роботу на території АТЗТ «ЛДБК». Оренда автомобіля обходилася їй лише в 100 грн., кімната під офіс — 50 грн., столярний цех площею 1200 кв. м — 100 грн., включно з ПДВ.

Ольга Кудимова перша відкрито заявила про справжню систему роботи АТЗТ «ЛДБК». Саме її фірма, відклавши всі інші замовлення, виготовляла і встановлювала двері для комплексу «Десюлія». Саме її працівники протягом останніх трьох тижнів до визначеної дати пуску об’єкта практично жили там, аби виконати свій обсяг робіт.

1 вересня Кудимова виявила у своєму цеху охорону, яка не впустила її, мотивуючи тим, що за несплату оренди договір із нею розірвано. Кудимова справді не сплатила оренду за серпень, бо з нею не розрахувалися за об’єкт «Десюлія». Вона звернулася в Ленінський райвідділ Луганського МВВС із заявою про незаконне захоплення особистого майна, але опергрупа, яка приїхала на місце, повірила словам О.Новикова. Того самого дня Кудимова написала в Ленінську податкову міліцію, що голова АТЗТ «ЛДБК» займається приховуванням податків, незаконними маніпуляціями акцій тощо, надавши підтверджуючі документи. 2 вересня було прийнято рішення послати на ЛДБК перевірку, але перевіряльників там так і не дочекалися.

Тоді ж у міліції з’являються заяви, в яких О.Кудимову та її чоловіка обвинувачують у шахрайстві, після чого 2 вересня подружжя протримали в міліції до 23 години. Підставою послужило те, що О.Кудимова вчасно не виконала й не доставила замовлення, а гроші не повернула замовникам. Проте всі замовлення, відкладені заради реконструкції «Десюлії», містилися в цеху, куди О.Кудимовій не допомогла пройти навіть міліція.

…Катерина Кудимова, інвалід-чорнобилець 2 групи, подзвонила О.Новикову вночі від сусідів і вимагала сказати, де її батьки: «Олександре Миколайовичу, я сама була на «Десюлії», я все розповім — скільки було витрачено, що ви обманювали начальство, що ви не розплатилися з моєю мамою...»

16 вересня О.Кудимова та її працівники вийшли на площу перед будинком облдержадміністрації й оголосили голодування. Міліція намагалася забрати їх за порушення громадського порядку, але після появи журналістів воліла не втручатися, щопівгодини доповідаючи про ситуацію «нагору». Заходили «на вогник» і люди з «Білого дому». Після 22.00 приїхав О.Новиков і написав при свідках розписку про те, що виконає всі боргові зобов’язання перед Кудимовими. Але вже наступного дня з’ясувалося: його слово нічого не варте...

…Хтось, мабуть, дуже компетентний, ще на самому початку конфлікту порадив О.Кудимовій розв’язувати її проблеми безпосередньо у приймальні губернатора. Бо, якщо буде офіційне розслідування й мимовільне оприлюднення цих фактів, можуть сплисти чимало умовно шановних прізвищ. Тому що по ниточці потягнуться всі об’єкти, на яких конкретні люди мали справу з конкретними сумами з бюджету й виявили повальну серед вітчизняної посадової братії «слабкість». Об’єкти, якими тішили минулого літа Леоніда Кучму й за які досі подають у суд — за невиплачену зарплату.

…Але в приймальні губернатора О.Кудимовій сказали: О.Єфремов зустрітися з нею не зможе. Не вийшов Олександр Сергійович до неї й тоді, коли вона, доведена до розпачу, оголосила голодування. А ми маємо всі підстави, мабуть, поцікавитися: чому реконструкція представницького готелю для чиновників коштує дорожче, ніж будівництво дитячої лікарні й реконструкція пологового будинку, обласного протитуберкульозного диспансеру та будинку ветеранів, разом узятих? І спробувати зрозуміти причину такої диспропорції...

P. S. Коли статтю було підготовлено до друку, О.Кудимова повідомила: стосовно неї в Ленінському РВ УМВС було порушено кримінальну справу за заявою ЗАТ «ЛДБК» про буцімто підтверджений факт викрадення доручення на 75 тис. дол., на які вона нібито й придбала будівельні матеріали та привласнила їх. Обіцянки відшкодувати боргові зобов’язання перед О.Кудимовою, що їх дав О.Новиков, коли О. Кудимова голодувала, так і залишилися невиконаними. Реакції правоохоронних і контролюючих органів на раніше зроблені заяви немає й досі. Відвідання автором статті об’єкта «Десюлія» під виглядом підмайстра столяра, який прийшов усунути недоробки, дозволило особисто переконатися в повній правдивості слів потерпілої...